Заява Медвєдєва адресована Путіну. Українська тема у боротьбі за владу в Росії
Боротьба між Медвєдєвим і Путіним розгортається на фоні загального бажання повернути Україну до складу імперії. Кожен із них намагатиметься використати українську карту для війни із суперником. Тому цирк а-ля призначення Зурабова відбуватиметься регулярно. З одного боку, це досить сильно тріпає нерви, а з іншого, дає непоганий шанс укріпити суверенітет. Шкода лише наших дресированих політиків, які звикли виробляти різноманітні акробатичні трюки на замовлення Кремля.
АВТОР: Роман Кульчинський
Звернення Дмитра Мєдвєдєва у своєму відеоблозі до Ющенка вирвало із літньої розслабленості всю Україну, принаймні її інтернет-спільноту. Сотні блогів і сотні тисяч коментаріваналізували, до чого це послання з присипаними нафталіном звинуваченнями, і чого чекати далі.
Один з висновків напрошувався на диво простий: справа йде до війни. Хоча із формальної точки зору відсутність посла - це не розрив дипвідносин (в України колись рік не було посла у Франції), а звернення оприлюднилося досить специфічним чином: через блог, а не через офіційні телеканали чи державні структури. Але "стільная чьорная рубашка" і військовий корабель, який вдалині маячив за Медвєдєвим, час звернення – річниця вторгнення до Грузії і, загалом не адекватна поведінка Росії останнім часом (наприклад, патрулювання підводними човнами узбережжя США) наводили на думку, що для зміцнення дружби доведеться трохи з росіянами повоювати. «Без війни не буває дружби», - згадалася з цього приводу китайська мудрість.
Інша популярна версія – Росія таким чином включилася у передвиборчу кампанію в Україні. Хоча як такий неадекват може допомогти виграти Януковичу, не зрозуміло, та й без Медвєдєва у нього рейтинг досить високий. Були й такі, котрі стверджували: «Гора народить мишу». Вони виявилися правими. Тільки ніхто не міг вгадати, що цю мишу звати Зурабов.
Різноманітні коментатори із захватом говорили про тонку гру дуету Путін- Медвєдєв, приплітали до цієї заяви візит Кіріла (який за підсумками написав лист вдячності Ющенку за теплий прийом). Одним словом, в багатьох українців відчувалося підсвідоме захоплення і заворожуюче тремтіння перед тим, як злагоджено і підступно діє Кремль. Зрештою, в у цьому немає нічого дивного: імідж КГБ працює на лідерів Росії.
Медвєдєва опустив Путін
Але сталося абсолютно не очікуване. Медвєдєв раптом таки призначив Зурабова послом в Україну. «Держава несподіваних змін» - так дослівно перекладається назва Росії з китайської мови.
Причому в своєму відеоблозі президент Росії говорив, що посла не буде, доки стосунки між Україною і Росією будуть напружені.
Усі коментатори в шоці. Блогери в ауті. Ця новина не вийшла на перші сторінки ЗМІ, не породила гарячих дискусій. А різноманітні аналітики й досі по інерції продовжують будувати свої розмірковування, засновуючись на відеозверненні Медвєдєва й ігноруючи його указ про призначення посла.
Нам варто зрозуміти одне: хоча Росія і «впєрєді планети всєй» по використанню агентів впливу, спецслужб і т.д. проти інших держав, у неї немає ніякої мега-стратегії щодо України. Є бажання повернути собі Україну, як у народу так і у еліт, але як це зробити, ніхто не знає. Але попіаритися на українській темі зрубити бабла і політичних дивідендів хоче кожен - від Патріарха й кумедного Медвєдєва до таких «уходящіх натур», як кінорежисер Бортко.
