Агітація чи проституція? Як гасла українських комуністів співвідносяться із їх розкішним способом життя
Що на світі поєднує в собі виняткову нав'язливість із не менш винятковою огидністю? До появи телевізійної реклами взагалі та політичної зокрема за цими якостями першість займала, мабуть, зелена гнойова муха.
Ну а з початком виборчої кампанії-2012 в Україні вищезгадана муха сором'язливо сховалася в глибини свого рідного туалету "тіпу сортір" - бо де ж їй, бідолашній, змагатися з білбордами та роликами Комуністичної партії України.
Комуністичну рекламу досліджував: Карл Давидович Ульянов-Симоненко
Кажете, політична реклама Королевської ще більш нав'язлива (о, скільки людей дозволяли собі найбрудніші вислови на адресу Королевської та її мрії під час демонстрації матчів Євро-2012!!!), а реклама регіоналів про "подолану стабільність" - ще більш огидна?
Це так, але в Україні наразі нема жодної політичної сили, де пропоновані виборцям гасла настільки розходилися б з тими життєвими принципами, якими в повсякденному житті керуються вожді українських комуністів.
Скільки часу до настання комунізму?
Вернемо країну народу?
Мабуть, немає більш виразного символу пострадянських капіталістичних понтів, ніж швейцарський годинник ціною від кількох до кількадесяти тисяч доларів. Захисник прав трудящого люду та борець із хижаками-експлуататорами апріорі не мав би чіпляти на руку такий показовий символ належності до класу скоробагатьків. Однак лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко цієї логіки не поділяє.
Зверніть увагу на годинничок на зап'ясті палкого борця з олігархами, які розвалили Великий Радянський Союз.
А тепер він же - більш крупним планом. Фото повернуте, щоб можна було побачити назву.
Дивна річ: волохату руку головного українського комуніста прикрашає зовсім не годинник радянського виробництва - який-небудь "Рекорд", "Победа" чи "командирський". А наскрізь буржуазний золотий "Патек Філіпп" за 13 тисяч доларів.
Втім, це не єдиний "Патек Філіпп" Петра Симоненка. Є ще один - значно пафосніший
Ось він, на руці вождя українського пролетаріату, який в колі однодумців святкує Першотравень.
А ось що про цей годинник та ремінець з'ясували прискіпливі блогери.
Схоже, Пьотр Ніколайович таки зрозумів, що палитися на публіці із дорожезними годинниками - це якось не дуже позитивно впливає на імідж захисника інтересів пролетаріату та поборника комуністичної ідеї. Треба б щось поскромніше. І такий варіант знайшовся - ось він, на фото нижче.
В порівнянні з попередніми "Патек Філіппами" цей "Моріс Лакруа" - просто взірець аскетизму. Корпус із нержавіючої сталі, ціна взагалі непацанська - в районі трьох тисяч доларів.
Пенсія, яку зараз призначають звичайному українському працівнику, становить близько 900 гривень. Нескладні арифметичні підрахунки вказують, що три "симоненківські" годинники - це більше тисячі таких-от трудових пенсій.
Хатинка над озером
Щасливі діти, які народилися за незалежної України і яким ніхто не компостував мізки міфами про доброго дідуся Леніна - їм фраза"Хатинка над озером" навряд чи щось нагадає. А старше покоління ще пам'ятає, що "Хатинка над озером" - це хрестоматійний вірш Наталі Забіли про перебування Леніна у Фінляндії.
Невідомо, чи згадував Симоненко про цей вірш, коли будував собі будинок у селі Горенка під Києвом. Це, зрозуміло, не Фінляндія, але значно комфортніше, ніж відомий усім радянським людям курінь Леніна в Разлівє.
1,37 гектари землі - на час купівлі її ринкова вартість становила 1,5 мільйони доларів. Триповерховий будинок із башточками, арками, балюстрадами та іншими зразками зовсім не пролетарської архітектури. Ну і озера тут теж є - аж два.
Прикметно, що коли Петра Симоненка запитують про цей будиночок, який пасував би не вождю українського пролетаріату, а олігарху середньої руки, той, немовби позичивши чесні-чесні очі у дєдушкі Лєніна, відповідає: це не мій будинок, а сина. А до сина які претензії? Сталін же говорив, що син за батька не відповідає. Значить, і батько за сина теж не відповідає.
