Українська міська культура. Богема і літературне життя мали б стати символом Галичини 30-х років
З чим асоціюється Галичина 1920х-1930х років? З ОУН, пацифікацією, греко-католицькими панотцями, з народними традиціями, або вже з батярами та львівськими кнайпами. Але окрім всього цього, у довоєнній Галичині буяло багате літературне життя. Зокрема й україномовне. Були українські літературні клуби, журнали, богемні тусовки. Були чудові повісті і оповідання. І було, зокрема, багато талановитих жінок-письменниць.
В богемну Галчичину 30-х поринув: Євген Лакінський
Декого з них - як ото Ірину Вільде - пам'ятають ще й сьогодні. Інших майже забули. Пам'ятають про них хіба бібліофіли і любителі історії. Цілий пласт галицької літератури перетворився на своєрідну Атлантиду. Шкода! Адже там було що почитати.
Але цього року створено сайт, присвячений міжвоєнній жіночій прозі. Та й назва в нього "міжвоєнно-жіноча": «Дівчата райського яблука» .
"Ми поставили собі за мету дослідити феномен жіночої прози міжвоєнного двадцятиліття (1920–1940 рр. ХХ ст.)," - пишуть авторки проекту, - "і одночасно: поширити маловідомі твори українських та польських письменниць; а також надзвичайно цікаві факти з їх біографій; та простежити паралелі між літературами сусідніх народів (українського та польського)".
Сайт хотів би ще написати про ідішемовних галицьких письменниць, але перешкоджає суто технічна проблема: ну хто з нас бодай трохи розуміє мову ідіш?
Проект розпочали дві галичанки - філолог Ірина Фрис і Наталя Михайлівська (більш відома у інтернеті як Tin-Tina чи Антоніна). Наталя, математик за освітою, викладає програмування в одному з вишів.
"Моє перетворення з тихенького програмера в літературознавця немало мене здивувало, - каже вона. - Я такого від себе не сподівалася. Правда, писала часом, головним чином в ЖЖ, невеличкі дописи – от з враженнями від прочитаного, як то пишуть не літератори, відколи тільки література існує.
І треба ж – один такий запис, присвячений, наскільки пригадую, Ірині Вільде (це ми з мережевими приятельками затято обговорювали особливості світу «Повнолітніх дітей» - скільки років було його героям, як вони їли, одягалися, розважалися, хто їх навчав і т.д.), втрапив на очі Ірині Фрис. А Ірина – це вже справжній літературознавець, серйозно зайнятий порівняльними студіями в сенсі зв’язків між українською та польською літературою, особливо по відношенню до творчості письменниць міжвоєнного двадцятиліття.
Яким чином Ірина зуміла вмовити мене на співучасть в проекті – це лиш вона знає, підозрюю, що без чарів не обійшлося :-) Я довго й перелякано пояснювала, що літературою цікавлюся винятково як дилетант, а так-то заробляю на життя в цілком інший спосіб - програмуванням. «Нічого страшного, - прорекла натхненниця проекту, - нам і сайт буде потрібний»."
В назви сайту - теж своя історія.
"Справа в тому, - пояснює Наталя, - що я з підліткових років дуже любила дилогію польської письменниці Гоявичевської «Дівчата з Новолипок» і «Райська яблуня». Схоже, що це поєднання було якоюсь мірою культовим у 20-30 роки, в дуже різних творах дуже різних письменниць раз за разом повторювалися мотиви чи то духовного формування тодішніх «дівчат», чи то пошуки ними таємничого райського саду. От і вийшли в нас «Дівчата райського яблука»."
Маргіт Сельська "Перед дзеркалом"
Навіть для авторок сайту довоєнна література була свого роду відкриттям. "Моє знайомство з українською жіночою літературою міжвоєнного періоду почалося досить пізно: признаюся щиро, аж після закінчення університету, - пригадує Ірина. - Сталося це завдяки проф. Ростиславу Радишевському, який попросив мене знайти деякі матеріали в часописах.
Таким чином я закохалася у ці старі пожовклі зшитки, в яких зустріла стільки ерудованих людей, що знали мови, цікавилися літературою, культурою, наукою всього світу. Віртуально подорожували Японією, Китаєм, Америкою. І все це при обмежених економічних та політичних можливостях."
Довоєнна Галичина істотно відрізнялася від затасканого кліше про "край селян і бандерівців". Україномовна міська культура була значною і багатою.
"Мені б дуже хотілося ознайомити наших сучасників з тим світом, який ми вже звикли називати Атлантидою, - каже Наталя. - Тобто Галичиною кінця 19-го – початку 20-го століття. Не її одну, звісно, і Україна Хвильового – це теж Атлантида, яка вже ледь проглядається крізь товщу часу. Хоча насправді я впевнена, що Атлантида була одна/
Справді, що ми знаємо про людей тої епохи, сучасниць і ровесниць наших бабусь? Боюся, що тут нам і школа не дуже допоможе, та й реальний контакт з ними далеко не кожен мав. Західна Україна, як і Велика, теж пережила і великий ісход (за словами Оксани Забужко), і розрив між поколіннями. Пропаганда давніших та й новіших років вперто повторювала нам про класову чи національну боротьбу, про змагання з численними матеріальними труднощами.
Це теж було, але було і надзвичайно інтенсивне духовне життя, незрівнянне відчуття внутрішньої свободи та творчі пошуки і здобутки. Не знаю, чи вдасться про це розповісти в кількох рядках, тому запрошую на наш сайт, де самі героїні того часу розкажуть про себе."
На сторінках сайту перед нами постають живі реальні жінки, зі своїми проблемами, сумнівами, надіями. За кожною чорнобілою світлиною - історія людини, її доля, її творчість.
"Звичайно, існує багато інших цілей, - пояснює Ірина, - як-от: висвітлення літературно-критичної творчості письменниць, зрозуміння їхньої ідентичності та аналіз літературних діалогів (про міжкультурні діалоги свідчить напр., книга Віконської про Джеймса Джойса, її переклади німецьких авторів). Діалоги – це в першу чергу на текстуальному рівні українських та польських письменниць. І звісно все це в контексті багатогранного модернізму..."
Сайт "Дівчата" - тримовний, українсько-польсько-англійський.
"Хотіла б попередити про одну обставину: як охоче підтвердять мої мережеві знайомі, за що б я не бралася, в мене вперто виходить кулемет, себто український імперіалізм, - іронізує Наталя (яка, звісно, немає нічого спільного з печерним націоналізмом). - Тому безсторонньо відмічу, що в даний час наш проект куди більше український, ніж польський.
Дуже сподіваюся, що учасники проекту з польського боку виправлять цей крен! Бо в перспективі у нас і авторки, що писали мовою ідиш, а мешкали «в наших краях», а то й - чим чорт не жартує – інші сусіди? Можливо, з часом в нас з’являться сторінки, присвячені білоруським чи російським літераторкам?"
Втім, сайт не обмежуватиметься лише літераторками. Наприклад, у довоєнній Галичині були чудові художниці... Але до всього руки не доходять.
"Будемо дуже раді новим учасникам і читачам, - кажуть авторки, - Роботи вистачить на всіх, і, запевняю, вона справді цікава. Ще раз нагадаю нашу мережеву адресу http:/
