Навіть зараз українські ЗМІ найбільш вільні в СНД

Галина займається гуманітарними питаннями, до яких належать: культура (дозволена), проблеми ветеранів, партизанів та передовиків виробництва. Досить глянути на стиль «БС», щоб зрозуміти про що і як мусить писати Галина. Передовиця від 28 серпня окрім повідомлень про президента країни місить також незмінні для радянського стилю «вісті з полів». Стаття Валентини Козлович «Личные ощущения комбайнера Игоря Гаврика» починається так:

Барановичский район в нынешнем году отличился. Хлеборобы побили прошлогодний рекорд. Валовой сбор зерна — самый высокий за всю историю района: 156 тысяч тонн. Читаю сводку уборочной конца минувшей недели: в лидерах — экипаж старшего комбайнера Владимира Казимирчика с птицефабрики «Дружба». Набираю в понедельник номер телефона руководителя, а тот разводит руками: Казимирчика обогнали. Экипаж Игоря Гаврика из сельскохозяйственного предприятия «Крошин» опередил лидера, по данным Барановичского райисполкома, более чем на сотню тонн. Намолотил 2.521 тонну.

Не дивно тому, що Улітьонок констатує: «У нас існує виразний поділ на журналістику продержавну і опозиційну», - говорить вона. Хоч перетік журналістів з одного ментального поля до іншого все ж трапляється. «На мою думку, навіть частіше таке перетікання відбувається з боку провладних ЗМІ до опозиційних, - вважає білоруський соціолог Надзєя Сичугова, що проживає сьогодні в США та слідкує за новинами з батьківщини з-за океану. - Ті з журналістів, що працюють на владу, роблять це через нормальний заробіток, надання квартир тощо. Але з цим жити важко».

Заповідник СССР

Прикладом такого журналіста «на державній службі» був і теперішній телеведучий українського 5 каналу Сергій Дорофеєв. Виступаючи на засіданні українсько-білоруського прес-клубу «Образ Білорусі в українських ЗМІ», що відбувся 14 грудня 2011 року в Могилянській школі журналістики, він розповів про своє розуміння ситуації зі свободою слова в Білорусі. «Біля помешкання у Києві, котре я знімав раніше біля цирку, є павільйон «Белорусские продукты». Там написано: «Сделано в Беларуси. Качество СССР».

Сайт газети "Білорусь сьогодні". На фото Лукашенко і Алієв. Диктатори задоволені, коли преса в кишені

Абревіатура СССР визначає якнайточніше, що думають про свого північного сусіда українці. Але нам окрім дешевого сиру хочеться мати можливість думати, говорити, займатися, як би парадоксально не звучало – нейтральною журналістикою. Навіть така нейтральна журналістика у Білорусі нині неможлива». Сам він попри те, що мав державну квартиру в Мінську, у задусі жити більше не міг, виїхавши в Україну.

Головне для журналіста – підтримувати державу

Інакше дивиться на проблему зі свободою слова журналістка казахської офіційної газети «Казахстанская правда» Галія Шимирбаєва. На її думку, журналісти повинні підтримувати державу у її діяльності. Найбільше ж – президента країни Нурсултана Назарбаєва. «Без нього Казахстан рухне», - щиро вважає журналістка.

Проте також нарікає, що в останні роки якість журналістики в Казахстані дуже погіршилася. Сама Галія є випускницею Московського держуніверситету, і її надзвичайно дратує недолугий стиль колег із молодшого покоління. При цьому журналістка не зауважує безпосереднього зв’язку між авторитарним правлінням Назарбаєва та професійним рівнем працівників ЗМІ. Дійшло до того, що навіть спеціалістів від «джинси» Казахстан імпортує… з України.

Преса & консервативне суспільство

Специфічна ситуація в Грузії. Там односторонній незбалансований спосіб викладу матеріалу – постійне явище як в державних, так і опозиційних ЗМІ. «Країна поділена надвоє, і журналісти не мають можливості висловлювати свою думку і вільно розвиватися, - вони замкнені в рамках редакційних політик, - розповідає молодий журналіст з Батумі, що закінчив студії в Україні Ґаґік Григорян. – Єдина ніша де можна хоч якось себе проявити це блоги і колонки, вони витісняють інші жанри друкованого слова».

Ще одна проблема, котра об’єктивно не дозволяє грузинським ЗМІ прийняти європейські стандарти, є консервативна налаштованість суспільства. Григорян розповідає про журнал «Liberali», котрий при заснуванні взяв планку суспільно-політичного newsmagazine, проте теми та їх подача, звичні навіть в Україні, ентузіазм грузинів не викликали. Журнал проіснував з травня 2009 по грудень 2011 року, а з квітня 2012-го при зміні власника перейшов на газетний формат.

Немає опозиції немає і вільних ЗМІ

«У нас, оскільки практично знищена опозиція, немає й незалежних ЗМІ», - був коротким вірменський журналіст з Єревана Жан Багіян. І одразу перейшов до контрпитання: «Що там ваша Юлька, - сидить?». Було помітно, що інформацію про Україну Жан отримує через російське посередництво.

Жан говорив російською краще від мене, як теж його сторінка в Фейсбуку виявилася переважно російськомовною. Ферід Акберов з Азербайджану навпаки – не дивлячись на свою роботу кореспондентом інформагенції АРА у Москві з російською радив собі гірше, але його зацікавлення Україною було більш щирим.

Поки що ми можемо гордитися, що наша преса найбільш вільна на просторах СНД. Але чи ми втримаємо цей привілей? Дорофеєв вважає, що Білорусь це подієва модель для України. «Говорити про те, що відбувається в Білорусі і намагатися розібратися у природі тих чи інших процесів необхідно, інакше українці наступатимуть на білоруські граблі».

Цікаво, що маразматичний стиль державних ЗМІ Білорусі як дві краплі води нагадує стиль наших районок. Отже ми не позбавилися цієї радянської провінційності і вона знову може накрити нас з головою.

Цікавий шлях виживання незалежної преси Білорусі теж вартий уваги. Наприклад деякі ЗМІ розповсюджуються лише за передплатою і в спеціальних місцях, або ж живуть на пожертви, як «Наша ніва», чи культурологічний часопис «ARCHE», рівних якому в Україні – де речі, немає. Подібним чином загнані у підпілля альтернативні культурницькі ЗМІ, хоч так само це парадоксальним чином сприяє розвитку їх креативності.

диктатура медіа снд