Газова війна 2011 року: Україна та Європа проти Газпрому
Влітку 2011 року добре відома в Європі газова компанія повідомила, що збирається провести реструктуризацію, у ході якої буде ліквідована її дочірня компанія-газотрейдер. Причина проста – від імені «дочірки» укладено довгострокові угоди про закупівлю газу із «Газпромом», які зараз змушують її купувати російський газ по суттєво завищених цінах і нести багатомільярдні збитки. Прикметно, що ця компанія є одним з найбільших покупців газпромівського газу і неодноразово будувала спільні з «Газпромом» плани діяльності – однак їй це не допомогло. А ще прикметніше те, що ця компанія – зовсім не український «Нафтогаз».
Автор: Сергій ЛУК'ЯНЧУК
У будь-кого, хто більш-менш уважно читав протягом останнього тижня українсько-російські публікації на газову тему, неминуче мало б виникнути сюрреалістичне враження, що надворі не вересень 2011 року, а грудень 2005 чи 2008. А на чолі України стоять не «друзі Росії» Янукович та Азаров, які менш ніж півтора роки тому, під час укладання сумнозвісних Харківських угод, малювали розлогі картини співпраці з північним сусідом, а ненависні Кремлю «помаранчеві націоналісти».
Такого взаємного кидання один в одного словесними цеглинами, причому на найвищому владному рівні, не чутно було вже дуже давно. Дійшло до того, що президент Росії Мєдвєдєв назвав позицію України на газових переговорах «нахлібництвом». У відповідь Янукович образився і попросив Мєдвєдєва «не вішати ярлики». Ці слова президента України варто процитувати дослівно.
"Я б на місці Медведєва такі ярлики не вішав. Це абсолютно некоректно. Ми не бідні родичі. І не хочемо бути, і не будемо ними ніколи. Ми - незалежна держава"... "Ми платимо на 100% цю «бєспрєдєльну» ціну. І зовсім не потрібно радіти тому, що вони в 2009 році знайшли спосіб змусити Тимошенко підписати цю угоду. Коли нам погано і наші друзі радіють - це нехороша ознака. І якщо розмовляти з нами з позиції сили і ультиматумів, це не принесе успіху ".
Говорячи про наміри розірвати кабальну угоду з «Газпромом», українська влада заявила про таке, на що навряд чи наважився б будь-хто із попередніх очільників держави. А саме – «розчленувати» Нафтогаз на окремі компанії, вивести з-під удару «працездатні» активи на кшалт «Укртрансгазу» чи «Укргазвидобування», а решту «стратити через банкрутство». І про це заявив не якийсь там дрібний чиновник Кабміну чи «розмовляюча голова» з фракції регіоналів у Раді, а особисто прем’єр Азаров.
Однак якщо в когось створилося враження, що українська сторона з відчаю вигадала якийсь абсолютно нереалістичний сценарій ліквідації проблемної угоди шляхом ліквідації проблемної компанії, то слід відразу зазначити, - це зовсім не так. Бо точнісінько такий же сценарій – звісно, із проправкою на місцеві умови, - зараз реалізує потужна німецька енергетична компанія E.On.
У той час, коли Україна тільки погрожує Газпромові Страсбурзьким судом, E.On. вже подав позов до Страсбурзького суду. І заявив про наміри ліквідувати декілька дочірніх компаній, в тому числі й одного з найбільших німецьких газотрейдерів найбільшого німецького газотрейдера - E.On Ruhrgaz. Чому? Тому що E.On Ruhrgaz, точно так само як і Нафтогаз, зв’язала себе по руках і ногах кабальною угодою з Газпромом, яку вона не може розірвати.
Те, що E.On вдасться до таких крайнощів у конфлікті з Газпромом, ще рік тому не зміг би спрогнозувати жоден експерт навіть із найбагатшою уявою.
