Анатомія регіональної ліГВістики. Тексти аналізують законопроект Колесніченка-Ківалова

Понад два десятки орфографічних та пунктуаційних помилок, дикі логічні суперечності. Законодавчі норми, виконання яких неминуче призведе до колосальних фінансових та адміністративних витрат. Все це - сумнозвісний "Закон про засади державної мовної політики" Колесніченка-Ківалова.

Про антиукраїнську спрямованість законопроекту, який 24 травня з боєм і кров'ю партія Регіонів намагалася проштовхнути через Раду, сказано більш ніж достатньо. Немало сказано і про те, що слід робити, якщо регіонали, придушивши спротив у рядах провладної коаліції, таки приймуть одіозний закон. Повністю погоджуючись із думкою про те, що таке "мовне покращення" слід зупинити в будь-який спосіб, "Тексти" тим часом вирішили уважніше почитати сам законопроект. І в процесі читання знайшли багато цікавих моментів - якщо слово "цікавий" взагалі пасує для цієї ганьби.

Автор: Сергій Лук'янчук

Колесніченко рве сорочку за російську мову

Для початку - про таку нібито формальну річ, як орфографія, пунктуація та будова тексту. Можливо, хтось подумає, що доскіпуватися до ком і пропущених слів - це занадто. Даруйте, це було б занадто, якби мова йшла про інструкцію, складену начальником жеку для підпорядкованих йому сантехніків. Але не тоді, коли йдеться про законопроект, який нібито має сформувати нові засади мовної політики в державі. Мова такого документу має бути бездоганною.

Натомість законопроект Колесніченка-Ківалова - це готові вправи до тесту з української мови. У ньому така кількість жахливих помилок (орфографічних, пунктуаційних, просто неузгодження слів у реченні), що якби написаний у такому стилі папірчик приніс студент викладачу, то пішов би переписувати це "творіння" заново.

Як вам, наприклад, така-от цитата?

...застосування принципу плюрилігвізму за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами...

Це що за "плюрилігвізм" такий? "Лігвізм" - це від лігва? А "плюрилігвізм" - це коли багато лігв? І коми перед підрядними реченнями, згідно з новими засадами державної мовної політики, вже не треба ставити?

А це по-каковскі написано?

"Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин належить також мешканцям території на якій поширена ця мова."

А це якою мовою?

..яке б ідентифікувало рідну мову особи, що належності до тієї, чи іншої мовної групи.

Це лише найбільш кричущі приклади. Менш грубих помилок також не бракує: наприклад, пишучи в преамбулі про "самобутність Українського народу", автори навряд чи чули про те, що за українським правописом, назви народів, племен, а також назви людей за національною ознакою пишуться з малої літери.

Із логікою у авторів законопроекту так само погано, як і з орфографією та пунктуацією. У преамбулі до законопроекту читаємо: "рідна мова – це перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві;"

А трохи далі "-1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною". Як таке взагалі може існувати в реальності - кожен може вільно визначати мову, якою вперше оволодів у ранньому дитинстві??? Може, ще й батьків собі кожен може вільно замовляти?

Не менш абсурдною з точки зору логіки є головна норма законопроекту, за якою додаткові "мовні права" отримують ті адміністративні одиниці, аж до села включно, де проживають 10% носіїв недержавної мови.

До кожної мови, визначеної у частині другої цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення.

Відразу виникає питання – а чому 10 відсотків? Чому не 15, 20 або 50? І хто ці відсотки рахуватиме і за яким принципом? Шляхом збирання підписів – а хто проконтролює те, що всі ці підписи справді зібрані, і що вони справді репрезентують 10% від населення регіону? І взагалі навіщо ці відсотки, якщо наступний пункт закону дозволяє місцевій раді самостійно визначати регіональною мову, кількість носіїв якої становить менше 10 відсотків?

Цілком зрозуміло, що подібні норми дадуть підставу вводити регіональну російську мову де завгодно – адже взяти «до нігтя» місцеву владу зовсім не складно, а де складно - там знайдеться ініціативна група, яка без жодних проблем "намалює" хоч 10, хоч 110 відсотків підписів. Головне, щоб влада і суди поставилися до цієї ініціативи схвально - а в цьому сумніватися не доводиться анітрішки.

"Паспорт громадянина України, або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і, поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. "

Виходить, що тепер паспорти в Україні мають бути багатомовними? У когось поруч із українською будуть записи циганською (ромською), у когось угорською, у когось караїмською чи мовою ідиш. Цікаво, а де взяти таку кількість паспортисток-поліглотів, щоб вони були спроможні безпомилково заповнювати найважливіше посвідчення громадянина?

Зрозуміло, що взяти ніде, і ніхто не збирався цього робити. Друга мова в українських паспортах буде російською - і ніякою іншою. Для інших мов забезпечити подібний "паспортний сервіс" абсолютно нереально.

А ось цей пункт дозволяє депутатам виголошувати з трибуни Ради промови, наприклад, китайською чи мовою індіанців хопі. Переклад - за державний кошт.

"Засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою. Промовець може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на державну мову, у разі необхідності, забезпечує апарат Верховної Ради."

Зверніть увагу - тут не йдеться навіть про регіональні мови чи мови нацменшин, а фактично про БУДЬ-ЯКУ МОВУ СВІТУ. Таким чином, до кримінальної недоторканності депутатів додається ще й недоторканність мовна. Навряд чи є в світі парламент, де в народних обранців була така "свобода висловлювань".

У народу права дещо менші, ніж у слуг народу.

Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, – й цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.

Абсолютно нереалістична норма, якщо мова іде про будь-яку мову, за винятком російської. Причому нереалістична подвійно: і технічно (цікаво було б подивитися, як кримські російськомовні чиновники, які не знають української, почнуть «надавати послуги» кримськотатарською), і фінансово – витрати на забезпечення багатомовності будуть настільки високими, що цього просто ніхто не буде робити. Єдиний виняток – російська мова.

Аналогічних моментів у законі безліч. Він, наприклад, дозволяє друкувати «регіональною мовою» бланки, квитки, квитанції й т.д. – причому дублювання українською не передбачене. Зрозуміло, що квитанція регіональною мовою, що відрізняється від державної, – це абсурд. За одним єдиним винятком – якщо ця «регіональна» мова насправді є російською.

А як у сфері освіти? Ще гірше.

У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови та літератури, вивчення яких ведеться українською мовою).

Феєрична норма, чи не так? Тобто, мова йде не про якісь мовні класи - а про повноцінне викладання "регіональною мовою". Цікаво було б почути, як автори закону уявляють собі викладання фізики чи математики ромською мовою, або викладання англійської чи німецької русинською. Де взяти вчителів, підготовлених до такого завдання, хто надасть підручники? Зрозуміло, взяти їх нема де. І знову ж таки, за одним винятком - якщо цією "регіональною" мовою є російська.

Уважно читаючи законопроект, досить швидко помічаєш, що його автори намагалися замаскувати своє бажання надати преференції російській мові, "розбавляючи" текст формулюваннями, переписаними з європейського законодавства про захист мовних меншин. Однак із завданням не впоралися - роги і копита проросійських інтересів стирчать настільки виразно, що на це окремо звернуло увагу навіть Головне експертне управління Ради, яке оцінювало законопроект.

Так, у законі паралельно вживають два поняття: "регіональна мова" та мова національної меншини". Навіщо вводити відразу два терміни? Відповідь проста – російська мова, під яку «заряджено» цей законопроект, на мову національної меншини не тягне, а захист мов меншин і надання преференцій російській мові є настільки різними завданнями, що їх просто неможливо «запихнути» під спільні законодавчі визначення.

Окремо "втішає" перелік регіональних мов України: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

Бачите, яка цікава послідовність? Мови з білоруської по угорську викладені в алфавітному порядку. А потім до цього переліку дописали русинську (ну а як же обійти проросійський анклав на Закарпатті) та два діалекти кримськотатарської (важко сказати, навіщо – можливо, щоб «розмити» монолітність кримськотатарської?). Ну і звісно ж, російська мова – на першому місці. Правильно, не запихати ж її за алфавітом поміж ромською та румунською – не для цього вся ця каша заварювалася.

Часто в законопроекті російську мову виносять окремо, роблячи на ній специфічний наголос. Приклад:

Акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин.

Ще один приклад:

У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються російська та інші регіональні мови або мови меншин.

Звідки з’явилася російська? Чому їй така увага? А тому, що забезпечити публікацію актів вищих органів влади усіма регіональними мовами нереально за визначенням. А ось коли російська мова винесена окремо – то можна забезпечити переклад російською на основі закону, а решта нацменшин хай собі радіє, що має таке право.

Русифікація ЗМІ - окрема турбота авторів законопроекту, і заради такої мети вони забувають про "10-відсоткову норму".

Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, – як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками.

Розтлумачення потрібні? І так все очевидно – коли мова йде про русифікацію телебачення й радіо, то зникають навіть ті «10-відсоткові» вимоги. Запускай російськомовну трансляцію «Радіо Блатняк» у найбільш проукраїнських регіонах – і все по закону. Нема десяти відсотків - ну й що, адже обсяги трансляції тією чи іншою мовою "визначаються самими мовниками". Як захотіли - так і визначили.

І насамкінець - ще одне показове спостереження. Законопроект має назву "Про засади державної мовної політики." Однак простенький пошук по тексту показує, що термін "державна мова" вживається у ньому разів у п'ять менше, ніж терміни "регіональна мова" чи "мова меншин". Цей суто формальний критерій наочно показує, що питаннями державної мови закон не опікується - згадки про неї, як правило, стосуються голослівних декларацій про те, що "права української мови не можуть бути зменшені". А потім - десятки позицій, де ці права зменшуються за рахунок перерозподілу на користь т.зв. "регіональних" мов.