Після Майдану. Волонтери і далі допомагають пораненим. Їх знайти часом непросто

Дмитра Кидалюка декілька разів поранили на Майдані. Нещодавно повернувся із лікування в Польщі.

Потребує ще однієї операції: медики виявили уламок гранати у лівій півкулі мозку. Дмитром продовжує опікуватисчя спільнота

“Допомога постраждалим у Києві”. Волонтери цієї спільноти займаються збором коштів на потреби поранених майданівців.

Дмитро Кидалюк - один з багатьох підопічних спільноти. Революція закінчилася, а рани в учасників залишилися. Після першого буму уваги і пожертв люди часто залишаються сам-на-сам з підірваним здоров'ям. Особливо ті, хто приїхав на Майдан із провінції.

Саме для підтримки таких людей перш за все існує спільнота.

На рахунки координаторки спільноти Ірини Панченко надійшло понад півмільйона гривень. Станом на 10 квітня допомогли 76 людям на суму 555 тисяч гривень.

А почалося все 19 січня, після перших боїв на Грушевського. Ірина Панченко прочитала на «Українській правді», що в Олександрівській лікарні багато людей із вибитими очима, вирішила допомогти. Разом із друзями на власні кошти купили продукти, необхідні речі, роздали постраждалим по 200 гривень. Намагалися допомогти в першу чергу іногороднім або тим, хто не мав родичів. Тоді таких було четверо. Того дня в лікарні Ірина познайомилася із ще кількома людьми, котрі вирішили підтримати постраждалих.

«І в мене виникла ідея, – розповідає вона, – що поки чоловіки виходять на майдан, жінки могли б зорганізуватися й допомагати: відвідувати хворих, постраждалих або іншим чином діяти залежно від необхідності».

21 січня Ірина створила сторінку у соціальній мережі Facebook і закликала небайдужих поїхати в Лікарню швидкої допомоги. Кілька людей-«розвідників» створили список людей з майдану, повідомили, в яких палатах ті перебувають.

«Зустрілися з тими, хто відгукнувся, в магазині. Придбали предмети першої необхідності, як ми називаємо «стартовий пакет»: капці, білизна, сік, мінеральна вода, чашка, ложка, постільна білизна, простирадло, плед. Все, що необхідно людині, яка перебуває в палаті. Вартість такого «стартового пакета» становить 450 – 600 гривень», – розповідає Ірина Панченко.

Речі привезли чотирма автомобілями. У Лікарні швидкої допомоги виявили, що у звичайних палатах пацієнтів уже немає: їх перевели до спеціальної, міліцейської (так званого “боксу”).

«Ситуація була дуже тривожна, – пригадує Ірина. – При нас у цей бокс на каталці вивезли хлопця з реанімації, після наркозу. Я зрозуміла, що треба починати розголос. Громадськість не знала, що це лікарня-тюрма і що там сновигає міліція, що на побитих людей, немічних, нетранспортабельних заводять кримінальні справи».

Ірина була знайома із одним із адвокатів-волонтерів, які захищали пацієнтів лікарні. Завдяки правникам вдалося передати пакунки постраждалим.

Так виникла волонтерська група «Допомога постраждалим у Києві». Її засновниця Ірина за фахом – юрист. До справи підійшла дуже раціонально, діяльність групи підпорядкувала чітким принципам. Ключове у їхній роботі – раціональне витрачання коштів та звітність.

Гроші, які передають небайдужі громадяни, надходять безпосередньо на Ірині банківські картки. Тому звітність і розумне використання цих грошей, це, фактично, її «справа честі».

«Я наполягаю на тому, що будучи руками, які виконують волю громади, ми повинні розширювати коло нашої допомоги. Але повинні також підходити до цього ощадливо і розумно», – каже координаторка.

Інше важливе правило, яке волонтерка взяла собі на озброєння, – не покривати відомчі проблеми Міністерства охорони здоров’я (та його тодішньої очільниці Раїси Богатирьової). Волонтерам доводиться купувати ліки, однак лише для тих, хто цього справді потребує. При цьому передають медикаменти особисто, із рук в руки.

Ще один із постулатів – повага до приватності людей, їхня безпека. Адже волонтерська група почала свою діяльність у час масових переслідувань майданівців. Необережним висловлюванням у соцмережах чи опублікованим фото людини могли скористатися силовики.

