Що робити далі? Інструкція Джина Шарпа по виробленню стратегії революції

Все йде до того, що швидко Майдан не закінчиться. Саме час відкласти безліч організаційних справ і виділити декілька днів на стратегію. Нарізання волонтерами бутербродів це добре, але Януковича канапками у відставку не відправиш. Пропонуємо розділ (№5) Підручника із стратегічного плануваня Джина Шарпа, якого в Росії називають «батьком кольорових революцій»

Базовий стратегічний аналіз: джерела сил опонентів

Реалістичне стратегічне планування вимагає визначення джерел сили опонентів, та вивчення того, чи можливо - а якщо можливо, то як саме - послабити чи заблокувати ці джерела.

У Сербії під час планування кампанії зі скинення диктатури Мілошевича Срдя Попович та його колеги зосередилися на шістьох виявлених джерелах політичної сили будь-якого правителя.

Огляд: «Політика ненасильницьких дій» (The Politics of Nonviolent Action), с. 11-12 та 744-755.

До цих шести джерел належать: влада (як узаконена система), людські ресурси, знання та навики, нематеріальні фактори, матеріальні ресурси та санкції (покарання). Всі вони опиняються в розпорядженні правителя внаслідок підтримки, допомоги, покори та співпраці населення та громадських інституцій. Групи та інституції, що постачають правителям необхідні джерела влади, Роберт Л. Хелві назвав «опорними стовпами» режиму.

Ці групи та установи не є безумовним джерелом постачання сили. Рівень їхньої підтримки завжди буде змінюватися, і його можна змінити зумисно. Коли «опорні стовпи» стають ненадійними, коли через це зменшується чи навіть повністю припияється постачання ресурсів сили, режим гноблення починає слабшати. Якщо джерела сили повністю заблоковані, режим гноблення потенційно може втратити владу та розвалитися.

Майдан під час виступу "Океану Ельзи". 14 грудня, субота

Ці міркування та сербський досвід підказують, що найголовнішим фактором під час складання масштабної компанії має бути перевірка, чи певна протестна кампанія зменшить або збільшить силу опонентів. Цей принцип також придатний для оцінювання можливих стратегій та завдань у обмежених кампаніях.

Не менш суттєвим є й протилежний підхід: чи стануть джерела сили учасників опору потужнішими чи слабшими внаслідок кожної обмеженої кампанії?

Розробникам стратегічних планів слід серйозно розглянути ці питання.

Базовий стратегічний аналіз: баланс залежностей

Акції соціальної, економічної та політичної непокори (відомі як бойкоти) утворюють великі групи доступних методів ненасильницької боротьби.

Ці методи можуть потужно впливати на опонентів тільки тоді, якщо ті товари, послуги та інші джерела влади, що потрапили під бойкот, є справді потрібними, і якщо опоненти в цьому сенсі залежать від протестувальників. Якщо існує залежність від чогось дуже потрібного, акції непокори, спрямовані на обмеження чи припинення постачання, потенційно є дуже потужними. Якщо ж обидві сторони залежать одна від одної в чомусь дуже важливому, конфлікт, імовірно, стане набагато складнішим. Ці реалії слід уважно брати до уваги під час планування стратегії опору.

Розподіл та баланс залежностей потужно впливає на ефект від акцій непокори. Тому під час стратегічного планування слід відповісти на такі питання:

- Яка сторона залежить від іншої у сенсі потреб у товарах, послугах та джерелах сили, і до якої міри?

- Чи є ця залежність односторонньою, чи навпаки, обидві сторони значною мірою залежать одна від одної?

- Чи може залежна сторона або сторони, створити альтернативні товари, послуги чи джерела сили на заміну тих, які були обмежені чи заблоковані акціями непокори, проведеними іншою стороною?

