Головна біда українців - у них самих. Зло - не Янукович, а тотальне розгільдяйство

Про таке легко говорити в колі друзів і інтелектуалів. Але усяке співчуття до ближнього зникає, коли доводиться тісніше спілкуватися з «роботящим», «щирим», «гостинним» українським народом. Наприклад, коли затіваєш ремонт.

А затіявши, помічаєш, що тобі намагаються продати свої послуги і товари якщо не відверті шахраї, то люди з вкрай обмеженими здібностями. Дебіли, коротко кажучи.

Мій приятель-інтелектуал у таких випадках застерігає від узагальнень. Але історій про недолугість українських робітників, бізнесу, сервісу так багато, що утриматися від узагальнень просто неможливо.

Я це давно підозрював, але остаточно мене переконали три випадки, котрі сталися майже одночасно.

Як каже вже згаданий друг-інтелектуал, у нашій країні життя здається прекрасним, поки з тобою нічого не трапляється. Пригоду собі я придумав сам – змінив місце проживання і, відповідно, вліз у купу побутових і марудних справ.

Газонокосарка

Мені не пощастило відразу. Німецької косарки, яка брала б мої метрові бур’яни, у магазині не було, а на її пошуки не вистачало часу. І тут я дав маху - у сусідньому магазині була така, як треба – російська косарка “Ритм”, та ще й на третину дешевша від німецької.

І я її купив. Навіть один раз двір покосив. Коли через два тижня я вирішив підтримати наведений порядок, інструмент перестав працювати. Спроба повернути товар в магазин успіхом не увінчалася: «Так це не до нас - це в сервіс, єслі б ви нею не пользувалися, то ми б гроші вернули, а так до них, єслі поломка заводська, то вони вам гроші вернуть», - лінивим голосом говорив продавець. «Мастер Інструмент» - так називається ця контора, принаймні, на гарантії написано так. Подальша дискусія нічого не дала, і я вирішив дзвонити у сервіс. Але вказаний телефон постійно був «поза зоною».

Довелося знову їхати в магазин: «Коля (ім’я змінено), а шо тут кажуть, шо твій сервісний поза зоною? А, так ти його поміняв, ну харашо, я скажу людині».

Зайве говорити, що із «Колею» домовитися про зустріч було не так то й легко:

- Приїздіть через годину, я ще буду.

- Може, домовимося на завтра, на якийсь певний час?

- Подзвоніть затра, якщо я буду на місці, приїдете.

Зі свого досвіду спілкування з різними майстрами можу стверджувати однозначно: планування часу - це вище від інтелектуальних здібностей багатьох з них.

Сервісний центр, до якого я приїхав, свідчив про одне: «Чувак, ти попав». В брудному приміщенні по усій підлозі валялися розібрані вироби російського заводу «Ритм», з численних хаотично розставлених коробок стирчали різні дроти і запчастини.

«Зараз німецький інструмент зіпсувався. В них взагалі немає гарантійного обслуговування, так і кажуть: якщо у розетку вставляли, значить, ми не ремонтуємо, бо напруга у мережі скаче», - замість привітання, почав втирати мені дядько, скоріше за все, власник «фірми», яка називається «Сервис-Центр» (вул.. Червоногрардійська, 5 тел. 067 577 5091). Про німців він очевидно згадав, щоб виправдати свою контору. Згодом він кудись поїхав, а «Коля» у засмальцьованій робі взявся ремонтувати мою електрокосу. При цьому він увесь час скаржився на долю і розповідав, як багато роботи і яка мала зарплата.

Теж характерна риса українців: розповідати клієнтам, як важко їм жити і працювати. Відчуваєш себе винним за те, що прийшов заплатити гроші. Дивно, але такого не зустрінеш навіть у Туреччині, де обслуговуючий персонал працює куди важче за багатьох українців - і за менші гроші. У нас же ненависть до начальника виплескується на клієнта. Причина зрозуміла, адже начальник може застосувати санкції, а клієнт - ні.

Коли коса запрацювала, майстер, і оком не моргнувши, виставив рахунок. На моє зауваження, що товар на гарантійному обслуговуванні, він заявив, що на цю поломку гарантія не розповсюджується. Очевидно, дискусія зі мною переповнила його чашу терпіння - всі образи на тяжке життя окошилися на мені: «Я не робив цю косу, усі претензії до російського заводу!». І тремтячими руками почав щось писати в гарантійному талоні. «Знято з гарантії» - прочитав я, коли він рішучим рухом повернув папірець.

Ніколи не купуйте продукцію заводу «Ритм».

Інтернет

У столичному приватному секторі немає дротового інтернету. Не біда, думав я. На відповідному форумі знайшов з десяток провайдерів, котрі бралися налагодити бездротову мережу.

Я обдзвонив більшість і зупинився на тих, які завжди передзвонювали і швидко відповідали на запитання. Все-таки, інтернет-провайдер - це вже інтелектуальна робота, і про час візиту майстра, котрий мав продати (за 950 грн) і встановити спеціальний модем, я домовився легко. Він погодився приїхати навіть пізно увечері. Подумки я навіть похвалив наш «малий бізнес».

Підключився і три тижні ловив кайф - усе працювало, діти дивилися мультики, я - фільми. Іноді зв’язок зникав, але це здавалося дрібницями. Провайдер називється Жираф і працює під торговою маркою Інтеллеком (не плутати з Інтертелеком).

