Рагу.лі: гламурно, буржуазно. Але саме так нам і треба
Блог Рагулі, присвячений «агресивному несмаку українського бомонду і не тільки», стає все більш популярним в Інтернеті. Нарешті у простих громадян з'явилася реальна можливість понасміхатися над діячами шоу-бізнесу: від Арсенія Яценюка до Ірини Білик. Насолодившись іронією автора, на додачу можна ще й публічно плюнути в бік «рагулів» у коментах. «Рагулі - це круто!», - пишуть вдячні втикателі і чекають нових подач. І можна не сумніватися: сайт надалі буде тільки набирати обертів.
Автор: Антон Зікора
Я теж полазив по ресурсу і теж посміявся над смаком або, напевно, несмаком деяких персонажів. Особливо вразила незміцнілий мозок Оксана Байрак, і Діма Коляденко. Правда, я не знаю, хто такі ці двоє останніх, але, судячи з зовнішності, люди хороші.
Втім, яка різниця. Важливо інше: блог Рагу.лі змусив мене на багато чого глянути по-іншому - і якщо раніше мене вивертало від цієї публіки, то тепер я нею захоплююся.
Так ось, я захоплююся цими людьми, тому що саме вони, а не їхні критики створюють свою реальність і нав'язують її іншим.
Треба розуміти: одяг, який вони на себе напинають, напинати можна лише на їхніх тусовках і більше ніде.
Але вони цього і не потребують: всі, хто їм потрібний, і так прийде на ці гламурні вечірки.
Прийдуть журналісти зі «світських хронік» та спеціальних видань.
Прийдуть шанувальники, заплативши величезні гроші.
А що ще потрібно? Хрещатиком в такому «прикиді» і кроку не зробиш, але ж цього і не треба!
"Рагулям" досить існувати в реальності гламурних вечірок - робота в них така.
просто вразила Антона Зікору наповал
Можливо, ця робота нелегка.
А хіба легко моделям, котрі демонструють чергові новинки так званої «високої моди» від Валентино (правильно написав?)?
На Хрещатику в такому, знову ж, не подефілюєш, а на подіумі - будь ласка.
Ви помітили, чомусь над «смаком» купки гоміків, що надягають хтозна-що на своїх «Міс Бухенвальд», ніхто не сміється?
Бо їхні вироби вважаються серйозним мистецтвом, а дещо збочений смак вважається еталоном.
А ось над нашими - будь ласка: рагулі (а як же, посипання голови попелом - це наше національне все!).
Хоча, за великим рахунком, Валентіно мало чим відрізняється від Діани Дорожкіної (чи як там її).
У свій час я як репортер теж ходив на світські вечірки - і надивився там всяких жахів.
Але найстрашніше було дивитися на шапочки - чи як це назвати - журналістки Каті Осадчої.
Мені завжди хотілося прикрутити їх до її голови шурупами, бо здавалося, вони ось-ось злетять.
Ясно: ці шапочки не мають жодної практичної користі, - вони не гріють голову і не захищають її від сонячних променів.
В цьому вся фішка моди - ті, кого ви називаєте рагулями, посилають нам месидж: «Ми можемо носити шмотки не для практичного застосування, а для краси, як ми її розуміємо (а розуміємо ми її як хочемо, де хочемо і за скільки хочемо )».
І правда, валіза Діми Коляденко явно не для того, щоб їздити на дачу за картоплею.
Хоча він, без сумніву, може за нею поїхати і з валізою, ще й зробити з цього, вибачте на слові, геппенінґ.
Те, що нам демонструють герої блогу Рагу.лі, підходить під старе, але точне визначення: буржуазне.
Такими ж буржуазними - непрактичними, але пафосними - в ХІХ-му і на початку ХХ-го віків були циліндри.
І у цієї моди знаходилися свої критики - люди, які, думаю, за своїм психічним складом мало чим відрізняються від творців та відвідувачів Рагу.лі’в .
Подивіться на плакат. Бачите, наскільки непрактичний, не функціональний одяг американського буржуя: незручний циліндр, абсолютно даремний метелик, пафосні запонки.
У той час як у комуністично налаштованого робітника кашкет, здатний і зігріти голову (привіт Осадчій!), і захистити очі від сонячного світла, відсутність прикрас на шиї і великий ґудзик на рукаві.
Тільки не кажіть, що це всього лише плід радянської пропаганди: циліндри дійсно майже століття були модні у світі тих, хто вважав себе елітою на Заході.
Я ще застав ті часи, коли колишні радянські люди, побувавши ТАМ, з придихом говорили: у нас в «совку» люди вулицями у всьому сірому ходять, а ось ТАМ...
Але ж для того, щоб на вулицях з'являлися яскраво одягнені громадяни, потрібно хоча б частину цієї яскравості перевірити в спеціальних лабораторіях, якими і є світські вечірки.
Хоча, як я вже казав, в цьому одязі на вулиці з'являтися не можна. Всім же, хто не проти посміятися над рагулями, непогано було б зрозуміти: явище, яке викликає у вас такі бурхливі емоції - побічний ефект буржуазності.
Робимо висновок: Україна міцно стала на рейки капіталістичного розвитку. І якщо ми його приймаємо, то вже будьте ласкаві прийняти його екстравагантну моду.
І можливо, років через 40 модники середини сторіччя колекціонуватимуть jpg-файли (чи який там у мабутньому буде стандарт) Віктора Павліка у блискучому костюмі, копіюватимуть деталі рюшів Діани Дорожкіної і казатимуть: "Оце люди вдягалися..."
