Правда про <s>Дев'ятий</s> Шостий округ: як чорношкірі в Кейптауні стали інопланетянами
Фільм "Дев'ятий округ" південноафриканського режисера Ніла Бломкампа два тижні поспіль утримував лідерство з касових зборів. Ті, хто його подивився, знають, що у ньому йдеться про популяцію іншопланетних "люмпенів", чий корабель розбився коло Йоганнесбурга. За фільмом, уряд "закрив" іншопланетян у карантинній зоні - т.зв. Округу 9. А потім в один прекрасний день, через перенаселеність території, їх попросили залишити помешкання.
За матеріалом Newsweek
Переклад: Сергій Климко
Стрічка несе в собі певне моральне послання: сегрегація шкодить її ініціаторам так само як і жертвам. І, нікуди правди діти, найбільш важливою рисою прибульців є не їхня відмінність, а їх схожість.
Але «Округ 9» є не лише метафорою. Звичайно, це фільм про апартеїд і сегрегацію, але для південноафриканців це також і кейптаунський Шостий округ, який нині припинив своє існування, і реальні нетрі, що виросли після того, як район був перенесений.
На початку 20-го століття, Шостий округ був сповнений життя, на зразок Французького кварталу Нового Орлеана: лабіринт засмічених вулиць, заповнений м’ясними лавками та пекарнями, церквами і мечетями, старими вікторіанськими будинками, барами та різного роду крамничками.
Хоча він був відомий перш за все в якості кварталу так званої «кольорової» спільноти, там також проживала велика єврейська громада, і не романтичним перебільшенням буде сказати, що мусульмани, християни, чорні й білі жили у відносній гармонії.
яких вигнали з Округу 6 через колір шкіри
Через близькість до порту Кейптауна, Шостий округ був місцем частих зупинок для американських, британських та італійських матросів, чиї кораблі часто заходили в порт, роблячи його надзвичайно космополітичним.
"Шостий округ був і залишається, мабуть, найвідомішим місцем в Південній Африці", говорить Анва Надж, колишній мешканець округу, активіст в боротьбі з апартеїдом. "Це був мікрокосм, який так до вподоби сучасному суспільству».
Проте у 1966 році режимом апартеїду Південної Африки Шостий округ було оголошено "округом для білих". Тобто, територією, що підпадала під горезвісний Закон групи територій, законодавчий акт, єдиною метою якої протягом трьох десятиліть була розділяти, аж поки білі не контрольоватимуть кожен шматок землі.
А чорні - або тубільці, як вони тоді називались - були вислані на посушливі, бідні землі Бантустану, гнити там до кінця днів. Політичну лінію було проведено з шокуючою ясністю і ефективністю; опір був марним. Одного за одним жителів Шостого округу вигнали зі своїх будинків.
Першими були вигнані бідні. Чорні африканці, яким не дозволяється володіти нерухомістю, були найбільш безправними з усіх.
Після цього уряд пішов у наступ проти дрібних власників - індійців, китайців і малайців. У деяких випадках уряд "викупив" їх власність за ціною, значно нижчою від ринкової. Якщо жителі відмовлялися йти, їх виганяли, а будинки були експропрійовані.
Майже 70000 чоловік були виселені з своїх будинків. Близько 1800 будинків було знищено. Повна ліквідація громади зайняла 15 років.
"Все було зруйновано того ж дня, як ми були переведені в селища, - написав на стіні Музею Шостого округу Танді Макупула, один із багатьох жертв переміщення. - Всьому настав кінець. Все просто зникло завдяки Закону групи територій. Нас поселили разом із людьми, яких ми ніколи раніше не бачили».
Їх майбутніми будинками стали химерні конструкції в таборах, схожі на халупи з «Округу 9», розташовані на безлюдній, відкритій усім вітрам Капської Рівнини, величезному пустирі на околиці Кейптауна, затиснутому між містом і морем, але відокремленому від обох. І вразливому до всіх соціальних бід, які приходять з бідністю і відчуженням.
