B Росії визріває бунт «чорних полковників»?
Радикальна військова реформа в РФ може мати серйозні політичні наслідки – адже переконлива кількість «незгодних» у погонах є значно небезпечнішою для Кремля, ніж об’єднання правозахисників і демократів. Невдоволення армійськими перетвореннями вже добре помітне на військових та ветеранських форумах.
Автор: Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ
На початку свого «царствування» Володмир Путін та його команда полюбляли апелювати до Алєксандра ІІІ як до свого ідеологічного попередника і натхненника. Мовляв, саме за правління цього імператора Росія жила у мирі і злагоді, недарма ж тодішнього «хозяина земли российской» називали Алєксандром Миротворцем.
Цьому царю, відомому антизахіднику і консерватору, зокрема належать такі слова: «В Росії є тільки два союзники – армія і флот».
Попередній та наступний досвід засвідчив, що справді таки у правлячого режиму в цій країні немає більш відданої опори, ніж військові.
Саме офіцерство в роки громадянської війни було головною силою у боротьбі проти революційних перетворень, і саме «червоні» генерали у 1991-му масово підтримали ГКЧП.
Навіть демократ Єльцин втримав владу у 93-му через те, коли дивізія Дзержинського та повітряно-десантні з’єднання за наказом генерала Грачова штурмували Білий Дім.
Тобто схема завжди була одна: хто б не правив країною – монарх, комуніст чи демократ, він завжди має при собі двох вірних союзників – армію і флот.
Безперечно, на цих союзників розраховує і дует Путіна-Мєдвєдєва. З приходом першого до влади дух мілітаризму у країні аж зашкалює: сам кремлівський господар то на винищувачі, то на підводному човні, незчисленні фільми про кадетів, курсантів, солдатів, десантуру, морпехів, спецназівців…
Престиж армії, що почав занепадати з часів перебудови і був непевним у 90-ті, помітно зріс.
Військове відомство почали значно краще фінансувати, зіграли свою роль показові війни на Кавказі, відновилося протистояння з Америкою і НАТО (на радість багатьох генералів повернули старого «предполагаемого противника»).
Словом, ніщо не віщували біди, доки не розпочалася військова реформа, що скорочує армію РФ майже на третину, при чому головним чином за рахунок офіцерського корпусу.
Вже цього навчального року у шість (!) разів скоротилася кількість курсантів-першокурсників.
На часі – масове скорочення кадрових офіцерів.
Внаслідок реформи замість вірних союзників до 2012 року російська влада матиме у своєму «тилу», за інформацією «Независимой газеты» 117,5 тис відставників, половина з яких не матиме пенсії і з примарним шансом отримати житло.
Додайте сюди ще 10-20 тисяч пацанів, які втратили шанс стати військовими через закриття оборонних вишів плюс армію нинішніх офіцерів у відставці, серед яких прибічників реформи дуже мало.
З відкритою критикою реформи виступають крайні праві (думаю, їхній натхненник Алєксандр ІІІ цього б також не схвалив) та комуністи, які обстоюють створену ними оборонну модель.
У підсумку маємо доволі значну силу «незгодних» - це куди більше за кількість людей, яких бентежить свобода слова, згортання демократії та права людини в РФ. Додайте сюди традиційну, набуту ще за радянських часів, нелюбов кадрових офіцерів до «особистів»-кгбешників. А Путін - представник саме цією верстви. Нерідко на військових та ветеранських форумах реформу інакше як ФСБшною не називають.
Найбільш радикальні противники реформи називають її ледь не державною зрадою, капітуляцією перед США та Китаєм, порівнюють скорочення офіцерського корпусу зі сталінськими чистками.
Усім відомо, що Інтернет-форуми переповнені психопатами, а у військово-ветеранському середовищі їх ніколи не бракувало. Втім, одностайність кадрових офіцерів – від керівників Генштабу до молодших офіцерів - вражає.
Одним із найбільш повторюваних аргументів є те, що реформа підготована цивільним «шпаком» Сердюковим під диктовку гебні.
