Без перевиборів Ради по «відкритих списках» в країні нічого не зміниться

Більше того, майже всі провідні парламентські сили ще рік-два тому обіцяли запровадити саме таку виборчу модель.

Якщо мажоритарно-пропорційна модель посилює недоліки пропорційної та мажоритарної складових, то пропорційна система з преференціями, навпаки, зберігає головні переваги як мажоритарної, так і пропорційної системи.

З одного боку, ця система суто пропорційна, тобто мандати діляться між партіями, що подолали виборчий бар’єр, пропорційно отриманим голосам. А отже, в парламенті відображена позиція всіх значних груп виборців. З мажоритарною ж цю систему ріднить прямий вплив виборців, а не партійних вождів на те, хто отримає депутатський мандат, а хто ні. Саме так обираються депутати у Польщі, Чехії, Фінляндії та низці інших країн.

Як працює ця система?

Найбільш підходяща для нас модель – країна ділиться на багатомандатні округи, в кожному з яких партія висуває список. В Україні межі округів можуть, наприклад, співпадати з межами областей, і тоді кожна область обиратиме число депутатів, пропорційне її населенню. І з’їзд кожної партії зможе висунути у Києві список довжиною до 26 кандидатів, на Полтавщині – до 16, на Донеччині - 42, в Севастополі– до 4 і т.д.

Клікніть на малюнок, щоб збільшити

Як працюють "відкриті списки"? На малюнку зображений дещо інший варіант "системи з преференціями", ніж пропонує автор статті. Замість "преференційних" округів розміром з область на інфографіці йдеться про 450 таких округів. Але суть від цього не змінюється. Графіка "Український Тиждень"

Загалом партія може висунути 450 кандидатів, але кожен з них змагатиметься не по всій країні, а в конкретній області. Причому поняття «голови» і «хвоста» списку втратять свій сенс. Відповідно не буде «прохідних» і «непрохідних» місць, хіба що сприятливі чи несприятливі для певної партії області. Отже продавати місця у списку стане неможливо. Але кожен з 450 кандидатів від партії, яка здолає виборчий бар’єр по країні, матиме шанс отримати мандат. Все залежить від того наскільки, крім партійної, буде ефективна і його власна виборча кампанія.

В бюлетені розмішаються прізвища всіх кандидатів з усіх партійних списків, висунутих по цьому окрузі. І виборець може проголосувати за конкретного кандидата або ж, якщо не хоче морочитися , - за партію цілому. В більшості округів бюлетень буде довший ніж зараз і виглядатиме швидше за все як брошура, де на кожній сторінці буде окремий партійний список.

Голоси рахуються спочатку за партіями, щоб визначити, які партії здолали бар’єр по країні і скільки мандатів належить кожній з них. Однак діляться ці мандати тепер по областях, залежно від волевиявлення людей.

Наприклад, якби виборці голосували за відкритими списками з преференціями і партії отримали б у кожній області стільки ж голосів, як на виборах 28 жовтня, то «Батьківщина» мала б 123 мандати. Якщо не вдаватися в нюанси, то у Києві, маючи 31% голосів, ця партія отримала б 9 мандатів з 26, а в Донецькій області, маючи 5,3% підтримки – 2 мандати.

Але хто саме з висунутого партією списку стане депутатом, а хто – ні, залежало б від виборців. Для цього після підрахунку голосів за партійні списки в цілому рахуються голоси, отримані конкретними кандидатами з прохідних списків. І потрапляють до Ради саме ті 9 кандидатів у Києві, 2 на Донеччині і т.д., які отримають більше голосів, ніж їхні однопартійці у цьому ж окрузі.

Недоліків у такої системи небагато – вже згадана довжина бюлетеня, дещо складніша система підрахунків. І ще певна напруга всередині партій, адже виходить, що кожен кандидат змагається і з однопартійцями, намагаючись здобути голосів більше, ніж його колеги.

"Внутрішньопартійна напруга "є недоліком лише для різного роду інтиганів і слабких полтиків. Суспільство ж у цілому тільки виграє , від здорової конкуренції й демократизації партійного життя. Причому це стосується всіх партій, які братимуть участь у виборах, оскільки таку конкуренцію створює сама система, незалежно від бажання вождів.

Більше того така система суттєво зменшить можливість для фальсифікацій, бо кандидати з одної партії слідкуватимуть один за одним, аби свої ж не вкрали перемогу.

Кожен кандидат, агітуючи за свою партію (оскільки саме між партіями діляться мандати і саме партія має здолати бар’єр), водночас буде змушений іти до виборця, шукаючи свої голоси серед тих груп населення чи в тих місцевостях, де він вважатиме це ефективним.

Відтак зв'язок кандидатів та партій з виборцями буде набагато міцнішим, ніж зараз. А самі партії за такої системи або розбудують розгалужену мережу по всій країні й демократизуються, або втрачатимуть підтримку. Більша залежність кандидатів від виборців, аніж від партійної верхівки зведе нанівець торгівлю місцями в списках і запустить «соціальні ліфти» для партійних активістів. Партії стануть більш ідеологічними й тісніше пов’язаними зі «своїми» виборцями.

До речі, ця система чудово підходить і для місцевих виборів, принаймні на рівні областей і великих міст.

