Як і хто убивав Усаму бін Ладена. Уривки із скандального бестселлера

Переклад: Сергій Лук’янчук

Примітка перекладача. Було б некоректно псувати враження від книги, переклавши фрагменти про те, як саме відбувалася операція зі знищення Усами бін Ладена. Втім, не менш цікавим є опис підготовки «морських котиків» та їхніх дій у війнах, які ведуть США в Афганістані та Іраку. А також психологія тих людей, які в цій війні воюють.

«Морських котиків» можуть в будь-який час відправити на завдання в будь-яку точку світу. Серцевиною кожної ескадри є команди, на чолі кожної з них – старшина-«морський котик», вони складаються із шістьох спецназівців-операторів. З команд складаються підрозділи, які очолює лейтенант-коммандер. Декілька підрозділів утворюють ескадру на чолі з коммандером. Ударні ескадри спецпризначення DEVGRU (елітний підрозділ в складі «морських котиків» - прим.) посилені розвідувальними аналітиками та допоміжним персоналом.

Коли ти потрапляєш до команди, то поступово просуваєшся вгору по службовому ланцюжку. Більшість часу ти залишаєшся в одній і тій самій команді, якщо тільки не потрапляєш у інструктори «Зеленої команди» (підрозділ з відбору до DEVGRU – прим.) або виконуєш побічні обов’язки.

У день після призначення я приніс своє спорядження на другу палубу. Услід за Стівом та Чарлі я зайшов до приміщення команди. Кімната була велика, з маленьким баром та кухонною зоною в кутку. Кожен приніс ящик пива – це традиція, коли ти вперше представляєшся в ескадрі.

Наша ескадра готувалася до переходу в режим очікування, а затим до висадки в Афганістані. Дехто з моїх товаришів по Зеленій команді вже пакував спорядження та вирушав у статусі «новоспечених» штурмовиків до відповідних ескадр.

Уздовж однієї зі стін знаходилися кабінети коммандера та головного старшини. Масивний стіл займав більшу частину кімнати, а по периметру стояли менші столи з комп’ютерами. На стінах висіли пласкі екрани, які використовувалися для інструктажу. Решта поверхні стін була заповнена символікою інших підрозділів, таких, як австралійський спецназ SAS, та пам’ятними «сувенірами» із попередніх місій. Закривавлений ковпак та пластикові наручники висіли на дощечці на стіні як згадка про боснійського військового злочинця, якого підрозділ захопив у 1990 році. Тут же на стіні висів легкий ручний кулемет старшини першого класу Нейла Робертса. Він був убитий бійцями «Талібану» на початку війни - випав із гелікоптера «Чинук» після того, як у нього влучили дві реактивні гранати під час операції «Анаконда» в Афганістані.

Коли ми шикувалися в голові столу, я зміг розгледіти усіх цих старослужбовців, із довгим волоссям та бородами. У більшості руки були вкриті татуюванням, і лише кілька носили форму. Під кінець перебування в Зеленій команді ми всі почали відрощувати волосся та бороди. Стандарти військової зачіски кілька разів змінювалися протягом останніх років, але у цей час на війні люди менше переймалися твоєю зачіскою і більше – твоїми діями на полі бою. Це була зграя професіоналів. Ми всі мали різне фахове минуле, різні хобі та зацікавлення, але спільним у нас було бажання віддати наш час і навіть наше життя заради вищого добра.

У приміщенні команди хлопці змусили нас представитися та повідомити наші короткі біографії. Чарлі, на прізвисько «забіяка», почав говорити першим, і він ледь-ледь встиг назвати своє ім’я, коли його зустрів хор несхвального гулу та насмішок від «стариків».

«Закрий пельку», - кричали вони. – «Нам це до спини».

І так – із кожним з нас. Але після цього хлопці тисли нам руки та допомагали розпакувати спорядження. Це все були приколи, і, до того ж, ми всі були занадто зайняті, щоб цим перейматися. Ішла війна, і не було часу, щоб витрачати його на ритуали прописки «новачків».

Я відчув себе удома.

------------------------------

Стоячи біля принтера, я спостерігав, як із нього виходить папір. Шість сторінок, через один інтервал. Список запропонованого спорядження фактично повідомляв нам, що брати треба все. Я почав пакуватися.

Ми користувалися «Правилами дорослих хлопців» - це означало, що над тобою було небагато командування, якщо тільки ти його не потребував сам. Потрапивши до команди, я гордився своєю незалежністю. Протягом останніх трьох місяців я наполегливо тренувався і намагався стати корисним. Я вивчив, що це нормально – ставити питання, якщо вони в тебе є, але тобі не захочеться бути людиною, яка завжди не знає, що відбувається, і постійно запитує. Але я не хотів допустити помилки під час свого першого бойового відрядження, не спакувавши щось потрібне. І тому, коли я побачив керівника нашої команди у спільній кімнаті, я запитав його про список спорядження.

«Слухайте, - сказав я, беручи чашку кави. – Я пакував спорядження, а в списку написано, що мені треба брати буквально все».

