Гаряча лінія між Вашингтоном і Москвою або Як уникнути війни
Колись давно між США і Радянським Союзом існувала "гаряча телефонна лінія" - і якщо Москва дозволяла собі зайве, з Білого Дому могли проконсультуватися, що ж відбувається. Ну й навпаки, звичайно ж. Невідомо, чи зараз існує той прославлений у десятках фільмів зв'язок, який дозволив світові уникнути третьої світової. Схоже, що так, припускає дослідник сучасних систем зв'язку Джеррі Прок.
Переклав: Артем ЧАПАЙ
Гаряча телефонна лінія між Вашингтоном і Москвою з`явилась у 1963 році — наступного року після Карибської кризи, яка ледь не призвела до третьої світової війни, яка мала бути ядерною.
І це було головне завдання цієї лінії - уникнути ядерної війни. Її дію чудово зображено у фільмі Стенлі Кубрика “Доктор Стрейнджлав”, коли американський президент дзвонить радянському колезі, щоб попередити того про несанкціоновану атаку атомних бомбардувальників США.
У фільмі це не допомогло. В реальності, як бачите, ми всі досі живі. Але всупереч численним фільмам, реальна гаряча лінія “СРСР-США” не мала телефонів — і на це були важливі причини.
Спочатку було слово
20 червня 1963 року в Женеві США та СРСР підписали Меморандум про порозуміння. Одним із наслідків цього документу стало прокладання прямого урядового кабелю, призначеного для спілкування на найвищому урядовому рівні.
З цією ж метою було виділено окрему радіочастоту - на випадок, якщо кабель із якихось причин буде пошкоджено. Криза з радянськими ядерними ракетами на Кубі настрахала всіх достатньою мірою, щоб усвідомити: надалі переговори, подібні до переговорів між Кеннеді та Хрущовим, треба гарантувати заздалегідь.
Звичайно, такі розмови мали бути закодовані i технічно захищені Американці купили за одну тисячу доларів (яка сума!) пристрій ETCRRM II - Electronic Teleprinter Cryptographic Regenerative Repeater Mixer II. Цей пристрій виготовила фірма Standard Telefon Kabelfabrik — дочірня норвезька компанія гіганта комунікацій International Telephone and Telegraph Corporation.
Пристрій мав 4 телетайпи (англійське слово "телепринтер" і допомагає краще зрозуміти суть роботи приладу) — по два для англійського та російського алфавіту. Кабель було прокладено маршрутом Вашингтон-Лондон-Копенгаген-Хельсінки-Москва.
Залізо: перфораційна стрічка від норвезького антифашиста
Якщо американці використовували згаданий вище ETCRRM, то з радянського боку це були два телетайпи T63 (аналог).
З обох боків кабелю встановили автоматичні приймально-передаточні телетайпи, які використовували для кодування даних перфортаторні стрічки. Загалом ця система на той час займала цілу кімнату в Білому домі і цілу кімнату в Кремлі.
Отже, загалом на першій лінії використовували чотири пристрої типу ETCRRM — два у Вашингтоні та два в Москві. Другий пристрій із кожного боку відігравав роль запаски на випадок, якщо перший з якоїсь причини вийде з ладу.
Апарати для зв'язку було винайдено в Норвегії в 1950 році. Їхнім автором називають норвезького інженера Бйорна Рорхольта, одну з головних фігур антифашистського спротиву у Норвегії.
Кожне повідомлення шифрується за допомогою псевдовипадкового потоку даних, який змішується з повідомленням і утворює зашифрований текст.
Після того, як повідомлення зашифроване, стрічки з ключем знищуються.
На іншому боці використовується ідентична перфораційна стрічка з ключем — яка також знищується після розкодування повідомлення.
ETCRRM створений на лампах, реле і селенієвих діодах — прадідах нинішніх транзисторів.
Машина працювала повільно, поєднуючись із телетайпом, реперфоратором і приймачем-передавачем.
Історія: гарячу лінію переорав фінський селянин
Гарячу лінію було введено в дію 30 серпня 1963 року. Оскільки вона не використовувался постійно — її потрібно було щодня тестувати. Це вимагало творчого діалогу між заклятими ворогами.
Відбувався постійний обмін віршами та історіями. Це могли бути результати матчів з бейсболу з американського боку чи уривки з “Записок мисливця” Івана Тургенєва з радянського. Часом це призводило до непорозумінь.
Одного дня тодішній міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико запитав у Держсекретаря США Діна Раска: “А що ваші люди хочуть сказати фразою "the quick brown fox jumps over the lazy dog?" (“швидкий коричневий лис перестрибує через лінивого пса”: насправді це фраза, яка містить усі літери англійського алфавіту й тому використовується для тестування клавіатур).
Спочатку через гарячу лінію не передавали жодних осмислених урядових повідомлень. За легендою, першу справжню інформацію передали в день убивства Кеннеді.
Всі повідомлення із США до СРСР надсилалися англійською мовою з використанням латиниці. А всі повідомлення з Москви до Вашингтону передавали російською з використанням кирилиці. Повідомлення перекладалися на протилежному боці найпрофесійнішими перекладачами, щоб краще зберегти нюанси повідомлення.
