Джонні Д.: ми не бандити, ми - благородні пірати!

Автор: Оксана Щусь, "Останній кінопоказ"

Режисер «Джоні Д.» Майкл Манн стверджує, що персонаж Гейбла в «Манхеттенській мелодрамі» - Блекі Ґаллахер - був створений під впливом надзвичайно популярної на той час постаті Діллінджера. На яких фактичних даних базується це твердження, точно не відомо - можливо, йдеться про вираз обличчя чи схожу зачіску - але парадоксальним чином вийшло так, що саме Ділінджер повторив долю Блекі.

2009: Джонні Депп у ролі Джона Діллінджера

Згідно з сюжетом, у Блекі Ґаллахера було важке дитинство і добре серце. Він був розумним та відважним і зневажав будь-які умовності, в тому числі й закон штату Нью-Йорк. Авантюризм і незаконна діяльність дозволила йому стати успішною і багатою людиною, він жив насиченим і цікавим життям. Проте за скоєне вбивство його засуджено до смертної кари.

Свої останні дні він проводить в камері смертників, не втрачаючи при цьому гумору та іронічної дотепності.

Блекі - свого роду екзистенційний герой, він керується власним етичним кодексом, згідно якого «жити треба так, ніби життя нічого не варте». Він може позбавити життя іншого, якщо вважає це необхідним, проте з легкістю і сам йде на електричний стілець, відмовляючись від можливості помилування. «Помри так, як жив - швидко», говорить він перед смертю.

Діллінджер був медіа-персонажем. Він любив позувати перед фотокамерами, дбав про красиві жести і свій публічний образ. Якщо вірити сайту johndillinger.com, його улюбленими фільмами були документальні хроніки про власні подвиги. А якщо вірити підрахункам, знову ж таки, Майкла Манна, Діллінджеру було присвячено більше заголовків в пресі, ніж Обамі під час передвиборчої кампанії.

Така його популярність дає підстави припустити, що Діллінджер дійсно міг вбачати свій відбиток в образі Блекі Ґаллахера. Якщо це так, то за кілька хвилин до смерті йому вдалося зі зручного театрального крісла побачити власний трагічний і красивий фінал.

1934: Кларк Ґейбл (праворуч) у ролі Блекі Ґаллахера

Як і обов’язкова фінальна перестрілка, що розв’язує конфлікт у вестерні, смерть головного героя є базовою жанровою формальністю гангстерського фільму, - так стверджують американські кінокритики.

Гангстерський фільм як окремий жанр походить з початку 1930-их років - що цілком закономірно, оскільки це якраз був період Великої Депресії в Америці, час, коли такі суспільні персонажі, як Діллінджер були поширеним явищем. Відповідно, від самих своїх витоків цей жанр мав претензії на певний ступінь реалізму.

Такі класичні зразки, як, приміром, «Ворог суспільства» (1931), чи «Обличчя зі шрамом» (1932) навіть починалися зі звернення до глядачів, де йшлося про те, що метою фільму є показати нагальну суспільну проблему та закликати уряд до її вирішення.

Діллінджер у виконанні Джонні Деппа мочить когось

Звісно, подібні звернення значною мірою були суто формальним прийомом і слугували в першу чергу тому, щоб виправдати демонстрацію на екрані стрічки, головним героєм якої був злочинець.

Але в будь-якому разі, фільми цього жанру, на відміну, скажімо, від популярного в той же час вестерну, дійсно апелювали до реалій, безпосередньо знайомих глядачу. Середовищем дії там було реальне місто, в основі сюжету нерідко лежали історії з газет, а головні герої мали реальних прототипів.

Проте, як написав ще в 1948 році Роберт Варшов в своєму есе «Гангстер як трагічний герой» (це, до речі був перший критичний текст з приводу гангстерського фільму як жанру), «реальне місто продукує злочинців, уявне місто продукує гангстерів». Очевидно, гангстерський фільм, всупереч своїм заявам, мав із соціальною дійсністю досить опосередкований зв'язок.