Потім інтернет почав зикати на день-два. На мої дзвінки дівчатка з техпідтримки відповідали одне й те ж саме: «Рівень сигналу дуже низький. Очевидно, між нашою станцією і модемом існують фізичні перешкоди» - і рекомендували походити з модемом по будинку. Звідки могли взятися «механічні перешкоди»? Адже перед моїми вікнами нічого не будували... І чому три тижні перед тим перешкод не було? Відповісти мені не могли, лише повторювали завчені фрази.

Мою вимогу не брати гроші за дні з низьким рівнем сигналу контора ігнорувала: іноді дівчата повторювали фразу про механічні прешкоди, іноді - рекомендували звернутися письмово. Одного разу сказали, що такого користувача, як я, у них немає, а ще якось пояснили, що гроші перерахувати не можуть, бо я не звертався з таким проханням.

А інтернет працював все гірше і гірше. Тимчасові перебої перетворилися на постійні, а згодом сигнал упав назавжди.

«Зі збільшенням кількості абонентів рівень сигналу падає, а до Інтеллекому за місяць у вашому районі підключилося 80 людей, - пояснив мені продавець модема (він продає мобільний інтернет різних провайдерів) , - але у нас є набагато потужніший модем за 3000 грн, з ним у вас точно проблем не буде».

Новий модем я брати не став, а на моєму аканунті у провайдера і досі лежить пара сотень гривень. Хоча я їхніми послугами не користуюся, але повернути вони мені їх не хочуть, бо це «не передбачено». Добре, що модем вдалося віддати назад із незначною втратою грошей.

Деталь: Інтеллеком розшифровується, як «інтелектуальні комунікації» - таке тлумачення висить на їхньому сайті. Упаси вас Господь зв’язатися з цими «інтелектуалами».

Меблі

«Імперія меблів» (ФОП Сурмач Олена Анатолівна) це мега-гуру розгільдяйства і необов’язковості. Пафосна назва мала б насторожувати. Але ми відразу по це не подумали. Тільки «Імперія» оголошувала, що підлаштовує свої моделі під побажання клієнта.

href="https://texty.org.ua/before_christ/orig/33/33538.jpg">

«На ринку меблів величезна конкуренція, важко щось заробити», - почув по радіо розповідь дрібного підприємця, котрий має якийсь цех. Парадокс: конкуренція висока, але споживач жодної вигоди від цього не отримує. Ціна на українські меблі така сама, як на польські чи китайські. Замовити меблі у Польщі, де середня зарплата 1000 євро - коштує так само, як замовити у Києві. І є всі підстави вважати, що у Польщі їх зроблять швидше, ніж у нас.

Поки ми не заплатили грошей, все виглядало чудово. Привітні і працьовиті співробітники – замірник приїхав вчасно, дівчина у магазині була готова затриматися, аби взяти передплату. Вони не забували регулярно передзвонювати нам, уточнюючи, чи не передумали ми, бува, купити їхню продукцію.

Обіцяли зробити наші ліжка за 25 робочих днів, «на всякий випадок пишемо у договорі 36, але затримок практично не буває», - брехала в очі менеджер Катя. Насправді ж замовлення нам привезли більше ніж через два місяці, а потім ще місяць переробляли, бо зробили не тих розмірів, про які ми домовлялися.

- В нас така фірма, що більше місяця ніхто не працює, не знаємо ми замірника, який приходив, - бідкалися робітники, коли велика деталь не проходила у двері.

Потрібно сказати, що після того, як термін виконання закінчився, ми досить часто телефонували виробнику. Виявилося, що на усю імперію тільки одна Катя знає, коли і що привезуть клієнтам. Відповідно, вона людина зайнята, застати її важко, а передзвонювати тим, хто уже заплатив гроші, вона не любить. А коли таки додзвонювалися до неї, вона ображалася і кидала трубку, мовляв: що ви від мене хочете! Телефонували ми і на «виробництво», де дуже часто слухавки ніхто не брав.

“Привозили” готовий товар протягом тижня. Через постійні перенесення дати і часу візиту я не потрапив на кілька важливих подій.

Крові «Імперія» попила нам немало. Якраз поки тривала ця епопея, я прочитав у «Країні» інтерв’ю із Сєвою Новгородцевим, і запам’ятав одну фразу про Британію: «Якщо на СТО скажуть, що зроблять машину за чотири дні, то на третій вона точно буде готова».

Найцікавіше, що більшість наших співвітчизників, котрі виїжджають на Захід, стають адекватними людьми - і вже не можуть після повернення жити в нашому хаосі і хамстві. Дехто навіть стає політиком з кришталево чистою репутацією, як, наприклад Ед Стельмах, прем’єр провінції Альберта в Канаді

«Виконання правил виробляє у людини відчуття власної гідності», - писав хтось із відомих психологів. Наші ж люди всі правила зневажають, під час дружніх п’янок ми із захватом розповідаємо, як каталися п’яні на машині, як давали хабаря чи як вициганили гроші у покупця і всунули фуфло.

Відповідно, не дотримуючись елементарних правил, котрі, між іншим, «є еволюційним механізмом, що дозволяє групі з такими нормами діяти успішніше, ніж конкуренти», ми не маємо почуття власної гідності. А саме це почуття блокує бажання взяти гроші і не зробити, кинути трубку, коли телефонують спантеличені халатністю фірми клієнти тощо.

Змінити модель поведінки неважко - це підтверджує досвід наших співвітчизників на еміграції. Потрібно лише зрозуміти: винні у наших бідах не продажні чиновники, депутати, Тимошенко, Янукович чи Путін з Мєдвєдєвим. Проблеми наші - у тому, як ми ставимося до життя, як поводимо себе в житті. І якщо таке розуміння прийде - реальні зімни у нашій країні стануть лише «справою техніки».

Джерело Інфопорн

жлоби суспільство