Українець - ректор Болонського універу (про одну книжку з забутої серії)
Жанр біографічної белетристики – цікавий не лише для читача, але і для автора. Це ж можливість для сухого науковця сяйнути своїм літературним талантом, пишучи про улюблену історичну постать, про яку ніхто, крім нього, детальніше не знає. З гарним редагуванням та ілюстраціями це стає захоплюючим чтивом – як для молоді старшого шкільного віку, так і для статечних домогосподарок.
Автор: Омелян ТАРНАВСЬКИЙ, "Сімейна бібліотека"
Готовий посперечатися, що першою асоціаєцію у вас була популярна “Жизнь замечательных людей” - бренд іще часів царату, реанімований Максімом Горькім у 30-их роках минулого сторіччя. Якщо ж ні, то у ваших бібліотеках вочевидь є книги з серії “Життя славетних” видавництва “Молодь”. Про одну із них я й хочу вам розповісти сьогодні.
Отже, “Серія біографічних творів “Життя славетних. Ярослав Ісаєвич. Юрій Дрогобич. Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, Київ, 1972.
Юрій Дрогобич (cправжнє прізвище - Котермак) – історичний персонаж, навряд чи відомий більшості українських школярів, не кажучи власне про юних мешканців славного галицького містечка солеварів, більше відомих за дебільним віршиком “Моя мамця дрогобичка, а мій тато – дрогобик, я не кину свій Дрогобич, я до него дуже звик”.
Хоча може, я й перебільшую – адже вдячні дрогобичани спорудили славетному земляку пам'ятник.
Постать цього галичанина непересічна – у школі я так про неї і не дізнався, зате коли знайшов книжку в нашій сімейній бібліотеці (це було доволі пізно, класі десь так у 9-ому, бо батько поставив усі книги з “Життя славетних” на найнуднішу поличку, поруч із довідниками та енциклопедіями), то відірватися вже не зміг.
Переді мною відкрився новий світ – XV-те сторіччя, у якому українець (що було найприкольніше, хоча й відчувалося підсвідомо – що у книжці майже не фігурували жодні старші брати, які зазвичай неодмінно мали сприяти молодшим братикам досягати успіху в житті) став ректором найстарішого університету Європи – Болонського.
Ярослав Ісаєвич писав доволі скупо, але ефекту для підліткових мізків досягав неабиякого:
“Миколай Коперник восени 1491 року прибув до Кракова з Влоцлавка і записався на факультет мистецтв. Він привіз Юрієві листа від його давнього болонського друга Миколи Водки-Абстеміуса”.
або
“Докторові Дрогобичу дуже заважало в навчанні те, що у Кракові було заборонено анатомічні розтини. Студентів водили доміської різниці, де вони могли спостерігати, як різники розчиняють кабанів. А коли публічно четвертували засуджених на смерть, весь медичний факультет – декани, доктори, студенти ходили дивитися на страчених. Все це, звичайно, не могло замінити систематичних анатомічних досліджень, до яких Юрій звик у Європі”.
або
“Болонський факультет медиків і артистів ділився на чотири студентські земляцтва, так звані нації: тосканців, римлян, ломбардів і ультрамонтанів – гостей з-за меж Італії. Членом ультрамонтанської нації став і Юрій Котермак, після того як заплатив 5 сольдо (я знав тоді, що таке сольдо, бо читав про Буратіно :)) вступного.
...Писар, який вписував імена вступників до книги, ніколи не чув про місто Дрогобич. Юрій пояснив, що його рідне місто розташоване недалеко від Львова, столиці Галицької Русі.
Отож і записали його до матрикула як Юрія зі Львова. Джорджо да Леополі – так називали нашого земляка його італійські колеги".
Звичайно, політичні обставини вимагали від авторів “Життя славетних” класичних пасажів на кшталт “Розпусний єпископ разом із прелатами-однодумцями прагнув вихолостити новаторський зміст гуманізму, підпорядкувати його католицькій церкві”.
Але через кілька абзаців зі сторінок знову віяло історією – можливо, трохи казенно, але юнацька уява швидко наповнювала звичайні слова живим змістом і яскравими деталями:
“Майже одночасно з книгою Шеделя до Кракова надійшли вісті, що генузець Христофор Колумб, який ще в березні повернувся до Іспанії, відкрив далеко на заході якісь острови...
Ця звістка Юрія дуже зацікавила, як і розповіді друзів, котрі приїхали зі Львова, про те, що у дніпрових плавнях оселилися вільні люди, яких звуть козаками”.
Я читав книгу про Дрогобича кілька днів – а позавчора, випадково повторно надибавши її в запиленому закутку поруч із біографіями Веделя і Галшки Гулевичівни (останні в “Житті славетних” чомусь були видані однією книгою), проковтнув так само жадібно, як і в дитинстві.
Бо за ці 15 років, що минули, я вже й забув, що Юрій Дрогобич – перший український автор друкованої книжки (хоч і астрологічної :)) ), до того ж інкунабули.
Звичайно, зараз біографічну серію треба видавати дещо інакше – з легшою мовою, більше цікавих (можливо, навіть пікантних) деталей, кращі ілюстрації. Але все одно – ці книги й сьогодні виглядають дуже стильно. І, вибачте за моралізаторство, учать молодь не тільки хапати план на сходових майданчиках.
Про “Життя славетних” наразі мало що можна знайти навіть у всезнаючому інтернеті. Між тим ця серія заслуговує на окрему каталогізацію і вікіфікацію, як це вже зроблено, скажімо, з фантастичною підбіркою “Вершини світового письменства” видавництва “Дніпро”.
Крім цього, “Життя славетних” цілком можна перевидавати, як це робить “Фоліо” із тими ж таки “Вершинами...” І не тільки перевидавати, але й запускати нові книги, з новими іменами – останніх в історії України вистачає.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------