Кремль проти олігарха. Наступного президента Росії зватимуть Міхаіл Прохоров?
Протягом останніх двох днів у владному просторі Росії розгортається політичний скандал, аналога якому за формою не було із єльцинських часів, а за змістом так і взагалі ніколи не було. У його епіцентрі знаходиться олігарх Міхаіл Прохоров - друге-третє місце у російському списку "Форбс". Три місяці тому Кремль відрядив його у політику - очолювати виборчий проект "Правоє дело", спрямований на відбір голосів правоцентристського ліберального спрямування. Однак маріонетка несподівано підняла бунт проти своїх ляльководів.
Автор: Сергій Лук'янчук
Для початку - кілька слів про поточну карту політичного ландшафту Росії напередодні грудневих виборів до Держдуми.
У процесі будівництва Путіним владної вертикалі було запроваджено низку "спецзаходів", внаслідок яких потрапляння "сторонніх" для чинної російської влади політичних сил до Держдуми було фактично зведене до нуля. (Для українців ця практика має бути цікавою хоча б тому, що подібне збираються запровадити в нас регіонали в процесі будівництва своєї владної вертикалі). Першим спецзаходом стало встановлення 7% прохідного бар'єра при суто пропорційній (за партійними списками) системі виборів. Другим - надзвичайно жорсткі умови реєстрації нових партій, які можуть брати участь у виборах.
У такий спосіб було вирішено відразу дві проблеми: по-перше, "стара" опозиція, яка за ці роки дуже сильно втратила в очах російських виборців, не має жодних шансів пройти до Думи навіть зі своїм процентиком-другим-третім. А по-друге, "нові" опозиційні політичні сили блокуються ще до початку виборів - їм просто не дають змоги прийняти в них участь (найсвіжіший приклад - Партія народної свободи ("Парнас"), яка мала на виборах певні шанси і якій Мін'юст Росії у червні відмовив у реєстрації).
В порівнянні з двометровим Міхаілом Прохоровим і Мєдвєдєв, і Путін виглядають карликами.
Ця політична система призвела до того, що наразі в Думі представлена одна провладна партія "Єдіная Россія", яка має абсолютну більшість крісел (315 з 450) та три партії "керованої опозиції" - КПРФ Зюганова, ЛДПР Жиріновського та "Справєдлівая Россія".
З останньою, яка на минулих виборах грала роль "приманки" для правоцентристів, взагалі стався сумний курйоз: як тільки її лідер Сергій Міронов, який міцно сидів у кишені Кремля, дозволив собі мінімальні - навіть не самостійні рухи, а лише натяки на них, - його тут же позбавили місця в Раді Федерації та викинули із власної партії.
Однак це показове "натягання на вертикаль" мало побічні наслідки: найостаннішому російському обивателю, який хоч трохи цікавиться політикою, стало зрозуміло, що вибори, в яких йому пропонують взяти участь через кілька місяців, - абсолютний і ганебний фарс. "Єдіная Россія" за влучним виразом юриста, блогера та борця з корупцією Алєксєя Навального є "партией жуликов и воров", і рівень відрази до неї постійно зростає. І скільки б відсотків не намалював їй ЦВК, ставлення до неї від цього не зміниться. КПРФ - вічний "заповідник гоблінів", клапан для випуску пари у тієї (нечисельної) групи електорату, яка досі ностальгує за совком. ЛДПР - відпрацьваний матеріал, у "опозиційність" Жиріновського можна повірити не більше, ніж у реальність польотів Девіда Копперфільда. "Справєдлівую Россію", яка вдавала із себе якусь там ліберальну опозицію, Кремль "випиляв" власноручно.
У Кремлі все це чудово розуміли. І на початку літа (подейкують, що з подачі "сірого кардинала" Владислава Суркова) було розпочато два політпроекти. Перший - "Народний фронт" - мав на меті переформатувати електоральний склад "Єдіной Россії", включити до неї якісь "свіжі обличчя" і створити видимість народної підтримки. Насправді всі ці речі були на 99% декораціями: змінити щось по суті за допомогою таких перестановок так само реально, як покращити якість борделя шляхом перестановки в ньому ліжок. Але потрібна була саме видимість якогось політичного процесу - а решту зробить піар, телевізор та ЦВК.
