Трамваї та Київ. Транспорт у якому застиг час
Знаєте, трамваї – це такий спосіб утечі. Це, коли вам так погано, що далі нікуди, або гризуть докори сумління за дурні слова, сказані «чорного» дня, або за ще дурніший учинок, або… Словом, тоді у Вас один вихід – трамвай. Трамвай – це така сучасна психотерапія, ліки для душі в машині часу. Адже тільки у трамваї ви маєте шанс повернутися на років десять назад у минуле. А ще зустріти у його вагонах нетипові життєві ситуації, ну і, взагалі, поміркувати – навіщо ми всі тут у цьому довбаному житті, чому так важко одним із нас, і так легко другим. Коротше:
Трамваями катався Олесь Кульчинський
Трамваї та минуле
У трамваях до певної міри застигло минуле, власне, 90-ті роки. Або ж відголоси цього минулого.
Принаймні, за тиждень своїх трамвайних мандрівок я так і не надибав грозу міського транспорту тих часів – контролерів у турецьких шкірянках. Натомість оголошення на стінах вагонів «Штраф за безквитковий проїзд 30 гривень» дійшли до нас саме відтоді. Десяток років тому це були чималі гроші.
Тепер же їх має вибити у вас беззахисна контролерка. Тобто «вибити» лише теоретично. На практиці за один квиток можна об’їздити півміста. Якщо вам не бракує «другого щастя», тобто нахабності, то контролерці до вас буде байдуже.
Цікаво тільки спостерігати, як чимало законослухняних громадян мовчки самі компостують «білєтіки». Вони такі залякані, добросовісні чи це часи непомітно змінилися?
Трамваї і шахрайство
Зрештою, у трамваях багатьом закон і досі неписаний.
–На! П’ятдесят копійок забери, гривна мені, й без «білєта» – буркнув водій одного з трамваїв, збираючи ввечері гроші на вході.
Трамваї різні як і їхній континген
Мені ж згадалося, як років п’ятнадцять тому я спостерігав у схожому вагоні цікаву картину. Обшарпаний «крєндєль», підозріло озираючись, перебирав у руках цілу купу закомпостованих «білетів». Чувак вичисляв, який саме з його колекції квитків підійде на сьогоднішній код компостера.
Смішно. Та правила в суті не змінилися.
"Талончик" розрахований на електронні компостери, що при входах на оновленій лінії, яка з’єднує залізничний вокзал та «окружну дорогу». Щоправда євро-вагонів ходить на ній усього кілька, все решта – ті самі радянські рухляді.
Тим часом талончиком можна користуватися безліч разів: тупо тицяти його в компостер, або тицяти так, щоб апарат пробив дату й час на сріблястій слизькій лінії. Потім мазюкання модного компостера можна легко стерти і з тим самим квитком пересісти на інший трамвай.
–Мені вибило на цій лінії. Що робити? – якось поцікавився я в охоронця однієї з модних зупинок.
–Закомпостуйте знову, – порадив той.
–От він спосіб шахрайства, – довірливо похлопав я його по плечу та попрямував у вагон. Той лише ніяково посміхнувся. А що? Всі ми люди. І його, і мене можна зрозуміти.
Трамваї та розгільдяйство
Як і можна зрозуміти, чому на зупинці «Площа перемоги» народ ломиться з трамваю на тротуар через колії, а не через новий перехід угорі. По переходу треба дряпатися вгору сходами. По друге, він позаду, а вулиця та всі потрібні споруди – попереду. Перехід забирає 10 хвилин. А вулиця – от вона, зістрибнув із платформи на колію – та й пішов. Тому на тутешньому знакові «прохід заборонено» хтось давно дотепно нашкрябав: «Ой!».
– Поможи мені, синок, злізти вниз, – попросила мене недавно якась бабця з торбами на тій платформі, щоб услід за рештою пасажирів оминути ретельно продуманий київськими архітекторами дорогий для міського бюджету перехід.
І ми обоє поспішили до Площі Перемоги.
Час і трамвай
Атож, ми з бабцею поспішили з одного трамваю на інший, №18, що йде з Площі Перемоги до Контрактової. Якщо не гаяти час, то на № 18 можна оперативно встигнути. Далі всіх дослідників трамваїв чекатиме приголомшливе відкриття.
Запевняю: навіть трамваї у вигляді радянської рухляді – це швидкий спосіб пересування в сучасному Києві. Тільки так званий «мідл клас», який пересів на жлобські маршрутки жовтого кольору, дуже часто про це й не здогадується.
Тим часом хутким проїздом столицею спокійно користуються бідняки, яким і поспішати нікуди. От хтось бухий хропе вже кілька зупинок, от «бабушка» (у трамваях багато пенсіонерів) вилізла в «поход» за продуктами на інший кінець міста, а от бомжі з циганами ховаються у вагоні від дощу.
Це ще один постсовковий парадокс.
Річ у тому, що маршрутки з’єднують різні точки міста їдучи «окільними сичами». Ну, щоб пасажири напихалися і гроші «текли». Натомість трамваї нерідко ходять прямим шляхом, або забутими Богом вуличками, де немає ніяких пробок, тільки ви та ваша меланхолія, та, може, дощ за вікном.
Наприклад, той таки №18 довозив би людей до Подолу взагалі за лічені хвилини. Але на Глибочицькій його підстерігає сваволя пихатих власників авто – ті виїжджають під час пробок прямо на колії.
Водії поспішають, і в такий брутальний спосіб ніби намагаються відібрати той вільний час, яким набиті кишені простолюду в трамваї.
