Корпорації - від ринкового рабства до спонтанної самоорганізації. Урок від компанії Valve (ЧАСТИНА ПЕРША)
Навряд чи знайдеться людина, яка любила б комп’ютерні ігри і ніколи не чула про компанію Valve – творця таких шедеврів, як Half-Life, Team Fortress, Portal, Counter-Strike та ін.
Однак Valve відома не тільки своїми ігровими проектами чи системою онлайн-продажу Steam, але й унікальним підходом до організації діяльності компанії – від «низового» співробітника до топ-менеджера. Професор економіки Яніс Варофакіс (якого Valve найняла для дослідження політекономії своїх віртуальних світів) у своєму блозі розповідає про управлінську модель Valve – де нема босів, нема доручень, нема наказів, нема спроб вказувати будь-кому, що він має робити. І стверджує: це не просто «внутрішня кухня» Valve – так виглядатиме майбутнє корпоративного світу.
Також радимо вам подивитися надзвичайно цікавий підручник для новачків від компанії Valve, та прочитати про персональний досвід одного з програмістів компанії
1. Вступ. Компанії як зони, вільні від ринку
Будь-який суспільний лад, не виключаючи суспільну організацію мурах та бджіл, повинен розподіляти наявні в нього обмежені ресурси між різноманітними видами продуктивної діяльності та процесів, і так само встановлювати схеми розподілу колективно виробленого продукту між окремими особинами та групами .
Усі без винятку суспільства (навіть примітивні) використовували ринкові стосунки, однак ринкові суспільства виникли дуже недавно (близько трьох століть тому). Відмінність між «суспільством-з-ринками» та ринковим суспільством полягає в тому, що в ринкових суспільствах засобом виробництва служать ресурси (земля, праця та інструменти), і, через це, їх використання регулюється за допомогою певних ринкових механізмів (а саме – ринку праці). У цьому сенсі ринкові суспільства (що виникли протягом минулих трьох століть) мають виразну ознаку: розміщення ресурсів, так само як розподіл виробленого, базується на децентралізованих механізмах, що функціонують за допомогою цінових сигналів: види діяльності, товари, послуги та процеси, з якими пов’язане зростання цін, викликають більше «уваги», і в них інвестують більше ресурсів (а саме, землі та праці). І навпаки – якщо ціни падають, це відвертає виробників.
Логотип ігор Valve
[1] Гострий контраст до цього становлять суспільства на кшталт феодалізму (один з видів «суспільства-з-ринками») – де праця не є ресурсом, а власністю феодала. Дійсно, праця тут не мала ціни (бо зарплатня не виплачувалася), і використання цієї праці скеровувалося, чи диктувалося особою, яка успадкувала право це робити.
Ринкові, або капіталістичні суспільства постали тоді, коли у 18 столітті вигнання селян із земель їхніх предків (так зване «обгороджування» в Британії) та заміна їхніх господарств вівцями (овеча шерсть стала міжнародним товарним ресурсом) дали початок поступовому перетворенню землі на ресурс (де кожен гектар мав цінність, уособленої цінністю шерсті, яку можна було «виростити» на ньому), а згодом - і праці (бо тепер безземельні селяни з охотою продавали свій робочий час за шматок хліба, гроші, будь-що, що мало обмінну вартість). Як тільки земля та праця перетворилися на ресурси, що торгувалися на відкритих ринках, ринки почали поширювати свій вплив навсібіч. Тобто, «суспільства-з-ринками» перетворилися на ринкові суспільства.
Проте цікаво, що є один останній бастіон економічної діяльності, якому властива виняткова протидія цьому тріумфові ринків. Це фірми, компанії і, згодом, корпорації. Саме так – як це не парадоксально, але фірми можна розглядати як зони, вільні від ринку. У своїй області діяльності вони (так само, як і суспільства) розподіляють обмежені ресурси між різними видами та процесами продуктивної діяльності. І роблять це за допомогою нецінового механізму!