Тому, звітуючи у Facebook про свою діяльність, волонтери намагалися не писати прізвища жертв та благодійників, шифрувати повідомлення, не вказувати більше інформації, ніж потрібно, аби не було можливості ідентифікувати особу.

При цьому цікаво, що навіть у час владних репресій таку заклопотаність безпекою людей не завжди розуміли журналісти. За словами Ірини, до неї неодноразово зверталися представники мас-медіа, і, окрім прохання про зйомку телесюжету, просили навіть надати повну базу даних із постраждалими.

Та й на інтерв’ю під час буремних подій Ірина не погоджувалася. Каже: не хотіла викривати себе. Її банківський рахунок, на який надходили кошти для допомоги, могли арештувати. А бути певною, що хтось відразу перехопить ініціативу, Ірина не могла.

«Я щаслива, що зараз можу говорити вільно», – каже вона.

Після революції особливо гостро постала потреба підтвердження того, що людина є дійсно постраждалою. Адже з’являються шахраї, котрі бажають нажитися на народних грошах. Є також небезпека, що на обіцяну урядом допомогу претендуватимуть ті, хто взагалі не був на Майдані.

На диспетчерську лінію «Допомога постраждалим у Києві» часом телефонують такі шахраї. Їх легко викрити варто лише попросити попросивши деталізувати інформацію. Ці люди зазвичай зникають, як тільки їм повідомляють, що оплачується лише лікування.

Тому зараз волонтери роблять усе можливе, аби скласти список справжніх постраждалих і щоб потім про них не забули.

Ось декілька історій:

73-річний Микола Яковлев із Чернігівщини, був поранений на Інститутській в один із кривавих днів лютого . У польовому шпиталі йому витягнули кулю і направили до лікарні № 10. Там пан Микола нікому не давав спокою. Казав, що його тримають там насильно, вимагав дати йому одяг і збирався на Майдан. Заспокоївся лише тоді, коли дізнався, що Янукович утік.

Юрій Яхно, 35 років, лікар. Травми отримав 18 лютого на Інститутській поблизу виходу з метро. Отримав перелом обох п’яткових кісток зі зміщенням уламків. Забої, гематоми, рвана рана голови, післятравматичний панкреатит. Дружина, теж лікар, перебуває у декретній відпустці. Доньці Марічці - 1 рік.

Коли силовики почали відтісняти протестувальників з Інститутської і Банкової вниз, він разом із іншими людьми потрапив у місиво біля барикад поруч із виходом із метро на Інститутській. Беркутівці били усіх підряд кийками, а в одного з них була навіть металева труба. До речі, за свідченням Юрія Яхна, один із беркутівців намагався стримувати інших силовиків і закликав не бити, бо "вони ж там подушаться..."

Юрій Яхно намагався втекти, побіг у бік вулиці Городецького, за ним гнався беркутівець із трубою. Як лікар, обирав, яка травма буде менш тяжкою - проломлена трубою голова чи поламані ноги. Тому з висоти стрибнув у котлован і відкотився вбік, щоб його там не шукали.

За цими подіями спостерігали працівники офісу. Вони і сховали Юрія Яхна. Потім волонтер вивіз потерпілого до Обласної лікарні на Баговутівській. Там він потрапив спершу до хірургічного відділення, а потім до травматології. Юрія відвідувала Людмила Мельник, помічниця народного депутата Марія Матіос. Людмила координувала збір усіх відомостей та документів.

В результаті падіння в Юрія розтрощені кістки п'ят, потрібна реабілітація не менше 2-3 місяців.

Окремий збір коштів не проводився.

Коли був в лікарні, за посередництвом пані Людмили Мельник отримав допомогу 2000 грн. від депутата Марії Матіос.

В процесі лікування були використані пластини для остеосинтезу вартістю 11 000 грн.

Від фінансової допомоги пан Юрій відмовлявся, незважаючи на те, що внаслідок важкої травми не може працювати, вдома вагітна дружина і однорічна донечка.

Просив підтримати замість нього тих, хто отримав важчі травми. Але Ірина Панченко особисто попросила не відмовлятись від вияву людської солідарності і шани, перерахувала на картку Юрія Яхна 5168 7423 0451 4999 (приват) 5000 грн. допомоги з подякою за сміливість і громадянську позицію від народу України.

Виняток із правил: допомога 40-річному харківському активісту Ємельянову Андрію, батькові трьох дітей.

