Рух відроджується? (репортаж Зікори з ювілейних зборів)
Іноді здавалося, що нічого й не змінилося. Адже, за великим рахунком, більшість учасників Зборів, присвячених річниці народного Руху, що пройшли в цю суботу в палаці «Україна», залишилися тими ж, якими були двадцять років тому. Якщо без пафосу, це прості романтики, які завжди перебувають у пошуку, ставлячи собі запитання: що я можу зробити для блага своєї батьківщини?
Звичайно, поки вони витрачають енергію на ці муки, знаходяться спритні люди, здатні зробити кар'єру при будь-якому режимі і в будь-якому русі. Рух для цих людей такий самий інструмент, як КПРС, тому і в суботній «Україні» таких теж було досить. І вони помітно виділялися на тлі інших учасників - власне, ювілейні збори вели саме такі люди.
Автор: Антон Зікора
На двадцятиліття багато згадували. У фойє на стендах - документи часу становлення народного Руху. Тут же - ксерокопія незабутньої статті в «Правді» «Куда движется Рух?», замітки з того самого установчого з'їзду, що пройшов 8-10 вересня в будівлі Київського політеху.
«Особенно злобствовал Л. Лукьяненко с Черниговщины», - писали прогресивні комуністичні журналісти, - «Свои антисоциалистические он излагал уже не однажды. В одном из номеров мюнхенской украинской националистической газеты «Шлях перемоги» этот деятель разглагольствовал о роли бандеровцев, которые, по его мнению, выполнили свою историческую миссию и сожалел, что часть их, оставленная для дальнейшей подрывной работы, увяла, не дав плоды…»
Модераторами Зборів були Іван Драч та Дмитро Павличко - перший, здавалося, за двадцять років ніяк не змінився, хіба що майже облисів. Кадри легендарного з'їзду пронеслися на екрані.
Тут же промайнула постать спочатку комуністичного, а потім антикомуністичного письменника Яворівського. Він вступив у Рух недаремно - тепер їздить на шикарному мерседесі.
Нещодавно Яворівський організував інші, протимошенківські, збори Руху. Драч сказав, що намагалися домовитися про проведення спільного заходу - не вдалося.
Традиційно для рухівських зборів не обійшлося без дрібних сварок. Ведучий Павличко не хотів давати слово Ярославу Кендзьору. У них старі рахунки: свого часу Павличко ніяк не хотів залишати керівництво Руху, а Кендзьор підтримував нового голову В’ячеслава Чорновола.
На сцені з'явився Президент - всі почали скандувати «Ющенко!»
Від імені української держави Віктор Андрійович висловив подяку засновникам Руху - Івану Драчу, Дмитру Павличку, Михайлу Гориню, Ігорю Юхновському, Ярославу Кендзьору та іншим. Згадав В'ячеслава Чорновола та Олеся Гончара, сказав характерну для з'їздів Руху фразу "сьогодні до влади в Україні рвуться неукраїнські сили".
Коли президент пішов, Павличко дав слово головному опонентові Руху - секретарю ЦК КПУ Леоніду Кравчуку, який згодом став ще й президентом України, а зараз працює членом партії СДПУ(о). Кравчук критикував Ющенка у руслі політики Тимошенко.
Поки зі сцени лунали промови, я пішов у народ.
Володимир Мартинюк - людина, яка теж з самого початку перебувала у Русі.
- Я жив у той час у Москві, там навчався в аспірантурі, та брав активну участь у русі «Демократична Росії», ходив на проєльцинські мітинги, - розповідає Мартинюк. - Московський Рух у той час був другим за кількістю членів після Львівського. У нас в списках значилося понад дві тисячі осіб.
- Як таке могло бути?
- Річ в тому, що Москва на той період була найбільшим українським містом світу. Офіційно людей, які мали в паспорті запис «українець», було два з половиною мільйони. Тому я тоді виступав з ідеєю про те, що українцям у Москві потрібна своя політична організація.
- І як?
- Я потім переїхав в Україну.
- Важко було тоді бути українським націоналістом у Москві?
- А я ніколи не був українським націоналістом. Одного разу я поїхав в поїзді разом з Дмитром Корчинським (нинішнім лідером «Братства») і Володимиром Чемерисом (одним з лідерів студентського руху 90-их) на з'їзд Латвійського народного Фронту.
І тоді я сказав їм, що не люблю націоналістів. Мої товариші були в шоці. Я зробив паузу і сказав, що я - український великодержавний шовініст, хочу, щоб Україна була імперією... Сьогодні Корчинський сам час від часу виступає з подібними заявами.
Лякатися не варто, жарти про Українську Імперію ходили серед рухівців наприкінці 80-х. Вважалося дуже смішно.
У перерві видали сухі пайки. Старожили кажуть, що це хороша прикмета: під час першого з'їздів людям видавали такі ж. Потім декілька років, поки головою не обрали Чорновола, були мізерні бутерброди. І ось - знову. Виходить, Рух відроджується?
