Тіньова економіка - надія капіталізму. БАЗАРостан - наступний економічний лідер планети

Переклад: Артем Чапай

За допомогою самого лише мобільного телефона й обіцянки грошей від свого дядька, Девід Обі зробив те, що нігерійський уряд намагався здійснити впродовж десятиліть – він придумав, як забезпечити електрикою простих людей у найбільшому за населенням місті в Африці.

Питання було не в технологіях. Девід – не винахідник або інженер, а його вирішення проблем з електрикою в рідній країні не мало нічого спільного з навороченими фотовольтаїками чи турбінами для приручення харматану – чи з будь-якими іншими альтернативними джерелами енергії.

Натомість він за десять тисяч кілометрів від дому, мовою, якою ледь міг розмовляти, зробив те, що завжди робили торговці – уклав угоду. Він домовився з китайською фірмою біля Гуанчжоу про виробництво маленьких дизельних генераторів під брендом свого дядька Aakoo та перевіз їх до Нігерії, де електрики часто бракує.

Угода Девіда, укладена чотири роки тому, не вражала масштабом – але вона давала солідний прибуток і закріпила його на шляху до успіху в якості транснаціонального торговця. Як майже всі угоди між нігерійськими торговцями та китайськими виробниками, вона була підкилимною: невидима на радарах, недоступна для погляду та непідконтрольна уряду, частина неоголошеного альтернативого економічного всесвіту Системи Д.

Можливо, ви ніколи не чули про Систему Д. Я також – поки не почав ходити на вуличні ринки та неліцензовані базари по всьому світу.

Система Д – це сленгова фраза, яка прийшла з франкомовної Африки та Карибів. Французи мають слово, яке вони часто використовують, щоб описати особливо ефективних і мотивованих людей. Вони називають їх débrouillard.

Сказати, що людина – débrouillard, значить сказати іншим, наскільки вона винахідлива та кмітлива. Колишні французькі колонії зліпили це слово спеціально під власні соціальні й економічні реалії.

Там кажуть, що винахідливі, самобутні, підприємливі торговці, які роблять бізнес самі по собі, без реєстрації чи регулювання бюрократами та, переважно, без податків – це частина “економіки de la débrouillardise”. Або ж, скорочено для повсякденного вживання, “Системи Д”.

По суті, це перекладається як економіка кмітливості, економіка імпровізації та покладання на себе, економіки “зроби сам”, або ж DIY. Багато визнаних шеф-кухарів також перейняли цей термін, щоб описати вміння та чисту радість, необхідні для того, щоб створити імпровізовану вишукану страву тільки з випадкових інгредієнтів, які виявляються під рукою на кухні.

Мені подобається ця фраза. У ній є безтурботний ритм і дружні обертони. Водночас, у ній закладено важливу істину: Те, що відбувається на всіх стихійних ринках та в усіх придорожних кіосках світу – не чисто безсистемне. Це продукт розуму, стійкості, самоорганізації та групової солідарності – й відбувається воно за рядом устояних, хоч і неписаних правил. Це, в такому сенсі – система.

Колись Система Д була маленькою – жменька жінок на базарі, що продають жменьку зів’ялих морквин, щоб заробити жменьку копійок. Це була економіка відчаю, прагнення до виживання. Але з розширенням і глобалізацією торгівлі й Система Д набула відповідного масштабу. Сьогодні це економіка прагнення до успіху.

Саме тут – робочі місця. У 2009 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), аналітичний центр, який спонсорують уряди тридцяти найпотужніших капіталістичних країн, створений для просування інститутів вільного ринку, зробив висновок, що половина працівників світу – близько 1,8 мільярда людей – працюють у Системі Д: неофіційно, на роботі без реєстрації чи регулювання, отримуючи зарплатню готівкою та, найчастіше, не платячи податків на прибуток.

