П’ять ідей для майбутнього Києва від Ігоря Луценка

1. Новий поділ Києва і самоврядування

А тепер візьмемо, приміром, місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування – це такий звір, якого в столиці ніхто не бачить. Тому, тут без радикального прориву нічого не вийде.

Отже, первісною і головною ланкою має стати комітет місцевого cамоврядування, який охоплюватиме територію міста з населенням близько 30 тисяч чоловік. (30 тисяч – це в визнаний сивобородою соціологією максимум, котрий дозволяє людям знати одне одного і ефективно взаємодіяти).

Таким чином, новим Статутом Київ треба розділити приблизно на 100 самоврядних громад, котрі вирішуватимуть ті питання, котрі раніше вирішували абстрактні «райради» та адміністрації районів. Зокрема, це поліклініки чи амбулаторні пунrкти, середня та дошкільна освіта, благоустрій територій, розміщення кіосків (МАФів на сленгу чиновників і бізнесменів).

Звісно, ці «Громади 2.0» мусять мати реальні кошти для реалізації своїх функцій. Кошти місцевим громадам мають надходити автоматично, щоб унеможливити маніпуляції центральної київської влади з «прикормлювання» лояльних громад. Також одним із джерел має стати податок на землю.

Комітет має складатися з приблизно 10-15 чоловік, котрі обрані на виборах і працюватимуть безкоштовно, на ротаційній основі. Але! Вони, навіть такі виборні, ротаційні та безкорисливі, все одно не будуть вирішувати все за всіх. Основою самоврядування має стати референдум.

Скажені європейці просто поведені на тих референдумах. Буквально голосують за чи проти рубання того чи іншого дерева. Я не жартую. Я їм щиро заздрю.

Звісно, референдуми будуть електронними.

Самоврядування має стати постійним киплячим процесом!

2. Без висотного житлового будівництва

Київ має розвиватися як місце, де мешканець себе почуває затишно, має власний двір. Мало- та середньоповерхова забудова має домінувати, висотні будинки з сумними пустирями навколо них мусять залишитися у минулому.

Розвинуті країни давно вже не практикують висотне житлове будівництво. Україна (і Росія) – серед небагатьох держав, котрі ще будують хмарочосне житло. Причина – виключно вузьколобість міського начальства і забудовників.

Один з проектів реконструкції Києва, підготовлений архітекторами з Боготи передбачає створення ланцюжку парків, який завдяки мостикам дозволяє пішоходам іти, не перетинаючись із автомобільним трафіком.

Міфом є те, що висотки дозволяють збільшити щільність населення у місті. Насправді, будівельні норми вимагають значної відстані між хмарочосами, з міркувань безпеки та через санітарні вимоги. В результаті, кількість житлової площі у мікрорайоні, скажімо, при забудові 17-типоверховими і триповерховими будівлями виходить практично однакова!

Звісно, будівельні норми поки що нерідко порушують, але це є аргумент на користь низкоповерхового будівництва – при запровадженні нових, чітких правил містобудування, висотки мають стати менш рентабельними порівняно з три- чи чотириповерхівками.

3. Природні коридори

Київ має усі можливості, щоб в самісінькому своєму центрі мати острівці небаченої розкоші – справді дикої природи. Дикі птахи і звірі гуляють біля Подолу, червонокнижних черепах та риб можна спостерігати в кількох хвилинах ходьби від метро – це все цілком реально. Коли потреба у великих автомагістралях зменшиться, у Києві можна буде створити так звані природні коридори, котрі забезпечать приступність цілком справжньої дикої природи просто поряд з історичним центром та густонаселеними житловими масивами.

Більше того, природні коридори уже частково існують – і містобудівникам залишилось буквально додати останні штрихи, щоб грандіозні проекти, заплановані самою природою, було завершено.

Найголовніший коридор – це суцільний ланцюг ландшафтних парків і заказників, котрий починається з Жукового острову, далі продовжується урочищем-парком Покал, з’єднується з Лисою горою, далі через новий Ботсад і парки на кручах правого берега Дніпра доходить до Володимирського узвозу. Якщо створити природні мости, котрі б з’єднували названі території, то біля Володимирського спуску можна буде бачити зайців, куниць, ласок та інших звірят.

4. Національні парки на околицях міста. Сміття!

У Києві потрібно створити 4 великих національних парки, де буде працювати суворий режим охорони природи. На визначених зонах треба заборонити нове будівництво та будь-яку господарська діяльність, що наносить шкоду природі.

Моє особисте побажання – заборона включати гучну музику на природі 

Перший – на базі усіх зелених зон Голосіївського району

Другий – на базі зелених насаджень Святошинського району

Третій – з усіх київських островів.

Четвертий – на основі відродженого Жукового острову.

Найважче – це як розправитися з постачальниками СМІТТЯ. Штрафувати, звісно, треба, але як?

Я мислю приблизно таке: інспектори на велосипедах патрулюють територію у визначені періоди, і мають право маркувати усі найбільш сміттєнебезпечні речі, як то пет-пляшки, кульки, пластиковий посуд спеціальним приладом, котрий розпиляє особливі невидимі фарби та записувати дані відпочивальників.

Для кожної групи чи для кожної людини це маркування у конкретний день (чи навіть період тижня) є специфічним. Якщо знаходять сміття – то його сканують на предмет такого маркування. Загалом, це механічний аналог собачого нюху, котрий має базу чи то запахів, чи то видимих у інфрачервоному чи ультрафіолетовому діапазоні «кольорів», і котрий ідентифікує смітильника. Відповідно, при знаходженні нелегального сміття його власнику направляється неслабкий рахунок на його видалення.

Звісно, треба забезпечити розумну доступність сміттєвих контейнерів. Котрі можна було б знайти за допомогою смартфону, по супутниковій навігації.

5. Землевідводи. Що робити?

От мабуть ми усі багато думали про те, що ж робити з усіма цими землевідводами Київради (а перед цим – ще й землевідводами Сан Санича Омельченка).

Чесно кажучи, я інколи геть не бачу виходу без уведення революційної законності. Як без виходу за нинішнє конституційне поле повернути награбоване? Адже його розміри просто вражають.

Тільки з 2002 по 2010 рік до чинного Генплану було внесено 1143 зміни, внаслідок чого площа парків, скверів та бульварів скоротилася майже вдвічі – з 6,6 тис. га до 3,7 тис. га, натомість за Генпланом на сьогодні в столиці мало бути 7,6 тис. га зелених зон.

Як бути? Нехай Верховна Рада визнає усі ці рішення незаконними окремими законом? Чи достатньо буде чесного суду – приміром, подати «оптовий» судовий позов, відсудити, визнати ці всі зміни незаконними і відправити на нове переголосування новою, легітимною Київрадою?

Чи обтяжити нинішніх власників сумнівної землі якимось особливим податком, що стимулюватиме їх добровільне зречення вкраденого? Наскільки це буде у правовому полі, такий специфічний податок?

Чи може диференціювати орендну плату за землю (там, де є така можливість – а чи є така надійна можливість піднімати орендну ставку?), щоб ті, хто накрав землю, платили значно, значно більше?

Юристи, політологи, просто розумні люди – що скажете?

дискусія концепція майбутнє місто київ