Арсеній Яценюк: лідер опозиції з волі випадку. Ми відповідальні за нього

Оглядачі відразу звернули увагу на нереальність деяких пограмних засад об'єднаної опозиції. Зокрема, абсолютно нереально за будь-яких розкладів в майбутній Раді навіть проголосувати за обіцяний на форумі закон про імпічмент, вже не кажучи про те, щоб одразу ж через цей закон відсторонити Януковича від влади.

При всій нелюбові до такого явища, як місцеві державні адміністрації, ідея Яценюка передати всю владу на районно-обласних рівнях обраним народом виконкомам, містить в собі величезний деструктивний потенціал – можна тільки уявити, кого ж по навибирають в ті виконкоми виборці, що голосують за Добкіна, Черновецького чи Костусєва.

Але добре, що прозвучала обіцянка створення реального суду присяжних. Це важлива справа і її варто обговорювати. Ідея максимально спростити податковий кодекс і залишити лише 7 податків теж варта позитивного відгуку. Її неї мало хто з оглядачів сприйняв серйозно, але чому б і ні? Пам'ятаєте: «спочатку було слово» ідея озвучена з гучної трибуни має всі шанси реалізуватися, навіть якщо сам Яценюк її забуде.

Програмний принцип в освіті "Знай англійську, як українську" теж чудовий.

Українські експерти і журналісти не люблять аналізувати програм партій і кандидатів, мовляв там усе однакове і ніхто їх виконувати не збирається. Депеші опубліковані Вікілікс показали, що наприклад американські дипломати до програмних заяв українських політиків ставляться більш серйозно. І вони праві: політики після виборів хоча і не виконують кожен обіцяний пункт, але їхні передвиборчі обіцянки задають напрямок руху у владі. Янукович обіцяв статус російській мові до виборів і після виборів ми отримали міністра Табачника.

Не обійшовся і новий лідер опозиції без солідної порції популізму: Пенсію добавимо (в Пенсійному фонді і так страшна діра), зарплату піднімемо, Кончу-Заспу продамо, чиновників розженемо, незаконно приватизовані підприємства відберемо, люстрацію проведемо. Звучить красиво, але непереконливо,десь ми таке вже чули. Такі загравання з простими масами відвернув від Тимошенко частину вдумливої публіки, цих відсотків і не вистачило їй для перемоги. А якщо придивитися прикриватиметься ім'ям Яценюка на мажоритарних округах, то взагалі стає смішно. Про це читайте нижче.

Однак загальне переконання українців: оцінюючи кандидатів не можна сильно спиратися на їх обіцянки все ж не позбавлене раціонального зерна.

Дивна м’якість фронтового Арсенія

Попри досить стрімку кар’єру і ряд ключових державних посад, на яких встиг побувати Арсеній Петрович, не можна чітко зрозуміти ні стиль його правління, ні комплексне бачення управління країною. Перебування Яценюка навіть на ключових державних посадах особливими подвигами чи здобутками не запам’яталося. За виключенням предивного інциденту, коли Арсеній розігнав ДАІшний підрозділ «Кобра» (пізніше, до речі, знову відтворений) разом з його начальником, всі інші битви Яценюк як правило програвав, або навіть капітулював перед початком битви.

2009-го року Яценюк проголосив гасло «закручення гайок»

Незрозумілі й його кроки на посаді голови верховної Ради, які запам’яталися хіба що безкінечним блокуванням спочатку парламентської трибуни «регіоналами», а потім і самого спікера комуністами – в його ж робочому кабінеті. Свідки кулуарних переговорів ретроспективно звинувачують Яценюка у тому, що він злякався проводити голосування в заблокованій регіоналами Раді підняттям рук, чим суттєво підіграв Януковичу, дозволив йому затягнути час і врешті решт вбити клин між більшістю БЮТу і НУНСу у далекому 2008 році.

Тут абсолютно неможливо пояснити, навіщо Яценюк доклав стільки зусиль для того, щоб звільнитись з посади голови Верховної Ради, на яку його з перевагою всього в два голоси всадила нинішня опозиція, а тодішня влада. Адже після президентських виборів зі своїм спікером всім помаранчевим депутатам було б не так важко протистояти харківським угодам, податковому кодексові чи іншим руйнівним ініціативам Януковича. Уявіть: чи міг би так розходитися Янукович при рішуче налаштованому опозиціонерові на посаді голови парламенту?

