Паразити свідомості: поле бою - розум людей. Росія веде проти України війну нового покоління

Скорочений переклад і редагування – Артем Чапай

Військову стратегію Росії можна поділити на три пов’язаних між собою рівні.

По-перше, це дії в односторонньому порядку: уявлення про те, що результатом успішного використання сили буде визнання легітимності. І слабка реакція США та ЄС показала, що ця стратегія – правильна.

По-друге, це юридичне буквоїдство. Не розглядаючи юридичну правильність дій Росії, слід зазначити, що за всіма ними стояв той чи інший юридичний акт. Так, Путін попросив у російського парламенту дозволу на застосування військової сили в Україні за необхідності. Природно, що такий дозвіл йому надали. Нині Росія викорнистовує цей факт і аргумент, що начебто вона не застосувала у Криму військової сили, як знак своїх мирних намірів.

По-третє, заперечення. Росія заперечує військову окупацю Криму, оскільки війська були силами “місцевої самооборони”. Крім того, хоча кількість російських військових у Криму і справді було збільшено – ця кількість начебто перебувала в межах, визначених двосторонньою угодою між Росією й Україною.

Росія, вочевидь, стояла за референдумом, який провели проросійські політичні сили Криму, котрі намагалися легітимізувати входження Криму в Росію. Росія стверджує, що це випадок самовизначення, схожий на випадок із Косово. Захід вважає цей референдум незаконним. По-перше, він порушує конституцію України. По-друге, його організували настільки поспішно. По-третє, в бюлетені фактично не було варіанту проголосувати за збереження статус-кво.

Росія вважає позицію Заходу юридичним цинізмом і стверджує, що Захід залежно від власних інтересів вважає одні події легітимними, а інші нелегітимними, хоч вони й мають ту саму природу.

Росія також стверджує, начебто її дії є результатом зобов’язання захищати територіальну цілісність України відповідно до багатьох міжнародних угод, підписаних у 1990-х.

Кримська кампанія стала разючою демонстрацією стратегічної комунікації, яка багато в чому схожа на інтервенцію в Південній Осетії й Абхазії у 2008 році – але водночас дуже відрізняється по суті, оскільки є здійсненням нових військових принципів Росії, які має бути остаточно запроваджено до 2020 року.

Успіх цієї кампанії можна виміряти тим фактом, що за якихось три тижні, без пострілів, було знищено бойовий дух української армії, й усі 190 баз України в Криму здалися. Замість того, щоб покластися на масове висадження танків і артилерії на території України, Росія в ході кримської кампанії застосувала менш ніж 10 тисяч військових, передусім морських піхотинців, які переважно вже й так були у Криму, та кілька батальйонів повітряних сил і груп спецназу – проти 16 тисяч українських військових на території Криму. При цьому найважчий технічний засіб, який було використано – це колісний БТР-80.

Зміни в характері збройного конфлікту

(Генерал Валерій Герасимов, голова генштабу Росії.)

Традиційні військові методи:

- Військові дії починаються після стратегічного введення військ – оголошення війни

- Фронтальні зіткнення між великими військовими об’єднаннями передусім наземних військ

- Знищення людей, зброї, захоплення контролю над регіонами й кордонами з метою завоювання контролю над територією

- Знищення економічних сил і територіальна аннексія

- Бойові операції на землі, в повітрі й на морі

- Жорстка ієрархія в управлінні військами

Нові військові методи:

- Військову операцію починають групи військ у мирний час – війна взагалі не оголошується

- Неконтактні зіткнення між високо маневренними бойовими групами спецпідрозділів

- Знищення військової й економічної потуги противника короткими точними ударами по стратегічній військовій та цивільній інфраструктурі

- Масове використання високоточної зброї та спецоперацій, роботів та зброї, заснованої на нетрадиційних принципах (лазери, короткохвильова радіація тощо)

- Використання озброєних цивільних (4 цивільних на 1 військового)

- Одночасний удар по підрозділах і базах противника на всій території

- Використання асиметричних і непрямих методів

- Управління військами в об’єднаному інформаційному середовищі

Заблокувавши українські війська на базах, росіяни почали другу фазу операції – вона складалась із психологічної війни, залякування, підкупів, пропаганди у ЗМІ й інтернеті, з метою підірвати опір і таким чином уникнути використання зброї. Операцію характеризували також висока дисципліна російських військ, демонстрація нового обладнання, зброї, бронежилетів, легких броньованих машин.

Результат – явна військова перемога на полі бою за допомогою добре організованої кампанії стратегічної комунікації, за допомогою чітких політичних, психологічних, інформаційних стратегій. Це повне здійснення того, що російські військові теоретики називають "Війна нового покоління".

