Український фільм Істальгія: найкращий спосіб полюбити батьківщину - квиток до Мюнхена

Ностальгія (від грецьк. nostos – повернення додому, і algia - туга) – це туга за домом, якого більше немає, або, можливо, ніколи й не було. Ностальгія була відкрита та введена в культурний обіг в 17 столітті лікарями та мала статус хвороби. Лікарі ж, що шукали від неї засобів, відкрили і основний її парадокс: виявляється, повернення додому не завжди виліковує, а часто навіть погіршує стан.

Пояснюється це тим, що дім, за яким тужить людина, існує передусім в її уяві, це місце на карті спогадів чи фантазій, а не світу. Це дім, який існує не просто в певному віддаленому просторі, але й в іншому часі, саме тому він недосяжний, і повернутися туди неможливо. Ностальгію зазвичай пов’язують з минулим, з втраченим. Втім, буває ностальгія і за майбутнім, - за тим, що могло б бути, але ніколи не буде (майбутнє завжди зраджує наші очікування).

Серед американських кінокритиків, приміром, прийнято описувати «Зоряні війни» як ностальгію за уявною Америкою, за її образом, створеним голлівудськими фільмами. Можна сказати, що ностальгія це утопія, безнадійна любов до місця, якого не існує. Ця також і симптом нестачі, невдоволення місцем перебування, і надія (хоч, часто і марна) на «щось інше».

Кадр з фільму

Загалом, ностальгія – стан, який зараз в моді, - як, скажімо, меланхолія в ХІХ столітті. В певному сенсі, це маркетинговий тренд, товар, який користується неабияким попитом на розгалуженому сьогодні ринку досвідів. Ностальгія може бути також і ефективною політичною стратегією, здатною визначати пріоритети чи вказувати альтернативи.

Фільм «Істальгія» Дар’ї Онищенко, який здійняв своїми успіхами скільки галасу, безперечно, вдалий з погляду фестивальної кон’юнктури. Зірковий акторський склад, міжнародна команда, включно з талановитим німецьким оператором, перспективним художником постановником та досвідченим сербським сценаристом.

Влучно поєднані елементи екзотики («схід») з трендовою темою (ностальгія). Трохи соціальної проблематики, актуальне питання еміграції, критика корумпованих владних структур (представлених українською міліцією), пошана до робітничих професій, мультикультурна чутливість. Адаптована для комфортного споживання естетика «Догми», модна в архаузному кіно багатолінійна сюжетна структура, що свідчить про благородну «складність» та «багатовимірність», зрештою, меланхолійний та зворушливий саундтрек від «Бумбокс».

Всі компоненти, потрібні для фестивального успіху, підібрані, без перебільшення, оптимально.

Основною ж наживкою для українського глядача є, схоже, якраз його ностальгія за втраченим, або майбутнім (або, якого, можливо, й не було ніколи) українським кіно («світового рівня»). Не дивно, що цей глядач і відчуває себе при перегляді приблизно як ностальгік - емігрант, якого на батьківщині неминуче чекають несправджені очікування, і якому не залишається нічого іншого, як з усіх сил змушувати себе насолоджуватися, долаючи розчарування. Втім, це розчарування – проблема, що має передусім суб’єктивні корені.

Загалом, ностальгія як метафора «сходу», запропонована авторами фільму є, безперечно, вдалим ходом. Для України еміграція, що складає сюжетну основу фільму, є не тільки способом індивідуального вирішення соціальних проблем. Еміграція – це дещо більше, це частина повсякденної міфології, завжди потенційно присутня на горизонті можливість рятівного «виходу», це, власне, невиліковна ностальгія за «іншим, кращим домом», фантазія, що структурує нашу дійсність.

Для героїв «Істальгії», еміграція – це свого роду спосіб дереалізації дійсності. Не випадково, в фільмі так мало кадрів, покликаних зорієнтувати глядача на місцевості. Міста, в яких відбувається дія, практично невидимі, бо герої там насправді не живуть. Ті, хто виїхав, живе в спогадах, в надії на повернення. Ті, хто ще не виїхав, живуть в думках про перспективу еміграції.

І ця перспектива, робить місце перебування ніби вже частиною минулого. Герої, локалізовані на сході, ностальгують, як не парадоксально, за місцем, в якому вони перебувають. А робота ностальгії, як відомо, може навіть найбільш неприємне місце перетворити на райський куточок. Дослідники пояснюють це тим, що ностальгія живиться передусім епізодичними емоціями та бажаннями які в спогадах здатні затьмарювати щоденні труднощі.

Саме в спогадах, на безпечній дистанції, ми здатні так самовіддано любити те, від чого, можливо, колись тікали. Так, немов у затуманеному, чи викривленому бажаннями та фантазіями просторі пам’яті, у цьому фільмі постає перед нами чарівний «схід», де не існує, скажімо, різниці між Україною та Сербією (що українського глядача, безперечно, підкупає, адже в його уявній картографії Сербія стійко асоціюється з «Європою»), а торжествує натомість загадкова «східна душа», з її високими, в своєму мазохізмі, поривами.

Комусь із них особливо дорогий сморід рідної річки

Наділені ностальгійною чутливістю, герої фільму, справді, немовби люблять свою непривабливу батьківщину незбагненною любов’ю емігрантів. Комусь із них особливо дорогий сморід рідної річки, хтось прив’язаний до свого нещасливого і безнадійного кохання. Всі ці дивакуваті прив’язаності персонажів, звісно, покликані слугувати метафорою («по східному») ірраціональної любові до батьківщини, наскільки сильної, що їй непотрібна взаємність. В цьому сенсі, «Істальгія» цілком вписується в сучасний геополітичний тренд.

Згідно популярної зараз конспірологічної теорії, виснажені напливом емігрантів, європейські країни змушені міняти вектор зовнішньої культурної політики, і замість пропаганди переваг європейського способу життя, інвестувати кошти в контрпропаганду, покликану переконати потенційних емігрантів залишатися на місцях.

Зрештою, знята на німецькі гроші «Істальгія» саме до такого висновку і підштовхує глядача, намагаючись запропонувати йому якийсь спосіб полюбити свою непривітну батьківщину, полишивши надії на еміграцію (бо щастя все-одно не в цьому, воно «в тобі», в твоїй здатності любити, - будь то недоступну жінку, невдячних дітей, чи смердючу річку, - приблизно так можна сформулювати основну думку фільму).

Та в той же час, від всіх цих історій лишається враження, що найбільш ефективний спосіб так самовіддано цю батьківщину полюбити, це купити квиток до Мюнхена. Навіть якщо герої ним і не скористаються, важлива сама втілена в ньому можливість втечі, яка наділяє навколишню «східну» дійсність зворушливою плинністю, романтичною аурою потенційної втрати, що якраз і дозволяє нею насолоджуватися, затьмарюючи своїм чарівним сяйвом всі її надокучливі негаразди.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

кінорецензія культура кіно мистецтво істальгія