Німецька преса про Україну: «Ласкаво просимо у вільну від закону зону!»; «ВОНА загнала Януковича в глухий кут»
«Україна - Тимошенко – «Євро-2012» - цей асоціативний ряд схоже став уже сталою фразеологічною конструкцією на сторінках німецьких газет. Про корупцію, випадки обмеження прав людини, життя простих громадян та казково багатих олігархів ...
Німецьку пресу читала: Едіта Улман, Берлін-Ужгород
... про історію міжусобиць впливових кланів – про все це пишуть німецькі ЗМІ.
Ми промоніторили близько 30 публікацій про Україну у німецькій пресі, котрі вийшли за останні три тижні.
„Süddeutsche Zeitung“, „Frankfurter allgemeine Zeitung“, „Die Welt“, „Der Tagesspiegel“, „Financial Times Deutschland“, „Die Tageszeitung“ і т.д. – найбільші видання Німеччини регулярно висвітлюють події пов'язані з ув`язненням колишньої прем´єрки Юлії Тимошенко та ведуть дискусію щодо бойкоту «Євро-2012» європейськими політиками. Оскільки настрій з яким описуються ці теми зрозумілі, ми вирішили зробити дайджест статей із цікавим поглядом на наші проблеми.
Журналісти нерідко беруть інтерв’ю у представників інтелектуальної еліти нашої країни - письменників, істориків та запитують про свободу слова у нашій державі та стан суспільства в цілому, але головна тема – ув’язнення Тимошенко.
Чемпіонату Європи з футболу в Україні – окрема тема на шпальтах німецьких видань. Медіа цікавляться, як проходить підготовка до «Євро», що вже зроблено, і які питання потребують негайного вирішення. Чому ціни на квитки на літак та проживання в готелі досягли неземних висот, як найкраще орієнтуватися в країні, де навіть своїм іноді важко добиратися з одного села чи міста до іншого і т.д.
І хоча фокус повідомлень про Україну скерований, як правило, на теми, пов’язані з арештом колишньої прем’єрки та «Євро-2012», проте німецьким журналістам, на щастя, не бракує відвертості та критичності у висвітленні подій.
Вже навіть не згадуючи про всі негаразди в країні, хотілося б отримати відповідь на єдине питання: як, все ж таки, уряд і президент планує реабілітувати імідж України в очах західного суспільства?
Журнал «Der Spiegel» за 7 травня 2012 присвячує цілий ряд статей українській темі.
Стаття «Боксер з Донецька» розповідає про життя та кар’єрний шлях нашого президента, методи його політики, про історію війн донецьких кланів та про тісні сімейні зв’язки серед найбагатших людей країни. Видання насміхається з того, як Янукович намагався подати свою 4-х хвилинну зустріч з Обамаою, як міжнародий прорив і розповідає, як «за два роки Януковичу вдалося зруйнувати своє президентство» та знизити рівень довіри українців до приблизно десяти відсотків.
«Сліпа помста підбурює президента Віктора Януковича у справі Тимошенко. Він боїться за свою владу та править тепер сам разом із сім´єю. Бій зі своєю суперницею йому навряд чи вдасться виграти - вона загнала його в глухий кут». Видання вважає, що президент боїться Тимошенко, яка в разі повернення на політичну арену буде організовувати імпічмент і його судове переслідування, більше ніж тиску Заходу.
«Вона можливо була слабким менеджером на чолі уряду, але вона є фантастичним PR-стратегом, який працює від свого імені. Вона разом з донькою Євгенією та адвокатом Сергієм Власенком, а не Янукович, - зараз ті, хто контролюють громадську думку», - резюмує «Der Spiegel» .
Публікація «В чарах доброї феї» піднімає питання можливого бойкоту західними політиками «Євро-2012» на знак протесту проти несправедливого поводження з колишньою прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко та роздумує про проблеми моральної політики в цілому.
Коли війська Радянського Союзу 1979 року ввійшли в Афганістан, Німеччина була єдиною великою європейською країною, яка не послала своїх атлетів у Москву на Олімпійські ігри-80. У зв’язку з обмеженістю демократії та повідомленням про випадки порушення прав людини, зараз у Німеччині ведуть дискусію ще й про бойкот пісенного конкурсу «Євробачення» в Азербайджані та Чемпіонату світу з хокею в Білорусі 2014 року.
Але чи насправді політики керуються лише моральними принципами та чи не межують їхні дії з подвійною мораллю? Чому Німеччина після нетривалих дебатів все ж таки взяла участь у Олімпійських іграх 2008 року в Пекіні, коли китайський режим жорстоко придушив заворушення в Тибеті?
«Росія готується до зимових «Олімпійських ігор-2014» та до Чемпіонату світу з футболу 2018 року. Той, хто сьогодні вважає Україну недостойною влаштовувати міжнародне спортивне свято, може знайти достатньо причин, щоб не поїхати в Росію, де опозиціонери режиму, як, наприклад, Михайло Ходоровський, сидять за ґратами. Але гарантовано Росію ніхто бойкотувати не буде.» - критично щодо рішення власних політиків пише видання.
У порівнянні з «велетнями» Китаєм та Росією, найбільшими імпортером та газовим постачальником ФРН, Україна є «економічним ліліпутом». Та чи буде бойкот справді ефективним політичним засобом? «Україна може відмовитись від своєї цілі - стати членом Європейського Союзу - і повернутися обличчям до Росії, адже там панує радше порозуміння щодо авторитарності в діях держави. Це нашкодить всім українцям, які завдяки ЄС сподіваються покращення демократії та зміцнення добробуту.»
