Пустка на кордоні. Місця постійної дислокації Армії потрібно перенести на Схід (Частина 1)

Сухопутними військами цікавився: учасник спільноти TEXTY.org.ua Олександр ПІНЧУК, картографія Діана Єременко

Стратегія Збройних Сил та сценарії застосування ЗСУ, які діяли і формально діють і досі призвели до втрати Криму і до загрози війни на Сході.

Подивитися їх можна у журналі "Національна безпека та оборона" (№5 за 2008 рік) на сторінці 28.

Що ж це за сценарії?

1. Миротворчі операції.

2. Прикордонний конфлікт, як наслідок кризової ситуації в суміжній державі.

3. Загроза масового переходу державного кордону, як наслідок тієї ж причини.

4. Протидія міжнародному тероризму.

5. Допомога в ліквідації природних та техногенних катастроф.

Дуже показово, що серед цих сценаріїв відсутня пряма військова агресія Росії проти України.

Доки наші кадрові військові неофіційно взнавали російських побратимами та загрозливо поглядали в бік Румунії „... зазіхають на Буковину!...” трапилось те, що і мало трапитись.

Основні сценарії застосування ЗСУ визначають їх дислокацію. Чи, принаймні, мали б визначати. І тут в нас не менше цікавого.

З детальною структурою та дислокацією Сухопутних військ України ви можете ознайомитись тут.

Про що це розташування свідчить? Якщо уважно подивитись, то немало цікавих речей.

1. Єдине що насправді турбувало наші Збройні Сили – відбиття масованого наступу сил НАТО з Заходу. Для цього лише на західному кордоні дислокуються три механізовані бригади та окремий механізований полк. В який сценарій застосування ЗСУ це вкладається – загадка ...

2. Схід України прикривають лише ДВІ структурні одиниці Сухопутних військ. При чому одна з них (м. Суми) є частиною посилення і, в кращому випадку, зможе завдати ворогу втрат на рубежах висування. Якщо встигне розвернутись, звичайно. Отже, більш-менш прикритим є лише Харків. А інші частини ЗСУ знаходяться на відстані в декілька сотень кілометрів.

3. Напрямок на Луганськ та Донецьк не прикриває ЖОДНА значна частина Сухопутних військ. Лише частини прикордонників та окремі підрозділи внутрішніх військ.

4. В Криму з’єднання Сухопутних військ України були відсутні ВЗАГАЛІ. Результат ми бачимо.

Сучасні військові дії характеризуються саме боротьбою за оволодіння ключовими населеними пунктами. Саме оволодіння / утримання ключових міст зараз є ключем до перемоги. Тоді як дії в полі не мають принципового значення, якщо збережені ключові міста та військові сили.

Може справа в розрахунку на мобільність Сухопутних військ? Давайте трохи порахуємо. Будемо використовувати нормативи діючого Бойового уставу Сухопутних військ (БУСВ) Росії. Вони не відрізнятимуться принципово від українських та дозволять уявити можливості військ ймовірного супротивника. Отже, відповідно до БУСВ Росії, середня швидкість танкових та змішаних колон на марші становить 25 – 30 км/год. При чому середня швидкість маршу обраховується так:

Vср = S / T,

де: Vср – середня швидкість, км/год;

S - пройдений (запланований) шлях, км;

Т – загальний час руху, год.

Відповідно до того ж документу, величина добового переходу може становити до 250 км. При чому безпосередній час руху не більше 12 годин на добу, виходячи з збереження боєздатності водійського складу. Інший час є необхідним для обслуговування техніки, відпочинку особового складу та приймання їжі.

Відстань до Луганську для 93-ї окремої механізованої бригади (Дніпропетровська область), найближчої до східного кордону, становить 400 км. Відповідно, час необхідний бригаді для маршу, з урахуванням часу підготовки, необхідних проміжних зупинок та часу розгортання в бойові порядки на новому місці, становитиме близько 2-х діб. І це мінімальний термін, тому що необхідно враховувати щонайменше ще три фактори:

1) Необхідність мобілізації. Річ в тім, що ця бригада не належить до ОСШР, отже вона укомплектована по особовому складу лише відсотків на 70. Теоретично. Отже, вона має спочатку відмобілізуватись до нормального штату, а потім вже висуватись. Робота з мобілізаційним резервом в ЗСУ майже не ведеться. Отже, скільки це потребуватиме часу – 3 дні, тиждень чи більше – напевно не скаже ніхто.

