З новим Папою греко-католики можуть отримати статус Патріархії. РПЦ, як завжди, проти

Вперше за 2000 років обрано понтифіка не зі старого римського світу Середземномор’я і Європи. І хоча кардинал Берґольйо має італійське коріння, проте це все таки представник Латинської Америки. Він консерватор у поглядах, звичний до аскетичного способу життя, високодуховний і твердий у стосунках зі світською владою.

Те, що він обрав ім’я Франциск, вже є знаковим - як відомо, святий Франциск був з багатого роду, але роздарував батьківський спадок, став мандрівним проповідником і прикладом аскетизму. Він здійснив «тиху революцію» в житті Католицької Церкви: він не руйнував стіни, він навпаки укріпив їх новим, живим словом віри.

Інший знаменний св. Франциск Ксаверій — один із співзасновників ордену єзуїтів, до якого належить нинішній Папа. Він був одним із найвідважніших католицьких місіонерів, що у ХVI ст. дійшов до Індії, Китаю і Японії та започаткував справу інкультурації віри, відкривши таким чином християнство для народів цих країн.

Якщо нинішній папа, назвавши себе Франциском, вирішив взоруватися на таких святих, то однозначно на нас очікує цікавий понтифікат, на який потрібно буде реагувати всій християнській ойкумені.

Екуменічний діалог. Далі буде...

Вперше після розколу 1054 року в інтронізації Папи Римського взяв участь Патріарх Константинопольський. Цей крок можна порівняти хіба із взаємним зняттям анафем, яке мало місце у 1965 р. Тоді відбувся обмін візитами до Риму і Константинополя, а Патріарх Атенагор також запропонував співслужити Євхаристію, але на цей крок не відважився Папа Павло VI. Мовляв, потрібно ще обговорити богословські суперечності, не потрібно пришвидшувати події.

Перед інтронізаційною Літургією 19 березня Папи Франциска східні єрархи разом з латинськими у соборі св. Петра молилися біля могили апостола. А під час Богослужіння Євангеліє читалося лише грецькою мовою.

До речі, це робив диякон УГКЦ, родом з Бразилії. В інтронізаційній проповіді Франциск називав себе просто єпископом Риму, закликав до миру і любові між людьми. А перша єктенія після проповіді Папи прозвучала... російською, а потім французькою, арабською, китайською.

Експерти відразу заговорили, що таким чином Папа засвідчив свою відкритість до світу, а іменування себе єпископом можна потрактувати, що Папа не робить наголос на своєму приматі.

А вже наступного дня відбулася зустріч нового понтифіка з представниками християнських Церков і спільнот, які прибули на його інтронізацію. «Бажаю запевнити, слідом за своїми попередниками, стійке бажання і далі тривати на шляху екуменічного діалогу», — сказав Папа Франциск та закликав всіх християн здійснити спільне «своєрідне паломництво до того, що представляє суть для кожного християнина – до особистих та перемінюючих взаємин з Ісусом Христом».

Можливо саме такі прості кроки і відкриють нову сторінку у міжконфесійному діалозі? Зрештою, як твердить віце-ректор Інституту св. Томи в Києві о.-домініканець Петро Балог, «справжній екуменізм починається, насамперед, не з вирішення догматичних суперечок або церковних розколів, а з віднови довіри один до одного. Без зняття ярликів, без усунення стереотипів, без мінімізації підозр, без подолання ворожнечі і “конкуренції” неможливо розпочати відновлення єдності, про яку мріяв Христос».

«Трохи» українець і «майже» греко-католик

Про новообраного Папу абсолютна більшість українців до того нічого не чула. Але вже з перших хвилин після оголошення, на кому зупинився вибір конклаву, в мережі появилися інформації про близьке знайомство понтифіка з життям УГКЦ в Аргентині. В своєму (доволі оперативному) коментарі Глава УГКЦ не міг не приховати радість від такого вибору і розповів про «греко-католицьке» минуле нового Папи.