Основне зміщення наголосів у російській військовій тактиці:

1. Від прямого знищення противника до прямого впливу на нього.

2. Від прямого знищення до внутрішнього розвалу противника.

3. Від війни за допомогою зброї до "культурної" війни.

4. Від війни конвенційних армій до використання спецпідрозділів та комерційних нерегулярних підрозділів (найманців).

5. Від традиційного поля бою – до інформаційно-психологічної війни й війни уявлень.

6. Від прямих зіткнень до безконтактної війни.

7. Від поверхової та часткової війни до тотальної війни – включно всередині баз противника та в його тилу.

8. Від війни у фізичному середовищі до війни у свідомості людей та в кіберпросторі.

9. Від симетричної до симетричної війни за допомогою поєдання політичних, економічних, інформаційних, технологічних, екологічних кампаній.

10. Від війни у визначений період часу – до стану перманентної війни як природного стану життя нації.

Таким чином, російське уявлення про сучасну війну ґрунтується на ідеї, що основне поле бою – це розум людей, а отже, війни нового покоління мають базуватися на інформаційній та психологічній війні з метою морального та психологічного знищення військових сил суперника та його цивільного населення.

Основна мета – зменшити необхідність у застосуванні жорсткої військової сили до мінімуму, змусивши війська та цивільне населення противника підтримувати нападника й цим підірвати сили власного уряду і власної країни. Особливо слід наголосити на понятті перманентної війни – оскільки воно означає й перманентного ворога. У нинішній геополітичній структурі явним перманентним ворогом Росії є західна цивілізація, її цінності, культура, політична система й ідеологія.

Схема фаз війни нового покоління

Перша фаза: невійськова асиметрична війна (що включає інформаційні, моральні, психологічні, ідеологічні, дипломатичні, економічні заходи як частину плану для створення сприятливого економічного, політичного, військового становища).

Друга фаза: спецоперації для введення в оману політичних і військових лідерів за допомогою координованих заходів через дипломатичні канали, ЗМІ та на топ-рівнях через злив неправдивих даних, наказів, інструкцій.

Третя фаза: залякування, обман, підкуп урядових і військових посадовців з метою змусити їх припинити виконання службових обов’язків.

Четверта фаза: дестабілізуюча пропаганда для збільшення невдоволення серед цивільного населення – водночас із появою проросійських активістів. Ескалація підривних зусиль.

П’ята фаза: економічна блокада, використання приватних воєнізованих структур у близькій взаємодії з озброєними опозиційними до уряду противника бойовиками.

Шоста фаза: початок військових дій, якому безпосередньо передують розвідувально-підривні місії. Використання спецназу, шпигунів, промислового шпигунства.

Сьома фаза: поєднання цільових інформаційних операцій, електронної війни, війни в коспосі, постійне набридання повітряними силами, в сукупності з використанням високоточної зброї, яка запускається з різних платформ – від дальньої артилерії до нелетальної біологічної зброї).

Восьма фаза: знищення точок опору, що залишаються, та об’єднань противника за допомогою спецоперацій розвідульними підрозділами, які визначають, які підрозділи противника зберігають діяльність, та передача їхніх точних координат ракетним підрозділам нападника. Висадка десанту для знищення пунктів опору противника. Зачистка місцевості наземними військами.

Іншими словами, росіяни в центр планування операцій поставили ідею впливу – й використали всі можливі важелі для здійснення впливу: майстерна внутрішня комунікація, операції з уведення в оману, психологічні операції, продумана зовнішня комунікація.

По суті. Вони продемонстрували розуміння трьої ключових аудиторій та їхньої ймовірної поведінки:

1) російськомовної більшості у Криму,

2) урядових сил України,

3) міжнародної спільноти, особливо НАТО та ЄС.

Вони діяли відповідно до цього розуміння і знали, що робити й коли – та якими будуть імовірні наслідки.

Ця нова форма війни не може бути охарактеризована як військова операція у класичному сенсі. Невидиму військову окупацію не можна вважати окупацією за визначенням. Російські війська не тільки вже раніше були на території Криму на базах російського флоту – вони також "офіційно" були частиною "місцевої цивільної самооборони".

Операції з відволікання уваги відбувалися всередині території Росії у вигляді військових навчань на українських кордонах – а також у Калінінграді з метою збільшити відчуття небезпеки Балтійських держав і Польщі.

Водночас, парлаент Криму офіційно – хоча й нелегально за українською конституцією – попросив про приєднання до Росії, а українські ЗМІ в регіоні стали недоступними. Внаслідок цього, російські канали масової інформації, що вели пропаганду версій Кремля, змогли створити паралельну реальність.

концепція війна росія