Він сидів на гранітній стільниці, попиваючи каву та заповнюючи якісь папери. Низький та кремезний, він не був схожий на інших хлопців із їхнім довгим волоссям та густими бородами, - коротко підстрижений та ретельно виголений. Він також був не з балакучих, і в команді спецпризначення DEVGRU служив довше, ніж я був на флоті.

Він сприймав «Правила дорослих хлопців» серйозно.

- Як давно ти на флоті , - запитав він.

- Та вже шість років минає, - відповів я.

- Ти був у «котиках» шість років і не знаєш, що тобі треба для висадки?

Я відчув себе повним мудаком.

«Чоловіче, що саме ти вважаєш за потрібне взяти для висадки? Оце і бери», - сказав він. – Це твоя справа. Бери те, що вважаєш за потрібне?

- Дійшло, - сказав я.

Повернувшись до своєї «клітки», я виклав спорядження. Кожен боєць-оператор у DEVGRU мав власну «клітку» - щось на зразок гардеробної, достатньо великої, щоб зайти досередини. Вона була розміром з маленьку кімнату, із полицями вздовж стін та штангою-вішаком на задній стіні, щоб вішати форму.

Мішки зі спорядженням, заповнені всім, що мені могло знадобитися під час різних місій, на які нас могли відправити, лежали на полицях. В одному мішку було все, потрібне для бою на близькій відстані. У іншому - спорядження для висотних стрибків з парашутом, із розкриттям на великій висоті, або «стрибкове спорядження». Мій набір бойового плавця лежав у окремому великому зеленому мішку. Усе було ідеально організоване та розподілене.

Але деяке спорядження, на зразок «інструмента Гербера», могло знадобитися у більшості місій. Колись у «команді п’ять» морських котиків нам видавали один «інструмент Гербера», в якому було лезо ножа, викрутка, ножиці та відкривачка для банок.

Тобі також видавали тільки один оптичний приціл для гвинтівки.

Один ніж із фіксованим лезом.

Один набір балістичних пластин для бронежилета..

Це означало, що треба було порпатися в різних сумках, щоб знайти окремий предмет, який слід було перекласти в нову сумку, де було спорядження для цієї конкретної місії. Це набридало, і це було не дуже ефективно, але такий порядок встановив уряд США, і я до цього звик.

Але в DEVGRU все було інакше.

Керівник моєї команди проходив повз мою «клітку» пізніше того ж дня, щоб знову перевірити, як я справляюся, і побачив, що я розкладаю спорядження із сумок, помічених кольоровими кодами. Осторонь в мене була інша сумка із спорядженням, яке, як я думав, мені знадобиться для більшості завдань, - включно із «інструментом Гербера».

- Спустися до каптерки і візьми Гербера в кожну сумку, - сказав мені керівник команди.

Я подивився на нього, збитий з пантелику.

- Я що – можу взяти чотири?

- Так, у тебе чотири сумки для чотирьох типів місій. І тобі треба Гербер у кожну сумку, - сказав він.

Командир підписав мій запит, і я пішов до каптерки. Хтось із персоналу зустрів мене біля віконця.

- Що тобі треба?

Я показав йому список. Там були звичайні речі, на зразок ліхтариків та інших інструментів, але мені потрібно було по чотири штуки.

- Гаразд, - сказав він без затримки. – Зараз підійду.

За кілька хвилин він повернувся із пластиковою корзиною, заповненою всім, що було у списку. Я мусив докласти зусиль, щоб утриматися від посмішки. Збулася мрія. У наших попередніх командах хлопці витрачали тисячі доларів своїх грошей на придбання спорядження, потрібного для роботи.

Для поведеного на зброї типа, такого як я, це був рай небесний. Мені спорядили дві штурмові гвинтівки М4, одну із стволом довжиною 14 дюймів, іншу з десятидюймовим стволом. Я отримав пістолет-кулемет МР7 та колекцію пістолетів, включно із штатним для «котиків» пістолетом Зіг-Зауер Р226. Моєю основною зброєю, якою я користувався постійно, був безшумний «Хеклер і Кох» (H&K) 416 з 10-дюймовим стволом, оптичним коліматорним прицілом Eotech та трикратним збільшенням. Інший «Хеклер і Кох» 416 із 14-дюймовим стволом я спорядив для ведення вогню з далекої дистанції. Він також мав глушник, і на нього я встановив нічний приціл Nightforce 2,5x10.

Я також встановив на 14-дюймовому H&K інфрачервоний лазер та додатковий термальний приціл, що дозволяв більш точну стрільбу вночі. Я не часто користувався цим стволом, бо моя основна зброя, 10-дюймова, пасувала до більшості завдань, але було добре мати готову зброю для більших дистанцій, якщо вона мені була б потрібна.

У кількох завданнях я використовував пістолет-кулемет МР7, але йому бракувало сили удару кулі, як у мого H&K 416. Цей пістолет-кулемет був зручним під час захоплення кораблів, у джунглях, або тоді, коли потрібна була мінімальна вага, розмір чи надзвичайно тихий звук пострілу. Кілька разів ми відстрілювали бойовиків у одній кімнаті з МР7 із глушником, а їхні товариші в іншій кімнаті навіть не прокидалися. H&K 416 не міг зрівнятися в цьому із МР7, якщо потрібно було діяти максимально тихо.

