Рік на пожертвах: на повноцінне видання не вистачає, але про нас заговорили

У своєму житті ми цей рік не провели дарма. Крім того, що готували цікаві статті у рамках традиційної журналістики, ми вивчили світовий досвід і започаткували в Україні новий напрямок: «журналістика даних». Про наш рейтинг вишів розповіли спеціалізовані ЗМІ і основні блогери, котрі пишуть на освітні теми. Ну і останнє дослідження соціальної мережі Верховної Ради теж коментарів не потребує.

Ми не тільки працюємо з журналістикою даних у себе на сайті, а й учимо інших. Анатолій Бондаренко провів декілька лекцій, на яких познайомив журналістів з азами цього жанру.

Якщо вже мова зайшла про інфографіку, варто дати лінк на ще два інтерактивні матеріали. Це місце України у світі й інтерактивна графіка, котра дозволяє порівнювати демографічну ситуацію в різних регіонах України.

Також ми почали проводити публічні лекції і дискусії на тему журналістики і її майбутнього. Найцікавіше розповідав Сергій Тихий.

Як і перші півроку роботи на пожертви (тут найкращі статті за цей час), ми намагаємося висвітлювати абсолютно різні сфери життя.

Нам погодився писати автор, котрий добре володіє інсайдерською інформацією про інтриги і закулісні течії в український православних церквах.

Не обходили і протестантів – активних віруючих цієї конфесії не менше, ніж православних, а релігійних громад навіть більше. Проте ЗМІ не помічають і не аналізують процеси, котрі відбуваються в цьому середовищі. А там попахує новим середньовіччям.

Ми продовжуємо ламати стереотипи, тому публікували статті із незвичним поглядом на ставлення нашого суспісльва до жінок і дуже людську й теплу розповідь про те, як живуть азійсько-СНДівські емігранти в Києві.

Як завжди тримали руку на пульсі газових справ. За матеріал про розвиток видобутку сланцевого газу нам дякували співробітники Інституту стратегічних досліджень.

Сповідуючи принцип, що, умовно кажучи, людина, яка не розбирається в економіці не має права голосувати, ми намагалися час від часу згадувати про законодавчу активність Верховної Ради, яка впливає на ділове життя і благополуччя кожного з нас. Зокрема аналізували

законопроект про ринок земель і зміни до Податкового Кодеку, які стосуються спрощенців.

Ми переклали свіжу статтю Ернандо де Сото, вона масово розійшлася українським інтернетом. Крім того, що ми познайомили читаючу публіку з думками світової економічної зірки, ми цим перекладом ще й популяризували українську мову.

Традиційно ми відслідковували найцікавіше з англомовного Нету. Нас вразила розповідь про фінську школу, це просто якась казка.

І те, наскільки організовано японці зустріли, а потім долали наслідки жахливого цунамі.

Окремо хочеться згадати статті про страх українців і портрет нашого чиновника.

Ми започаткували і, сподіваємося, доведемо до кінця переклад підручника про ненасильницький спротив. Опубліковані частини вже використовуються різними організаціями під час навчальних семінарів. Зараз виникла затримка через зайнятість перекладача.

Не дивлячись на популярність серед читачів цих статей, жодне із загальноукраїнських друкованих ЗМІ не опублікувало б ці матеріали, так само як і жодне з інтернет-видань не заплатило б за нього гонорар. «Стандарти», які існують у нинішніх українських ЗМІ не дозволяють цього робити.

Такі статті можливі тільки на TEXTY.org.ua, завдяки пожертвам наших читачів. Ми щиро дякуємо усім хто нам допомагав вінансово. Особливо тим, хто робить це регулярно, хоча таких переважна меншість.

Дякуємо і тим авторам котрі писали для ТЕКСТІВ безкоштовно.

Щоб якісно висвітлювати усі більш-менш актуальні теми, проводити власні розслідування, на гонорари потрібно витрачати близько 20 000 грн - враховуючи мінімальну редакторську зарплату. Ми ж збираємо у 20 разів менше.

Тому ми не робили онлайн-трансляцію із судового засідання у справі Тимошенко. У нас є відпрацьована технологія онлайн-репортажів. І з забороною ТБ-трпнсляції із залу суда вони виглядали б дуже доречно і цікаво.