Важко судити, чи буде армійська реформа вдалою і чи справді вона зробить російське військо сучасним і ефективним. Більш важливими виглядають «побічні» ефекти: втрата довіри офіцерства до чинної російської влади.
Це невдоволення може спокійно тліти собі на інет-форумах та кухонних балачках - за умови, що відставники і кадрові офіцери матимуть бодай нинішній рівень соцзахисту. У протилежному випадку освічені, дисципліновані та ще й обізнані зі зброєю люди можуть влитися до опозиційних партій чи створити свою власну – а там, як знати, можливо, й до «корніловського мятежа» недалеко.
Таких думок доходиш, коли читаєш коментарі афганських ветеранів: «Думаю, что люди типа Путина, Медведева и им подобные перевёртыши(наглые и самодовольные рожи в своей мнимой значимрсти) дело ведут не организации какой-либо новой (старой) российской государственности, а ведут дело к тому, чтобы в условиях нынешней России закрепить за собой и за теми, кто ими управляет лишь то,что они имеют сегодня - нефть и газ с коммуникациями, лес и др.сырьевое производство.
Какое же будет государственное устройство такой России - их интересует в последнюю очередь. Организовать что-либо по мощи подобное СССР они не могут, ибо исключили из государствообразующей работы практически весь народ.
Армия разложена и недееспособна выполнять современные задачи по защите российской новой государственности. А поэтому господа Путины-Медведевы не будут рыпаться (упаси боже!) против США или Европы всерьёз.
Устраивать милитаристские шоу для внутреннего потребления (как т.н. Кавказская война, полёты и переходы самолётов и кораблей через океаны) они будут и впредь, чтобы держать народ в необходимом для них состоянии "патриотизма", чтобы не дать народу ужаснуться от реального положения в стране и выйти,наконец,из состояния КОМЫ,в которой находится уже 20 лет».
Або: «Но почему состав АРМИИ, имеющий на руках современное оружие: танки, ракеты, самолеты, флот и.т.д. уподобилось стаду баранов, которых гонят на забой? 200 тысяч офицеров, мичманов, преподавателей ВУЗов, военных училищ, плюс генералы и адмиралы, офицеры изгнанные ранее из рядов ВС за патриотизм,- огромная армия, не могут справиться с опереточной кликой предателей?
Какое может быть к АРМИИ уважение народа, если она, имея на руках оружие, не может защитить свою честь? Прыщи типа Ельцина-Путина приходят и уходят; народ и АРМИЯ остаются».
До речі, у «несогласных» офіцерів вже намітився свій ідеолог – генерал-полковник Лєонід Івашов, який відкрито і нещадно критикує нинішню військову реформу в РФ.
Наскільки вагомими і переконливими є аргументи генерала Івашова, в статтях якого відчувається прагнення радянського реваншу, можна судити з того, що йому «аплодують» в інтернеті відставники-ветерани, розгублені і деморалізовані молоді офіцери, радикали-великодержавники усіх мастей.
Подібні пристрасті кипіли в офіцерському середовищі в останні роки існування СРСР. Тоді теж був реакціонер-ідеолог - генерал Альбєрт Макашов, який зі сторінок «Красной Звезды» закликав забивати камінням усіх, хто «чинить наклепи на армію».
Під проводом цього ж генерала бойовики у жовтні 1993-го штурмували московські мерію і боронили Білий Дім від проєльцинських військ.
Можливо, і зараз радикалізація офіцерства не набуде масового характеру. Але очевидно одне: Кремль поступово втрачає одного з вічних (за Алєксандром ІІІ) союзників – «безпогонні » офіцери навряд чи надалі залишатимуться в авангарді лояльних громадян.
Наприкінці 60-их генерал де Голль зумів втримати владу саме завдяки цьому консервативному електоратові – на захист президента П’ятої Республіки стали ветерани колоніальних війн. Схоже, Путін і Мєдвєдєв не залишають собі такого надійного резерву.