Втім, шила в мішку не сховаєш: місцеві жителі чудово знають, хто насправді живе в будинку. І Симоненка з молодою дружиною і дітьми неодноразово бачили на прогулянці - звісно ж, не в селі серед простого люду, а за парканом його садиби. Трохи невдало ділянка розташована, на схилі - і червоний, як Кремлівська стіна, паркан часом не приховує від сторонніх поглядів.
А може, симоненківський будинок - це виняток, а решта депутатів-комуністів дотримується пролетарської аскези? Угу, аж три рази. Ось, наприклад, заміський будинок депутата від КПУ Спиридона Кілінкарова в селі Стукалова Балка під Луганськом, сфотографований місцевим журналістом Олексієм Тумановим.
Це, звісно ж, не симоненківські хороми, але вартість такого будиночка не може бути нижчою від трьохсот-чотирьохсот тисяч доларів. Де може взяти такі гроші капіталіст, зрозуміло - він визискуватиме трудящі маси. А от де їх взяти слузі народу з депутатським посвідченням в кишені?
Із буржуазним душком
Повернемось до нашого головного героя. Саме зараз розпочинається виборча кампанія - і Петро Симоненко активно їздить регіонами, роз'яснюючи своєму електоратові зміст плакатів та білбордів, якими рясно всіяні вулиці українських міст і містечок. Наприклад, ось такого.
Донецькі журналісти, які відстежували цей візит, помітили цікавий факт. На прес-конференцію Симоненко прибув на не дуже пафосному автомобілі Hyundai Sonata - ну просто-таки наочна демонстрація скромності вождя. Але річ у тім, що це авто належить голові донецького обкому КПУ - тобто, Симоненко його просто позичив. А в цей же час поруч із цією машиною стояв позашляховик "Лексус" із київськими номерами, хлопці у якому явно виконували функції охорони.
Схоже, що Симоненко в цьому випадку запозичив досвід його російського колеги Зюганова - лідер КПРФ, їдучи на мітинг, спиняє своє круте авто за кілька кварталів, знімає з руки дорогий годинник та піджак за кілька тисяч доларів, пересідає в скромнішу автівку і в такий спосіб "зближується з народом".
І насамкінець, звернемо увагу ось на цей передвиборчий заклик комуністів.
Яких же це корупціонерів комуністи зібралися прописати в тюрмі? Ой, а ми, здається, знаємо одного.
На фото - мітинг лівих сил у 2010 році у Києві. Поруч із Симоненком - Василь Волга. У 2010 році він за квотою комуністів отримав вельми хлібну посаду голови Держкомісії фінпослуг (не він один, до речі - українські комуністи найпарадоксальнішим чином поєднують антикапіталістичну риторику із типовою буржуазною практикою лобіювання комерційних інтересів партійних спонсорів). А ще через рік Волга був заарештований за підозрою в хабарництві і зараз вже рік як сидить у слідчому ізоляторі. Так що в пошуку корупціонерів, чиє місце в тюрмі, керівникам українських комуністів далеко ходити не доведеться - варто подивитися в дзеркало.
От якби Владімір Ільіч Лєнін виліз на годинку з Мавзолею і подивився на всі ці ігри українських комуністів, - як би він відреагував? Назвав би Симоненка іудушкою та політичною проституткою (до речі, "дряхлим старим проститутом" нещодавно обізвав колишнього соратника "альтернативний комуніст" Леонід Грач, якого ревнивий ПеНіС запідозрив у намаганні захопити владу в партії і вичистив з лав у кращих радянських традиціях)? Чи схвально прокартавив би: "вєгной дагогой идьот тавагіщ"?
Адже зараз уже не становить таємниці те, що радянські вожді від самого початку аж ніяк не жили як аскети. До їх послуг було все найкраще - палаци та розкішні дачі, особистий транспорт, розкішна їжа, першокласне медичне обслуговування. А історії про "єдину шинель" та "моркв'яний чай" вождів були нічим іншим, як локшиною на вуха довірливого пролетаріату. Так що в цьому сенсі Симоненко жодним чином не відійшов від лінії партії - навпаки, він неухильно її дотримується.
Насамкінець зауважимо - редакція "Текстів" нічого не має проти дорогих представницьких автівок, гарних просторих будинків, якісних італійських костюмів чи швейцарських годинників. Так само серед наших друзів є прихильники лівої ідеї, які вважають за необхідне обмежити апетити глобального капіталу і захистити інтереси трудящих мас.
Однак ми категорично стверджуємо: не можна водночас говорити про захист інтересів пролетаріату і при цьому вести спосіб життя типового українського нувориша. Люди, які так чинять, не заслуговують ні на повагу, ні на розуміння, ні тим більше на владу.