Кремль вперше офіційно використав гарячу лінію в 1967 році під час шестиденної арабо-ізраїльської війни, щоб запобігти можливим непорозумінням між групами кораблів радянського Чорноморського й американського 6-го флоту, які небезпечно близько підійшли одні до одних у Середземному морі.
Кілька разів таку важливу для нормального існування планети телефонну лінію було ушкоджено якнайбанальнішим чином. Датський бульдозерист, сам того не відаючи, розрізав кабель неподалік Копенгагена. Одного разу дроти переорав якийсь фінський фермер. Пожежа в каналізації Балтімора в Меріленді також тимчасово вивела лінію з ладу.
Міф про телефони: "Обережно, перший секретар п'яний"
У фільмах часто показують гарячу лінію у вигляді телефонної - і це її найбільший міф.
Обидві сторони надали перевагу телетайпу, але навіть на урядовому лінію побутували чутки про звичайні телефонні апарати зі слухавкою. У 1983 році Держдеп США запропонував додати до "гарячої лінії" можливість голосового спілкування. Багато урядовців вважали, що такі можливості вже є — адже вони бачили це в кіно!
Неважко зрозуміти, чому цей міф такий поширений.
Телефон — найшвидший і найбільш поширений спосіб спілкування на відстані.
Коли було прокладено підводні кабелі, телефон почав відігравати значну роль у дипломатії — тоді як раніше дипломатичні повідомлення переважно обмежувалися телеграмами.
Ідея про те, що голови держав рятують світ, спілкуючись по телефону, захоплює уяву, однай є нереалістичним сценарієм.
Саме швидкість, необхідність миттєво приймати рішення - а отже, емоційність — роблять телефонний діалог між двома людьми ненадійним засобом вирішення конфліктів.
Тому замість телефону краще підходить друковане слово - його можна обміркувати на холодну голову, порадившись із фахівцями.
Бо ліпше витратити кілька хвилин на якісний переклад телеграми, ніж розгрібати ядерний завал від усного непорозуміння.
Пряма гаряча лінія планувалася тільки для найсерйозніших ситуацій, а під час кризи люди перебувають під значним тиском. Непродумані зауваження дуже небезпечні.
Помилки в синхронному перекладі, непорозуміння або емоційні помилки можуть обернутися ядерним ударом. А слова голови держави мають значну вагу, їх нелегко забрати назад - і саме телетайп мінімізує ризик особистої образи чи непорозуміння.
Обмін друкованими повідомленнями залишає обом сторонам конфлікту час для обміркування відмовіді, аналізу і навіть випускання пари. Телефон не дає такого часу - навпаки, змушує до миттєвої відповіді.
Звичайно, у перекладі друкованих повідомлень завжди є місце для помилок. Але все ж, його завжди можна перечитати ще раз через хвилину і зрозуміти свою помилку.
До того ж, під час кризи рішення приймають не дві людини, а дві групи людей. І найкращий спосіб розподілу інформації для всіх — це якраз писана, а не усна форма.
Повертаючись до чорної комедії Кубрика “Доктор Стрейнджлав: або як я припинив боятися і полюбив бомбу”, можна пригадати, як американський президент дзвонить прем'єру СРСР, і радянський посол попереджає “Обережно: здається, він п'яний”.
Модернізація: в розпал Рейганової "холодної війни"
У 1971 році, з розвитком технологій, було підписано угоду про модернізацію гарячої лінії. Перша стадія тривала до 1978 року. Тепер зв'язок забезпечували супутники — тож фінські фермери та датські бульдозеристи вже не мали впливу на долю світу.
З американського боку це були супутники Intelsat, з радянського — Молнія-2. Знову ж, для надійності з кожного боку по два супутники. Ну і початкова система збереглася про запас. Але радіоканал було скасовано.
Оскільки лідери держав не завжди перебувають у своїх столицях — термінали для зв'язку потрібно було зробити більш мобільними. Використання супутників замість дротів дозволяло це зробити - до того ж робило систему менш вразливою в разі війни.
Роки правління у США Рональда Рейгана іноді називають роками утрачених можливостей. Якщо у 1970-ті рр. США і Радянський Союз уклали кілька десятків різноманітних угод, то у 1981-1984 роках - лише дві. Перша - про закупівлю Радянським Союзом у США фуражного зерна (17 млн. тонн вартістю 2 млрд. доларів) і друга - про... вдосконалення лінії прямого зв'язку. В результаті цієї угоди у 1986 році до системи було додано можливість передавати також факсиміле.
Станом на 1986 рік, гаряча лінія складається з двох супутникових і однієї телеграфної лінії. Крім телетайпу, до неї входять швидкісні факси. Після цього інформація залишається засекреченою.
Але якщо врахувати, що як США, так і Росія досі мають ядерну зброю — з імовірністю 99% лінія існує досі. Мабуть, із розвитком інтернету ця лінія виглядає технічно дещо інакше — але якщо голови держав не хотіли спілкуватися по телефону, то навряд чи зараз вони роблять це по Скайпу.
