Українці у Булгакова. Мужній прототип карикатурного лікаря Курицького.

Глузуючи з карикатурного лікаря, шанувальники творчості Міхаіла Булгакова просто не здогадуються з кого був списаний цей образ. Детальне ознайомлення з біографією прототипу, від карикатурного «лікаря Курицького» не лишає й сліду.

Селюк vs мажор

В ранній редакції роману «Біла гвардія» існувала така фраза: «начальник санітарного управління у цього босяка Петлюри лікар Курицький». Ця фраза вказує на прототип героя – на початку 1919 року начальником санітарного управління армії УНР був лікар Дмитро Одрина. Те, що саме з нього Булгаков списав «лікаря Курицького» підтверджують ті факти, що Дмитро Одрина насправді був ідейним українським патріотом і був дуже гарно знайомий з Міхаілом Булгаковим - вони разом училися.

Українське військо у новому російському фільмі "Біла гвардія"

Дмитро Одрина був на рік молодший за Міхаіла Булгакова. Народився він у 1892 році в селі Телешівка Білоцерківського повіту на Київщині у малоземельній селянській родині. За словами дружини лікаря, Олени Одрини, Дмитро був другим з восьми дітей і тому присмак злиднів знав із самого дитинства. Проте Антон Одрина, батько майбутнього лікаря, дуже любив читати і періодично купував книжки. Саме він прищепив хлопчикові любов до читання. «Малий Дмитро, коли мав шість років, сам пішов до школи (церковно-приходської) і упросив учителя прийняти його, бо хоче вчитись» - писала Олена Одрина.

Похід до школи змінив життя Дмитра – під час навчання він виявив непересічні здібності і вчитель поклопотав аби хлопцеві надали можливість учитися в чотирикласній земській школі, коштом земства (родина хлопця грошей для навчання не мала). Цю школи Дмитро закінчив на відмінно і земство (вибірний орган місцевого самоврядування) надало йому стипендію, аби хлопець міг закінчити Київську фельдшерську школу.

Так Дмитро Одрина став фельдшером у земській лікарні – він мусив відпрацювати земству свою стипендію. Для хлопця з бідної селянської родини уже ця робота могла вважатися межею мрій. Проте молодий фельдшер мав амбіції набагато вищі – він хотів стати лікарем. Вечорами після роботи він зубрив матеріали для отримання гімназійного «атестату зрілості». Нарешті у 1911 році Дмитро Одрина зміг здати екстерном іспити за курс Жмеринської чоловічої гімназії і поступити до медичного факультету Київського університету Святого Володимира.

Майбутній письменник Міхаіл Булгаков і майбутній прототип його карикатурного персонажу вперше зустрілися саме на університетських лекціях.

У серпні 1914 року Дмитро Одрина побрався зі своєю однокурсницею Оленою Користенською. Того ж самого року на курс Дмитра Одрини перевівся Міхаіл Булгаков.

Мужній Дмитро Ордина, став прототипом карикатурного лікаря Курицького

Майбутній письменник і майбутній прототип його твору не були друзями – вони разюче відрізнялися один від одного. Талановитий селянський хлопець навчався жадібно і наполегливо. Випускник престижної 1-ї Київської чоловічої гімназії Міхаіл Булгаков на медичний факультет університету поступив зі скрипом у 1909 році – на три роки раніше за майбутній прототип «лікаря Курицького». Але після одруження з Тетяною Лаппа і практично повністю покинув навчання.

Дмитро Одрина розраховувати міг лише на стипендію і на гроші зароблені ще фельдшером. Подружжя Одрин лічило кожну копієчку.

Натомість Булгаков грішми практично смітив. Батько дружини Булгакова – дійсний статський радник і управляючий казенною палатою, надсилав їй щомісяця по 50 руб (у ті часи – доход середнього робочого, або жалування армійського прапорщика). Але молоде подружжя прогулювало ці гроші зі свистом.