Базовий стратегічний аналіз: статус громадянського суспільства

Третій великий фактор, який слід взяти до уваги, - це статус незалежних груп та інституцій суспільства, «місць сили», як про це зазначалося вище. Готуючи начерки стратегії, і пізніше, застосовуючи її у відкритому конфлікті, важливо приділити велику увагу інституціям, що не перебувають під контролем державних структур. Ці «місця сили» можуть мати інакші цілі, багато з них є цілком аполітичними. Деякі можуть бути однозначно політичними. Застосування владного потенціалу цих «місць сили» може полягати або в простому просвітництві (наприклад, освіта), або у підриві підвалин системи (наприклад, акції непокори у державній службі), або навіть у ліквідації гноблення (наприклад, розвал адміністративної та силової систем опонентів).

У цілому ці групи та інституції часто називають «громадянським суспільством». Якщо в суспільстві ці «місця сили» представлені в значній кількості та якості, вони можуть стати тією базою, яка отримає повноваження населення в боротьбі за демократизацію. Ці «місця» можуть суттєво допомогти населенню, що чинить опір, проводити акції непокори, спрямовані на обмеження чи блокування джерел сили владного режиму. Забезпечуючи солідарність та підтримку, такі організації можуть також допомогти населенню вистояти під час украй брутальних репресій.

Якщо в суспільстві ці «місця сили» не представлені в значній кількості й не мають значної потуги, ця їхня слабкість чи відсутність має бути взята до уваги під час планування масштабної стратегії та стратегій індивідуальних кампаній-складників. З цієї причини початкові дії в довготерміновій боротьбі, спрямованій на усунення диктатури, слід суттєво обмежувати та обережно й поетапно виконувати.

Для того, щоб покласти край гнобленню, довготермінова боротьба має бути достатньо сильною. Тому майже обов’язково потрібно, щоб «місця сили» існували, виникали спонтанно або свідомо створювалися та мобілізувалися. Посилення та створення цих «місць сили» має стати пріоритетом.

Подібні «місця сили» у формі різноманітних «рад» виникали під час угорської революції 1956-1957 років перед тим, як боротьба набула характеру військових дій після того, як армія Угорщини спробувала воювати проти військових сил Радянського Союзу. Після того, як цей збройний опір було придушено, розпочалася друга фаза ненасильницької боротьби.

Статус та умови існування «місць сили» вимагають уваги зі сторони розробників стратегії.

Базовий стратегічний аналіз: чи спроможні мета та акції кампанії ще більше послабити слабкі сторони системи пригноблення?

Четвертий значний фактор, який слід взяти до уваги під час планування масштабної стратегії та стратегій кампаній-компонентів, - чи мета й дії учасників ще більше послаблюють ті слабкі сторони, які притаманні крайній диктатурі чи іншій системі пригноблення.

На противагу поширеній точці зору, крайні диктатури та інші системи домінування не є такими непорушно сильними, якими представляються чи якими їх вважають. Ці режими зазвичай мають внутрішні проблеми та динаміку, що періодично послаблює централізований контроль та їхню довговічність.Діяльність сил опору, що погіршує ці вроджені слабкі якості, з більшою імовірністю матиме потужніший вплив, ніж та діяльність, яка цього не робить.

Про перелік слабких якостей крайніх диктатур читайте: «Громадянська влада та політична свобода» (Social Power and Political Freedom), С. 100-101. Сторінок: 2. Загалом сторінок з цієї теми: 772.

Ми використовуємо наступну робочу гіпотезу: дії, що послаблюють вже існуючі вразливі сторони, імовірно, матимуть суттєвіший згубний вплив на диктатуру, ніж ті дії, які не мають цього ефекту.

Базовий стратегічний аналіз: важливість ініціативи в конфлікті

Для забезпечення ефективності ненасильницької боротьби важливо, щоб учасники опору захоплювали ініціативу на початковому етапі, і також зберігали її протягом усього конфлікту. Протестувальники не мають дозволяти, щоб їх опускали до ролі сторони, що тільки реагує на дії їхніх опонентів.

Збереження ініціативи можливе навіть тоді, коли результати стратегічного оцінювання початково вказують на те, що чинний режим є вкрай потужним, а учасники опору набагато слабші. Збереження ініціативи має значення і в агресивній, і в оборонній фазах конфлікту.