З цієї точки зору фірми діють за межами ринку, як острови посеред ринкового архіпелагу. По суті їх можна представити як оази планування та командування посеред розлогого ринкового простору. У іншому сенсі вони є останніми рудиментами докапіталістичної організації у складі… капіталізму. У цьому контексті структура менеджменту, зразком якої є Valve, являє собою цікавий відхід від цієї реальності. І як я доводитиму нижче, Valve намагається стати першим проявом пост-капіталістичної організації у складі… капіталізму. Чи це занадто далекий постріл? Можливо. Але це підприємство вже породило цікаві концепції, що виходять за межі ринку відеоігор.
2. Колесо змін: верховний символ альтернативного «спонтанного порядку» у Valve
Якби ви запитали мою думку про те, який має бути символ Valve, я б порадив використати зображення колеса, на зразок тих коліщат, якими обладнаний кожен робочий стіл у Valve. І це колесо змін дає змогу за власним бажанням переходити з місця на місце в компанії, приєднуватися до будь-якої уподобаної нами робочої групи, спонтанно утворювати нові і не потребувати для цього дозволів від будь-кого. Згадане вище колесо, принаймні в моїх очах, символізує спробу Valve створити в межах компанії успішний «спонтанний порядок», заснований не на цінових сигналах, а радше на децентралізованому, персоналізованому розподілі часу.
Багато передових корпорацій оспівують свою готовність дозволяти співробітникам самостійно розподіляти 10 чи навіть 20 відсотків їхнього робочого часу на проекти за їхнім власним вибором. Відмінність Valve від цих компаній в тому, що вона наполягає на стовідсотковому розподілі робочого часу співробітників на ті проекти, які вони самі обирають. 100% - це радикальна величина. Це означає, що Valve діє за межами системи командних вказівок. Іншими словами, вона хоче забезпечувати порядок не за допомогою наказів, команд чи ієрархії, а спонтанно.
Ідея спонтанного порядку походить з часів шотландського Просвітництва, і зокрема, від Девіда Юма, який вів відому полеміку з Томасом Гоббсом та його тезою про те, що без певного «Левіафанівського урядування» над нами (яке всіх нас тримає в шанобливому остраху), ми зрештою жили б у жахливій Природній Державі, де життя було б «лихим, брутальним та коротким». Контраргумент Юма полягав у тому, що за відсутності системи централізованого керівництва виникають домовленості, що дають змогу мінімізувати конфлікти та організувати суспільні дії (включно з виробництвом) у такий спосіб, який найбільше сприяє Гарному Життю.
Поступово ці домовленості набувають ознак морального вибору (тобто, відбувається перехід від віри, що інші будуть дотримуватися встановлених угод до віри в те, що вони мусять дотримуватися цих угод), вони стають більш еволюційно стабільними, і, насамкінець, функціонують як своєрідний цемент, який дає суспільству змогу бути впорядкованим та ефективним – попри відсутність будь-якої централізованої, формальної ієрархії. Коротше кажучи, спонтанний порядок виникає за відсутності авторитарної ієрархії.
Погляди Юма мали вплив на одного особливого юнака: Адама Сміта, святого покровителя економіки. «Невидима рука ринку» Сміта є нічим іншим, ніж застосуванням та поширенням концепції Юма на ринкові суспільства. Аргументація Сміта, якщо хтось забув, полягає в тому, що ринки є зразком спонтанного порядку, де рухи цін (як реакція на дію ринкових сил) узгоджують індивідуальні зусилля в такий спосіб, який, подібно допомоги такої собі невидимої руки, сприяє суспільному добру (і значно краще, ніж будь-який правитель, що захотів би надати це сприяння).
Хоча концепція «спонтанного порядку» походить від Юма та Сміта, цей термін оформив Фрідріх фон Хайєк, вождь і учитель сучасних лібертаріанців. Взявши ключову тезу від Адама Сміта, Хайєк використав ідею «спонтанного порядку як такий собі дрючок, за допомогою якого він відлупцював до повної покори всі ідеї економічного планування (особливо соціалістичного планування) і всі докази на користь «активної держави».
