Регламент як дишло

Голова Верховної Ради – це людина, яка нарівні з президентом та премєр-міністром входить в трійку найбільш авторитетних політичних лідерів країни. Щоправда, він в цій трійці є найбільш слабкою ланкою. Якщо в Україні є нормальним явищем, коли, наприклад, колишній прем’єр ставав президентом, то екс-спікерам не вдавалося добиватися якихось значних успіхів на президентських перегонах.

Ба більше: законодавство захищає від несподіваної відставки президента та голову Кабміну, натомість керівника парламенту можна зняти в будь-який момент, що підтверджує вся практика українського політичного життя. Його можна навіть ігнорувати, як це було з Олександром Ткаченком. Але чи значить це, що спікер в українських реаліях суто технічна фігура? Звичайно ж це не так, що й підтверджують бої навколо крісла парламентського голови. Навіть не виходячи за межі своїх начебто невеликих повноважень, спікер здатний досить помітно впливати на життя країни. Щоб переконатись в цьому, достатньо лише взяти до рук регламент роботи Верховної ради України.

Законів багато спікер один

За своїм статусом український спікер чимось навіть нагадує патріарха Константинопольського серед інших патріархів: з одного боку, він рівний між усіма депутатами, з другого - перший серед рівних. А ще більше його статус нагадує статус голови суду, який хоч і не може прямо впливати на рішення того, чи іншого судді, але від нього залежить, якому із його підлеглих спрямувати ту, чи іншу справу. Так само і спікер парламенту розписує законопроекти по комітетам, причому «потрібні» можна направити на розгляд більш лояльним депутатам, «небажаний» - до комітету, в якому отаборились опоненти розробників законопроекту.

Комітетів багато, а кожен законопроект містить в собі тематику, яка знаходиться на межі інтересів декількох з них. Наприклад, законопроект про статус cуддів можна віддати на вибір або в комітет з питань правової політики, або в комітет з питань правосуддя – який йому вигідніше.

Найбільше ж уваги зазвичай привертають до себе законопроекти, пов’язані з бюджетом. Тут, між нами кажучи, у спікера повністю розв’язані руки – комітетів бюджетно-економічного напрямку у парламенті безліч. При цьому їхнє керівництво формується на пропорційній основі, де посади керівників, їх заступників та секретарів в різних пропорціях розділені між представниками різних фракцій, тож знайти більш лояльний комітет для «протягування» потрібного закону спікеру неважко.

Лояльність голови Верховної Ради до того чи іншого проекту закону уже збільшує шанси на потрапляння його до порядку деного поточної сесії. Хоча, звичайно, не гарантує його прийняття. Однак і тут рішенням Верховної Ради може маніпулювати спікер, причому використовуючи цілком законні важелі.

Отже, порядок дений номінально формується на погоджувальній раді парламенту, в яку входять керівники депутатських фракцій. Там всі попередньо розглянуті законопроекти з зауваженнями, внесеними за поданнями комітетів, тимчасових слідчих комісій та тимчасових спеціальних комісій мають «узагальнюватися» згідно статті 21 регламенту.

Вони - з більшим чи меншим успіхом - там і «узагальнюються», але порядок денний в кінцевому його вигляді знову ж таки виносить на затвердження Верховною Радою її голова. Тим більше, що проведення всіх цих погоджувальних рад і тому подібних технічних процедур забезпечує апарат Верховної Ради, голову якого назначає той самий спікер парламенту. Технічно затримати документ в цих хащах бюрократії нічого не варто.

Найбанальніший спосіб маніпуляцією голосуванням – виносити в Раду проекти в залежності від того, чи є в залі достатня кількість своїх симпатиків, або взагалі, від того, чи є в Раді кворум. Без сумніву, всі ми знаємо, що депутати голосують картками своїми і своїх колег. Але це зовсім не значить, що в парламенті, навіть з «мертвими душами» завжди є достатня для прийняття закону більшість. Ставити на голосування небажані законопроекти десь під вечір п’ятниці, коли народні обранці, втомлені нелегкою законотворчою роботою, вже розійшлися по хатам – це був фірмовий стиль спікерів Мороза та Плюща.

І нічого не вдієш – право голови вести засідання Верховної Ради та ставити документи на голосування гарантоване Конституцією та регламентом.

Мороза підвела любов до спікерського крісла.

Вибір правильного моменту для голосування річ вкрай важлива, вона додає законотворчій роботі присмаку якоїсь азартної картярської гри. Кажуть, що Олександр Мороз був сам шокований тим, що йому вдалося за несприятливих обставин здолати президентське вето – щоправда, це голосування виявилося фатальним для політичної кар’єри самого Олександра Олександровича.

Врешті решт, спікер парламенту може поставити те чи інше не прийняте питання на голосування повторно. Достатньо для цього заяви, навіть зробленої з голосу, про те, що якийсь депутат не встиг з якоїсь причини проголосувати, або (дуже розповсюджена версія) у нього «картка не спрацювала». В цьому випадку спікер є повним господарем ситуації: від нього залежить питання про те, робити переголосування, чи відправляти документ на доопрацювання.

Можемо згадати, як той же Литвин протягував наприкінці 2004-го зміни до Конституції та деяких законів. Одні і ті ж питання ставилися і вдруге, і втретє. Так само і Яценюк ставив двічі підряд на голосування питання про власну відставку. Про його мотивацію тоді ми не можемо судити достеменно, але можемо сказати одне: другий раз він міг поставити власну відставку на голосування. Але так само міг і не поставити.

Загалом всі описані спікерські технології, звичайно, маніпулятивні, але всі знаходяться в межах діючого законодавства. Навіть відсутність у залі депутатів він може обернути на свою користь. Що поробиш. Статус третьої за впливовістю людини в державі – він зобов’язує…

парламент литвин мороз спікер