«Фати у мене, звичайно, ніякої не було. Вінчальної сукні – також. Я десь поділа всі гроші, які батько надіслав. Мама приїхала на вінчання – в неї був жах» - згадувала наречена Булгакова Тетяна Лаппа.

«Ми зразу ж все витрачали… Взагалі до грошей він ставився так: якщо є гроші – треба їх зразу ж використати. Якщо останній рубль і стоїть тут лихач – сядемо і поїдемо!... Мати бачить – ні кілець, ні ланцюжка мого. «Ну значить усе в ломбарді!» - згадувала дружина майбутнього письменника.

Ще у фельдшерській школі юний Дмитро Одрина захопився політикою. В університеті він став членом Української партії соціалістів-революціонерів. Він не приховував свого українського патріотизму і бажання соціальних перетворень в суспільстві. Ставлення ж Булгакова до української справи з головою видає фраза вкладена ним в уста Олексія Турбіна (списаного з самого Булгакова): «Хто тероризував російське населення цією паскудною мовою, якої і на світі не існує? Гетьман».

Варто додати, що Одрина був бідний селянин, а Булгаков – розбещений киянин. Тож можна уявити яка лють охоплювала Булгакова, коли Одрину неодноразово ставили йому в приклад?!

На війні

Після закінчення університету шляхи Одрини та Булгакова на якийсь час знову перетнулися. У 1916 році обидва вони були призвані до війська і опинилися на фронті. Булгаков працював лікарем у Камянець-Подільському шпиталі, а Дмитро Одрина керував санітарним потягом, який курсував в районі Тернополя і регулярно привозив до Кам’янця поранених.

Проте Булгаков на фронті протримався лише кілька місяців і за станом здоров’я добився переводу до Нікольської земської лікарні Сичівського уїзду Смоленської губернії. Дмитро Ордина ж керував санітарним потягом до кінця війни і приймав активну участь в українізації військових частин російської армії.

В структурі військового секретаріату Центральної Ради Дмитро Одрина почав працювати ще влітку 1917 року – він став заступником Симона Петлюри з військово-санітарних питань. Найбільшою заслугою 25-річного лікаря можна вважати створення українського відділення Міжнародного Червоного Хреста.

У грудні 1917 року Одрина був призначений головою Генерального військово-санітарного управління армії УНР. Але 31 грудня 1917 року і Петлюра, і Одрина були відправлені у відставку і опинилися в Гайдамацькому Коші Слобідської України, Петлюра – командиром, а Одрина – лікарем. В березні 1918 року обидва знову були в Києві.

По встановленні гетьманату Павла Скоропадського Симон Петлюра обіймав скромну посаду голови Київського губерніального земства та голови Всеукраїнського союзу земств. Його заступником і помічником був Дмитро Одрина. Треба зазначити що і соціал-демократ Петлюра, і есер Одрина були категоричними противниками консервативного правління гетьмана Скоропадського і працювали на його повалення практично з першого ж дня гетьманату.

У липні 1918 року агентура Особливого відділу Штабу гетьмана (аналог сучасної спецслужби), доповіла що Петлюра веде переговори з Послом Німеччини в Україні фон Муммом та майором Гассе з Оберкомандо, і що обговорюють вони план організації соціалістичного перевороту.

Петлюра пропонував німцям (у яких соціал-демократи були одною з впливових фракцій в рейхстагу), заміну консервативного уряду Лизогуба на соціалістичний, при якому гетьману мали залишатися лише представницькі функції. Реакція Особливого відділу була блискавична – в ніч на 27 липня С. Петлюра, М. Порш, Ю. Капкан, Д. Одрина і багато інших були заарештовані.

Пекельна посада

Під час протигетьманського повстання Дмитру Одрині практично з нуля прийшлося створювати військово-санітарну службу Армії УНР. Він проводив мобілізацію лікарів, добував медикаменти, створював санітарні пункти та шпиталі, тощо.

До санітарного управління він на службу приймав людей, незалежно від їхніх політичних переконань – і соціалістів, і гетьманців, і колишніх царських чиновників. Серед іншого, разом з Одриною працював голова Українського Червоного хреста й колишній гетьманський міністр юстиції Андрій В’язлов.

