Справа техніки. Як програмісти виграли вибори для Обами

І це зовсім не перебільшення.

Так, на перший погляд технології аналізу даних про виборців, застосовані Ромні та Обамою, видавалися схожими. Десь так само, як схожі між собою танк «Тигр» і сучасний «Абрамс». І той, і інший мають подібну форму корпуса, гармату, гусениці та башту. Однак у реальній бойовій сутичці другий не дасть першому жодного шансу. Технологи Обами забезпечили повне домінування в таких стратегічно важливих складниках кампанії, як телереклама, збір коштів та опитування. А найголовніше – вони набагато краще знали, як треба аналізувати поведінку та мотивацію потенційного виборця.

Для початку варто зробити кілька загальних зауважень. Так, на виборах у у США перемагає та партія, яка:

• Правильно визначила своїх «твердих» прихильників

• Правильно визначила своїх потенційних прихильників

• Висунула такі меседжі, які були схвально сприйняті прихильниками

• Висунула такі меседжі, які були схвально сприйняті потенційними прихильниками

• Мобілізувала ці дві групи на те, щоб обов’язково прийти й проголосувати.

Окремо слід згадати такий важливий аспект, як збір коштів на кампанію та мобілізація волонтерів.

Знання про те, де за тебе точно будуть голосувати, де точно не будуть, а де можна схилити терези на свій бік, мають для перемоги стратегічно важливе значення. Показово, що і Ромні, й Обама на фінальних етапах кампанії не витрачали гроші на «свої» штати – там, де і без того було відомо, що вони здобудуть перемогу. Натомість всі зусилля були зосереджені на так званих swing states, штатах, що коливаються. І саме вирішальна перемога Обами (7 з 8 «хитких» штатів, натомість Ромні переміг тільки в одному, Північній Кароліні).

Програмісти з команди Обами - Харпер Рід, Ділан Річард та Марк Треммел (фото -Daniel X. O'Neil).

Як відомо, електоральною зброєю, яка дуже посприяла перемозі Обами в 2008 році, було використання новопосталих соціальних медіа – таких, як Твіттер та Фейсбук.

У республіканців найкраще вдавалася дещо інша технологія.

Вони ще у кампанії Буша-молодшого успішно застосували ті ж методики, які приватні фірми використовували для маркетингових досліджень. Приватний сектор збирає ці дані, зокрема, для визначення кредитного рейтингу клієнтів, генерування адресної рекламної розсилки тощо.

Команді республіканців свого часу було простіше використовувати цю технологію – саме через свої зв’язки із бізнесом, який використовував її у маркетингу. Зібрані дані застосовувалися, по-перше, для генерування адресної розсилки. На відміну від України, де застосовується «килимове бомбування» поштових скриньок громадян різноманітною агітмакулатурою, в США кандидати намагаються розсилати свої послання лише потенційним симпатикам. По-друге, ці дані можна було використати для розробки телевізійної реклами, спрямованої на певну аудиторію, – за тим же принципом, за яким розробляються ролики безалкогольних напоїв чи шоколадних батончиків. У кампанії-2012 відповідальним за цей напрямок призначили Карла Роува, «важковаговика» у сфері лобізму та виборчої аналітики.

Однак найпотужнішою зброєю виборів-2012 мав стати так званий мікротаргетинг: методика математичного, статистичного та поведінкового аналізу великих, різнорідних та «розпорошених» даних про мільйони виборців, яка дає змогу визначити серед цих мільйонів групу потенційних симпатиків, а потім «змусити» їх прийти на дільниці й проголосувати.

Республіканці напередодні виборів похвалялися своїм серйозним підходом до справи мікротаргетингу. Однією з використаних ними концепцій був аналіз баз даних вірян із потужних конфесій (як протестантів, так і католиків) за 171 позицією даних. В результаті було створено базу даних потенційних виборців, які так чи інакше заявили про свою релігійність (наприклад, відповіли «так» на запитання «Чи читаєте ви Біблію»?). Потім система «копала глибше», шукаючи одружені пари з дітьми, які є власниками будинків, ходять до церкви тощо. А потім на цю інформацію накладалася база даних зареєстрованих виборців, загалом понад 17 мільйонів осіб. У багатьох випадках це були не лише прізвища, але й електронні адреси та мобільні телефони. Очікувалося, що така «цілеспрямована» технологія дасть змогу залучити більшу кількість прихильників Ромні.

Насправді ж ця технологія зазнала повної невдачі: витрачені на неї зусилля та кошти забезпечили дуже незначний приріст голосів.