У цьому ж номері журналу «Der Spiegel» про бойкот футбольного дійства політиками та спортсменами висловлюються Філіп Лам, капітан Національної збірної Німеччини з футболу, Міхаель Вешпер, генеральний директор Німецької олімпійської федерації спорту та Януш Райтер, директор Варшавського центру міжнародних відносин.
Практично одноголосно вони виступають проти недемократичної політики українського уряду, проте вважають, що саме подібні дійства є хорошою нагодою поїхати в країну, виявити таким чином підтримку народу та на місці говорити про наявні проблеми з відповідальними особами.
Стаття «Два хороші аргументи» - про молодих українок, засновниць руху «Фемен», до якого долучаються жінки багатьох країнах. Учасниці в буквальному значенні голими грудьми виступають проти проституції та корумпованості політиків. Що це: новий вид фемінізму чи порнографія самих себе? Дівчата розповідають про стереотипність образу української жінки у світі як гарної та легкодоступної, про те, як реакції на «голі протести» стають мірилом свободи в країні. Так, наприклад, у Швейцарії чи Франції активісток «Фемен» не затримують, а в Білорусі чи Україні дівчат заарештовують, проти них порушують судові справи.
Газета «Süddeutsche Zeitung»
«Україна? Обовязково!», 10 травня 2012 у своєму інтерв’ю підприємець з Києва Ігор Завілінськиї розповідає про інтернет-ініціативу українців безкоштовно допомогти іноземним футбольним фанам, які приїдуть на «Євро-2012».
Всі, хто хоче допомогти гостям із закордону з розумінням мови, житлом, харчуванням, орієнтацією у містах, можуть зареєструватися на інтернет-сторінці, яка містить інформацію на українській та англійській мовах. Ідея виникла як відповідь на дії тих підприємців-спекулянтів, які хочуть здерти якнайбільше грошей з європейських гостей в Україні, адже ціни в готелях та на квитки вже за місяць до початку ігор досягли космічних висот. Європейці обурені, цей факт підриваю вже й до того слабку репутацію нашої країни.
«Ми хочемо щось протиставити цьому і показати, якими насправді є українці. Ідея випливає з патріотичних почуттів: не уряд, а ми, народ, приймаємо гостей. Мені було б соромно, якби тисячі гостей покинули моє місто Київ розчаровані поганим сервісом.» На фейсбуці зареєструвалося вже близько 1000 добровольців, охочих прийняти у себе гостей.
«Стадо білих слонів», за 11 травня 2012, стаття розповідає про «білих слонів», як на спортивному жаргоні називають стадіони, що просто пустують після проведення великих футбольних матчів. Такі арени будуються за найновішими високотехнологічними стандартами та найвищими вимогами щодо інфраструктури спеціально для «спортивних циркових вистав, які влаштовують UEFA та FIFA по черзі що два роки десь у світі».
Головне, аби стадіони, в яких вкладено мільйони євро, функціонували під час змагань. А після ігор нікого не хвилює, що «місця проведення чемпіонатів стоять пусті та нікому не потрібні, новозбудовані аеропорти заледве використовують свою потужність, а країни роками виплачують борги, які вони зробили спеціально лиш для того, щоб змогти бути господарями дійства.»
Фолквін Марґ, один з керівників великого німецького архітектурного бюро (GMP) добре знає «весь цей футбольний цирк». Вони працювали над проектами великих стадіонів у Південній Африці, Бразилії, Національного стадіону у Варшаві.
План реконструкції «Олімпійського» в Києві до «Євро-2012» також результат їхньої роботи.
Фолквін Марґ розповідає про співвідношення архітектури та зростаючої комерціалізації футболу. Наприклад поділ глядачів на класи, надмірну розкіш VIP-лож, збільшення площ для реклами ітд. «Ласкаво просимо у вільну від законів зону!» - До останнього моменту німецькі архітектори не знали, що за споруда будується безпосередньо перед стадіоном, цього їм не міг сказати ніхто, так само як про те, хто власне дав дозвіл на будівництво багатоповерхівки. Проте для Києва це, схоже, є звичним явищем.
Нічого надзвичайного немає, здається, і в тому, що п’ять разів змінювалося керівництво будівництва, загальна вартість проекту - 422 мільйони євро, що в свою чергу на третину більше, ніж передбачалося.
Чи має право невелика група людей, ставлячи під сумнів фінансову спроможність країни, у якій четверта частина населення живе на межі бідності, вирішувати за всіх участі у змаганнях такого рівня, які, зрештою, є нічим іншим як черговим показовим проектом уряду?
Стаття «Мислячі голови теж забивають голи» від 14 травня 2012 пише про незвичайний турнір, що напередодні проходив у Берліні: на футбольному полі зустрілися «літературні» збірні Німеччини, Польщі та України. Письменники довели, що можуть завзято володіти не лише пером, але й м’ячем. Очолив нашу творчу збірну письменник Сергій Жадан. У рамках футбольної зустрічі відбувся й літературний вечір, де не обійшлося без розмови про політичні події в Україні.
І хоча німецька збірна письменників вдома стала лідером змагань, у нас ще буде шанс відігратися в наступних іграх турніру в Польщі та Україні.