Діти, що продають лимонад на тротуарі біля свого дому – частина Системи Д. Те саме стосується й багатьох продавців на стихійних базарах, блошиних ринках і барахолках. І працівників, що шукають роботу на парковках американських будівельних супермаркетів по всіх Сполучених Штатах.

І це не тільки робота за готівку в руки. Як у випадку угоди Девіда Обі з постачання генераторів з Китаю до Нігерії, Система Д – транснаціональна й переміщує всі види продуктів – машини, мобільні телефони, комп’ютери й не тільки – по всьому світу та створює міжнародні галузі економіки, що допомагають мільярдам людей отримати як роботу, так і послуги.

У багатьох країнах – особливо в тих, що розвиваються – Система Д росте швидше за будь-яку іншу частину економіки, й вона стає дедалі потужнішою силою у світовій торгівлі. Проте навіть у розвинених країнах після фінансової кризи 2008-09 років Система Д виявилася важливим механізмом фінансового виживання.

Дослідження, проведене в 2009 році Deutsche Bank, величезним німецьким комерційним позичальником, показало, що люди в європейських країнах із найбільшими частками неліцензованих та нерегульованих бізнесів в економіці – іншими словами, громадяни країн, де Система Д процвітала найбільше – краще пережили економічну кризу 2008 року, ніж люди, що жили у централізовано планованих та щільно регульованих країнах.

Дослідження у країнах Латинської Америки показали, що люди у відчаї звернулися до Системи Д для виживання під час останньої фінансової кризи.

Ця спонтання система, якою керує дух організованої імпровізації, стане вирішальною для розвитку міст у 21 століття. Норма 20 століття – фабричний або заводський робітник, який усе своє працездатне життя сидить в одній компанії – стала видом, що вимирає.

У Китаї, нинішньому промисловому гіганті світу, робітники на великих фабриках мають низькі зарплати й мало гарантій того, що матимуть робочі місця й завтра. Навіть у Японії, де найбільші корпорації тривалий час гарантували довічне місце роботи для робітників, що працюють повний робочий день – тепер виникає консенсус, що ця система більше не здатна протриматись у дедалі більш мобільному та підприємницькому світі.

То яка ж робота переважатиме? Часткова зайнятість, різноманітні схеми самозайнятості, робота за сумісництвом, шаражки, халтурки, підробітки.

До 2020 року, передбачає ОЕСР, дві третини працівників світу працюватимуть у Системі Д. Жодна транснаціональна корпорація, жоден Татусь МакБакс або Білл Гейтс, жоден уряд не може зрівнятися із цим рівнем створення робочих місць. З огляду ра розмір Системи Д, без огляду на неї нема сенсу говорити про розвиток, зростання, стабільність або глобалізацію.

Зростання Системи Д робить ряд викликів нормам економіки, бізнесу й управління – оскільки вона традиційно існує поза рамками торговельних угод, законодавства про працю, захисту авторських прав, стандартів якості товарів, законодавства про захист довкілля та безлічі інших політичних, соціальних та природоохоронних правил.

Але є й багато позитивного. В Африці багато міст – добрим прикладом є Лагос, столиця Нігерії – стали сучасними завдяки Системі Д, бо легальний бізнес не міг отримати достатній прибуток, продаючи в третьому світі надсучасну продукцію.

Китай, частково, став світовим центром виробництва та торгівлі тому, що з готовністю бере участь у торгівлі за Системою Д (як згадане на початку не зовсім офіційне постачання генераторів у Нігерію).

Парагвай, маленька країна без виходу до моря, над якою довго домінували більші й успішніші сусіди, створила пристойний баланс торгівлі за допомогою розсудливої контрабанди.

Так званий цифровий розподіл може викликати занепокоєння – проте Система Д розповсюджує технології по цілому світу за цінами, які можуть собі дозволити навіть бідні. Спільноти, що живуть на самозахопленій нерухомості чи землі, можуть зростати – але неформальна економіка приносить комерцію та можливості навіть до цих районів, які не охоплює урядова інфраструктура.

