Епоха раннього бикоко. Від хаосу в інтер’єрі багатих українців їде дах
Килими, кришталь і чеські стінки уже не в моді, тепер заможні українці схиляються до оздоблення житла колонами, дорогим деревом, витворами мистецтва і іконами. Житло завжди було одним з перших показників успішності і багатства. Спочатку, звичайно, здебільшого хизувалися зовнішнім оздобленням і розмахом маєтків, але завдяки появі журналів про інтер'єри та телепередачі формату "в гості до…" показувати розкіш стало набагато легше, а отже з'явився ще один мотив до наповнення свого дому якомога більшою кількістю коштовного начиння, бо ж ним можна не лише самому милуватися, а ще й іншим показати, щоб луснули з заздрощів.
Радикальний критик: Тетяна a.k.a. marmuletka, "РАГУ.ЛІ" в рамках проекту "Естетика сучасної України"
І тут сталося жахливе. Український народ чомусь не розділяє радості своїх слуг з приводу "покращення життя вже сьогодні" і на показну розкіш реагує вже аж ніяк не з благоговінням, а радше з агресією. От і постає перед нашими публічними персонами дилема, чи показувати те, чим так хочеться похизуватися, чи краще сидіти собі тихенько в нірці зі страху, що тебе посадять на палю. Тенденції останніх кількох років вказує на те, що нашим чиновникам і бізнесменам легше хочеться обрати друге, але жага до вихваляння перемагає. Бо це ж страшна мука поставити золотий унітаз і нікому його не показувати. Тож давайте подивимося на ті інтер'єри, що так чи інакше потрапляли в поле нашого зору і спробуємо побачити, що між ними спільного. Підемо у гості до перших, принаймні на їхню думку, осіб держави хоча б віртуально. Ласкаво прошу!
Як уже бачимо з дверей Лук'янова, золоте оздоблення є одним з найактуальніших елементів інтер'єру сучасного "успішного" українця. Золото взагалі здавна було показником статусності, більше золота - вищий статус. Наразі акцент у сучасному західному світі дещо змістився і тепер цей дорогоцінний метал радше асоціюється зі жлобством і надмірною показухою. Цей стиль полюбляють східні диктатори а-ля Кадафі. У пакистансько-донецького бізнесмена Мохаммада Захура, наприклад, настільки непогано йдуть справи, що він навіть шпалери собі зробив з сусальним золотом. В нього вдома, як у кадрі індійського кіно.
Але найчастіше золото ховають подалі від очей, кудись туди, де зазвичай стоять унітази. Хоча можливо це роблять не зі скромності, а заради більшого контрасту. Причому це подекуди навіть нагадує якесь змагання. З одного боку, Янукович непогано відзначився...
...а з іншого, Клюєв його явно перекриває.
Взагалі, інтер'єри чудово розповідають про своїх власників. Приміряючи їх на себе, ви можете з легкістю зрозуміти, чи близька по духу вам людина, яка тут живе, чи навпаки, є ризик злегка поїхати головою від перенасиченості деталями. Судячи з того як мешканці цих осель керують країною це у них трапляється регулярно.
Еклектика від Лук'янова - коров'ячий пуф у поєднанні з морськими мотивами.
Київська квартира калуського мера Ігоря Насалика - Юніон Джек і кришталева люстра.
Гобеленові мрії Ганни Герман. Знаєте, є таке поняття як "дошка візуалізації" чи якось так. Туди клеять фотознімки, на яких зображене те, чого прагнеш. У Ганни Герман, дошки немає, зате є цілий гобелен.
Кількість далеко не завжди переростає в якість, та й смак за гроші не купиш, але багато хто про це забуває, бо найважливішим вважає розмах. Деякі, правда, намагаються не акцентувати на цьому увагу, проте виходить у них дещо своєрідно. От, наприклад, один з найбагатших українців Олександр Ярославський, ділиться роздумами про багатство за дуже скромним обіднім столом. Без сліз навіть і не глянеш.
Маєток Сергія Клюєва теж вражає масштабами. Ці люди точно мислять себе французькими королями.
Не інакше як скоро у нас в Україні з'явиться своя Сикстинська капела.
Доречі, від божественних істот на стелі якраз час перейти до божественних істот на іконах. Дивлячись на те, який іконостас часом облаштовують собі українські чиновники, стає навіть дивно, що ми так погано живемо, адже важко зрозуміти, чому у нас так часто крадуть бюджетні кошти, якшо люди настільки віруючі. Чи може вони віруючі вибірково? Або не всі заповіді пам'ятають?
Ганна Герман
Володимир Литвин
Омар Арфуш от не так давно хрестився. І хоч сам процес був схожий на блазнювання - з хрещеною Іриною Білик і хрещеним Нестором Шуфричем хіба це могло виглядати якось інакше - втім вдома Арфуш облаштував нічогенький іконостас.
Голова КМДА Попов перед киянами нагрішив уже добряче, тож намагається вибити собі Божу індульгенцію за рахунок щедро розвішаних ікон і хрестів. Причому повісив їх якраз біля робочого місця, щоб не треба було далеко йти аби покаятися і попросити прощення.
Оформлення робочого місця - це окрема пісня. Тут здебільшого править естетика могильних надгробків. От, наприклад, на столі Сергія Ківалова не обов'язково повинен бути комп'ютер, зате склеп невідомого олігарха - найважливіший елемент. Особливою умовою є те, щоб "надгробок" був з коштовних матеріалів, інакше елітність і значимість конструкції одразу зникає.