Його паспорт та інші документі залишились у нападників.

Отримав травми під час сутичок з бандитами із проросійського мітингу 14-15 березня у Харкові.

Андрій підійшов до місця подій, щоб стрімити. Сепаратисти схопили його та відтягли до машини, а потім відвезли в невідомому напрямку.

Вони їхали в трьох машинах, близько 10 осіб . На цих людях не було ніяких розпізнавальних знаків. Серед нападників був і давній знайомий Андрія. Коли він зрозумів, що його впізнали, шансів на виживання у Андрія залишилось дуже мало.

Чотири години їздили по місту, вирішуючи що з ним робити, врешті-решт, вже під ранок вивезли за місто, біля селища Пісочин. Там Андрій спробував втекти, але нападники почали стріляти йому навздогін - поцілили в ноги, спину, а коли наздогнали - розбили голову та ледве живого затягли назад в машину.

Після цього вирішили відвезти Андрія і «викинути» в натовп розлючених тітушок, щоб ті «з ним розібрались». Але, оскільки Андрій був дуже закривавлений, після кількох ударів тітушки втратили інтерес до постраждалого,- йому дивом вдалося трішки відповзти, а потім міліція висмикнула його з натовпу.

В лікарню Андрія привезли у важкому стані – лікарям довелося діставати кулі з ніг та спини, зашивати тканини голови.

Машину Андрія нападники все-таки знайшли - побили, облили фарбою, бензином і декілька раз намагалися підпалити, та завершити розпочате їм щось завадило.

Травми виявилися дуже серйозними, пішло ускладнення, потрібно було знову звертатись за допомогою до лікарів. Також розпочалися погрози з боку нападників. Для того, щоб не наражати сім’ю Андрія на небезпеку, учасники Автомайдану вирішили допомогли йому виїхати на лікування до Києва

Ємельянов Андрій, Харків

З 27 березня по 7 квітня Андрій лікувався в Олександрівській клінічній лікарні міста Києва. Далі жив у друзів, відвідував лікарню для щоденних перев’язок.

Тепер час повертатись додому.

Андрій дуже скромна людина і не звик просити про допомогу, але від людей, в яких Андрій наразі проживає в Києві, стало відомо, що в нього навіть немає коштів на квиток додому.

Спільнота перказала 1 000 тисячу гривень на картку дружини Андрія, Остапенко Марині 5168 7572 5414 3284. А на картку дружини друга, в якого він мешкає в Києві - 500 грн. на квиток і дорожні витрати.

Діагноз та лікування:

1. Харківська міська клінічна лікарня швидкої допомоги ім. професора О.І. Мєщанінова (15.03.2014 (05:05) – 17.03.2014)

Діагноз: Вогнепальні рани гумовими кулями обох гомілок. Рани потиличної області. Численні забої, садна м'яких тканин обличчя, голови. Удари в поперековій області.

2. Олександрівська клінічна лікарня м. Києва – хірургічне відділення

(27.03.2014 – 07.04.2014);

Діагноз: Гострий тромбоз глибоких вен правої голені. Вогнепальне поранення обох холінів та поперекової ділянки.

3. Олександрівська клінічна лікарня м. Києва – проходить огляд та щоденні перев’язки

(07.04.2014 – дотепер).

"Хоча наша спільнота організована волонтерами в Києві для допомоги постраждалим майдану Києва від протистоянь з ворожими народу спецпризначенцями, яці захищали бандитську владу Януковича-Путіна, ми вирішили зробити виключення і надати допомогу Андрію, учаснику протистоянь в Харкові. Звертаємось із закликом до харків'ян підтримати свого земляка і всіх, хто противиться антинародному і антидемократичному режимові та сепаратистським провокаціям" , - завершує розповідь про постраждалого Фейсбук-сторінка спільноти.

Поїхав з Києва - усі забули

Дотепер волонтери знаходять майданівців, побитих 18 лютого «Беркутом». Дехто з них досі не отримував ні від кого фінансової допомоги. Тих, хто справді потребує підтримки, доводиться вишукувати. Адже телефонують у всі можливі фонди та волонтерські групи зазвичай ті, хто не має до Майдану жодного стосунку.

«Не кожна людина може попросити про допомогу. Для цього треба зняти якийсь свій фільтр гордості. А та категорія людей, що вийшла на Майдан, як правило, просити не вміє не може і не хоче», – зазначає Ірина Панченко.