Система Д розподіляє продукцію більш рівномірно та дешевше, ніж це може зробити будь-яка велика компанія. І, поки уряди по цілому світу прагнуть приватизувати що тільки можна й перестати піклуватися про народ – Система Д надає комунальні послуги: вивезення сміття, його переробка, громадський транспорт і навіть постачання води, електрики тощо.

Наскільки ж велика Система Д? Фрідрих Шнайдер, голова відділення економіки в університеті Йоганна Кеплера в місті Лінс, Австрія, десятиліттями оцінює грошову вартість того, що він називає тіньовими економіками світу.

Він визнає, що його підрахунки неточні, частково тому що – як і всі приватні фірми – підприємці, які займаються торгівлею без офіційних записів, не бажають розкривати власні записи (адже найуспішніші торговці Системи Д одержимі питаннями прибутку та збитків і мають дедальний запис своїх доходів і витрат у старосвітських бухгалтерських гросбухах) нікому, хто це якось зафіксує.

Існує також проблема визначення – адже межа між тіньовою та легальною економікою дуже розмита. Коли ти купуєш частину продукції у неліцензованого дилера – ти вже в тіні, навіть якщо доповідаєш про власні прибутки та платиш належні з тебе податки?

А якщо приховуєш від уряду один долар доходів, тоді як решта бізнесу цілком на виду? А якщо продаєш товар через Систему Д, хоча сам твій бізнес в усьому дотримується закону?

Провести чітку розділову лінію непросто, як застеріг мене в нещодавній розмові Кіт Харт, який був серед перших учених, що визнали важливість вуличних ринків для економіки країн, що розвиваються: “Дуже важко відокремити милих африканських жінок, що продають апельсини на вулицях і носять при цьому немовлят за спиною, він індійських гангстерів, які контролюють торгівлю фруктами та яким жінки повинні платити орендну плату”.

Втім, професор Шнайдер каже, що він це врахував у своїх підрахунках. Він відсіює всі гроші, зароблені за допомогою “незаконних дій, що підпадають під характеристики класичних злочинів, таких як крадіжки, пограбування, торгівля наркотиками тощо”. Це означає, що абсолютні злочинці, з усією ймовірністю, не потрапляють до цієї статистики, – хоча гангстери, що контролюють фруктовий ринок, імовірно, потрапляють – у тому що стосується не більш низьких справ, ніж створення картелю, який контролює ціни.

Також, каже Шнайдер, його статистика не враховує “неформальну домашню економіку”. Це значить, що якщо ви вдома вставляєте пряжки в пояси, щоб трохи підробити в компанії, якою володіє ваш двоюрідна сестра – ви потрапляєте до статистики, але якщо ви дивитеся за дітьми двоюрідної сестри, поки вона вставляє пряжки в пояси на своїй компанії – ви до статистики не потрапляєте.

Шнайдер подає свої цифри у відсотках від загальної ринкової цінності товарів і послуг, які створює кожна країна в тому самому році – валового внутрішнього продукту кожної країни. Його дані показують, що Система Д зростає. У країнах, що розвиваються, вона зростає щорічно від 1990-го, і в багатьох країнах вона зростає швидше, ніж офіційно визнаний валовий внутрішній продукт (ВВП).

Якщо застосувати його відсотки (останній звіт Шнайдера, опублікований у 2006 році, використовує економічні дані 2003 року) до оцінок ВВП Світового Банку, то можна зробити прості арифметичні підрахунки щодо приблизної вартості мільярдів тіньових оборудок по цілому світу.

Виходить таке: Загальна вартість Системи Д як світового явища – приблизно 10 трильйонів доларів.