В моменті ця інформація облетіла десятки ЗМІ і не лише українських. Потім були наступні деталі. Зокрема, що на молодого Хорхе Берґольйо мав вплив священик УГКЦ о. Степан Хміль, якому майбутній папа прислуговував під час Літургії — отже він знайомий з візантійською літургією. А пізніше появилися деталі таємної хіротонії Патріархом Йосифом Сліпим о. Чміля на єпископа.

А якщо врахувати скромний стиль життя владики Берґольйо і його перші «вибрики» вже після конклаву (відмова від лімузину, розкоші, відкритість до людей і т.п.), а ще плюс такий український бекграунд, то не дивно, що він полонив симпатії українських журналістів і користувачів соціальних мереж.

Його відверто почали називати своїм: трохи українцем і майже греко-католиком. Більше того, навіть іноземні ЗМІ зацікавило це українське греко-католицьке минуле понтифіка.

Натомість, настоятеля Києво-Печерської лаври владику Павла таке зацікавлення українських ЗМІ обурило. Зрештою, це не дивно, бо з українськими журналістами у нього склалися зовсім протилежні стосунки.

Митрополит Феодосійський і Керченський УПЦ (МП) Платон (Удовенко), який багато років служив у Південній Америці, схвально відгукнувся про нього, про його скромний образ життя, солідарність з бідними і знедоленими, твердість у вірі.

Власна Патріархія - мрія греко-католиків

А самі греко-католики на чолі зі своїми Главою почали оптимістично говорити про можливість визнання свого патріархального устрою.

Фактично, УГКЦ вже живе майже як патріархальна структура. «Ми вже є патріаршою Церквою і ми це декларуємо, але ще очікуємо офіційного проголошення», – пояснює Анатолій Бабинський, головний редактор греко-католицького аналітичного видання «Патріярхат».

Йдеться, що УГКЦ намагається розвивати і свою структуру і внутрішнє життя так, як це відповідає помісній Церкві з патріаршим устроєм. І цьому не суперечать у Ватикані. Більше того, неодноразово навіть у ватиканських ЗМІ до Глави УГКЦ зверталися як до Патріарха, і саме Патріархом називали владику Любомира (Гузара) під час Літургії, що правилася у Львові в червні 2001 року, яку очолював Папа Іван Павло ІІ.

І ніяких публічних протестів з Риму щодо цього тоді не було. А вже визнання Папою Римським цього устрою надасть УГКЦ, відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, повну самостійність, починаючи від обрання Глави Церкви, номінації єпископів тощо.

І ще, що дуже важливо, відповідно до сучасної католицької еклезіології, УГКЦ з визнаним патріархальним статусом з Церкви-дочки щодо Риму виросте до Церкви-сестри.

Здається, кому може шкодити така ситуація, щоби у такому новому статусі УГКЦ успішніше розвивалася? Внутрішні протистояння з цього приводу фактично подолані, деякі із зовнішніх, з боку певних конфесій, вже також не звучать. А ось проти рішуче виступають лише в РПЦ.

Особливо, коли це звучить у дусі неперевершеного «православного експерта» Кіріла Фролова: «утворення уніатського патріархату суперечить всім канонам, оскільки в Україні повинен бути лише один патріарх — Московський і всієї Русі». Така думка, звичайно, не розглядається як офіційна, проте в Росії люблять мати таких неофіційних спікерів, які висловлюють саме ту думку, яка є панівною у верхах.

Українські греко-католики сподіваються, що Папа Фпанциск надасть УГКЦ статусу Патріархії

Також ця позиція заходить у суперечність саме зі згаданими канонами. Константинопольський Патріархат неодноразово офіційно і неофіційно заявляв, що Київська митрополія — її дочірня Церква, а її території — відповідно канонічна територія саме Константинополя.

