Україну робимо самі. Історія про елегантного водія маршрутки.

Пасажир киває на торпеду, на якій лежить специфічний білий в стилі 50-х «мафіозний» капелюх.

- Ти ж панімаєш, такой шляпє надо со-ответ-ство-ва-ть! – зі значенням піднімає палець пасажир – аби хто носити її не зможе…

Олександрові Остапенку, який в липні став зіркою українського Фейсбука, на думку його клієнтів і кіношників, цей предмет туалету пасує на всі 140%.

На четвертий день липня Фейсбук облетів запис «Герой мого дня та концепції "Я сам": водій на маршруті 45+22, який носить жилетку та метелик, з усіма вітається, а зі здачею дає цукерку "джеллі". Люди, які туди заходять зразу починають посміхатися і хочуть один одному допомогти. От які люди можуть змінити країну, бо самі творять атмосферу навколо себе, самі!» (авторські орфографію і пунктуацію збережено – прим. авт.)

Олександр Остапенко завдяки вічливості став зіркою Фейсбуку

Про оригінального водія журналістам було відомо і раніше – але після того, як студентка НаУКМА Яна Салахова запостила свою думку і його світлину, зроблену на мобілку, ФБ загудів. Оновлення отримало 1903 шейра, 5605 лайків і майже 300 коментарів – для підростаючого жовто-блактиного сегменту ФБ це сенсаційний результат.

Ще б пак! Посеред суцільної чорнухи в новинних стрічках, розгонів опозиції і нахабства жителів владного олімпу історія Олександра «метелика» Остапенка, який «роздає не гречку і обіцянки, а цукерки» (с) стала ковтком позитиву.

Під записом одні розповідали про особистий контакт з цим водієм і подробиці його біографії, інші відверто і радісно дивувались наявності такого позитиву, треті пропонували відправити маршрутників з інших міст до Остапенка на перевиховання. Хтось вирішив взяти у нього інтерв’ю, одна фірма в якості рекламного ходу подарувала водію кілька фірмових краваток - «метеликів». А канал СТБ оперативно відзняв сюжет про живу міську легенду.

Як Саша Бабочка актором став

- Першою моєю роллю був мертвий революціонер – посміхається Олександр Володимирович. – Тут росіяни знімали фільм, робоча назва якого була «Спадок лейтенанта Шмідта». Вже більше десятка років минуло.

Водій – не новачок для блакитного екрану. То він в столиці знімається в кіно, то в Угорщині – в рекламі Немірова, то стає героєм одеської доку-драми. І це, на мою думку, не дивно. Остапенко втілює життєвий принцип Сергія Параджанова – повсякденний стиль життя має продовжувати творчість, ставати митецьким твором в собі. Тому кінематографісти його помітили.

- У мене багато задумок, – зі значенням каже корінний киянин – ось, наприклад, образ свій я сам придумав. Їздити в жилетці і роздавати конхвєти. А це, між іншим, 10 – 15 гривень щодня.

Потрапити до «пижика» нашого героя вдалося не одразу – виявилось, що він має вихідні посеред тижня. На питання «А чи працює сьогодні ваш колега з «метеликом» на маршруті?» - водії 45+22 починають посміхатися. Видно, що така увага загалу їм є приємною і вони до цього ще не звикли.

Остапенко отримав у колег прізвисько «Саша - бабочка». Користувачі соціальної мережі кажуть, що на іншому маршруті Олександра Володимировича чомусь називали Бананом. Сам же він каже, що роботу змінив через те, що правду говорив – хазяїну наче б то не сподобалось, що водій критично відізвався на адресу вітчизняних парламентарів.

Інші говорять, що причина неодноразової зміни роботодавця в іншому, прозаїчніша – працівник з краваткою і в жилетці є занозою, іншорідним предметом, від якого колектив, як і будь-який організм, намагається позбавитися. Втім, відчувається, що білою вороною Остапенку бути навіть подобається. Він звик виділятися на тлі шльопок, шортів, хамства, перегару та триденної щетини володарів рейсової «баранки» і тепер навіть хизується своєю інакшістю.

Не-Щастя з цукерками

Упіймати актора-за-кермом я зміг лише на кінцевій зупинці в глибині Старої Дарниці. Його бусік виділяється з-поміж інших сніжно-білими чохлами на передніх сидіннях і згаданим вище капелюхом.

Фігура ж самого Олександра Остапенка є типовою постаттю хомо шоферус, як її описав сатирик Херлуф Бідструп – лисина від мікроклімату кабіни, кругле черево для зручнішої маніпуляції кермом, квадратний зад для більшої зручності у водійському кріслі та довгі ноги для роботи з педалями.

Але недешева і франтувата камізелька та модні довгоносі класичні мешти різко дисонують з потертим виглядом жовтого «богданчика». Здається, перед тобою стоїть водій лімузина в очікуванні на когось з сильних світу цього.

- Останній Хазяїн помер в 1917 році, розстріляли його – махає зі знанням справи Олександр Володимирович, - а ці... Ці – не хазяї. Кого тільки не було в моєму Києві – і татари, і французи, і німці в Першу світову… І всі пішли. І ці – підуть!

Коли спілкуєшся з ним, то розумієш, що перед тобою людина з яскраво розвиненим гуманітарним складом розуму. Пан Остапенко – киянин за пращурів, народився на Мишоловці, хоча Другу світову вже не застав. Розповідає, що його дід пройшов Російсько-Японську війну, а батьки були в німецькому полоні.

У вільний від роботи час російськомовний водій з 12-річним стажем любить читати православну літературу і гуляти з онуком Іллею. Ті ж самі всюдисущі користувачі ФБ кажуть, мадам Остапенко далеко не в захваті від образу чоловіка. Втім, як бачу, це його не надто сильно хвилює. А от щасливою людиною Олександр Володимирович себе чомусь не вважає…

- Заходьте – заходьте! – райдужно запрошує до салону зазивними жестами Олександр Остапенко, коли прибуваємо на зупинку.

І люди, посміхаючись, сідають до 45+22, щоби отримати цукерку Jelly і з гарним настроєм доїхати до своєї зупинки…

люди київ репортаж суспільство