Річ у тім, що концерн E.On (і особливо – його дочірка E.On Ruhrgaz) завжди був форпостом газпромівського впливу в Німеччині та Євросоюзі. Він свого часу контролював частину акцій Газпрома, Газпром сподівався через посередництво E.On зайти в німецькі газорозподільчі мережі, і обидві компанії були партнерами з будівництва підводного газопроводу «Північний потік», що іде в обхід України.
То як сталося, що така ніжна любов перетворилася на відкриту війну, яка насправді мало чим поступається конфліктові між Газпромом та Нафтогазом? Причина – радикальні зміни умов на європейському газовому ринку. Ще сім років тому, у переддень першої українсько-російської газової війни, усі прогнози говорили про те, що європейські ціна на газ будуть тільки зростати, більше того – вони зазнаватимуть різких коливань «угору», пов’язаних із зростом попиту на газ та дефіцитом пропозиції. Відповідно, найбільші європейські газотрейдери вважали своїм стратегічним пріоритетом укладання із Газпромом довгострокових контрактів за т.зв. формульною ціною, яка захищена від ситуативних коливань на спотовому ринку газу. Ціна ця, як правило, прив’язана до ціни нафти і змінюється разом із нею.
Однак ця стратегія не врахувала явища під назвою «сланцевий газ». Технологія горизонтального буріння та гідророзриву дала змогу США, які є найбільшим у світі споживачем газу, розпочати активний видобуток блакитного палива із сланцевих порід. Завдяки цьому Штати за кілька років не лише вийшли на щорічний видобуток близько 140 мільярдів кубометрів сланцевого газу, але й на перше місце за видобутком у світі, тим самим фактично гарантувавши собі газове самозабезпечення на десятки років уперед.
Ця подія збіглася в часі з економічною кризою 2008 року, яка різко обвалила світовий попит на газ. Більше того, значні обсяги зрідженого газу, які планувалися до постачання в США, натомість були відвантажені до Європи, що ще більше знизило ціни.
Для компаній, які мали з Газпромом довгострокові договори на купівлю газу по формульній ціні, це мало згубні наслідки.
Ціни на спотовому ринку були нижчими від тих, за якими вони мусили купувати російський газ. Більше того, відмовитися від купівлі газпромівські партнери не могли: прописаний у контрактах принцип «бери або плати» означає, що незалежно від обсягів відібраного покупцем газу він має бути оплаченим.
Так, для Газпрома було б вигідніше погодитися на зменшення формульних цін і тим самим зберегти позиції на ринку – бо конфлікт для нього нічим добрим не закінчиться у тривалішій перспективі. Вже й так дійшло до того, що канцлер Німеччини Ангела Меркель жорстоко опустила Дмітрія Мєдвєдєва із небес на землю, заявивши, що додаткові обсяги російського газу Німеччині не потрібні.
"Від нас чекали заяв про те, що тепер нам потрібно буде неймовірно велика кількість газу". Проте таку думку "слід трохи впорядкувати", оскільки довгостроковий фокус Німеччини зовсім не в нарощуванні імпорту газу як альтернативи атомній енергії, а в отриманні енергії з поновлюваних джерел і підвищення енергоефективності, - підкреслила пані Меркель. Газ же, навпаки, як викопне паливо має "крок за кроком замінюватися". Виходячи з цього, Ангела Меркель "проти будівництва нових газопроводів з Росії до Німеччини".
Не доводиться сумніватися: Європа свої висновки вже зробила. Варто очікувати подальших зусиль Євросоюзу із пошуку альтернативних джерел газу та шляхів його постачання. Але це - окрема історія.
Справедливості ради слід зазначити, що у ряді випадків Газпром ішов назустріч і дозволяв зменшити обов’язкові обсяги закупівлі, передбачені контрактом. Це залишало західним газотрейдерам простір для маневру: вони мали змогу скорочувати свої втрати, мінімізуючи закупівлю дорогого російського газу. На той час були сподівання, що докризовий тренд відновиться, і спотові ціни знову стануть вищими за формульні. Однак цього не сталося: так, закупівельні ціни російського газу для E.On Ruhrgaz були в 2010 році на 22% вищі від загальноринкових. Цього року ситуація ще більше погіршилася – на переплаті за газпромівський газ E.On може «влетіти» на мільярд євро.
