Як вирватися із кола історії? Прохідні партії нагадують політичні проекти минулих років

Влада (КПРС)

Порівнювати Партію регіонів і КПРС ніби вже моветон: правляча політсила, члени якої часто-густо ностальгують за брєжнєвським застоєм, і справді до болю схожа на «руководящую и направляющую». Підстаркуватий Азаров, дебелий Янукович , стадна партійна дисципліна, кар’єристи з партквитками, внутрішні клани, що воюють за лаштунками, всеохоплюючий адмінресурс, палко улюблений вождь, придворні митці із блазнями (чого варті лише міністр-скрипаль Кулиняк та другий номер партійного списку Таїсія Повалій).

Аналогії можна продовжувати до безкінечності, втім є кілька «але»… КПРС завжди ставила перед собою глобальні цілі. Про добробут трудящих на радянських з’їздах йшлося чи не в останню чергу. Регіонали ж навпаки постійно апелюють до вкрай приземлених речей: пенсії, пенсії і ще раз пенсії. Це не тільки приціл на свій електорат, це як обмовки за Фрейдом, ці люди, перш за все, як і члени ЦК Політбюро думають про свої болячки і свою забезпечену пенсію. Звичайно жадоба влади і багатства змушують утримувати владу, але думки лідерів про інше.

Але куди більш очевидна і правдива аналогія до ПР – це блок ЗаЄдУ, яку теж певною мірою можна назвати спадкоємницею КПРС. Звичайно, ПР це природній процес еволюції ЗаЄдУ. Це та сама «тусовка» чиновників і бізнесменів, що хочуть стабільності для себе в обмін на лояльність президента.

«Дорослішою» ПР виглядає хоча б тому, що це не той строкатий блок, який був 10 років тому з кумедною назвою і наспіх зібраним списком, зовні – це партійний моноліт з тоталітарним фундаментом, який втім не є таким вже міцним як здається: якщо ближче до 2015-го стане зрозумілим, що Янукович не втримає владу, чимала частина регіоналів «прозріє» і перетвориться на "тушок навпаки" – ми це вже бачили під час Помаранчевої революції.

Декілька ремарок що з’їзду ПР і їхніх кандидатів:

1. Регіонали почувають себе повністю безкарно і виборів не бояться. Наївно думають, що все фальсифікують. Їх безшабашність проявляється у кожному рухові, від скасування дешевих і зручних поїздів до витівок охорони делегатів з’їзду. Чим більше падає їх рейтинг тим більш виклично воли себе поводять. Така самовпевненість ще нікому не йшла на користь.

2. Розвінчався міф про те, що «донецькі своїх не здають». Ніхто точно не знає, кого висунула на мажоритарку ПР, навіть самі потенційні кандидати. З’їзд пройшов, а округи продовжують ділити. Навіть старшно уявити що відбувається в кулуарах. Чимало джерел свідчить, що майже усі нардепи від ПР вважають: «мене кинули». Теж не той настрій, з яким здобувають перемогу.

3. У списку немає глави АП Льовочкіна. Деякі оглядачі стверджують, що це ознака втрати впливу. Ми ж ніяких висновків не робитимемо. Цікаво що у списку ПР опинився Олександр Волков, якому пророкували підтримку Обєднаної Опозиції. Автор мовного закону Колєсніченко отримав округ у Севастополі. Ківалов, очевидно, балотуватиметься в Одесі.

Опозиція (різношерстий натовп)

В черговий раз об’єднана «не від хорошого життя», схоже закінчує свій 10-річний цикл: у 2002-му теж об’єднувалися, здавалося б вчорашні вороги(тоді - непримиренні уламки Руху, нині – «Батьківщина» і «Фронт змін»), теж були політв’язні (щоправда, тоді не такі статусні, як нині , всього лише активісти УНА-УНСО), теж зараз, як і тоді, до них прихильний Захід, і також, як 10 років тому, в соціологічних рейтингах опозиція випереджає партію влади.

У 2002-му році терміну «тушка» ще не існувало, але явище перебігу депутатів було не менш поширеним: не минуло і півроку від виборів, як другий(після Віктора Ющенка) номер списку «Нашої України», профспілковий лідер Олександр Стоян переметнувся до регіоналів, і цей приклад не був поодиноким.

