Мордор. Розповідь викраденої у Криму журналістки

А починалося все легко і весело, 9 березня ми виїхали до Криму, аби на власні очі побачити, що там відбувається і які настрої панують серед населення. Кореспонденти, фотографи та просто активісти, яким болить доля регіону.

Дорогою четверо дорослих самостійних людей натхненно брехали у слухавку рідним стосовно місця свого перебування, аби зайвий раз не травмувати їх. Ніхто не знав, що наступного разу ті побачать нас у новинах під заголовком "розшукуються".

По мірі наближення до кордону траса порожнішає. Лишається тільки наш джип-бездорожник та ще білий "Сітроен", який нас обганяє. Зустріти нашу "делегацію" виїздить знайомий мешканець Севастополя на своєму авто, до нього пересідає один із журналістів із речами. Кримчанин запевняє, що на КПП все мирно і проблем не виникне.

Перед Армянськом справжній кордон, українські військові у чорних формах із написом "Міліція" просять документи, зазирають до багажника та бажають гарної дороги.

Проте, коли ми наблизились до точки перетину, стало ясно, що "погода зіпсувалася": сміливець-сітроен стояв розпотрошений, поряд сиділи навколішках двоє заплаканих дівчат, оточених озброєними бійцями. Синьо-жовтий прапор, що його саме дістали з багажнику, викликав черговий спалах агресії.

Бультер'єри на варті

Наші дві автівки спинили, усім пасажирам було наказано вийти. Речі без зайвих церемоній опинилися на землі, по хамському поводженню стало зрозуміло, що відпускати так просто нас не збираються. Приводом для агресії у наш бік стали камери, об'єктиви, плівки, бронежилет (із офіційним на нього документом) та журналістські посвідчення. "Преса" тут апріорі означає "ворог", котрий має на меті "каламутити воду" і викривлювати реальну, ідилістичну країну.

Пасажирів "Сітроена" і нас відвели на узбіччя в рівчак, де змусили стати на коліна. Журналістові ж, що пересів до автівки севастопольця, пощастило прорватися (пізніше саме він першим забив на сполох і доклав чимало зусиль до нашого визволення). Наступні кілька годин стали суцільною стрічкою жаху.

Кожну хвилину ми відчували, що нас можуть вбити - легко й абсурдно. Психічний тиск, побої (проте без тяжких тілесних ушкоджень), залякування. Придушили шнурком, поклали на землю і дали залп з автомату в кількох сантиметрів від обличчя, порізали одяг та волосся...

"Канчайтє іх, пацани, бистрєє, только шоб немнога крові!". Особисті речі миттю перестали бути особистими, "ревізія" виявилась звичайнісіньким мародерством. Спроби діалогу, утопічні намагання переконати "солов'їв-розбійників" у своїх мирних намірах провалювалися.

Збоку знущання трохи скидалися на гарно продуману виставу. Бультер'єри рвалися з ланцюгів, проте не зривалися. Схеми закидів і наїздів видавалися чітко відпрацьованими і "обкатаними": "Я тебе впізнала! Я бачила тебе на 5 каналі!" - кричить жінка, що називає себе медичним працівником (хоча до того дня я ніколи не виступала на згаданому ТБ).

"Точно! І я бачив!" - миттю підхоплюють інші, і тицяють пальцями. "Подивіться на ці розширені зіниці - це очі наркоманки!" - знову заводить "медик". "Адназначна! На чьом ти сідіш, тварь?!" - злагоджено піддакує хор.

Серед натовпу "беркута". Подейкують, що це той самий київський "Беркут", що нині "обдарований" російськими паспортами. Вони люті й безцеремонні, б'ють з ноги сидячих навколішки хлопців.

Також є «казакі», чимало яких, вочевидь, пройшло гарячі точки і має психічні травми. Ці вояки витончено-жорстокі, злість має форму цілої доктрини. Один із них, тицяє перед очі свій паспорт і додає, що тепер я знаю, хто він і звідки, а отже, він мусить мене пристрелити, аби я не мстилася йому. Більшість "беркутівців" і козаків не ховають перед нами облич, і це наштовхує на думку, що живими нас звідси не випустять. Усі знущання ретельно фільмуються.

Між ними трапляються звичайні тітушки в шапках та гумових капцях, але при зброї.

Трохи достойніше тримаються "зелені чоловічки" в балаклавах, акцент та виправка яких видають російських військових. Вони не мародерствують і дещо стримують інших молодиків. "Не бійтеся, вас не вб'ють. Лишень не робіть дурниць, сидить тихо!" - ледь чутно промовляє один із них.

Далі був підвал по інший бік траси на посту ДАІ, засланий старими речима і ковдрами - явно призначений для утримання полонених. Потім кузов авто і нескінченна їзда по бездоріжжю під конвоєм зі зв'язаними руками (чи не відвозять нас подалі в ліс, аби знищити без свідків?).

Приїхали - кількагодинне стояння лицем до стіни з руками за спиною, ззаду - озброєні люди. Потім - допит, роздягання і дослідження речей, тест на вміст наркотичних речовин у крові (негативний результат якого щиро здивував конвоїрів, переконаних, що на Майдані стоять самі наркомани), і нарешті персональні "апартаменти" за залізними дверима кожному "екстремістові". Дівчата із "Сітроену" весь цей час з нами.