Другий проект був значно цікавішим. Оскільки на правоцентристському фланзі зяяла величезна дірка, а "традиційні" опозиціонери до виборів просто не допущені, у Кремля виникла ідея чергової приманки для виборців з "конструктивно-ліберальними" поглядами. Тих, які не хочуть іти на барикади, але яких дістало всевладдя бюрократично-корупційної вертикалі "єдиноросів".
Зрозуміло, що після показового шмагання Міронова витягати йому на заміну із загашника чергову декоративну фігурку було безглуздо: ніхто б цьому не повірив. На чолі нового "конструктивно-опозиційного" проекту мала стояти потужна постать.
І вона знайшлася - Міхаіл Прохоров, олігарх, третє-друге-перше місце в списку російського "Форбс", власник "Норнікеля", ініціатор проекта народного російського електро-газового автомобіля "Ё-мобиль", прихильник змін у трудовому законодавстві Росії, які мали б підвищити продуктивність праці (а заодно дозволити збільшення тривалості робочого дня) і т.д. і т.п. У червні Прохоров несподівано заявляє, що йде з бізнесу і починає займатися політикою на чолі партії "Правоє дєло".
В тому, що похід Прохорова у політику був зрежисованим у Кремлі, нема жодних сумнівів.
Та й сам Прохоров відверто говорив, що перед своїм рішенням консультувався з Владіміром Путіним). Виглядало це вельми штучно: партія "Правоє дєло", класична фіктивна структура без жодної реальної ідеології, помітних політиків чи якогось впливу, була витягнута на перший план і отримала нового яскравого вождя - Прохорова. Без жодних вагань партійці проголосували за фактично людину з вулиці (ну а як же інакше - в Кремлі сказали), більше того, наділили Прохорова фактично диктаторськими повноваженнями - зокрема, дали право виганяти будь-кого з партіі своїм одноосібним розпорядженням. У свою чергу, Прохоров влив у "Правоє дело" значні кошти - не менше 30 мільйонів доларів.
"Правоє дело" на гроші Прохорова розгорнуло масштабну рекламну кампанію. Але дуже швидко після цього пішли повідомлення про демонтаж прохоровських бігбордів.
Здавалося, все іде по плану. Прохорову владою було виділено місце "конструктивної опозиції", що переконливо підтвердив Путін, який демонстративно проїхався на прототипі прохоровського "Ё-мобиля". Партія розпочала рекламну кампанію, Прохоров завів блог на "ліберальному" радіо "Эхо Москвы", де регулярно (і особисто - що теж показово) ділився власними ідеями щодо облаштування Росії.
Однак лише через три місяці такого благоденства сталася катастрофа. Напередодні запланованого на 14 і 15 вересня партійного з'їзду стало відомо, що ті ж кремлівські покровителі, які відряджали Прохорова в політику, збираються викинути його і з "Правого дела", і з виборчого процесу.
Причина цього не очікуваного ніким повороту вельми проста. Прохоров, який є одним з найбільш здібних російських бізнесменів, поставився до переданої йому партії як до чергового бізнес-проекту. А саме - визначив шляхи збільшення його політичної "капіталізації" і почав успішно їх втілювати в життя.В тому числі й запрошувати до партії людей, які користуються в країні реальним авторитетом і при цьому йдуть "не в ногу" із владою. І тут Кремль побачив, що маріонетка, якій від початку відводилися суто декоративні функції, раптом почала оживати. І рухатися в напрямку, який кремлівськими ляльководами був не передбачений.
У фокусі владного невдоволення опинився Євгеній Ройзман, мабуть, одна з найцікавіших особистостей у сучасній Росії. Мешканець Єкатеринбургу, організатор фонду "Місто без наркотиків", він дванадцять років тому розпочав, за його власним визначенням, "успішне повстання проти наркоторгівлі на Уралі". Крім цього, Ройзман є поетом, дослідником старовірського іконопису та творцем музею старообрядної ікони, спортсменом, бізнесменом, "по малолітці" сидів у тюрмі і був депутатом Думи попереднього скликання. Про Ройзмана можна довго розповідати - але простіше почитати його блог http:/
Прохоров особисто запросив до партії громадського діяча Ройзмана (в червоній футболці) та співачку Алллу Пугачову.
Авторитет Ройзмана вийшов на загальнодержавний рівень після нещодавніх подій в уральському селі Сагра, мешканці якого дали озброєний опір групі бандитів "кавказької національності" . І ледь не потрапили за це до тюрми - і лише завдяки розголосу, піднятому Ройзманом, їх витягли із в'язниці і посадили туди бандитів.
