Як з українців роблять фашистів. Імперський «антифашизм» проти України

Регулярна присутність теми про «загрозу відродження фашизму в Україні» в інформаційному просторі здається неочікувана для країни, яка поряд з Польщею та Білоруссю найбільше постраждала під час Другої Світової війни.

При цьому більшість скандалів пов’язана аж ніяк не з цілком реальною, але все ж не найбільш актуальною для України проблемою діяльності маргінальних неонацистських угруповань. Значно частіше звинувачення у фашизмі стають інструментом політичної боротьби усередині країни та делегітимації незалежної української держави ззовні.

Радянська релігія

Привабливість відповідного інструмента визначена кількома чинниками. З одного боку, звинувачення у фашизмі важко, а часто і неможливо просто проігнорувати. Підтримувати «фашистів» політично досить ризиковано, особливо якщо відповідні закиди виглядають хоч частково правдоподібними.

І, нарешті, відповідна політична зброя відточена радянською пропагандою, яка сформувала у мешканців колишнього СРСР певний набір стереотипів та асоціацій, що полегшують маніпулювання суспільною свідомістю. Ця зброя успадкована і по мірі сил підтримується у справному стані російським керівництвом.

«Перемога у Великій Вітчизняній Війні» невипадково стала одним з основних елементів радянської політичної ідентичності. Нацистам вдалося переконливо довести переважній більшості жителів СРСР, зокрема і українців, що є щось навіть гірше, ніж сталінська влада. З іншого боку, завершення війни у Берліні стало наочним доказом сили радянського ладу.

У квазірелігійній «радянській картині світу» фашизм зайняв місце, подібне до відведеного у християнстві Сатані. Це абсолютне зло, будь який зв'язок з яким згубний. Воно поширюється як певний ідеологічний вірус, заражаючи необережних, і, якщо не бути пильним, знову відродиться. Суспільна пам'ять про жертви, руйнування та злигодні війни посилювала страх, знижувала критичність під час сприйняття пропагандистських установок.

Радянські пропагандисти застосовували просту логіку. СРСР головний переможець фашизму, тож відроджений фашизм розпочне війну проти СРСР. Будь хто, виступає проти СРСР – союзник фашизму. Приміром, лідер антинацистського руху опору в Югославії, комуніст Йосип Броз Тіто став «главарем фашисткой банды», як тільки насмілився виступити наперекір вказівкам Сталіна.

«Україно-німецький націоналізм»

Цілком очікувано, що звинувачення у фашизмі були використані і проти такої небезпечної загрози для радянської влади, як український національно-визвольний рух. У перші повоєнні роки радянська пропаганда широко користувалося логічно суперечливим, але ідеологічно корисним терміном «україно-німецький націоналізм». Пізніше, перевага була віддана персоналізованому терміну «бандерівці» по аналогії з «гітлерівцями».

Формується усталений набір пропагандистських штампів. Звичайно, «бандерівці» - озброєні «шмайсерами» маріонетки німецьких фашистів. Вони кровожерливі, вбивають і катують мирних людей. Водночас, «бандерівці» наділені і власною злою волею, маючи мету відділити Україну від СРСР та винищити всіх не-українців, для того щоб панувати над українським народом.

«Ідеологічний вірус», який перетворює звичайних людей в «бандерівців» - «український націоналізм». У цьому контексті будь який прояв національних почуттів українців, особливо здійснений у формах, не санкціонованих владою, подавався як щось підозріле і потенційно вкрай небезпечне. Фантомна загроза «бандерівців» виправдовувала заходи з русифікації.

Ідеологічний цензор

Спадкоємність від влади СРСР, «яка забезпечила Велику Перемогу», використовувався як елемент легітимності пострадянських політичних режимів і в Україні, і в Росії. Керівництво останньої, як головний «правонаступник», отримало можливість претендувати на роль «ідеологічного цензора», обґрунтовуючи таким чином власне право втручатися у внутрішньополітичний процеси у колишніх радянських республіках, фактично обмежуючи їх суверенітет.

Звичайно, легітимізувати таке втручання мають інформаційні приводи, які демонструють, що самі українці, якщо за ними пильно не слідкувати, швидко перетворяться на фашистів. Такі приводи можна легко створювати майже на порожньому місці.