З іншого боку у Сергія Ківалова ще не найгірший варіант робочого місця. Все-таки жіночий психоз іноді зашкалює до того ступеню, що депутатки вважають нормальним заклеювати стіни біля робочого столу своїми зображеннями. Одразу видно, від чого найбільше фанатіє Оксана Білозір - від самої себе.
І раз ми вже завели мову про роботу, тут саме час перейти до книжок. Книжки мали б бути ознакою освічених і читаючих людей, натомість чомусь залишаються показником статусності. Взагалі дуже сумно дивитися на деякі кабінети з такими книжковими полицями, про які одразу зрозуміло, що книжки добираються за кольором і формою, а не за змістом. Головне, щоб все було рівненько і гарненько. Б'юся об заклад, що у більшості таких "бібліотек" книжки з позклеюваними сторінками, тому що їх так ніколи ніхто не брав у руки. Ну хоча може і брав. Для фотосесії.
Ви хіба можете повірити, що за спиною у Тимошенко саме ті книжки, які вона читає?
Література - ніщо, імідж - все.
І знову ж таки, якщо у наших чиновників запитати про найулюбленішу книжку, то найчастіше можна почути "Біблія". Причому не факт, що її взагалі читали. Плюс знову ж таки все залежить від того, яку "біблію" мають на увазі. Може це "Біблія бармена":)
А от Табачник у нас чи не найбільший книголюб. Навіть тисячами важко порахувати його бібліотеку, тож він дарує книжки Вернадці. Зважаючи на гармонію у шафі за спиною пана Дмитра, здається, що у Вернадку він здає ті книжки, які не пройшли фейсконтроль.
Втім окрім книжок є багато інших потворних аксесуарів, які можуть чудово "прикрасити" інтер'єр. Одне з чільних місць серед таких прикрас посідають потворні колони у псевдокласичному стилі.
Маєток Сандея Аделаджі, який вчергове показав, що церква - це чудовий бізнес.
Або каміни з непристойно дорогих матеріалів, які невдало вписують в інтер'єр, не переймаючись реакцією замовника, він же все одно в естетиці не дуже розбирається.
Окремою лінією проходять штори-пилозбірники. Чомусь у наших багатіїв вважається, що чим багатше оздоблення і чим більше драпірування, тим гарніше. А якщо до цього все ще й блиску додати - то краще вже й не придумаєш!
Пилозбірники Буланькова.
У Коновалюка навіть на кухні такі штори як у театрі.
Будуар молодят? Ні. Кабінет Януковича.
Втім часто, якщо чиновників намагаються розпитати про приватне життя, вони переходять до нейтральних тем типу "домашніх тварин". Але все одно виглядає смішно. Якщо раніше брали "цуценятами хортів", а тепер гарним подарунком є "американські півні". Олексію Костусєву пощастило откримати на день народження аж 57 таких.
Але таких любителів тварин не дуже багато, більш представницькою є каста "мисливців", їхня любов до тваринного світу досить умовна і виражається у фотосесіях з забитими кабанами, або ж розвішуванням голів власноручно вбитих тварин. Виглядає відверто страхітливо.
Кімната жахів від Олександра Волкова.
Він не єдиний у своїй любові до лев'ячих шкур. Така ж лежить в кабінеті Володимир Литвина.
Ну от і все. Ви можете сказати, що обговорювати чужі стаки можна лише через те, що душить жаба. І хоч це не так, я не буду ввязуватися у суперечку і просто закінчу цей огляд прекрасною жабою, яка раніше прикрашала обійстя батька депутата Євгена Суслова, а тепер стоїть біля громадського туалету і нагадує "Хто мене в душі не має, того я не задушу".
Отже, підводячи підсумки, скажу, що своїми інтер'єрами українські багатії ще раз доводять, що вони давно вже поняття "успішність" розуміють, як марнославність.
Замість того, щоб вкладати гроші і сили у реальні здобутки, як-то успішний чесний бізнес, цікавий благодійний чи іноваційний проект, вони спрямовують фінансові потоки у роздування свого его.
Вони думають, що виглядатимуть в очах оточуючих більш значимими, якщо житимуть у будинку на не одну сотню метрів і тонутимуть у морі непотрібних речей, які хаотично заповнюють цей непотрібний простір.
Причому для них не важливо, наскільки естетичним є те, у що вони вкладаються (тим паче, що в почуттям естетики у них не дуже); головне, щоб одразу видно, що дорого, багато і по-модньому. Найдивнішим у цьому прояві є те, що часто у таких "по-модньому" зроблених інтер'єрах навіть недовгий час перебувати некомфортно.
Та що там, навіть на фото дивитися очі болять, але ж понти дорожчі.
Багато з них на подібну критику скаже, що це просто заздрість, не в останню чергу тому, що це одна з найбільш знайомих для них емоцій, Я ж скажу - хіба позаздриш тому хто витрачає купу грошей на величезну кількість речей, мають єдине призначення яких заповнити порожнечу.
Якщо ви лайкнете нашу сторінку на Фейсбуці і порекомендуєте лайкнути її своїм друзям, це допоможе нам зробити ще більше цікавих матеріалів