Безумовно, будь яка виборча система - не панацея. Але «відкриті списки» не лише зроблять вибори більш демократичними, а й стимулюватимуть прихід нових активних людей до політики й розвиток масових партій з розгалуженою структурою, тісно пов’язаних із суспільством. Фактично усунуть монополію «стрих» політиків на кадрові рішення і дозволять активістм Майдану прийти у велику політику.

Поки і опозиція і влада юояться Майдану маємо, не побоюся цього слова, унікальний шанс змусити їх прийняти новий виборчий закон з відкритими спсками.

Чим погана мажоритарна?

Мажоритарна система, як це видно вже з її назви, передбачає, що переможцем виборів є кандидат, який у своєму окрузі набрав більшість голосів. У варіанті, що застосовується в Україні (як і в більшості країн, де діє мажоритарна чи змішана система) – більшість відносно інших кандидатів. Тобто, щоб стати депутатом, кандидату достатньо посісти перше місце.

Від часу запровадження прямих виборів саме мажоритарна система діяла в усіх країнах парламентської демократії, але до кінця ХІХ століття стала очевидною її ключова вада. Скажімо, якщо в якійсь країні обирається парламент зі 100 депутатів, і 55% виборців у кожному окрузі проголосують за кандидатів партії «А», а 45% - за кандидатів партії «Б», то партія «А» переможе в кожному окрузі і отримає всі 100 мандатів. Тоді як партія «Б», яку підтримало майже пів країни – не отримає жодного. І це не просто теорія.

Приклад з життя – перші вільні вибори до сенату Польщі в 1989 році, коли «Солідарність», отримавши підтримку близько 70% виборців, здобула 99% мандатів.

Хоча на практиці такі екстремальні випадки трапляються рідко, бо партій насправді більше, ніж дві, і мешканці різних округів мають різні партійні симпатії, все ж ігнорування голосів величезної частини виборців за мажоритарної системи очевидне.

Саме тому упродовж ХХ століття більшість країн Європи і чимало держав на інших континентах запровадили пропорційну систему виборів (уперше застосована в Бельгії 1899 року). За цією системою мандати в парламенті чи місцевих радах розподілялися приблизно пропорційно голосам людей, як це можна побачити на вище описаному прикладі виборів 2007 року в Україні.

І хоча пропорційна система домінує в сучасному світі, деякі країни зберегли мажоритарну. Це переважно або країни з міцною демократичною традицією й потужними партіями (Великобританія, Канада, США, Франція), або, навпаки, авторитарні режими на кшталт Білорусі чи низки африканських держав, де роль партій і парламенту свідомо нівелюється.

Ще деякі країни, серед яких і Україна, запровадили змішану модель виборів, поєднавши пропорційну й мажоритарну системи. Причини для зміни виборчої системи у різних випадках. У нас визначальним стало прагнення Януковича і його партії уникнути прогнозованої поразки на нинішніх виборах. Тому контрольована Банковою Верховна Рада рік тому змінила виборчу систему з пропорційної на змішану.

План спрацював. Якби на нинішніх виборах діяла пропорційна система, то «Батьківщина», УДАР і «Свобода» отримали б сумарно 240 мандатів, а регіонали й комуністи лише 210. За змішаною ж системою Банкова отримує 250-260 підконтрольних депутатів.

В українських реаліях мажоритарна складова виборів має й додаткові негативні сторони. Насамперед, значно збільшує можливості для зловживань і фальсифікації виборів.

Кандидат-мажоритарник, якого підтримує влада, може не лише приховувати свої політичні погляди, але й підкуповувати виборців різноманітними способами – від банальної роздачі продуктів чи грошей до приписування собі будівництва дороги чи школи, насправді збудованої за кошти платників податків.

Найбільші махінації з підрахунком голосів відбуваються саме в мажоритарних округах, де кілька сот чи й кількадесят голосів можуть визначити переможця.

Наша пропорційна система – теж профанація

Натомість депутат-списочник це сірий фантом, який існує тільки у телевізорі, і який навіть не уявляє, як потрібно проводити зустрічі з виборцями. За нього особисто ніхто ніколи не голосував.

На виборах громадяни можуть лише підтримати весь виборчий список близької їм партії, але жодним чином не впливають на розстановку кандидатів у цьому списку. Це спричиняє корупцію в партіях, котрі перетворюються на такі собі корпорації з торгівлі держдавними посадами: партійна верхівка обмінює місця списку на персональну лояльність потенційних кандидатів, і на пару мільйонів долларів за місце у «прохідній частині».

Система породжує своєрідне замкнене коло, коли істеблішмент найбільших партій – як провладних, так і опозиційних, - відтворює в кожному скликанні Ради сам себе. Можливість же як рядових партійців, так і виборців впливати на персональний склад партійних фракцій зведена до мінімуму.

Виходить, що ні мажоритарна, ні пропорційна система навіть попри перемогу Майдану не дає Україні шансу на довгоочікувані зміни. А нинішня змішана система лише поєднує недоліки мажоритарної та пропорційної, нівелюючи водночас їх переваги.

Початковий варіант статті був опублікований на ТЕКСТАХ у листопаді 2012 року.

******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

концепція вибори майдан політика