Це вже інша тема, але така позиція Москви відгороджуватися феодальним частоколом «канонічних територій» однозначно не сприятиме православно-католицькому діалогу, а вирішення внутрішніх справ УГКЦ переносить у русло політичних спекуляцій, які не личать християнським першоєрархам.

«У них новий Папа. Що це значить для нас?»

Під таким заголовком написав свій блог після інформації з конклаву відомий місіонер РПЦ диякон Андрій Кураєв. Він зробив два промовисті висновки, орієнтуючись на повідомлення про «греко-католицькість» Папи Франциска: «перший — позитивний для нашої Церкви: він знає і розуміє наше богослужіння. Другий же висновок скоріше негативний: сумнівно, що українські уніати сформулювали в нього позитивний образ Московської Патріархії».

При цьому він нагадав, що як головна перешкода, висловлена РПЦ щодо особистої зустрічі Папи і Патріарха Московського, є «недобре ставлення українських уніатів до своїх православних співгромадян двадцять років тому».

Диякон сумнівається, що Папа піде назутріч вимогам РПЦ всупереч позиції його вірних з УГКЦ. А тому робить висновок, що напевно МП потрібно піти назустріч і відмовитися від умов, тим більше, що подібних умов у Ватикані не ставлять. А інтерес у Московської Патріархії (МП) щодо зближення з Римським престолом очевидний: слово нового Папи буде звучати у світі вагомо, а за словами підуть і справи.

І не менш цікаво прозвучало інтерв’ю митрополита Іларіона (Алфєєва), відповідального за зовнішні церковні стосунки в МП, для російського телеканалу. Він знову повторив мантру про експансію греко-католиків і унію як перешкоду у православно-католицькому діалозі, дав поради про що має дбати глава Католицької Церкви.

Але одна його думка заслуговує на особливу увагу: «Існує думка, що єзуїт — це людина, яка зовні одна, внутрішньо інша, одне говорить, інше має на увазі.

І це думка знаходить певне підтвердження в реальному житті представників єзуїтського ордену і в нашому досвіді спілкування з такими представниками», — заявив митрополит Іларіон.

Напевно, владика забув що за кілька днів після цієї заяви сам мав зустрітися з новим Папою-єзуїтом.

Цікаво, чи йому він також сказав про своє ставлення до єзуїтів, чи в описаному ним самим «єзуїтському стилі» ( типовому нині якраз для МП) говорив улесливі речі, тихенько скрутивши дулю в кишені? Також, чи конкретизував митрополит РПЦ, які саме існують зауваження зі сторони РПЦ, говорячи про проблеми у стосунках між двома Церквами?

І не менш цікаво, що мав на увазі Папа Франциск, коли при зустрічі з митрополитом Іларіоном, який йому подарував ікони Богородиці «Поглянь на смирення» і сказав: «Перші кроки Вашої Святості після обрання були відзначені печаттю смирення», відповів: «В мене немає смирення, і я прошу вас молитися про те, щоби Господь мені його дарував»?

Тому питання: чи буде Папа Франциск зважати на такі «єзуїтські» методи і умови МП, якщо на іншій чаші стоїть питання розвитку шанованої ним східно-католицької традиції, опікуном якої він був в Аргентині?

Спільне паломництво Папи і Патріарха Варфоломія

Якщо врахувати, що Папа Франциск дійсно дуже відвертий і прямий у висловлюваннях, то час недомовок і дипломатичних зворотів минув. Якщо є бажання порозумітися, то потрібно конкретизовувати проблемні питання і ставити крапки над «і». А тоді можливо спірні питання, як, скажімо, православно-греко-католицькі стосунки в Україні, з каменя спотикання стануть каменем, на якому буде збудовано спільний храм.

А тим часом, поки в Москві думають ставити чи не ставити умови, Папа Франциск і Патріарх Варфоломій збираються на спільне паломництво до Єрусалима і не виключено, що 2014 року Папа також відвідає Фанар (принаймні запрошення від Патріарха Варфоломія отримано).

УГКЦ папа УПЦ МП Церква