Сім смертних гріхів християнства, або чому б я покинув церкву
Ми вирішили зібрати найбільш деструктивні прояви віри і визначити, що саме може стати каменем спотикання для сучасної людини на шляху до християнства. Аби не виставляти якусь одну конфесію чи церкву, ми взяли різні приклади. Можливо деякі структури згадуватимуться частіше, але всі перелічені проблеми і зловживання характерні для всіх християнських спільнот.
Розмірковува: Микола Малуха. Автор у власному блозі зробив оголошення, що відтепер він писатиме статті на релігійну тематику лише за гроші. Читачі могли або запропонувати свою тему, або дати кошти на одну із запропонованих. В рамках цього пробного проекту із пошуком фінансування на журналістські тексти була написана ця стаття. Німецький блогер повністю покрив витрати.
Якщо уважно ознайомитися з найбільш яскравими критиками християнства на кшталт Крістофера Хітченса, то більшість їхніх закидів на адресу віруючих мають цілком реальні підстави. Церковні люди — миряни і священики — своїми вчинками часто доводили, що Бога не існує, або, принаймні, ставили під великий сумнів його люблячу природу.
1. Співпраця із злочинною владою і політичний конформізм
"А тих, хто грішить, картай перед усіма, щоб і інші страх мали". (1 Тимофію 5:20)
Узявши слова із Біблії “вся влада від Бога” церковні лідери впевнено крокують нога в ногу з не самими моральними політиками цього світу.
У 1992 Руанда — одна з найбільш християнських країн Африки (65% сповідують католицизм і 15% - протестантизм) — стала новим синонімом геноциду і садизму. За намовою держави і церкви організація “Влада хуту” зайнялися масовим винищенням своїх сусідів з народу тутсі.
Католицьких священнослужителів звинувачували у допомозі “Інтерахамве” - винищувальним загонам, організованим урядом і армією для геноциду тутсі. Церковні ієрархи були тісно пов'язані із єдиною правлячою партією “Національний революційний рух розвитку”, зокрема, єпископ руандійської столиці Кігалі, монсеньйор Вінсент Нсенгіюмва входив в центральний комітет.
На пострадянському просторі злиття влади і церкви, здається, стало звичним явищем. Представники Української православної церкви (МП) неодноразово за останні роки підтримували “Партію регіонів” та їхніх кандидатів. Варто згадати митрополитів Павла (Лебідь) і Агафангела, які є депутатами Київміськради і Одеської облради (відповідно) від “Партії регіонів”. За підтримку, вони один одного нагороджують різними орденами і відзнаками. Наприклад, рік тому нинішнього лідера парламентської фракції “регіоналів” Олександра Єфремова нагородили званням почесного професора Луганського богословського університету.
На уклін до “Партії регіонів” ходять не лише московські православні. Одразу після перемоги Януковича на президентських виборах один одіозний протестантський служитель, екс-депутат від СДПУ(о) Володимир Шушкевич створив”Духовну раду України” при “Партії регіонів”, куди затягнув переважно представників харизматичних церков України. Він прославився тим, що робив заяви про підтримку Януковича понад 3,5 тис. протестантських церков. Саме з його рук роздавалися імені подяки від новообраного президента низці протестантських служителів, в тому числі горезвісному Сандею Аделаджі.
Екс-керівник Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів і нинішній очільник Українського біблійного товариства Григорій Комендант в інтерв'ю журналу “Власть денег” (№42 (325), 2011) не побоявся назвати Віктора Януковича “глибоко віруючою людиною”.
В сусідній Росії прислужувати владі — правило хорошого тону. Крім традиційного ідеологічного союзника в обличчі РПЦ, з цими обов'язками добре справляються місцеві протестанти. За підсумками конкурсу журналу “Коммерсантъ. Власть” “Лизость к телу-2010” - кращих підлабузницьких висловів на адресу влади — серед переможців опинився голова Російського союзу євангельських християн-баптистів Олексій Смірнов. Премій знайшла свого героя за слова привітання Путіну:
“Вы, как никто другой, уже испытали бремя и ответственность первого руководителя нашего государства, но, отвечая вызовам времени, продолжаете самоотверженно трудиться на благо страны... Господь щедро наделил вас талантами разумного лидера и творческого организатора, которые вы используете для созидания и укрепления экономического потенциала нашей страны”.
Судячи з активності, російським протестантам доставляє насолоду виконання функцій адвоката диявола. Коли Держдеп написав звіт щодо релігійної свободи, де зазначив про утиски російських протестантів, то єпископ Російського об'єднаного союзу християн віри євангельської (п'ятидесятників) Сергій Ряховський заперечив будь-який тиск з боку влади.
Разом з іншим лідером протестантського союзу — єпископом Всеросійської співдружності євангельських християн Олександром Семченком — він виправдовував кремлівську інтервенцію в Грузію і називав вибори у двох сепаратистських республіках — Південна Осетія і Абхазія — вільними і відкритими.