Ми не знайшли журналіста, який би погодився за наш гонорар вийти в поле і написати репортаж про Інститут дизайну ім. Сальвадора Далі, в якому одна з найвищих плат за навчання, а середній бал ЗНО абітурієнтів нижчий середнього.

Ми не опублікували репортаж про масовий знос забігайлівок на київському Гідропарку - туди нікому було піти.

Ніколи не буде опублікований матеріал про стиль бізнесу Коломойського. А там є про що писати – він закриває видання, котре справно виплачує йому кредитні відсотки, лише через особистий конфлікт менеджерів. Він регулярно не доплачує зарплат працівникам телекомпанії «1+1». Пілоти його авіакомпанії («Аеросвіт») страйкують, а потім організаторів страйку намагаються посадити. Київські супермаркети, які приписують Коломойському, стоять із пустими полицями, тоді, як до інших стоїть черга постачальників.

Окремої статті варта і історія створення, розвитку та ліквідації Газети по-київськи. Вона теж не вийшла.

Так само ніхто не шукає золоті крупини сенсацій у нещодавно відкритому архіві ВікіЛікс, а там сотні телеграм, присвячених Україні і стосункам між ключовими політичними гравцями. Часто трапляються дуже смачні і цікаві подробиці.

Можливо, українському суспільству ці теми не цікаві. На відміну від тих же американців, ні люди з грішми, ні прості громадяни не хочуть фінансувати об’єктивну і серйозну (не про голі цицьки) журналістику.

Нещодавно колеги розповіли, що польські видання за ґрунтовний репортаж платять гонорар $1000. Спочатку шок. А потім розумієш, що це справедлива ціна. Щоб підготувати повноцінну історію, зробити з побаченого та почутого якісь узагальнення, як у матеріалі Нью-Йоркера про засновника ВікіЛікс Джуліана Асанджа і розповіді про причини кризи у Греції потрібно зустрітися з багатьма людьми, іноді в різних містах, зробити десятки телефонних дзвінків, відправити чимало запитів і листів. Все це займає не один і навіть не два дні. На жаль таких власних статей навіть на ТЕКСТАХ обмаль, але для прикладу варто згадати матеріал про «міжетнічний» конфлікт у Марганці і розповідь про подорож місцями боїв дивізії СС «Галичина».

Оскільки у нас ніхто за таку роботу не платить, а вона враховуючи наші економічні реалії мала б коштувати доларів 200 - 300, то журналісти втрачають ті невеликі навики, які набули до початку кризи, і пишуть статті, не встаючи із за комп’ютера.

Можливо, ми недопрацювали в організації збору пожертв

.

Ми проводили відкриті лекції, але не наважилися просити пожертви. Ми не організували декілька точок у публічних місцях, де люди могли б пожертвувати готівкою без усяких карток, ВебМані і т.п.

Користуючись нагодою оголошуємо, що шукаємо власників кав’ярень, ресторанів, барів і подібних закладів, які б погодилися поставити у своєму приміщенні скриньку з логотипом ТЕКСТІВ для збору пожертв. Для того, щоб обговорити взаємовигідну співпрацю пишіть на texty.org.ua собачка gmail.com

Ми не знайшли вихід на середовища багатих людей, у яких би можна було просити кошти, і написали лише декілька листв до українських багатіїв з проханням допомогти фінансово.

Ми з радістю візьмемо у свою команду людину, котра за відповідну винагороду очолить збір пожертв по усіх можливих напрямках.

Чесно кажучи, ми мало приділяли увагу збору грошей в Україні, бо не вірили в те, що затрачені зусилля принесуть віддачу. Ми більше зусиль приділяли роботі з міжнародними жертводавцями. Це теж вимагає чимало часу

Виявилося, що їм не цікаво фінасувати просто якісну журналістику. І вони праві: занадто розмиті критерії. До того ж моральне право критикувати владу, суспільство, заведені порядки має видання, котре фінансується (через рекламу чи пожертви – не важливо) цим суспільством. Так чесно.

Результатом наших зусиль став невеличкий грант від фонду Сороса. Фонд підтримав створення матеріалів «журналістики даних». Звичайно, ми звертаємося і до інших жертводавців, але вони теж готові фінансувати лише журналістику даних.

Тому український читач ніколи не побачить аналітики про бізнес Коломойського, статті про те, що розповідали українські політики один про одного американському послу, і репортаж із центру реабілітації наркоманів на Донбасі. А шкода.

самоорганізація редакційне пожертви