Що приводить до ще одного вражаючого усвідомлення. Якби Система Д була незалежною країною, об’єднаною в єдину політичну структуру – назвімо її Союзна Республіка Спонтанних Ринків (СРСР) чи, може, Базаристан – то Система Д була б економічною надпотугою, другою за обсягом економіки країною світу (Сполучені Штати з ВВП в 14 трильйонів доларів – намба ван). Але розрив скорочується, і якшо США не вилізе зі своєї нинішньої хандри, то Базаристан запросто може обігнати їх упродовж цього століття.

Іншими словами, Система Д дуже схожа на майбутнє світової економіки. По всьому світу – від Сан-Франциско до Сан Паулу, від Нью-Йорка до Лагоса – люди, що займаються вуличною торгівлею та іншими формами неліцензованого бізнесу, казали мені, що вони нізащо не змогли б створити свою справу в законній економіці.

“Я повністю в тіні, – сказав мені один неліцензований ювелір, – У мене ніколи не було варіанту зробити це по-іншому. Мені це ніколи й на думку не спадали. Це було абсолютно неможливо з фінансового погляду”. Зростання Системи Д відкриває ринок для тих, кого традиційно було виключено.

Ця альтернативна економічна система також дає величезній кількості людей можливість знайти роботу. Тут нема жодного скорочення чи аутсорсингу. Натомість, на вуличному ринку десятки підприємців продають подібні продукти, й сотні робітників роблять по-суті ту саму роботу. Економіст напевне висміяв би цю дубльовану роботу як неефективну. Але рівень конкуренції на вулиці зберігає величезній кількості людей робочі місця. Він вивільняє їхню підприємницьку енергію. Й дає їм можливості піднятись у світі.

bВ Сан-Паулу Едісон Рамос Даттора, мігрант із сільської місцевості, досяг успіху в комперційній столиці країни, працюючи “крикуном” – неліцензованим вуличним продавцем. Він почав із продажу цукерок і шоколадок на поїздах, а зараз працює в більш прибутковій галузі вуличної торгівлі – продажі піратських DVD з новими фільмами з рук у центрі міста.

Його підпільний бізнес – він скрізь повинен остерігатися поліції – дав його родині рівень життя, про який він ніколи й не мріяв: банківський рахунок, кредитка, квартира в центрі міста й досить грошей для подорожі до Європи.

Торговці Системи Д навіть у найважчих ситуаціях прагнуть покращити своє життя. Наприклад, смітник – останнє місце, в якому можна було б очікувати знайти надію та підприємництво.

Але Ендрю Сабору, який длубається у смітті в Лагосі, піднявся зі смітника та став продавцем вторсировини. Самотужки, без допомоги уряду чи будь-якої організації чи банку (у Ендрю є рахунок у банку, але його банк ніколи не позичить йому грошей, бо його підприємство неліцензоване й незареєстроване й залежить від непердбачуваної праці з віднайдення вторсировині на величезному смітнику мегаміста) він піднявся по кар’єрній драбині.

“Лагос – місто, де можна пошебуршити й проштовхатися, – сказав він мені. – Якщо у тебе є ідея, ти серйозний та хочеш працювати, тут можна заробити гроші. Я вірю, що майбутнє буде світлим”. Ендрю знадобилося 16 років для того, щоб зрушити з місця, але він досяг успіху й пишається справою, яку створив.

І нам слід. Як сказала мені Джоан Зальцберг, яка очолює організацію жінок-підприємців у Балтиморі, нам слід змінити своє ставлення та привітати досягнення тих, хто зайнятий у цій альтернативній економіці. “Ми поклоняємося тільки успіху, – сказала вона. – Не думаю, що ми шануємо боротьбу. Людей, у яких нема доступу до ресурсів для розвитку бізнесу. Людей, яким треба працювати на двох-трьох роботах, просто щоб вижити. Коли ти борешся в цій економіці й усе-таки віддаєш себе справі покращення життя – цьому справді слід віддати шану”.

концепція світ майбутнє економіка