Станом на зараз для розгортання частин Збройних Сил до штатів військового часу потрібно 1 – 1,5 місяці. Подивіться скільки триває мобілізація. Мобілізаційна система практично знищена.

Обмежена мобілізація не від добра – армія просто не може прийняти таку кількість резервістів через:

- брак підготовлених резервістів (а їй потрібні саме такі);

- відсутність дієвих мобілізаційних структур;

- брак амуніції, справної техніки та оснащення.

2) Низька боєготовність Сухопутних військ України. Через що значна частина бойового складу на місці не з’явиться ніколи. Бо просто не зможе виїхати з боксів через несправність техніки. Частина техніки буде втрачена по дорозі через технічні несправності.

Адже стільки за раз техніка цих підрозділів не їздила, певно, з часів незалежності. Люди, що дістануться місця, будуть вкрай втомлені тривалим маршем „на броні”. Бо техніка радянського виробництва не забезпечує жодного комфорту бойовому складу, а це вкрай негативно відображається на його боєздатності за тривалих маршів.

Про те що Сухопутні війська взагалі нікуди не висуватимуться через брак палива або кидатимуть техніку з пустими баками на полі бою, як німці в Другу Світову, не хочеться навіть думати. Але останнє –єдине на що здатні Сухопутні війська зараз.

Фактично всі заяви керівництва про стан повної боєготовності армії – блеф. Але їм доводиться повторювати його раз по раз. Для доведення рівня боєготовності до якогось прийнятного рівня після 1 – 1,5 мобілізації нам потрібно ще 2 – 3 місяці інтенсивних навчань.

3) Протидія авіації, ОТРК та далекобійної реактивної артилерії супротивника на марші, що є цілком очікуваним для військового конфлікту. Це сприятиме уповільненню пересування, додатковим втратам та негативно впливатиме на боєздатність підрозділів.

Але ж є залізничний та авіаційний транспорт?

Звичайно. Але залізничний транспорт може використовуватись лише для перекидання частин з глибини країни не безпосередньо в зону конфлікту. Отже, частини ЗСУ, дислоковані на правому березі Дніпра, будуть перекидатись залізничним транспортом на лівий берег, по можливості ближче до зони конфлікту. А далі слідуватимуть в нові райони зосередження власним ходом. Так чи інакше, це не виключатиме значних витрат часу на:

 підготовку до висування;

 рух до місця завантаження;

 рух залізницею (з середньою швидкістю близько 50 км/год та на відстані до 1 тис. км.);

 час вивантаження;

 рух власним ходом в район зосередження;

 розгортання.

В сумі виходимо на ті ж 1,5 – 2 доби як мінімум. І то лише для ОСШР.

Станом на зараз нас врятувала відсутність негайного удару з боку РФ. Завдяки цьому ми можемо от так дуже повільно „потрошку” розгортатись та передислоковуватись. Але ні те, ні інше досі не завершене.

Неминуча прив’язка наших правобережних з'єднань до залізниці створює іншу загрозу. Залізничних мостів через Дніпро налічується близько десяти. І всі вони знаходяться в межах 500-км радіусу від території Росії. Отже, за умови оснащення російських ОТРК „Искандер” ракетами з дальністю до 500 км та головками самонаведення з точністю 2 – 3 м, це дасть змогу ймовірному супротивнику вивести з ладу або пошкодити їх всі одним ударом з високою ймовірністю.

Адже кожен з таких ОТРК оснащений двома ракетами. Влучання навіть однієї з них щонайменше виведе міст з ладу на значний час. Ймовірність цього при пуску двох ракет по одній цілі є близькою до 100 %. І наша доволі сильна ППО допоможе тут мало. Адже цей інструмент ефективний проти авіації, а ракети ОТРК з напівбалістичною траєкторією для нього маловразливі. Отже, для реалізації такого сценарію достатньо всього 10 – 12 ПУ „Искандер”, тобто одного - двох дивізіонів.