Завершували перелік зброї два пістолети – Зіг Зауер Р22 та H&K 45С. На обидва можна було ставити глушник, і я зазвичай брав 45 калібр. Я також брав із собою гранатомет М79, який ми називали «піратським мушкетом», бо він мав ствол із розтрубом. Наші зброярі вкорочували йому ствол та переробляли приклад під пістолетне руків’я.

------------------------------

У Афганістані ми не мали уяви про те заламування рук, що відбувалося у Вашингтоні. У нас були щоденні інструктажі. Безпілотники літали над резиденцією, ведучи стеження. Нам також треба було відбиватися від «феї добрих ідей». Вона з’являється в кожній нашій місії – у більшій чи меншій мірі – і вона не належить до наших друзів. Фея прилітає тоді, коли у керівництва занадто багато часу. По суті, офіцери та розробники планів починають вигадувати нереалістичні сценарії, з якими нам нібито доведеться мати справу під час завдання.

«Вони хочуть, щоб ми використали мегафон для спілкування з натовпом», - повідомив нам керівник команди, що відповідав за зовнішню безпеку. – Ну точно як із тією поліційною «мигалкою».

Перед цим розумники народили ідею для команди, що мала забезпечувати зовнішню безпеку – взяти одну з машин Бін Ладена, приєднати до неї поліційну мигалку, щоб події, які відбуватимуться навколо нашої цілі, виглядали як поліційна операція.

«Тож я їм сказав: Агов, сер, нам що – треба буде виштовхати цю машину звідти на руках? У нас не буде від неї ключів», - сказав керівник команди. – «А як щодо замків на кермі? І ще – у якої з команд буде час викотити машину аж до рогу вулиці? І не забувайте, що блимання поліційної мигалки освітлюватиме наші позиції».

«А якого кольору мигалки в Пакистані?» - запитав я.

«Уявлення не маю, - сказав він. – Це було моє наступне запитання».

------------------------------

Другого вечора я сидів біля вогню, попиваючи свіжозварену каву з Чарлі та Уолтом. Дискусія того дня велася про те, в яку частину тіла треба буде стріляти бін Ладену.

- Намагайтеся не влучити цьому падлюці в обличчя, - сказав Уолт. – Усі захочуть побачити його фото.

- Але якщо там темно і я зможу побачити тільки його голову, я не буду чекати, поки він підірве пояс шахіда, - сказав Чарлі.

- Це буде фото, яке встановить рекорд усіх часів за кількістю переглядів, - сказав я. – Якщо буде вибір, все, що я вам скажу – стріляйте в груди.

- Легше сказати, ніж зробити, - відповів Уолт.

- Не забудь, що стріляти треба вгору, - сказав я Уолтові. – Бо ти йому тільки до яєць дістанеш.

Ми вже дійшли згоди про те, що у майбутньому фільмі роль Уолта має виконувати Елайджа Вуд (виконавець ролі хобіта у «Володарі перстнів» - прим. перекл.), бо той був не вищим за хобіта.

Підбір акторів для фільму про бін Ладена був популярним жартом. Хто гратиме кого у голлівудській версії нашої місії. Ніхто не був схожим на Бреда Пітта чи Джорджа Клуні. Натомість у нас був рудий хлопець у команді, тож Морквина підійшов би для цієї ролі найкраще. Ну а Уолт принаймні мав Фродо, а не другорозрядного актора-коміка.

------------------------------

Перш ніж я вийшов, я помітив полицю, що проходила над дверми. Вона була саме над тим місцем, де стояв бін Ладен, коли ми дісталися третього поверху. Я простягнув руку вгору і намацав два стволи, які виявилися автоматом АК-47 та пістолетом Макарова в кобурі. Я стягнув кожний із них донизу, від’єднав магазин і перевірив патронники.

І один, і другий були порожніми.

Він навіть не готувався оборонятися. Він не мав наміру воювати. Він десятиліттями звертався до своїх послідовників, щоб ті носили пояси шахідів чи таранили будинки літаками, але сам навіть не узяв до рук власну зброю. У всіх наших операціях ми зазвичай спостерігали цей феномен. Чим вище у ієрархії перебував наш об’єкт, тим більшим сцикуном він був. Лідери не дуже хотіли воювати. Це молоді та вразливі чіпляли на себе вибухівку та підривалися.

Бін Ладен знав, що ми наближаємося, коли почув вертоліт. Я мав більше поваги до Ахмеда аль-Кувайті із гостьового будинку, бо він принаймні спробував захистити себе й свою родину. Бін Ладен мав більше часу до підготовки, ніж інші, але він все одно так нічого не зробив. Чи вірив він у власні послання? Чи був він готовий воювати на війні, до якої закликав? Я так не думаю. Інакше він хоча б узяв автомат і встав захищати те, у що вірив. Нема честі в тому, щоб слати людей на смерть за те, за що ти не збираєшся битися сам.

армія сша війна переклад