2. Небажання визнавати свої гріхи
"Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!" (Дії Апостолів 8:22)
“… Найбільше мучила спрага. Воду ми іноді пили прямо з унітазів. Там водилися такі маленькі хробаки, але старші дівчатка нам показували, як їх правильно випльовувати. І ми їх зовсім не боялися - боялися ми черниць…
Якщо ти пісялася в ліжко, сестра X примушувала тебе вставати на ліжко і надягати простирадло на голову. Якщо ти засинала, вона била тебе палицею, прямо по спині. Було так боляче, що заснути вже було неможливо”, - подібними страшними спогадами вихованок притулків та інтернатів переповнені звіти ірландської урядової Комісії з розслідування жорстокого поводження з дітьми в системі католицької освіти і громадського піклування в 1960-1990-і роки.
Церква всіляко спростовувала подібні випадки (інакше важко уявити продовження знущань протягом 40-ка років), а коли заперечувати факти стало неможливо, то знайшли винних на стороні. Наприклад, у звіті “Причини і контекст сексуальної наруги над неповнолітніми з боку католицьких священиків у Сполучених Штатах: 1950-2010 роки” зазначалося, що причинами зловживання стали погана підготовка та перевірка священиків і також стресовий стан на тлі соціальних і сексуальних потрясінь 1960-х і 1970-х років.
Відомі випадки сексуальної наруги над неповнолітніми з боку священиків різко зросли протягом цих десятиліть.
3. Антагонізм до науки
"Серце розумне знання набуває, і вухо премудрих шукає знання". (Приповісті 18:15)
Восени 2011 року в Америці християнська соціологічна організація Barna Group здійснила дослідження, присвячене причинам відтоку з церкви молоді.
Серед шести причин була названа наука. Молоді люди відчувають напруженість між християнством і наукою. Крім того, дослідження показують, що багато науково-налаштованих молодих християни намагаються знайти золоту середину, аби водночас зберегти вірність своїм переконанням і реалізувати професійне покликання в науці, суміжних з наукою галузях.
Американський вчений Карл Гіберсон зауважував з цього приводу: “Вони (молодь — прим. ред.) здобувають вищу освіту, беруть досягнення сучасної науки і різні пояснення того, що відбулося в минулому. Але в церкві, куди повернуться після закінчення навчання, вони зіштовхнуться з великими труднощами, тому що там кращі посади і кар'єру роблять ті, хто не перечить вченню церкви. … креаціоністи мимоволі витісняють з церкви найбільш яскравих її членів”.
Навіть сьогодні переважна більшість віруючих намагається розглядати Біблію (буквально) як підручник зі створенню Всесвіту. Замість того, аби спробувати зрозуміти механіку Божого творіння і припустити, що еволюція теж може бути одним із інструментів, вони намагаються підігнати факти під невдалу гіпотезу про 6-тисячний вік Землі та інші забаганки релігійних фундаменталістів.
4. Нескромний спосіб життя священнослужителів
"Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив". (До Римлян 12:3)
Годинник Патріарха Кирила давно став притчею во язицех. Православні ієрархи (обох патріархатів) мабуть вважають недостойним свого сану — пересуватися на авто вартістю не за сотню тисяч доларів. Приклад священоначалія з великою точністю копіюють керівники церкви рангом нижче.
Якщо православні в пострадянських країнах номінально декларують скромність і аскезу (однак живуть “не по средствам”), то на Заході деякі протестанти знайшли собі теологічне виправдання. Журнал TIME зауважує, що в останні 25 років одним із значних трендів американського протестантизму стала «теологія процвітання».
Це релігійне вчення, яке говорить про те, що справжня віра і відповідна поведінка віруючого впливають на його матеріальний добробут і успіх в особистому житті, будучи зовнішніми проявами Божого розташування. За даними фахівців, «теологія процвітання», незважаючи на критику з боку як представників основних протестантських церков, так і громадських діячів, і ЗМІ, стає помітним явищем у суспільному житті США.
Доктрина процвітання виправдовує прагнення до багатства, успіху, отримання задоволення від витрати грошей, вважаючи постійне надмірне споживання атрибутом праведного життя. Проповідники Доктрини процвітання не соромляться свого розкішного життя, використовуючи нажитий добробут в якості демонстрації і переконливого підтвердження справжності віри.
Процвітаючі пастори живуть в особняках вартістю в кілька мільйонів доларів (тут доречно згадати про скандал із заміським маєтком намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла), літають на власних літаках, а у відповідь на звинувачення в любові до багатства відповідають: “Багатство - це доказ того, що ми говоримо правду і Бог піклується про нас, доказ, що ми вчимо істині”.
Всі забаганки “капіталістичної релігії” проявляються у фінансових скандалах, відсутності прозорості витрат. Це, у свою чергу, призвели до того, що в листопаді 2007 року сенатор від штату Айова Чак Гресслі (до речі, баптист) a href= http:/
На жаль, “мажори-священики” не замислюються на тим, що більш скромна автівка, годинник або будинок можуть зекономити шалені гроші, які варто віддати, наприклад, на лікування смертельно хворих дітей.