Як вибрати розробників стратегії

У певний момент під час обдумування боротьби, спрямованої на ліквідацію гноблення, виникає потреба визначити осіб, які готуватимуть масштабну стратегію цієї боротьби. Добір розробників слід вести дуже уважно, тому що не всі, хто висловлює бажання брати в цьому участь, є наймудрішими та найдосвідченішими. Особи, що не спромоглися прочитати літературу з цієї теми, не підходять. «Люди зі сторони», які не мають глибоких знань країни та суспільства, не повинні залучатися до процесу розробки плану.

Участь у плануванні майбутньої ненасильницької боротьби погано поінформованих, догматичних чи зосереджених на собі осіб може призвести до катастрофи. Крім цього, важливо, щоб розробники плану не мали особистих «порядків денних», що перешкоджали б процесу планування.

З позитивної точки зору, розробниками мають бути люди, що показали спроможність думати та планувати стратегічно. Більшість людей наразі такої здібності не має.

Етап планування, звісно ж, має початися після ґрунтовного читання літератури, обдумування та міркування, - як це описано в цьому документі.

Розробники плану в першу чергу повинні мати здатність створювати як масштабну стратегію, так і стратегію для обмежених кампаній-компонентів.

Жорстокість режиму крайнього гноблення призведе до того, що формування та діяльність групи розробників стратегічних планів будуть вкрай складними, а часто й небезпечними. Деяким особам доведеться уникати арешту. Учасникам опору буде важко проводити зібрання, серед них можуть виявитися агенти-провокатори.

Групи, що планували дії опору, часом були спроможні працювати там, де цього ніхто не сподівався. У окупованій нацистами Норвегії дванадцять людей зустрілися в столиці і сформували таємну групу, що керувала опором. Тисячі жінок зібралися біля штабу гестапо в Берліні під стінами тимчасової тюрми, вимагаючи звільнення їхніх чоловіків-євреїв. Вони перемогли.

У певних ситуаціях можуть стати в пригоді політемігранти. Нові технології зв’язку також допомагають ретельному плануванню.

Критики можуть вказати на той факт, що стратегічне планування такого масштабу та глибини, спрямоване на ведення ненасильницької боротьби за визволення, ніколи раніше не проводилося. Вони можуть навіть заявити, що в такому плануванні нема необхідності.

Стратегічне планування буде застосовуватися значно частіше, ніж цього очікують. Коли дозволяє ситуація, перед групою, що готує план, слід поставити завдання розробити попередню масштабну стратегію, яку потім оцінить ширша група.

У деяких жорстких ситуаціях оцінка плану масштабної стратегії буде неможливою. Попри це, навіть за вкрай суворих режимів крихітна, але розумна група розробників стратегії зможе час від часу створювати плани та розповсюджувати інструкції щодо дій. Їхні рекомендації можна попередньо перевірити, оцінивши реакцію громади на заклик до незначних, але помітних і при цьому порівняно безпечних акцій, які не потребуватимуть подальшого керування. Реакція вкаже на те, чи слід почекати довше, поки зростуть опозиційні настрої, чи населення вже готове до більш ризикованих дій.

Якщо є можливість оцінити план, його попередній варіант можна схвалити, повернути на перегляд або відхилити і натомість розробити нову масштабну стратегію.

Базові стратегічні рішення

Групи зі стратегічного планування ще на ранніх етапах обговорення повинні вирішити, принаймні попередньо, який механізм ненасильницьких дій вони збираються застосовувати: зміну поглядів, компроміс, ненасильницький примус чи дезінтеграцію (руйнування). У контексті диктатури чи інших потужних режимів пригноблення вони майже напевне зосередяться на ненасильницькому примусі чи дезінтеграції.

Особам, що готують план масштабної стратегії, буде потрібно взяти до уваги, чи один тільки дисциплінований масовий опір, неспівпраця та непокора спроможні зруйнувати потужну диктатуру або іншу систему гноблення? Втім, так буває нечасто, і в цьому не можна бути впевненим. У іншому випадку буде необхідно запланувати, як саме почати боротьбу і як вести та концентрувати окремі кампанії в межах цієї боротьби.