На фоні цього бажання розгортається війна між кланами Путіна і Медвєдєва. Останній намагається вирватися із статусу маріонетки і вигризти хоча б крихти реальної влади. Для Путіна це ж смертельно небезпечно, бо російсько-радянська історія вчить, що жоден новий вождь не обходився без розвінчання культу вождя попереднього. І тому навіть дрібне призначення для сторін має принциповий характер. Це як вибори мера у маленькому містечку Мукачево навесні 2004 року: влада там і приблизно не вартувала тих ресурсів які були задіяні в боротьбі за неї.
В нашому випадку Медвєдєв сподівався, що його заява стане настільки вагомою (чи спровокує такі серйозні події), що клан Путіна вважатиме, що дешевше поступитися ніж гнути свою лінію. Звідси і блогова форма. Підготовка ефіру на центральних каналах привернула б увагу противників, і все могло б на цьому закінчитися. Проте Медвєдєв прорахувався – його опустили і змусили призначити Зурабова.
Не треба думати, що нехтування державними інтересами - це суто українська проблема. Теза про те, що російські керманичі використовують Росію виключно для своїх приватних інтересів на шкоду власне Росії - лейтмотив усіх опозиційних промов і статей, який повторюється вже років з п’ять. І чому б у міжклановій боротьбі не використати такий ресурс, як стосунки з Україною? Для прагматичних людей відповідь однозначна.
Тим більше, що існує цікавий прецедент. Функціонер середньої ланки у радянській ієрархії Єльцин перегав увесь радянський апарат і взяв владу у Росії, погодившись на розпуск Союзу. Тобто, ключик до його президентства лежав у Бєловєжській Пущі, а був привезений із Києва. З того часу українська тема стала вагомою часткою внутрішньоросійської політики. А останніми роками у зв’язку з нагнітанням імперської істерії вона взагалі зайняла топ-місце. Тому відеоблог Медвєдєва - це тільки перша ластівка.
У своїй боротьбі «кремлівські карлики» ще не раз викладатимуть на стіл українську карту. З одного боку, це досить сильно тріпає нерви, а з іншого дає непоганий шанс укріпити суверенітет.
Проросійські політики тепер не знають кому служити
Шкода лише наших дресированих політиків, які звикли виробляти різноманітні акробатичні трюки на замовлення Кремля, то тепер їхнє життя суттєво ускладниться: треба розібратися чиї команди виконувати, а чиї ігнорувати, щоб не вляпатися, так як цього разу. Нагадаємо: на підтанцьовці у Медвєдєва відразу виступив Янукович, Яценюк, , Литвин , Тігіпко, комуністи і частина БЮТівців. А вже через два дні виявилося, що прогиналися вони даремно.
Наші виграли
Наприкінці зазначу, що реакція українського президента була оптимальною. Неадекватність заяви Медвєдєва потребувала уміння пройти між Сицілою і Харибдою. З одно боку, не можна було нагнітати атмосферу, а з іншого, необхідна тверда відповідь. Нашим це вдалося, і Україна витягла максимум із російської сварки.
Коротка ретроспектива подій. У вівторок зранку Медвєдєв оприлюднив своє відео. Вже до вечора в блогосфері піднявся ураган - одні обурювалися, інші висміювали президента РФ, проукраїнські настрої домінували на багатьох російських блогах.
Наступного дня секретаріат президента оприлюднює статистику витрат на підтримку російської мови в Україні, її моментально тиражують не тільки ЗМІ, а й численні блогери. В усіх дискусія наші перемагають, контраргументів немає. В той же день з’являється коментар Віри Ульянченко, яка підписана навіть не керівником секретаріату, а головою партії з мінімальним рейтингом «Наша Україна» - статус дискусії зменшено, міждержавного конфлікту не вийшло. Хоча цілком ймовірно, що розрахунок був інший: кандидат в президенти Ющенко негайно рубає з плеча аби підняти свій рейтинг, а там слово за слово…
Ще через день Ющенко не виїжджаючи з Криму спокійно, ввічливо і аргументовано відповідає на закиди Медвєдєва. Увечері того ж дня Медвєдєв попри попередні висловлювання призначає посла в Україну. Наші виграли.