Чому? Тому, що технології мікротаргетингу слід застосовувати для пошуку потенційних виборців ЗА МЕЖАМИ існуючої групи симпатиків – а саме, у групах, про які є менше інформації. Тобто, на основі дослідження «типових» прихильників республіканської партії слід було створити модель, яка визначає певні параметри, що з високою імовірністю можуть спостерігатися серед інших виборців. Тих, які потенційно можуть проголосувати за республіканців. А шукати симпатиків серед симпатиків – це це просто марно витрачений час та гроші.

Іноді цей алгоритм давав ще більш банальні збої. Так, одна з мешканок передмістя Річмонда отримала листа з закликом підтримати республіканців. Вона – католичка, відвідує месу, підписана на розсилку Catholic Charities, заміжня, має дітей і живе в будинку дорожчому за 100 тисяч доларів. Все це забезпечувало їй високий рейтинг у алгоритмі пошуку симпатиків, розробленому республіканцями. Але він не враховував того загалом несекретного факту, що ця жінка завжди брала участь у демократичних праймеріз – як на федеральному рівні, так і на рівні штату. Зрозуміло, що спроба загітувати цю жінку голосувати за республіканців приречена на невдачу.

Є ще один цікавий аспект, пов’язаний із агітацією. Як виявилося, тут існує розподіл на дві основні фази – (1) вибір поміж кандидатами та (2) прийняття рішення, чи йти голосувати.

Це – різні речі. Експерименти показали, що «завантаження» виборців все більшими й більшими обсягами інформації про кандидатів та їхнє ставлення до певних проблем мало впливає на рішення прийти й проголосувати саме за цього кандидата. Фігурально висловлюючись, щоб із «противсіха» утворився «занас», потрібні зовсім інші технології, ніж для того, щоб витягти цього «занаса» на дільницю.

Республіканці й тут зробили фатальну помилку. Вони зосередилися на тому, щоб повідомляти 10 мільйонам потенційних симпатиків із 18 штатів більше інформації про те, чим Обама відрізняється від Ромні. Тобто, замість того, щоб стимулювати виборців іти на дільниці, вони вчергове доводили їм, що Ромні кращий - попри те, що ці виборці й без того схилялися саме до цієї точки зору. І знову – марно витрачені зусилля та кошти.

Натомість команда Обами застосувала значно досконалішу технологію оцінки виборців. Її творцем став Аарон Страусс, фахівець із комп’ютерних та політичних наук (тема його дисертації – використання «есемесок» для стимулювання виборців взяти участь в голосуванні). Шість років тому він почав наукові експерименти на предмет того, як впливають певні агітаційні підходи на поведінку певних груп виборців.

Традиційно вважалося, що якщо розподілити всіх потенційних прихильників за шкалою «мінімальна підтримка – максимальна підтримка», то найбільше уваги слід було приділяти тим виборцям, що розташовані близько до середини цієї шкали. «Твердих» симпатиків не потрібно агітувати – вони й так прийдуть на дільниці. Витрачати ресурси на «слабких» недоречно. Отже, головна «мішень» агітаційних зусиль - це «середняки».

Однак дослідження Страусса показали, що одного лише визначення цільової аудиторії недостатньо. Потрібно знайти таку цільову аудиторію, дії щодо якої можуть з більшою імовірністю ЗМІНИТИ ЇХНЄ СТАВЛЕННЯ НА ВАШУ КОРИСТЬ. І виявилося, що виборці з «середини шкали» - це не вони.

У червні Демократичний комітет із виборів до конгресу, у який прийшов працювати Страусс, провів експеримент з мікротаргетингу, який мав на меті перевірити, які групи виборців найчастіше змінювали свої симпатії під впливами певних звернень. Так, виявилося, що месидж про медичне страхування Medicare впливав на точку зору виборців з вікової групи 65 років та старше на 3 відсотки краще, ніж у решти населення.

Ці експерименти забезпечили команді Обами важливу конкурентну перевагу: у ній набагато точніше знали, які звернення слід робити, і кому їх адресувати, щоб результат був вищим.

Характерним наслідком цієї переваги, на яку звернули увагу й співробітники виборчих штабів Ромні, було те, що кількість агітматеріалів за Обаму в поштових скриньках американців була значно меншою, ніж чотири роки тому. На відміну від республіканців, які вчергове робили ставку на поштову розсилку, штаб Обами застосував інший підхід. І знову – на основі експериментів. Добровольці, що обдзвонювали виборців, отримали певні інструкції, як вести розмову. До і після цього спілкування професійний кол-центр також телефонував цим виборцям, щоб встановити, чи змінилося їхнє ставлення на користь Обами.