Теми обмежених кампаній мають бути такими, щоб це викликало широку підтримку всього населення. Крім цього, обрані теми мають сприйматися як однозначно справедливі, і при цьому режиму має бути складно відмовитися їх визнавати. Ці теми мають бути такими, щодо яки режим може неохоче піти на поступки або в яких режим може зазнати поразки від організованих громадян.

Слід з великою ретельністю обирати індивідуальні методи дій, які будуть застосовуватися під час різних стадій конфлікту. У рамках техніки ненасильницьких дій існує багато окремих методів, але не всі вони є розважливим вибором в умовах певного конфлікту. Деякі виявляться невдалим вибором, і тільки окремі зможуть зробити потужний внесок у досягнення успіху. Застосовані методи мають бути здатні допомогти учасникам опору в досягненні їхніх цілей та у виконанні обраної стратегії.

Про обговорення факторів, які слід взяти до уваги під час вибору методів, читайте «Політика ненасильницьких дій», С. 501-504. Всього сторінок – 4.

Пізніше, під час розвитку конфлікту, як масштаб дій, так і специфічні завдання кампаній можуть розширюватися. Протидія режиму, особливо репресії, також можуть стати більш жорсткими, особливо якщо дії опору обходяться режимові диктатури все дорожче.

Знання та розуміння, здобуті завдяки роботі з літературою, вказаною в цьому посібнику, допоможуть розробникам планів визначати, які додаткові завдання та дії з планування їм слід виконати.

Укладання масштабної стратегії

Під час розробки основних характеристик масштабної стратегії слід взяти до уваги уваги ті питання, що стоять на кону, та важелі впливу, що є в розпорядженні потенціальних протестувальників.

- Як співвідносяться сильні та слабкі сторони груп, що протидіють у конфлікті;

- з яких саме питань вкрай важливо діяти?

- Які головні важелі впливу можуть застосувати сили опору?

- Як ці важелі впливу, що є в розпорядженні протестувальників, співвідносяться із окресленням масштабної стратегії цих протестувальників?

- Як ці важелі впливу, що є в розпорядженні протестувальників, співвідносяться із встановленими слабкими сторонами опонентів?

- Які «опорні стовпи» диктатури потенційно вразливі до застосування важелів впливу, що є в розпорядженні протестувальників?

Всі ці розширені знання та розуміння допоможуть розробникам стратегічних планів скласти мудру масштабну стратегію. Розроблена масштабна стратегія боротьби визначить базову схему дій під час майбутнього конфлікту. Тактика та методи важливі, але мають вторинне значення.

Про обговорення основних елементів у плануванні стратегій: «Політика ненасильницьких дій», («The Politics of Nonviolent Action»), С. 495-510. Це повторне читання.

Про представлення стратегічних питань та принципів у ході розвитку конфлікту: «Ведучи ненасильницьку боротьбу» («Waging Nonviolent Struggle»), С. 447-508. Сторінок – 62. Загалом сторінок з цієї теми: 838

Перший проект плану масштабної стратегії може початково укладатися на основі міркувань кількох осіб, але остаточний текст має готувати одна людина в команді. Коли проект готовий, його слід критично переглянути у більшій групі, всі члени якої повинні перед цим вивчити всю наведену тут літературу. Якщо перший проект масштабної стратегії виявиться неприйнятним, тоді слід починати все із самого початку, або принаймні зробити значну переробку.

Якщо, навпаки, виявиться, що перший проект орієнтовно знаходиться на вірному шляху, на цьому етапі, можливо, знадобляться лише обмежені вдосконалення. Якщо масштабна стратегія мудро розроблена та вміло застосована, є гарні шанси на те, що учасники опору зможуть суттєво розширити потенціал розгортання ефективного руху за звільнення.

Головну працю Шаппа «Від диктатури до демократії» читайте тут