Це поселення розроблялося з урахуванням можливості легкого придушення повстання. До нього вело єдине шоссе, для того, щоб військові могли зреагувати швидко. Кожен гуртожиток громади мав один вхід і вихід, щоб можна було легко ізолювати його жителів всередині помешкання.
Будинки були невеликі і практично не мали зовнішнього оздоблення. Каналізаційна система справлялася з відходами не більш ніж 300000 чоловік, але незабаром в окрузі вже проживало майже мільйон людей.
Родини часто розпадалися. Довга поїздка до міста на роботу не могла бути компенсована за рахунок заробітної плати, і бідність тут ставала важким тягарем. Матері працювали замість того, щоб доглядати за дітьми.
Вживання наркотиків та злочинність породили банди. "Все, що було в розпорядженні громади, було знищено", говорить Джо Шаффер, який на півставки працює в Музеї Шостого округу у центрі Кейптауна, одного з восьми Музеїв Совісті, розкиданих по земній кулі. "Вони розділили нас і розпорошили по цій території".
Файза Гейн, 40-річна ювелірка, виросла в Окрузі шість, і переїхала до Рівнини у 1980 році, коли влада, нарешті, добралась і до неї. Гейн жила у сім'ї, що зловживала наркотиками, мачуха намагалася схилити її до проституції, коли їй було 13.
Зараз вона живе у будинку на Рівнині, яким вона володіє разом з чоловіком, а на їх задньому дворі мешкають три бездомні сімї, яким нікуди більше йти.
П'ятнадцять років після закінчення апартеїду вона все ще відчуває балканізацію, викликану її висилкою із Шостого округу майже 30 років тому. "Уряд повинен знову поселити всіх людей разом" - каже вона.
Затяжні наслідки апартеїду продовжують відчуватися і тепер: на шляху до селищ Ланга і Гугулету, де більшість жителів є чорними африканцями, дорожні знаки, як і раніше вказують на розвороти Т1 і Т2 – за часів апартеїду вони означали Тубільний двір 1 і Тубільний двір 2.
Навіть тепер, попри всі політичні свободи, що були здобуті в 1990, Гейн говорить, що вона та інші мешканці все ще почувають себе в’язнями. Мешканці Рівнини набагато частіше стають жертвами радикальних форм насильства - групових згвалтувань, вбивств та розбою - ніж будь-де в Південній Африці.
Теоретично, її мешканці вільні виїхати, але без грошей, зробити це вони часто не в змозі. Луїза Сміт, 78-річна жінка, згадує день, коли вона була змушена залишити округ 27 років тому. "Я плакала весь час, я не хотіла йти, але який у мене був вибір?".
Що ж сталося з Шостим округом, після того як він став білим? Якщо краєвид чогось і вартий, то якогось нашестя живих мерців: більша частина з 91 гектарів цієї землі пуста - просто земля, що заросла травою.
Це прекрасне місце для того, щоб розбити парк. Замість цього, історія перетворила цю землю на більмо на оці. Для людей, таких як Гейн, це просто ідіотська ситуація. «Ми ніколи не отримаємо назад нашу батьківську землю», говорить вона. «Для мене це минуле».
Проте, після 15 років політичних і бюрократичних зволікань політики Південної Африки все ж приступили до роботи з відновлення Шостого округу, з тим, щоб там можна було жити знову.
Тридцять шість тисяч осіб подали заяву на дозвіл оселитися там. (На цьому тижні співробітники Музею Шостого округу встановили столи, на яких люди, вигнані зі своїх споконвічних земель - деякі півстоліття тому - могли б підписати вимогу на відшкодування завданих збитків).
Уряд планує розпочати з будівництва 4000 будинків для майже 6000 сімей. Вони очікують на повернення близько 30000 людей протягом трьох років.
"Коли ми створимо Шостий округ наново, я не дозволю, щоб тут проявився національний егоїзм, - говорить Анва Надж, ініціатор проектів у галузі розвитку території. - Ми намагаємося поєднати тут різні стильові підходи, і не збираємося залишатися заручниками минулого. Місто не повинно бути ворожим для прибульців з інших країн".
Чи - одного дня - ворожим для прибульців з інших світів.