В результаті було складено т.зв. модель переконання, яка приписувала кожному виборцю показник від 0 до 10 – нуль означав найменші шанси його переконати, 10 – найбільші. Також було враховано й те, чи потенційний симпатик збирається прийти голосувати.

Ця методика, можливо, комусь здасться простою – хоча насправді вона означає революційні зміни у веденні кампанії.

Існує класична аксіома – під час обходу (обдзвону) волонтерами приміщень вони не повинні агітувати мешканців: лише визначати, хто «на вашому боці», і закликати їх прийти й проголосувати. Натомість експериментальні дослідження радикально змінили це, здавалося б, непорушне правило: тепер волонтери (зрозуміло, ретельно проінструктовані) могли телефонувати до виборців з високим «індексом переконання» і спілкуватися з ним, використовуючи попередньо складений сценарій розмови. Для жіночої аудиторії, наприклад, таким сценарієм могло бути «республіканці намагаються повернути нас до часів, коли жінка не мала прав самостійно розпоряджатися своїм тілом». І це, вочевидь, спрацювало – результати виборів показали, що жінки висловили Обамі несподівано високу підтримку.

Провал «Орки»

В США нема «дня тиші», і агітація під час процедури виборів не заборонена. (Вона заборонена лише на дільниці – і тут, як і в нас, траплялися різні курйози. Одного з виборців звинуватили в незаконній агітації за футболку з написом MIT, тобто, абревіатурою Масачусетського технологічного інституту, – подумали, що це натяк на Мітта Ромні. Ще на одній дільниці, розташованій у школі, довелося терміново завішувати плакатами про техніку голосування стіну, на якій задовго до виборів хтось із школярів-художників намалював Барака Обаму). Тому вкрай важливо відстежувати перебіг виборів – адже це дає змогу навіть у день голосування оперативно «витягати» на дільниці симпатиків того чи іншого кандидата.

Інтерфейс програми Dashboard

З цією метою команда Ромні розробила комп’ютерну систему під назвою Orca – її замовили в компанії Microsoft та неназваної консалтингової фірми. Мета – дати 37 тисячам добровольців на дільницях у «хитких штатах» мобільну програму, яка виконувалася на смартфоні й дозволяла відправляти повідомлення про явку прихильників Ромні. Ця інформація надходила до виборчого штабу республіканців на спеціальний веб-сервер, і за її результатами можна було ініціювати додаткове обдзвонювання тих симпатиків Ромні, які не прийшли голосувати.

Перед цим подібні дані збирали за допомогою традиційних опитувань на виході з дільниці. Очікувалося, що «Орка» впорається з цим завданням на порядок краще, і забезпечить ефективний контроль за процесом голосування в «хитких» штатах. Керівники штабів Ромні, що відповідали за її розробку, заявляли: нічого подібного в Обами немає.

Однак у день виборів все пішло шкереберть: замість того, щоб давати об’єктивну та оперативну інформацію, «Орка» просто-напросто зависла. Причому відразу з кількох причин. Перша – це непродумана архітектура. Попри те, що в системі було 11 резервованих серверів баз даних, той компонент, що відповідав за «мобільну» частину, підтримувався одним-єдиним веб-сервером і одним сервером програм. І ці сервери банально не витримали навантажень, більше того, важко було зрозуміти, чи є причиною перевантаження сервера, а чи перевантаження каналів зв’язку.

Крім цього, волонтери, які мали користуватися «Оркою», були погано та похапцем проінструктовані, а самі інструкції являли собою 60-сторінковий документ, отриманий увечері перед виборами. Результат – шквал помилок, серед яких були такі банальні речі, як використання звичайного веб-префікса http замість захищеного https. Паролі не працювали, сервіс із їхнього перепризначення – також. У деяких штатах банально «здохли» інтернет-провайдери. Як наслідок, замість того, щоб давати об’єктивні дані, «Орка» перетворилася на таку собі пов’язку на очах і гирю на нозі. 30 з гаком тисяч найбільш мотивованих волонтерів замість того, щоб робити щось корисне, боролися з «Оркою» або ж просто блукали дільницями, не маючи собі заняття.

А що було в демократів? У команди Обами була аналогічна система відстеження волонтерами ходу голосування, під кодовою назвою «Нарвал». Чудова стаття Алексіса Мадригала на сайті The Atlantic описує її роботу так: «Технологи кампанії Обами були втомлені й напружені. Настав вирішальний день, і все йшло не так. Джош Таєр, провідний інженер «Нарвала», щойно дізнався про те, що вони втратили ще один із сервісів, на якому працювали їхні програми… Вони говорили з людьми з Amazon Web Services, але все, що їм вдалося дізнатися – це те, що в них губляться пакети. Раніше того ж дня в них «упали» бази даних, сервери на Східному узбережжі та кластери системи розподіленого кешування. Таєр був готовий вбити Ніка Хатча, інженера з розробки програмного забезпечення, який був офіційним джерелом поганих новин… Вони працювали по 14 годин на день, по шість чи сім годин на тиждень, намагаючись переобрати президента, а тепер усе вийшло з ладу у найнесприятливіший час».