Аргументація Хайєка засновувалася на тому, що знання є завжди «локальними», і будь-яка спроба об’єднати їх в єдину сукупність приречена на невдачу. Світ, у його поглядах, є занадто складним, щоб його сутність можна було дистилювати в якийсь центральний вузол – тобто, державу. Якщо ми самі ледь-ледь розуміємо наші схильності чи здібності, як взагалі ми можемо сподіватися об’єднати знання про те, чого люди хочуть і що можуть виробляти суспільства, у якомусь центральному органі влади – попри те, якими б добрими намірами не керувався цей орган? Всі спроби централізувати цю нескінченну і неохопну кількість знань неминуче закінчаться рабством.
Диво ринку, за Хайєком, полягає в тому, що він має змогу подавати кожному з нас сигнал про те, яка діяльність краща як для нього, так і суспільства в цілому, не збираючи попередньо всі розпорошені та локальні фрагменти знань, що живуть у свідомості та підсвідомості кожного споживача, кожного дизайнера, кожного виробника. Як відбувається подача цього сигналу? Відповідь Хайєка (запозичена у Сміта) була радикально простою: шляхом руху цін. Тобто, коли ціна, наприклад, повітряних кульок йде вгору, це сигналізує виробникам кульок, що суспільству потрібно більше таких кульок. Тому вони виробляють більше, без вказівок якої-небудь установи чи міністерства, без потреби зосереджувати в якомусь приміщенні чи на комп’ютерному сервері всю інформацію про схильності людей до вибору повітряних кульок або про технології їх виробництва.
Глибоке невдоволення Хайєка державою, профспілками, місцевою владою, насправді будь-яким колективним органом влади полягає в тому, що (а) він вважає, що такі установи втручаються в цінові сигнали (через «спотворення» від податкової системи) – а вони є єдиним шансом суспільства вірно та ефективно координувати свою діяльність; (б) обширне збирання місцевих знань є першим кроком до колективного прийняття рішення на користь тих, хто це рішення приймає, і ціною великих збитків для решти.
Але у концепції «спонтанного порядку» Сміта та Хайєка можна виявити двосторонню проблему. По перше, вона занадто сильно обмежує сферу застосування початкового поняття Юма про порядок, який виникає сам по собі. Юм вважав, що люди схильні до найрізноманітніших проявів неспівмірних пристрастей (наприклад, пристрасть до відеоігор, пристрасть до шоколаду, пристрасть до соціальної справедливості), прагнення яких приводить до багатьох різноманітних типів взаємних домовленостей, з яких зрештою виникає спільно витворений спонтанний порядок.
На противагу цьому, Сміт із Хайєком зосередили їхній аналіз на єдиній пристрасті: пристрасті до отримання прибутків. Більше того, Юм також вірив у різноманітність сигналів, на відміну від покладання Хайєка виключно на цінові сигнали. По-друге, аргументація Хайєка, що ринки захищають нас від рабства (тобто, від авторитарних ієрархій), суттєво ослаблена тим фактом, що він навдивовижу мало говорить про корпоративне рабство; про ієрархії, яким мусять підпорядковуватися мільйони (працюючи, наприклад, на магазини Wal-Mart чи на Microsoft), щоб отримати засоби проживання або шанс розкрити свої таланти.
У викладеній нижче частині я доводжу, що «колесо Valve» є доречним символом, бо воно уособлює спробу створити іншу форму спонтанного порядку (ближчу за духом до Юма ніж до Хайєка) у межах окремої корпорації. Форму, яка замість цінових сигналів, базується на сигналах, що подають один одному співробітники Valve, обираючи, як їм розподілити свій робочий час, чи приймаючи рішення над тим, куди перекотити на коліщатах свої робочі столи (тобто, над чим і з ким працювати). Але перш ніж ми до цього дійдемо, давайте ближче глянемо на те, навіщо взагалі потрібні корпорації – принаймні, як це вважали чотири впливові мислителі.