Питання, скільки коштів кому надсилати вирішується індивідуально. Волонтери намагаються враховувати дуже багато факторів. Найбільшу суму – 40 тисяч гривень – отримав Андрій Ленець.

Він був у боксі Лікарні швидкої допомоги. В нього вибиті всі передні зуби, відкрита черепно-мозкова травма (яку діагностували вже у Львові, після його повернення додому).

«Розумієте, коли людина покидає Київ, вона автоматично зникає з радару благодійників, – пояснює Ірина Панченко. – Вона приїжджає до себе в якесь містечко чи село. Звісно, що там у неї немає ніяких ресурсів. Заробіток втрачено, є тільки проблеми. Немає сил на те, щоб відновитися та отримувати дохід. Вона опиняється у найстрашнішій ситуації, коли про неї забувають».

Андрія Ленця знайшли вже у Львові. Бо в Києві перебував у боксі Лікарні швидкої допомоги, куди не можна було дістатися і де користуватися телефоном заборонено.

Шукати постраждалих, які вже покинули Київ, допомагають волонтерам їхні друзі. Сприяє в цьому також інтернет та соцмережі. За словами Ірини, коли нині знаходять постраждалих ще у січні майданівців і надають їм допомогу, ті просто приголомшені, що про них не забули.

По-особливому волонтери ставляться до тих, хто перебуває в реанімації або важкому стані. Часто в цьому випадку йдеться лише про Господню волю та резервні сили організму, вважає координаторка. Вона пояснює: «Кошти які ми надаємо людям у таких ситуаціях мають суто психологічний ефект.

Щоб у родичів не було тривоги за те, що завтра їм треба купити ампулу вартістю 1000 тисяч гривень, бо її на лікарняному складі (утвореному з тих ліків, які приносять люди) раптом не виявиться».

Волонтерської роботи, попри те, що найжахливіші події відбулися майже два місяці тому, вистачає. Нині більше коштів витрачають, ніж отримують. Але кажуть, що готові працювати стільки, скільки треба. Одна із команди, Анна Яковенко, працює туристичним гідом. Приїхала на Майдан зі Львова.

Побачила допис Ірини Панченко у Facebook про цю ініціативу й вирішила приєднатися. Понад два місяці всі свої зусилля спрямовувала на волонтерську діяльність у групі. Найчастіше чергувала на диспетчерській лінії, хоч обов’язки між людьми у них чітко не розмежовані. Весь цей час жила в офісі, де працювала спільнота «Допомога постраждалим..».

Волонтери по можливості координують свою діяльність з іншими спільнотами активістів, однак це не завжди вдається. Ірина Панченко констатує, що в Україні є великий потенціал людей, які хочуть допомагати, однак велика проблема полягає в нездатності багатьох до командної гри і намаганні з’ясувати, хто головніший. Сама ж каже, що ладна бути останньою, аби лише потреби потерпілих були задоволені. Для своєї роботи визначила найважливіший критерій: скільком людям допомогла.

Енергії волонтерам спільноти, схоже, не позичати. Але вони зізнаються, що мріють трошки відпочити. Ірина думала, що група збереться на два тижні, не більше. Натомість зараз із усмішкою розповідає: «Мене мучить один і той самий кошмар. Що мені на рахунок переказують дуже велику суму грошей, кілька десятків мільйонів доларів. І я розумію, що це буде вічна праця і вічне волонтерство, мене виженуть з роботи, я піду по світу…»

Координатор спільноти Ірина Панченко

Каже: попри те, що їй важко, попри виснаженість, ніколи не була такою щасливою, як тепер, бо відчуває що корисна суспільству.

«Знаєте, я думала, що в мене не вийде, – згадує Ірина. – Якби мені три місяці тому сказали, що буду цим займатися, ніколи не повірила б. Тому що вважала, що надто слабка, надто розхитана, нервова, що в мене не вистачить сил. Перед тим, як відкрити сторінку у Facebook, прочитала, що Всевишній не вибирає сильних людей, а дає силу тим, хто береться щось робити».

Номери банківських карток спільноти для допомоги постраждалим:

1. У Приватбанку 5168 7423 1447 4606 - картка Приватбанку на Панченко Ірину Володимирівну.

2. У Райффайзені: картка номер 4149 5000 1649 9306 - на ім'я Iryna Panchenko.

майдан історія революція механізм майдану