Хороший приклад - скандал про уроки нацистської пропаганди у елітній київській школі, де навчалися діти Віктора Ющенка. У центрі уваги викриття не етичність поведінки педагога, який запропонував учням сумнівне завдання. Натомість, підкреслюється практична відсутність протестів учнів та батьків, зв'язок з тодішнім українським Президентом (дарма що «пропагандистами» були десятикласники, а дочки Ющенка ще навчались в початковій школі). Споживач інформації мав дійти висновку, що діти української еліти виховуються у фашистському дусі.

Те, що на відміну від радянських часів альтернативна інформація значно доступніша, сучасних пропагандистів не надто турбує. Їх продукт розрахований на «своїх» або «незацікавлених», тих, хто не витрачатиме часу на перевірку. А щоб не бути спійманим на пересмикуванні, достатньо, щоб сумнівні твердження озвучили «союзники на Україні».

Не потрібно самим заявляти, що УПА визнана фашистською організацією Нюрбежським трибуналом, достатньо нагородити автора висловлювання «Медаллю Пушкіна».

Як і у військовій стратегії, у інформаційних операціях більший успіх забезпечує не фронтальна атака, а непрямі дії. Найбільш витончений хід – сприяти негативній оцінці «фашистських проявів» в Україні з боку західних інституцій, створивши ілюзію її міжнародної ізоляції та підтримки позиції «Русского мира».

Діяльність різних дрібних праворадикальних груп створює поживне середовище для звинувачень усіх українців у фашизмі. Невідомі запалили факела під час останньої річниці створення УПА. Картинка викликає стійку асоціацію з нео-нацистами

Яскравий приклад – сюжет з позбавленням нагороди блогера – правої активістки Олени Білозерської. «Deutshe Welle» фактично не мала вибору, коли організаторам було вказано на окремі скандальні дописи попередніх років у блозі-переможцеві.

Проте рішення німецького мовника щодо конкретної особи намагалися інтерпретувати як оцінку поглядів українських інтернет-користувачів та журналістів, які підтримували Білозерську.

Будь який варіант відповіді на пропагандистські звинувачення справа складна, адже «все, що ви скажете, буде використано проти вас». Віктор Ющенко намагався просувати концепцію ідеалізованої «УПА, яка воювала на два фронти».

Ця концепція значно менш переконлива для заангажованої аудиторії, ніж простіша чорно-біла картинка «антифашистів» про переможну радянську армію, і «тех, кто стрелял в спину». Казуїстика представників ВО «Свобода» про хороших соціал-націоналістів, яких не треба плутати з поганими націонал-соціалістами, на тлі бравади власним радикалізмом створює тепличні умови для бажаючих демонізувати український націоналізм.

З іншого боку, електоральні успіхи «свободівців» є наочним свідченням зниження ефективності впливу «антифашистської» пропаганди на українське населення. Численне повторення звинувачень девальвує їх вплив. Цей ефект посилюють проблеми репутації тих, хто до них вдається.

Так хто нацист?

Густав Юнг якось зауважив, що у військовій пропаганді держава несвідомо звинувачує противника у своїх злочинах. Подивимося, що відбувається у сусідній країні: заяви «про один народ, штучно розділений державним кордоном», специфічна турбота про статус зарубіжних «соотечественников», агресивна гомофобія на офіційному рівні.

Подібна риторика вже колись лунала. Де? Ви правильно вгадали - у Третьому Рейху. Поряд з цим калькуванням нацизму у Росії, говорити про український фашизм в Україні посилаючись вихватки окремих українських вболівальників або на наявність у Верховній Раді опозиційної правопопулістської партії це все одно що ледачго кота називати тигром.

Ефективні публічні ініститути

Чинники, що знижують ефективність «антифашистської» пропаганди, діють не лише у середині Україні, але й назовні. Європейці уважно слідкують за дотриманням прав людини, але не страждають параноєю. Країни Прибалтики, попри всі російські звинувачення «у реабілітації прислужників нацизму», закиди щодо дійсно неоднозначного з позицій західного лібералізму статусу «жителів – негромадян», стали членами ЄС.

Щоправда, цей результат був досягнутий не завдяки перемогам у історичних дискусіях, а розбудовою ефективних публічних інститутів та підвищенням конкурентоздатності економіки.

І нарешті. У праведному гніві проти ідейних нащадків сталіністів не варто чинити «на зло кондуктору» та підтримувати ультраправих тільки тому, що вони «українські».

Ксенофобія, расизм та культ сили не лише морально огидні самі по собі. Будь яка спроба послідовної реалізації державної політики, сформованої на їх основі, гарантує ізоляцію старіючого бідного суспільства у власноруч створеному гетто на периферії континенту.

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстра зявилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

війна агенти загроза пропаганда