Парадокс ситуації в тому, як усі учасники руху навіть не уявлять, що в програші завжди – автомобілісти й пасажири маршруток. Поки вони нервуватимуть у пробках, лаятимуться й куритимуть, напівпорожній трамвай-таки дочвалає до чергового заржавілого стовпа на місці зупинки.
Географія і трамвай
Тому трамвай – це і спосіб пізнати приховану географію міста разом із його найкоротшими маршрутами.
Скажімо, на Чернігівській ви можете спокійно встрибнути в перший-ліпший вагон, і дорогою ознайомитися з цілими галереями графіті на тлі жорстких індустріальних краєвидів і до, й після Дарницького ДЕПО.
А ще придивіться – трамваї неодмінно зупиняються біля дешевих генделів на місці колишніх радянських «общіпітів», або перших «барів» дев’яностих років. Натомість маршрутки везтимуть вас до чогось типу «пристойного», нуднішого, неживого, що з’явилося вже в 2000-них.
Власне, завдяки трамваям ви дізнаєтеся: як найкоротше мігрувати по лівобережжю від метро до Троєщини; де саме в Києві зачаїлися міські «криївки», напівсільські, або ж найпохмуріші, найчорніші, іржаві вулички з давно «вбитими» чудесами радянської архітектури.
А ще тільки там, на Лісовому та Троєщині, або на Куренівці з Південною Борщагівкою, ви близько півночі маєте всі шанси знову почути, як на трамвайних зупинках, наче й десять років тому, вряди-годи репетує під час бійок шантрапа, і як справжні чоловіки погрожують комусь по телефону «зарядити в диню».
Це там ви побачите, як «пацани» устрибують під дощем у вагони в легкому светрі, щоб проїхати кілька зупинок до будинку «дружаньки», і як їхні тендітні кохані щемливо горнуться до них, поки «заїжджі сцикуни» з інших районів, що хтозна як утрапили в задрипаний вагон, злякано озираються назад, незвиклі до нормального базару, а не «сюсюкання» в офісі.
Зрештою, це вже мова про трамваї та людей, тільки не забувайте – основні секрети київської географії можуть розкрити лише ці німі свідки липких людських рук, багнюки й вогкого пилу з околичних кварталів, ваших брудних нігтів та нестерпної нічної меланхолії.
Трамваї та люди
А що люди?... Можна тупо переказувати записані на диктофон діалоги, і стане на цілий роман.
Білявка: Я в трамває, скора буду.
Мама по телефону: А пачєму в трамває?
Білявка: Что пєрває било, в то і вскочіла.
Пацик: Та, бля заєбала, ти што бальная, ти вєдь пєрвая набрала? Я тя патом урою.
Дівчинка позаду: А завтра ми з бабусею підемо в церкву до причастя, а ще бабуся розказувала…
Її мама: Це бабуся таке розказувала?!
Іранець Амур: Па русскі ещьо плоха разгаваріваю, паєрвий курс я в НАУ, да, да…
Молдаванин Денис: Та ну єво нахуй єту Малдову, у нас даже трактаров ніет, калхозав уже ніет, ніхуя ніет… Випю водкі, бля, га-га-га!... Да, грузчікам здєсь работаю, 200 грівєн каждий вєчєр палучаю, в бабулькі живу, квартира 150 грівєн мнє, ана сама, даплачіваю єй да пєнсійі.
Сімейна пара: щебечуть після гостей.
Екстремали з велосипедами: обговорюють якусь хрєнь з айфону.
Літня жіночка: Чоловіче добрий, не туди ви їдете…
Недоказане про трамваї
Утім, є в цих розмовах одна тенденція – на відміну від маршруток, у трамваї гуде людська комунікація. Коли довго ними поїздити, то неодмінно збагнеш: трамваї – це такий самий елемент міста й громадського життя, як, скажімо, кав’ярні. Тут чути спілкування. Можливо, тому їх і бережуть закордоном.
А ще цікаво, що саме в трамваях зустрічаєш людей, які читають. Повірте на слово. Читають студенти – конспекти та підручники, читають пенсіонери – щось заяложене з радянських часів, читають сектанти – журнал «Сторожову вежу», православні – молитовники та житія старців, хтось – просто газету, ще хтось – рекламний проспект.
Тому вони загалом різноманітні ці трамваї, як і їхній контингент. Звісно, у них переважно їздять незаможні класи, і ви може тут подовгу розглядати чиїсь шкарубкі мозолясті руки, поки чолов’яга поруч сердито не глипне у ваш бік.
Але у трамваях ви зустрінете й чимало приємних людей, різного віку, різного фаху, навіть різних статків. Тут не всі мають бути конче бідні, або конче «гопи». Усе залежить лише від колії, місця, часу та вашого вибору… Еге ж, вибору й саме вашого – що ви шукаєте, куди їдете, кого хочете здибати.
А може, взагалі, нікого (в цьому довбаному житті)? Тоді раджу встрибнути у трамвай ближче до ночі, наприклад, на Дарниці, або на «королеві трамвайних колій» Контрактовій площі, та навіть на Троєщині, а далі водій глухим тоном оголосить: «У ДЕПО!»
Отоді більшість пасажирів мовчки вийдуть, і залишитеся тільки ви та ще може хтось безпробудний, чи, наприклад, молдаванин Денис у смердючій куртці з громіздким жовтим плеєром у руці… А ще краще – ви геть самі серед глупої ночі.
Шлях до ДЕПО здебільшого короткий. Та повірте – вам того стане, щоб забутися й порадіти самоті, щоб побалакати з самим собою. Адже свідок у цих розмов буде лише один, та й то іржавий і німий, оглухлий від власного гуркоту.