Нинішня опозиція, яка втратила контроль у Раді через «тушок», на словах намагалася очистити список від потенційних зрадників. Але вдалося це, м’яко кажучи не повністю. У прохідній частині списку є доволі сумнівні персонажі: бізнесмен Сергій Файєрмак, який має проблеми із податковою і напевне матиме й надалі, коли стане депутатом, отже регіонали вже зараз мають неабиякий важель впливу на майбутнього депутата, кіровоградські бізнесмени(батько і син) Табалови, які вже свого часу шукали щастя у Партії регіонів, «любий друг» Віктора Ющенка «спонсор» НУНС Микола Мартиненко, голова Федерації футболу Дніпропетровщини Андрій Павелко, який тісно співпрацював з ПР у регіоні, київський бізнесмен Ігор Скосар, що має серйозні зв’язки з владою, байдужа до політики Тетяна Донець – колишня гьорл-френд Василя Горбаля.

Список можна продовжувати, але очевидно, що яким би не був успіх нинішньої «Батьківщини» на виборах, шанси втратити однопартійців після виборів є і досить високі. А відтак залишається чекати президентських виборів-2015

Деякі спостереження

1. Зїзд опозиції виглядав на порядок більш пристойно, ніж з’їзд ПР.

2. У списки опозиції не потрапили а) люди, як могли б бути корисні для країни і пов'язували свою кар’єру з БЮТ, наприклад Пинзеник; б) просто віддані Тимошенко політики. Не потрапили у списки навіть деякі члени «тіньового уряду» опозиції.

3. Списки опозиції і їх мажоритарні кандидати на 80% складаються з маловідомих людей. Складається враження, що опозиціонерам просто не було кого висувати на мажоритарні округи. Відсутність реальних партій і 10 років без мажоритарних виборів не минуло даром – активні люди не займалися політикою.

4. Ми нарахували шість притомних кандидатів від Опозиції по мажоритарці.

- нинішній нардеп Микола Карпюк, який балотується по рідній Волині.

- журналістка Тетяна Чорновіл, яку Опозиція підтримала і висунула по округу на Львівщині,

- бізнесмен Аркадій Корнацький, з Миколаївщини який у 2004 році підтримав Помаранчеву революцію. Звараз у Корнацького намагаються відбрати його підприємство. До речі він давно розробив і пропагує законопроекти по ринку землі, найкращі з тих, що нам відомі.

- журналіст ТВі Констянтин Усов, балотується на Одещині

- нардеп Ксенія Ляпіна, висунена в Києві

- активний депутат київради Олександр Бригинець.

Якщо хтось знає ще адекватних людей від позиції, яких варто підтримати – пишіть у коментах. Зібравши інформацію ми підготуємо ще одну статтю.

Третя сила (бокс)

Партія Віталія Кличка викликає одразу дві історичні аналогії: «зелені» зразка 1998-го або БЮТ 2002-го. З одного боку УДАР – це заявка на таку що користується попитом (і не зрежисовану Банковою) третю силу. Таку силу чекає виборець, що втратив довіру до «системної опозиції» і ніколи не мав ілюзій щодо правлячої еліти.

Дистанційована від поточного політичного дискурсу партія – це та ілюзія, на яку «повелись» виборці 1998-го (це були перші багатопартійні пропорційні вибори), коли голосували за «зелених». Ті, кому були однаково чужими гасла комуністів і рухівців і хто не бажав підтримувати Кучму, проголосували за «зелених», які, схоже, таки співпрацювали з Банковою. Партія не залишила по собі жодного помітного політичного сліду, окрім велосипедних подорожей до парламенту. Співпраця з владою, відсутність якихось дій крім самопіару і загострення політичної ситуації викинуло перспективних зелених з політики раз і на завжди. Можливо, на малодосвідченого в українській політиці боксера чекає така сама доля.

Його виборчих список сформований недбало. По-перше, у мажоритарці на багатьох округах «стирчать вуха» тіньових бізнесменів таких як відомий рейдерським захопленням ринку «Лісовий» у Києві Дмитро Крейнін чи фігурант справи про афери у «Промінвестбанку» Олексій Фурман. По-друге, від УДАРу йде чимало «ліваків» (навіть Олесандр Мороз правда, аж 102 номером, - от жаль діда, не може без влади), і водночас патріотична письменниця Марія Матіос та син дисидента Олекси Гірника.

А це вже нагадує нерозбірливість іншого українського політика, нині беззаперечного опозиційного лідера – Юлії Тимошенко. Блок її імені у багатьох у 2002-му році викликав сміх і подив, а результат у 7% приголомшив багатьох. Щось подібне відбувається і з Кличком: весь рейтинг тримається на його імені, а от чи подорослішає його партія до повноцінної політичної команди наразі сказати складно.