Як бачимо, ця апокаліптична картина нічим не відрізняється від тих проблем, що спіткали «Орку». За одним винятком – всі ці події відбувалися за 17 днів до голосування, протягом триденного повномасштабного тестування «Нарвала». В ці дні розробники системи свідомо виводили з ладу все, що могло вийти з ладу, а потім намагалися порятувати ситуацію.

Команда Обами знала, навіщо потрібні такі жорсткі випробування. У 2008 році подібна програма під назвою «Гудіні» вийшла з ладу ще зранку в день виборів – так само, як «Орка» республіканців чотири роки по тому. І замість неї штаб розробив нову програму – «Нарвал». Її написали на мові програмування Python, бази даних для неї використовували сервіс компанії Amazon. Були відпрацьовані всі можливі проблеми. Рівень надійності був настільки високим, що «Нарвал» без особливих проблем витримав навіть катастрофічні наслідки урагану «Сенді». І в день виборів ця програма відпрацювала просто бездоганно.

Одна з найголовніших причин успіху комп’ютерних систем демократів – це те, що вони залучили до її розробки не «відсторонені» компанії, як республіканці, а добре мотивованих професіоналів, гуру програмування та визнаних авторитетів. Керівником цього технічного підрозділу став Харпер Рід, досвідчений хакер, який написав свою першу програму в 7-річному віці. Рід – типовий хіпстер і технофрик, палкий прихильник принципів програмування з відкритим кодом. Навряд чи людину з такою зовнішністю – із закрученими вусами, екстравагантною зачіскою, сережкою в вусі та схильністю вдягатися в футболки й джинси – на гарматний постріл підпустили б до виборчого штабу республіканців.

Президент Барак Обама обнімає програміста Харпера Ріда

Втім, оцінювати слід не зовнішність, а результат роботи. Результати роботи команди програмістів, що працювала на демократів та Обаму, вражають. Окрім «Нарвала», вони створили найефективнішу на цей час систему збору пожертв через електронну пошту та СМС. Програма Dashboard забезпечила ефективний набір добровольців та їхню взаємодію між собою та з людьми у певному регіоні: за її допомогою можна було координувати такі акції, як опитування, реєстрацію добровольців та дзвінки виборцям. Для обдзвонювання з метою мобілізації виборців у день голосування було створено окрему службу під назвою Call Tool – вона давала змогу волонтерам обирати, якій саме групі («жінки», «старші люди», «молоді американці» тощо) вони телефонуватимуть. У день виборів також була задіяна програма з відстеження інцидентів на дільницях – якщо волонтери повідомляли про ту чи іншу проблему, інформація відразу ж надходила у спеціалізований відділ у штабі, а далі до справи бралися юристи.

Вибори позаду, усі крапки над «і» вже розставлено. Нема сумнівів, що методологія ведення кампанії, яку застосували республіканці, зазнала повного фіаско. Вже згаданий Карл Роув, якого вважали монстром політтехнологій, марно розтринькав 400 мільйонів доларів із фондів республіканців – було підраховано, що ККД його поштових розсилок та телереклами виявився на рівні 1%. Більше того, коли до студії «дружнього» до республіканців телеканалу Fox надійшла аналітична інформація про програш Ромні у штаті Огайо – а отже, й про те, що Обаму переобрано – Роув відмовився це визнавати заявив про неточність аналізу. І тим самим виставив себе на посміховисько в наступні дні. Натомість прогноз науковця-математика Ната Сілвера, який заявив про 90% шансів на перемогу Обами і точно передбачив результати виборів в усіх (!) штатах (за що, до речі, Сілвера нещадно критикували республіканці – мовляв, що він таке курить, цей «ботан в окулярах») повністю справдився.

Звісно ж, це зовсім не означає, що демократи надалі постійно перемагатимуть на виборах. Республіканці, без сумніву, зроблять потрібні висновки зі свого програшу. Але не доводиться сумніватися в тому, що перемогу на сучасних виборах забезпечить не «політтехнологічна магія» і навіть не гроші, а найсучасніші наукові методи дослідження інформації та прогнозування поведінки виборців. В США це вже відбулося, а в нас це ще попереду.

сша політика вибори обама інтернет