Відповідно, у контрагентів Газпрому, зв’язаних із ним формульною ціною, залишився тільки один вихід – або домовлятися про зниження формульної ціни «добром», або йти на повний розрив стосунків, суди і навіть ліквідацію «зв’язаних формулою» контрагентів. Так само, як і E.On, подав на Газпром у суд ще один німецький енергоконцерн RWE, а французька GDF Suez наразі веде переговори.
Дуже прикметний факт: декому із газотрейдерів таки вдалося вибити цінову знижку у Газпрома. Серед цих компаній – італійська Edison та грецька DEPA.
Чому їм пішли назустріч, а давньому німецькому другові та соратнику E.On - ні? Причина – банальна жадібність кремлівських очільників. Вони ще можуть змиритися із ціновими поступками порівняно дрібним контрагентам, але не таким великим покупцям, як E.On Ruhrgaz. І – як Нафтогаз.
Які висновки можна зробити з цієї ситуації?
Перший – ніхто Нафтогазу назустріч не піде. Якщо вже німців з E.On Ruhrgaz запресували до такого стану, що ті готові ліквідувати компанію, то Нафтогазу, який ходить у ворогах Газпрому вже не перший рік, не варто чекати милості від Кремля.
Другий – у нинішній газовій війні з Росією, як і в усіх попередніх, Україна не винна. Точніше, винна точно так же, як ягня із відомої байки Крилова: «Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать». Регіонали, які під час попередніх газових воєн допомагали Росії "мочити помаранчевих", зараз самі відчули усі принади "мочіння" на собі.
Третій – ліквідація Нафтогазу як спосіб розірвання невигідних газових угод є не якоюсь українською вигадкою, а точно тим самим способом, який має намір застосувати німецький E.On. В цьому сенсі Україна не винайшла нічого нового і не поставила себе в якесь незручне становище. І не треба вестися на прокремлівську пропаганду, яка про це заявлятиме (точніше, вже заявляє). Більше того, від використання цієї кремлівської риторики варто було б відмовитися і найпалкішим опозиціонерам. Бо завтра вони стануть владою і наступлять на ті ж граблі, на які зараз наступили регіонали.
Четвертий – у України є значно менше шансів «дотиснути» Росію, ніж у Німеччини та інших європейських контрагентів. У Європі за минулі п’ять років багато зробили для того, щоб реально диверсифікувати як ринок газу, так і джерела його надходження. В України далі балачок справа не пішла. І міністр палива та енергетики Юрій Бойко може скільки завгодно розповідати про скорочення споживання газу в наступному році на 8-10 млрд куб. м, а через п’ять років зменшити закупівлю російського газу до 12 мільярдів кубометрів з нинішніх 40 мільярдів. Реалістичності в цих заявах – нуль, і в Москві це добре знають. Більше того, із уведенням в дію газопроводу «Північний потік» (це заплановано на осінь 2011 року) позиції України як єдиного транзитера російського газу до Європи суттєво послаблюються.
П’ятий, найбільш парадоксальний – «обмін люб’язностями» між Януковичем-Азаровим та Мєдвєдєвим-Путіним переконливо показав, що Кремль буде нагинати «дружніх» до нього біло-блакитних точно так же, як він до цього нагинав «ворожих» помаранчевих. Як це відбуватиметься, можна уявити на прикладі ще одного екс-друга Росії, президента Білорусі Лукашенка, який уже пройшов через цю процедуру.
Однак Україна – таки не Білорусь, економічно залежними від Росії ми не були ніколи. І якщо чергова газова війна вилікує українську владу від рефлекторної русофілії і змусить думати про власну енергетичну безпеку, а не про чергові торги а ля «флот в обмін на газ», - ну то хоч це добре.