Висновки:

1.Так само, як і у об’єднаної опозиції, 90% кандидатів на мажоритарці невідомі люди. Не виключено, що детальний аналіз виявить чимало бандюків.

Наразі нам відомо лише про одного притомного мажоритарника від Удару, це Павло Різаненко, який балотується у Броварському районі на Київщині.

Якщо хтось знає ще адекватних людей від "УДАРу", яких варто підтримати – пишіть у коментах. Зібравши інформацію ми підготуємо ще одну статтю.

2. Перша двадцятка Удару, яка теоретично має шанс потріпити в парламент виглядає не так страшно¸ як очікувалося. Принаймі там є два політика котрі будуть корисні у парламенті і мають не заплямовану корупцією репутацію це Віктор Пинзеник і Олександр Наливайченко. Фахівцями у своїх галузях є Павло Розенко, котрий при президенту Ющенку всі п’ять років пропрацював заступником міністра соцполітики, Оксана Продан - одна з лідерів Податкового Майдану (хоча про її роль у перемовинах з владою є протилежні думки). Письменниця Матіос - окрема тема, але варто ж комусь грамотно виступати, відстоюючи культурні цінності. Навіть кримський Куніцин виглядає позитивно, адже на своїх посадах у Криму проводив м'яку проукраїнську лінію.

Попкорн, або "діти кукурудзи" (Наташа)

Проведення з`їзду на полі кукурудзи наштовхує на думку, що не такі вже й тупі піарники Королевської. Попкорн - це стиль у якому проводиться вся агітація блоку – максимально cпрощена, тупа, яскрава і криклива.

Наташа повертає нас у 2002-ий, рік коли була невдало розіграна карта «нової генерації політиків». Тоді молоді обличчя Хорошковського та Богословської мали привести до парламенту «Команду озимого покоління»(КОП), якій не судилося здолати 3% бар’єр.

Спонсором «озимих», подейкували, виступив могутній на той час Віктор Пінчук. КОП позціонували себе, як молодих інтелектуалів, але виборці не оцінили «краси гри». Між іншим їхній спонсор еволюціонував у правильному напрямку – відійшов від політики і його інтелектуальні забавки реалізувалися у створенні Пінчук Арт Центу.

Нинішня «команда молодих лідерів» під орудою Королевської залишила собі від ідеологічних попередників гасла про нових людей і нову країну, але, як чорт ладану боїться інтелектуального іміджу. Дійсно який з Королевської інтелектуал?

Все як у телевізійному милі: для хлопців – футбольний кумир Андрій Шевченко, для дівчат – красунчик Остап Ступка. Сільський патріот Євген Суслов теж не претендує на звання супер-інтелектуала. Плюс загравання з народом у вигляді праймеріз.

Відчувається, що в нинішніх «озимих» принципово інший ляльковод – деякі джерела говорять, що це Рінат Ахметов. Хоча інші переконують – рука, тобто бабло Рината Леонідовича, не оминула жодну партійну касу.

Націоналісти (теж уже були)

Навіть у «Свободи» є свій попередник. У 1998 році в парламенті була фракція Конгресу українських націоналістів – правонаступників ОУН(б). КУНівці політично вимерли, їх просто з’їла «Свобода» Нинішні націоналісти агресивніші, але й час інший, така еволюція цілком природня.

КУН завжди був молодшим союзником Руху а потім Нашої України. Схоже цим самим шляхом пішла і Свобода – узгодивши мажоритарні округи із Опозицією по усій Україні. Смішно буде, якщо років за 5 -10 десь поруч з Тягнибоком виросте новий націоналіст, який переконливо звинувачуватиме Свободу у «коляборації». Ну а щодо списків, то там теж суцільно нові і не відомі загалу персонажі.

Кличко і Яценюк

Якщо продовжувати аналогії з 2002-м, то нескладно спрогнозувати, що опозиційні сили без проблем виграють пропорційні вибори і матимуть певний успіху на мажоритарних округах. Відповідно, влада намагатиметься створити «тушковану» коаліцію. А далі всі готуватимуться до виборів-2015.

Згідно усіх опитувань котрі проводилися останніми роками у другому турі лідер опозиції Яценюк перемагає Януковича. Але щоб вийти у другий тур Арсенію потрібно буде домовлятися з Кличко, як Ющенко домовлявся з Тимошенко. Однак, як ми всі уже бачили, домовленість на час виборів не гарантує мирного життя після перемоги.

списки політика