Міхаіл Прохоров, розуміючи, що Ройзман - це людина, що ідеально пасує до його політичного проекту і може залучити в буквальному сенсі слова мільйони голосів, запропонував тому місце в списку. Ройзман, якому таку пропозицію робили на минулих виборах, а потім викинули зі списку "Справєдлівой Россії" по наказу із Кремля, прямо запитав: "До тебе ж прийдуть і будуть вимагати мене викреслити, і що тоді?" Прохоров відповів: "Тоді підемо з партії разом".
Навряд чи Путін чи Мєдвєдєв справді вважали Ройзмана небезпечним для свого режиму: не той рівень і масштаб. Просто на цій ситуації треба було поставити Прохорова на місце. Сталося як по Достоєвському - "Кто я, тварь дрожащая, или право имею", тільки відповідь на це запитання мала бути протилежною. Прохоров, здавши Ройзмана, мав засвідчити, що він тварь дрожащая, і ні на які права не претендує. Але олігарх, пам'ятаючи про своє слово, цього робити не захотів.
Після цього події розвивалися дуже стрімко.
З'їзд, який мав стати "відмашкою" для початку виборчої кампанії, перетворився на процедуру вигнання Прохорова з партії та самознищення "Правого дєла". Технологія була елементарною: всіх делегатів з'їзду на вокзалі зустрічали представники президентської адміністрації й везли на бесіду. Зрозуміло, що серед "старих партійців" аж ніяк не було охочих воювати з Кремлем. А нові, яких встиг привести Прохоров за ці три місяці, були нейтралізовані: регіони, з які вони представляли, надали "альтернативні" протоколи і альтернативні списки делегатів.
У перший день цих процесів Прохоров ще пробував воювати: він скористався своїми "диктаторськими повноваженнями", виключив із партії заколотників і призначив на 15 вересня "справжній" з'їзд. Однак проти лома нема прийома - наступного дня Мін'юст РФ заявив, що вважає "заколотний" з'їзд легітимним, а заколотники проголосували і знялиПрохорова з голови партії. При цьому Кремль, який ще кілька місяців тому стояв за Прохорова горою, "опустив" його по повній програмі: прес-секретар Путіна заявив, що Путін не буде зустрічатися із Прохоровим, а адміністрація президента назвала поведінку Прохорова "істерикою".
У відповідь Прохоров не просто пішов із "Правого дєла". Він заявив, що кремлівська адміністрація в особі Суркова здійснює незаконне втручання у політичний процес, і що він буде вимагати звільнення того з державної служби. Більше того, Міхаіл Прохоров заявив, що йти з політики не збирається, що буде створювати нову громадську організацію (зареєструвати партію до грудневих виборів шансів нема) а потім і партію, і фактично дав зрозуміти, що буде брати участь у виборах президента Росії у 2012 році.
Таким чином, кремлівський проект із створення "керованої правої опозиції" несподівано зазнав повного краху. Однак наслідки є значно глибшими, ніж показове покарання норовливого олігарха. Реакція російського суспільства на ці події показала, яким високим є насправді рівень суспільної недовіри до чинної "владної вертикалі", і наскільки затребуваними є політичні постаті, які можуть цю вертикаль зламати. Прохоров - не якийсь там невідомий "борець із кривавою гебнею", він входить до числа найбагатших людей Росії. Події навколо з'їзду показали, що він має принципи і не боїться вступати в бій проти всевладної системи. Зрозуміло, що Прохорова можуть відправити по слідах інших олігархів, що впали в немилість, і поставити перед вибором - їхати йому в Сибір шити рукавиці, як Ходорковському, чи до Лондона у вигнання, як Березовському.
Але є одна відмінність - ні Ходорковський, ні Березовський не мали жодних шансів у публічній російській політиці, на виборах за них ніхто б не проголосував. А у мільярдера і росіянина за національністю Прохорова такі шанси є - а от іншого конкурента, який міг би реально скласти конкуренцію Путіну чи Мєдвєдєву, в Росії наразі нема. І якщо в хід не буде пущено відверто силовий сценарій, у Міхаіла Прохорова замість керівництва маріонетковою опозицією з'являється шанс стати наступним президентом Росії. Якщо не в 2012 році, то в 2018-му.