5. Бізнес на вірі
"А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники. І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи". (Від Івана 2:13-15)
Розкішне життя вимагає вагомих фінансових ресурсів. Тому церковні організації часто перетворюються на бізнес-структури, мета яких не духовні потреби прихожан, а монетизація віри. Журнал “РБК” порахував, що підконтрольні РПЦ комерціцні підприємства за консервативними підрахунками коштують $76,6 млн з щорічним доходом в $20 млн. Іншу частину доходив складає оплата за здійснення духоних послуг. Наприклад, грішники можуть за 100 грн замовити молитву на рік — прощення гріхів на кшталт абортів. Або спонсори можуть увіковічнити свій лік на розписі храмів.
Горезвісний “пастор” Сандей Аделаджа не заспокоївся на “Кінгз Кепітал” і організував у своїй “церкві” аукціон. Кожен бажаючий міг придбати можливість пообідати з пастором Сандеїм, заночувати в його будинку, або придбати піджак, в якому чорношкірий апостол був в ООН.
Виявляється, бізнес на вірі, можна робити на бідних українцях. Американські проповідники примудрюються заробляти сотні тисяч доларів за декілька днів проповідей. У 2009 році відомий харизматичний проповідник Бенні Хінн коштував організаторам до $300 тисяч.
Приїзд в Україну афроамериканського єпископа Т.Д. Джейкса обійшовся українцям $160 тисяч.
6. Ненависть і ворожнеча до “інших”
"Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного…" (До Ефесян 4:1,2)
Американський письменник у колонці для The Huffington Post висловив цікаві думки на тему “Чому ми залишаємо церкву”. Він визначив наступну проблему сучасного християнства:
релігійні спільноти часто вибирають найкоротший шлях до того, щоб сформувати групову ідентичність - вони протиставляють себе іншим. Мусульмани, атеїсти і гомосексуалісти є найбільш помітними “іншими”, тому саме вони піддаються гонінням у процесі формування “християнської” ідентичності. Більш того, протягом багатьох століть християн вчили бачити світ через призму боротьби “ми проти них”, тому потрібно багато часу, щоб переорієнтувати людей у новому напрямку - “ми з ними” разом працюємо заради спільного блага.
Від “святого кулака” дістається і самим християнам. Окремі конфесії не бачать свого існування без створення образу ворога. Цілком пристойним заняттям для деяких “віруючих” є розігнати намет адвентистів у Криму, розкидати релігійну літературу (в тому числі Біблії та Нові заповіти). Або скласти чорні списки тих, за кого грішно молитися.
І навіть редакція порталу “Релігія в Україні” із жалем зазначає: користувачі з православною самоідентифікацією, спілкуючись навіть між собою на сайті, часто обмінюються агресивно-образливими коментарями. І навпаки, від католиків і протестантів, зареєстрованих на сайті, такого відвертого негативізму не спостерігається.
7. Культ священнослужителів
"Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!" (До Галатів 3:28)
Впевненість у непогрішності служителів церкви, заборона будь-якої критики відкриває широкі ворота для зловживання владою, маніпулюванням думки мирян. Зрештою, все це закінчується розчаруванням.
Серед неопротестантського середовища новітніх церков набуло особливого розмаху вчення про так званих “помазаників божих” - надлюдей, які наділені особливими стосунками із Всевишнім і не підкорюються жодній владі на землі.
Один із апологетів цього вчення Даг Хьюарда-Мілс у своїй книзі “Poison. Taming Your Tongue” (рос. переклад “Яд. Укрощение языка”, “Варух”, 2010, стр. 27) писав наступне:
“Богохульство - це не тільки нешанобливе ставлення до Бога. Богохульством також є нешанобливе ставлення до святині. Священнослужителі теж в деякому сенсі є святинею. Тому що ці люди були обрані на вчинення священнодійства перед Господом. Вони були поставлені на служіння Богом, а не вами. Це не у вашій компетенції вторгатися в справи Церкви Божої (тобто критикувати їх — прим. ред.)”.
Такими словами виправдовують будь-які забаганки і гріхи церковних лідерів.
Висновок: сучасна людина — освічена, має доступ до інформації (спасибі за інтернет), знає історію людства і церкви, вміє співвідносити слова і справи церковних ієрархів. Коли вона бачить лицемірство, невідповідність і відверту брехню, то з часом розчаровується. Деякі розчаровуються у вірі, а деякі просто мають засторогу від будь-яких церковних інституцій. Саме тому в західному світі набирає рух за перегляд богосприйняття і зруйнувати стару уяву про Бога. А багато людей, які остаточно не зневірилися у релігії ідентифікують себе як believing without belonging (“вірю, але не належу до жодної церковної структури”).