В "гостях" у "зелених"

Ми на базі "зелених чоловічків" у Севастополі, втім, у неформальних розмовах вони не приховують своєї приналежності до військ РФ.

Більшість із них - солдати-срочники, юні і щирі. Всі в балаклавах і без шевронів. Ставляться до нас із повагою, ідуть на діалог, звертаються на "ви". Весь час питають, чи немає скарг, чи потрібна медична допомога. Кажуть, що мають перевірити, чи не проходимо ми по якихось базах, після чого відпустять.

Та віриться слабо. Нас юридично не затримано, ми потрапили в полон до "стихійного" військового угрупування, ми не маємо жодних прав за законами мирного часу: ні наполягати на дзвінку рідним, ні на вимозі адвоката.Ми і не військовополоненні, закони війни на нас теж не розповсюджуються. Нас можуть протримати три дні, а можуть - три місяці, як заманеться.

На допитах намагаються "розколоти", щоб ми призналися у прозахідній діяльності.

Прискіпливо аналізують листи в пошті та смски. "А для чого ви писали статтю про російську агресію?" - питає "стихійний самооборонівець". "Я не писала такого". "Але така стаття є у вашій пошті, під вашим прізвищем. В прочитаних листах". "У якому виданні вийшла стаття?" - питаю я. Опонент промовчав. Якщо відповіді не подобаються, погрожують віддати "Беркуту", котрий тільки й хоче отримати полонених "майданівців". І однієї ночі тюремними коридорами таки залунали розмови про те, що по нас приїхав "Беркут".

В розмовах про політичну ситуацію "чоловічки", та і всі інші бійці, свято переконані, що у Києві коїться "бєспрєдєл", що вулицями ходять озброєні бандити, що вони прийшли в Севастополь як захисники, і все мирне населення від душі радіє їхній присутності.

Запевняють, що не допустять "беспрєдєла" в Криму і натякають, що Київ також треба негайно рятувати. "Ворог номер один" - звісно ж, це "Правий сектор". "Ну, ви ж розумієте, не все, що в масках - то "Правий сектор", - намагаюся пояснити я, - дуже багато провокацій і підстав відбувається..." -

"Ну звісно, агенти ФСБ!" - іронічно перебивають мене "зелені". Усі бійці, з ким вдалося поспілкуватися, глибоко співчувають Януковичу, котрого "брутально і незаконно, зі зброєю" зігнали з посади.

З тим, наскільки краще нас починали годувати, ставало очевидно, що навколо нашого зникнення піднявся ґвалт, а отже, кривдити нас не будуть. Хіба торгуватимуться, можливо, затримавши як заручників до референдуму. Проте 11 березня в обід нас вивели надвір.

Активісти після полону дають інтервю Аль-Джазері. З ліва на право: Євген Рахно, Олена Максименко, Олесь Кромпляс

Немолодий чоловік у військовій формі, що просив називати його "командиром", сказав: "Мені чхати на ваші політичні погляди. Моє завдання - вивезти вас живими і цілими за КПП". Усіх п'ятьох в'язнів посадили в мікроавтобус, командир взяв до гурту двох солдатів-срочників із автоматами, проінструктувавши їх, як діяти у разі нападу на авто. "За вас доведеться сперечатися з "Беркутом" і козаками, - пояснив він. - Зроблю все, що в моїх силах".

"Он бачите - цей блокпост утримують серби!" - проводив по ходу "екскурсію" командир. По всьому Севастополю білборди з перекресленою свастикою, гаслами типу "Фашизм не пройде" і "Прийди на референдум". У всьому іншому, місто живе своїм життям, ніби нічого не відбувається.

З того, як напружено і тривало сперечався наш провідник із козаками і пердставниками "пернатих" стало очевидно, що ці структури не підпорядковуються одна одній, і навіть конфронтують.

На блокпосту стояло близько п'яти "заарештованих" машин зі знятими номерами, вочевидь, їхні пасажири стали наступними після нас. Налагоджений конвеєр працює без збоїв.

Нам вернули машини, добряче поюзані і "обчищені" від всього "зайвого". Камери, диктофони, сім-карти, посвідчення, особисті речі та чималі суми готівки також зникли без вісті. Як жарт до багажнику був покладений армійський пайок - хліб і консерви.

Український блок-пост видавався маленькою філією львівського університету з інтелігентними студентами проти численної "нафаршированої" і готової на все різношерстої братії під прапором триколору.

Коли їхали у Крим, сил на нашому і їхньому блок-постах сили були рівні. А от дорогою назад перевага росіян - в десятки разів, принаймні на око.

Ми мчали нічною трасою як нарвані, зі знятими номерами, проте в жодного з ДАІ-шників ми не викликали запитань - вочевидь, про нас уже знали.

Крим лишався позаду, і, здавалося, назавжди. Показова гра м'язами та показування зубів (включно із відмінним військовим оснащенням та вражаючої кількістю гармат, ракет, БТРів, іншої машинерії та окопів) перед журналістами, наш порятунок сусідніми "миротворцями" - все це могло бути імпровізацією, а могло - чітко спланованою постановкою із "добрими" та "поганими" поліцейськими.

Незаперечно одне: мирні спокійні люди, що побували в руках бійців за буцімто "екстремізм", виїхали звідти дійсними екстремістами. Готовими поступитися пацифізму і пересісти із авто на БТР...

******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

крим орки війна