На що сподівався Яценюк, двічі ставлячи питання про свою відставку з посади спікера? Єдине зрозуміле пояснення – що це теж була певною мірою гра на публіку людини, яка щиро вірила в свої президентські шанси і хотіла таким красивим жестом під гаслом «ні, я не з Ющенком!» набрати трохи передвиборчих очок. Однак та передвиборча компанія показала ще одну слабкість Арсенія Яценюка – організаційну.

Здорові, освічені люди

Дивна виборча компанія із смугастими мілітаристськими наметами і обіцянкою «продуктивного села» була, певно, найпровальнішою за всю історію української незалежності, відкинувши Яценюка на довгий час в другий політичний ешелон – де він, можливо, залишався б і сьогодні, якби влада залишила Тимошенко на волі, зрозуміло. Здавалося, що ця людина не проминула жодної тактичної чи стратегічної помилки. У своїх багато-чисельних газетах він доводив потенційному виборцю (як правило, орієнтованому на Європу), чому не треба вступати до НАТО.

Зараз мало хто пам’ятає, що 2009-го року Яценюк проголосив гасло «закручення гайок» (якраз в той час, коли й Тимошенко раптом забула демократичні гасла і риторично запитувала «хто вам казав, що українці не люблять диктатури»»), на ознаку чого ходив на зборах своїх прихильників з гаєчним ключем в руках, за що отримав від Видріна пророчий прогноз: «той, хто хоче закручувати гайки, врешті-решт отримає болт».

Потрібно принагідно відзначити, що результати голосування лише підтвердили фаховість такої оцінки. Зараз мало хто пам’ятає, що говорив на установчому з’їзді «Фронту змін» Арсеній Петрович – і то на щастя для єдності нинішньої опозиції, бо ж виступ його був багато в чому спрямований проти нинішніх союзників – тодішнього Блоку Юлії Тимошенко, яких він називав «контрреволюцією» та «антидержавницькою змовою»:.

– Ми не будемо створювати бізнес–проект, який передбачає – дав гроші на партію та отримав можливість розподіляти ресурси. Таких партій вистачає в Україні – це наші опоненти БЮТ і Партія регіонів!, - пророкував свого часу Яценюк з трибуни, оформленої в кислотних кольорах, на якій він виглядав подібно до цукерки «чупа-чупс».

Певно, якби йому Арсенію сказали, що через три роки він буде очолювати єдину партію із опонентами, він би від здивування впустив би гайковий ключ собі на ногу. Хоча з другого боку… В Росії прийнято казати, що «яку б партію не будували, виходить КПРС», а в Україні будь-яка партія з часом стає схожою на Партію Регіонів.

У неї якимось дивом миттєво поналазить така кількість спонсорів, що політичним лідерам ще тре дякувати, якщо ці люди з часом не займуть їх місце (як в Демократичній партії), чи не посадять свого першого номера у тюрму (як у «Народної самооборони»).

І дуже важко не сприймати як бізнес проект нинішнього Яценюка, який днями на Житомирщині презентував - як єдиного кандидата від опозиції, наприклад, - підприємця Павла Жебрівського. А вже на наступний день з «монолітної партії «Фронт змін», вийшов ще один підприємець – глава територіальної ради партії Ігор Баленко, за сумісництвом – власник мережі маркетів «Фуршет». Злі язики кажуть, що демарш пов'язаний із тим, що для бізнесмена не знайшлося підходящого мажоритарного округу.

Ті ж самі язики запевняють, що подібних «розумних, освічених людей» в яценюківській партії ще немало. Найдивніше ж для нас – це питання, ким Арсеній Петрович планує заповнити 225 мажоритарних округів, половина з яких відводиться для кандидатів від «Фронту змін»? Фактично, окрім Андрія Пишного та Павла Петренка навряд чи ми можемо пригадати в цій партії якихось публічних постатей, здатних поборотися за мандати. Не кажучи про те, що за роки пропорційної системи в країні виросла молода генерація амбітних людей, для яких мажоритарні округи стали чудовим шансом увійти в політику, і за які вони будуть боротися із всіх сил. Цікаво, чи планує їх залучати до своїх лав та опозиція, яка називається об’єднаною?