В тридцятих роках Голлівуд випускав фільми з моральним сенсом. І смерть головного героя в гангстерському фільмі, зокрема, мала слугувати утвердженню соціального порядку та суспільної моралі: той, хто порушує закон має бути покараний.

Блекі Ґаллахер у виконанні Кларка Ґейбла мочить когось із благородною метою

Але нескладно здогадатися, що популярність такого фільму, як, наприклад, «Обличчя зі шрамом» навряд чи була пов’язана з його повчальністю. Рушієм глядацького інтересу є в першу чергу емоції, не мораль. Людей приваблювали гостросюжетні історії та колоритні персонажі.

А оскільки основним об’єктом емоційної заангажованості завжди є головний герой, то й основний драматизм гангстерського фільму полягав в його трагічній загибелі. Тим більше, що головного гангстера завжди грав найпривабливіший актор у фільмі, і на фоні його яскравої особистості захисники закону виглядали нудними та нецікавими.

Безкомпромісна воля до самоутвердження та успіху, на вершині якого - неминуча смерть (базова сюжетна структура гангстерського фільму) створила довкола цього персонажа ореол фаталізму і, навіть, свого роду, героїчності.

За іронією долі вийшло так, що вимога кінематографічного торжества закону перетворила його порушника в одного з основних трагічних героїв американської міфології.

Режисер Майкл Манн пробує оживити 1934 рік у його американському варіанті

В своєму інтерв’ю, присвяченому «Джонні Д.» Майкл Манн стверджує, що прагнув зняти реалістичний фільм: «Спробувати оживити 1933 рік для сучасних глядачів. Не тільки показати, як речі виглядали, але також як люди думали. Що колишні ув’язнені думали про життя та долю. Показати відчай на вулицях.»

Але, якщо для гангстерського кіно тридцятих років «реалізм» означав відображення соціальних проблем, то для Манна запорукою реалістичності є точність у відтворення історичних подробиць і, передусім, використання цифрової зйомки.

Одним словом, ідеться про форму, а не про зміст - для сучасного глядача цифра має асоціюватися з документальними зйомками і youtube-ом, тобто створювати реалістичний ефект, «оживляти 1933 рік».

Біографія Джона Діллінджера добре відома сучасній публіці. Так само, як і в будь-якому гангстерському фільмі, всі від самого початку знають, чим закінчиться ця історія.

Кіномішанина: Джон Діллінджер у виконанні Джонні Деппа дивиться «Манхеттенську Мелодраму» із Кларком Ґейблом в ролі Блекі Ґаллахера, під яким на увазі мається Джон Діллінджер

Тому, за словами Манна, він хотів зосередитися не на перебігу подій, а на особистості, внутрішньому світі легендарного злочинця, «що він думав про життя та долю». А для цього цифри вже явно не достатньо - адже максимум, на що вона здатна, це з точністю відтворити вигляд Джонні Деппа в костюмі крою тридцятих років, озброєного кулеметом.

Проте на кілька хвилин Манн усе ж знаходить спосіб, яким ми можемо зазирнути у «внутрішній світ» Ділінджера. Він дозволяє нам опинитися з ним в одному кінозалі. Коли Манн вмонтовує в свій фільм уривок з «Манхеттенської мелодрами», яку дивиться Діллінджер, він дозволяє нам (на тривалість цього уривку) спостерігати за останніми хвилинами блискучого злочинця поглядом цього самого злочинця.

І в цей момент, коли Діллінджер разом із нами перетворюється на глядача, нам зовсім не складно здогадатися, що він думає. Що «гангстер» повинен думати «про життя і долю», підказує з екрану Блекі Ґаллахер у виконанні Кларка Ґейбла.

------------------------------------------------------------------

Офіційний слоган: Розшукується найголовніший злочинець Америки.

Слоган від ZaUA.org: Розшукується найголовніший злочинець Голлівуду.

голлівуд кіно культура кримінал останній кінопоказ кінорецензія