Антанта була союзницею білогвардійців, тому проти УНР застосували торгівельну блокаду, яка поширювалася в тому числі на ліки

Водночас з медичною роботою, Дмитро Одрина вів активну політичну діяльність. Він був заступником голови Трудового конгресу, що відбувся 23 січня 1919 року, та делегатом від партії українських есерів. 9 червня 1919 року Дмитро Одрина був призначений міністром народного здоров’я. Це була пекельна посада. Молодому міністру довелося битися з найжорстокішим ворогом українського війська – з епідемією тифу.

Начальник штабу 14-ї бригади армії УНР К. Аріо про події осені 1919 року згадував: «Шпиталі що були в Жмеринці, цивільні й військові, були переповнені… Смертні випадки були так часті що про домовини і думати не було можна… І рятунку не було. Не було середників, способів, ліків, ані лікарів».

Молода українська держава потрапила в політичну пастку. Після повалення гетьманату Скоропадського (від якого Антанта вимагала за будь-яких умов об’єднання з Росією на умовах федерації), керівництво «Країн згоди» не бажало встановлювати жодних дипломатичних стосунків з урядом УНР. Позаяк Антанта була союзницею білогвардійців, УНР підпала під торгівельна блокада, яка поширювалася в тому числі на ліки.

В умовах війни на три фронти (проти більшовиків, поляків та Денікіна), єдиною країною з якої Україна ще могла отримувати якісь припаси була Румунія. Проте Антанта висловила румунському урядові рішучий протест, а в Бухаресті з’явилася наглядова місія держав згоди. Румунський канал для українців закрився в критичний момент.

16 жовтня 1919 року Директорія УНР звернулася з проханням про допомогу до Міжнародного Червоного хреста – але той проігнорував прохання. Того самого дня голова Українського червоного хреста Андрій В’язлов помер від плямистого тифу в шпиталі Кам’янця-Подільського – тому самому де колись працював Міхаіл Булгаков. До цього ж самого шпиталю 2 листопада потрапив і Дмитро Одрина.

На 8-ий день було ясно, що він має тяжку форму плямистого тифу. Нічого не їв і часто тратив свідомість. Помер на руках у дружини.

За розповідями очевидців міністр народного здоров’я працював на виснаження, намагаючись бодай якось поліпшити ситуацію. Серед іншого більшовики і білі, з подивом знаходили в українських шпиталях поруч з українськими пораненими одужуючих солдат і білої, і червоної, і польської армій. Міністр здоров’я до кінця лишився вірний двом клятвам: клятві на вірність Україні і клятві Гіппократа.

«Був дуже вичерпаний і знесилений тією працею, що ніс так віддано на своїх плечах, працюючи по 16-18 годин денно. Лежачи тяжко хворим, увесь час викликав до себе урядовців і робив розпорядження…

На 8-ий день захворіння було ясно, що він має тяжку форму плямистого тифу. Нічого не їв і часто тратив свідомість від високої горячки» - згадувала Олена Одрина. 16 листопада Дмитро Одрина помер на руках у дружини.

Вона згадувала: «Положення уряду в Камянці Подільському було катастрофальне; він був оточений большевиками і мусів тікати, не гаючи часу. Тому уряд вирішив поховати д-ра Одрину якнайскорше. В 11 -ій год. ранку тіло його занесено до Собору, відправлено урочисто заупокійну літургію в присутністі Уряду і великої маси народу. Поховали його на Польських Фольварках (біля тюрми). В 5-ій год. вечора Уряд мусів вже виїхати з Кам'янця».

За рік, Олена Одрина, яка залишилася в УРСР, поставила чоловікові пам’ятник, на якому був зроблений напис: «Не жив, а палав. Не вмер, а згас». А ще за рік однокурсник Дмитра Одрини, Міхаіл Булгаков опублікував перший уривок з роману «Біла гвардія».

література книги булгаков петлюра історія