Правду кажучи, це біда не тільки «Фонту змін», а й усих опозиціонерів загалом – оця непрозорість розподілу кандидатів по округам і створення списків. Виборці, без сумніву, мають знати, за які заслуги в їхньому окрузі буде висунуто ту чи іншу людину.

І добре вже – нехай праймеріз залишаться для нас нездійсненною мрією, але хіба важко було б взяти на озброєння російський досвід – всі передвиборчі перемовини об’єднаної опозиції одразу ж транслювати в реальному часі в Інтернет? Тим більше, що окрім прямого контакту з виборцями, інструментарій політичної боротьби у опозиціонерів обмежений.

Побоювання за те, кого наберуть в штаб на цей раз, явно небезпідставні, тим більше, що лідер об’єднаної опозиції, в яку входить чи не половина націонал-демократичних діячів, в переддень форуму був помічений на панцернику з червоним прапором і в оточенні якихось людей з георгіївськими стрічками.

Яценюк святкує 9 травня

В принципі, ініціювання таких от інформаційних приводів характерно для політика генерації пізнього Кучми, для якого сенс «публічної політики» зводиться до генерації безкінечних інформаційних приводів, іноді навіть абсолютно безглуздих. Не можна сказати, що така тактика зовсім безглузда: вона виробилася за режиму Кучми із його «темниками» і мала на меті прорвати інформаційну блокаду. Зараз, коли формування інформприводів монополізувала строката компанія клоунів-професіоналів – від Колєснічєнка й Богословської й до Ляшка, ця тактика вже не є опозиційним ексклюзивом. Але чи зможе об’єднана опозиція запропонувати щось нове?

Нове слово

На минулих виборах, тотальна недовіра до ключових політиків народила цілий рух «противсіхів».

Нинішня ситуація для української опозиції сприятливіша. Противсішну графу викинуто з закону руками самих регіоналів, а питання, хто в країні більше зло стає очевидним не те, що противсіхам, а навіть найбільшим прихильникам Януковича. Таким чином, Яценюк перетворюється на опонента Януковича "номер один" просто автоматично. І згідно з багатьма опитуваннями «Сєня» перемагає Януковича в другому турі. Цікаво, що у двобої Тимошенко-Янукович більше голосів набирає чинний президент.

Питання тільки в тому, чи є у нового «лідера» серйозне бажання боротися за президентство, чи він налаштований надовго законсервуватись в ролі головного опозиціонера, подібно до Симоненка при Кучмі? На користь другого варіанту свідчить те, що влада поки що майже не «пресує» ні бізнес Яценюка, ні пов’язаних з ним людей. На користь першого – одностайне бажання всієї опозиції чимшвидше позбутися Януковича і загострене почуття власної значущості самого Яценюка.

Плюс до всього іншого проти нового лідера опозиції важко застосовувати якийсь компромат. Він будучи на владних посадах не прокрався, не має іміджу «злодія з дев’яностих», не має ділових зв’язків з Лазаренко, Фірташем, й іншими міфологізованими персонажами, котрі уособлюють вселенське зло.

Не потрібно бути філософом, щоб розуміти: кожній людині притаманні позитивні і негативні риси. Складність в тому, щоб допомагати ближньому розвивати саме позитивні якості. І в цьому сенсі ми відповідальні за Яценюка.

Одна з причини провалу помаранчевої революції відсутність чіткого запиту у народу на реформи. Тодішню владу критикували за внутрішні чвари, а не за відсутність змін, бо ці зміни нікого з виборців і журналістів не цікавили.

Новий лідер опозиції, як будь-який політик поводитиметься так, щоб сподобатися виборцю. Суспільство вимагатиме від Яценюка системних реформ і конструктивної програми - рухатиметься в цьому напрямку.

Подобатиметься людям обговорювати діагнози політиків – займеться цим.

опозиція яценюк вибори-12