Звичайно, найймовірніше, ці дивізіони оснащуватимуться аналогом ракет для експортного варіанту комплексу „Искандер-Е” з дальністю до 280 км, що вже серійно випускаються. Але й ракети зі збільшеними параметрами вже розроблені. І ризики їх застосування цілком реальні. До аналогічних результатів призведуть і масовані удари по ключовим залізничним вузлам. Достатньо буде навіть часткового успіху.

Ризик більш ніж реальний – ВПС в жахливому стані, ППО не в кращому. Частни досі переважно на Правобережжі.

Отже, за наявної дислокації ми ризикуємо що основні частини ЗСУ взагалі опиняться на Лівобережжі не раніше ніж через тиждень. Цього часу супротивнику буде достатньо щоб окупувати лівобережну частину України та створити пряму загрозу Києву, Дніпропетровську, Запоріжжю, підготувати наступ на Південь (Херсон, Миколаїв, Одесу) та Крим по суходолу. А це не що інше як повна військова поразка України.

Транспортна авіація, в наявному вигляді, недостатня навіть для транспортування частин повітряно-десантних та аеромобільних частин. Що вже говорити про перекидання важкої бронетехніки в кількості тисячі одиниць ...

Врахуємо також, що наявна дислокація змусить Сухопутні війська України приймати бій в максимально невигідних умовах:

 з ходу;

 на непідготовлених рубежах;

 після тривалого маршу.

За значної переваги супротивника в силах це означатиме лише один результат – поразку.

А що ж супротивник? Навіть з аналогічною мобільністю, він матиме змогу з ходу захопити Луганськ та Донецьк, розташовані за 50 - 60 км від кордону. Цим він вже виконає своє завдання мінімум. І йому нікому буде протидіяти. А далі – розвивати наступ вглиб України.

Дуже турбує також наступний момент. Час від часу з навколовійськових кіл (щось на зразок „офіцери в приватних розмовах”) звучать думки, що в випадку збройного конфлікту стримати російську армію можна буде лише на рубежі Дніпра. Щось на зразок: „ ...Війни з Росією не буде. А якщо буде ... відступати. Втримати східний кордон за такої переваги Росії неможливо ...” Тож враження таке, що Схід насправді ніхто й не збирається захищати.

Так само як ніхто не готовий захищати Крим. Що є доведеним фактом.

Але це абсолютно неприйнятний підхід. Що це за „дніпровські рубежі”? Може ми взагалі просто віддамо країну агресору? Так от просто складемо лапки та оберемо „шлях збереження українського генофонду”? Більшість українців вже обирали такий шлях після 1917-го. І як це відобразилось на збереженні їх життів в 30-х та 40-х нам добре відомо.

До того ж окупація Сходу практично означатиме досягнення Росією своїх цілей. Адже те що за Дніпром їй не дуже й потрібно. Можна створити такий собі „протекторат Східна Україна”, а западенці нехай граються в незалежність за дніпровськими рубежами! Це не шлях для України. Країну потрібно захищати. Тим більше що для цього є всі можливості.

Перед тим як перейти до розгляду цих можливостей, зробимо узагальнення щодо нинішнього стану речей.

1. Стратегія та дислокація ЗСУ є повністю неадекватними існуючим військовим загрозам.

2. Східна України практично беззахисна.

Отже, ситуація більш ніж загрозлива. І вирішення цього питання є пріоритетним щодо всіх інших. Адже інакше немає сенсу говорити про переозброєння та модернізацію, бойову підготовку, грошове забезпечення та інше. Навіщо ...? Адже за наявних підходів, з новим чи старим озброєнням, підготовлена або ні, армія захистити Україну все одно нездатна.

Далі буде...

Перший варіант цієї статті зявився на ТЕКСТАХ у січні 2010 року

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

концепція росія війна армія