Вільне місто Київ. Революція змінила навіть вуличну музику столиці

Крим без музики

Натомість без музики залишився Крим. Як пояснив мені біля Палацу Спорту гітарист Віктор, досі значна частинка київських музикантів вирушала майже на все літо на півострів.

Багато-хто грав у ресторанах, кав’ярнях. Частина, ті, які неформальніші – будь-де на вулицях. Важко сказати, скільки нас туди їхало: кілька десяток, або сотень. Проте зараз і я, і всі мої друзі висипали на київські вулиці. В генделиках роботу в Києві знайти значно важче, адже ніша заповнена. А в Криму – якраз було вільно.

–I love you baby! – знову співає Віктор, перериваючись на відомий хіт Сінатри.

Тепер альтернативою півострова очевидно стане Одеса. Віктор із друзями збирається туди саме на днях. На півострів же не планували та не їхали принципово. Могли б і не боялися, проте вирішили не їхати категорично.

Київські вулиці перекривають ваші кримські заробітки? – цікавлюся я.

Фінансово, можливо, і так, – розповідає музика. – Однак тут не можна порівнювати. Там ми не лише грали, але й відпочивали, купалися, засмагали. Проте у Києві за літо заощаджу й нарешті куплю собі піаніно, – по-дитячому радіє він віднайденим у житті перевагам.

Зі Слов’янська, зі скрипкою та котом

Утім, війна не лише закрила музикантам шлях до Криму, але й для декого з них – кардинально перевернула життя. Валерія зі Слов’янська була змушена переселитися до Києва під час окупації міста ще з перших його днів. Тікаючи від обстрілів та бомбардувань, з собою захопила найцінніше – єгипетського кота й електричну скрипку, яка і допомогла їй відразу знайти роботу

Тепер я не збираюся повертатися додому, – розповідає вона. – Вуличні підробітки дають мені змогу винаймати квартиру й почуватися в Києві значно комфортніше, ніж удома, де моя вища музична освіта загалом стала мало потрібною.

Єгипетський кіт музикантки незмінно супроводжує її на вулицях міста. Видовище справді рідкісне, і від такої картини на згадку раптом спадає відома казка про «Бременських музик». Тим часом жінка виводить біля Золотих Воріт романтичну класику, очевидно як відлуння всього пережитого цього важкого для неї літа. Перехожі миттю заповнюють банкнотами чорну сумку на тротуарі.

Для мене це навіть певний поворот у кращу сторону, – розповідає вона. – Інакше я ніколи б не їхала до Києва, і не знала, що улюблений фах може стати прибутковим. Зрештою, сама атмосфера в місті – дивовижна. На вулиці я постійно спостерігаю за людьми. Вони змінилися на очах. Їх, справді, об’єднує унікальний дух згуртованості, заради якої варто було навіть пережити ці важкі події. Очевидно Бог знає, що посилає нам. Ми вчимося підтримувати одне одного, відновлюємо між собою ті по-людському дружні стосунки, які мали б існувати ще з перших років незалежності. Зрештою, свобода та музика – речі нероздільні.

«Засвистали козаченьки…»

Слова мешканки Слов’янська підтверджує і Владлен, скрипаль з переходу між станціями метро Майдан Незалежності та Хрещатик. Владлен навчався в Москві, у нього семеро дітей, тож грає в переході він давно. Вимушує саме життя. Однак, відчуваючи довколишню атмосферу, цього року скрипаль перемінив не лише свій одяг, але й репертуар. Тепер на ньому щовечора – червоно-чорна волинська вишиванка, а скрипка виводить різноманітні маршові та козацькі мелодії. З дитинства, як і чимало киян, вбутий в російськомовну культуру, Владлен при цьому чудово орієнтується в українському мелосі та фольклорі. Каже, що свого часу перебування в Москві тільки добавило йому усвідомлення, наскільки унікальні наші власні музика та спів.

Гімн України, «Засвистали козаченьки», «Наливайте браття», «Їхав козак на війноньку» – це все я добавив у свій репертуар ще з початку Євро-Майдану. Зауважив, як мелодії підіймають дух людям. Відповідно, поки йде АТО, козацькі пісні виконую дедалі частіше. Можливо, одного дня їх і замінить лірика.

Загалом, у зміні репертуару Владлен виявляється непоодиноким. Відома мелодія Стінга «Weapons of War» раз по раз лунає в київських переходах, зокрема, під Європейським майданом. Женя, що її виконує, дістався до Києва з Одеси. Причому здебільшого добирався пішки, трохи автостопом. Удома залишив сім’ю з малою дитиною, каже, що подався на отакі музичні заробітки.

Якось автоматично зараз хочеться виконувати Стінга, минулого року мені ця мелодія не дуже-то й згадувалася – пояснює він свій репертуарний вибір. – А тут усі думки довкола війни крутяться. Для нас одеситів, як ви знаєте, ця тема особливо не байдужа.

Мелодії для бійців

Зрештою, деякі з музикантів не лише змінили репертуар, а й – безпосередньо виїжджають на Донбас та Луганщину підтримати українських військових. Здебільшого це люди, які відбули Майдан, відтак об’єдналися у негласну музичну спілку. Один із таких – відомий блоггер та «сурмач Євро-Майдану» Костянтин Олейник, сам із Харківщини.

Час від часу музиканта й досі можна застати неподалік головпоштамту, де він не відриває від посивілих вус сріблястої труби.

На пожертви нашій групі вдається заправити машини. Так відбуваємо якийсь час у Києві, граємо, далі знову рушаємо в зону АТО, – розповідає трубач та блоггер, сидячи біля таблички з закликом жертвувати на «музику для бійців». – Були в Ізюмі, Маріуполі, багато-де. Помагаємо чим можемо. Звичайно, що наші приїзди вітаються. Хлопці чекають підтримки. Виконуємо все: від класики до народних мелодій, від бардівських пісень до сучасних композицій.

Сам блоггер на початку буремної весни цього року також виступав на революційних мітингах у Харкові та Білій Церкві. Майданна ж стихія затягла його до останку. Він не вірить новій владі, вважає, що в країні майже анічого не змінилося, виступав проти недавнього знесення майдану і, здається, таки вирішив покладатися в житті передусім на власні сили та вже легендарну сурму.

«Оркестри в студію!»

Іноді ж на вулицях можна застати цілі «бенди», або й оркестри з тими-таки сурмами, барабанами, скрипками та гітарами, ледь не піаніно. Напрямки найрізноманітніші – від реггі до класики.

Якщо гурт хороший, перехожі один за одним щедро кидають йому різнокольорові купюри у футляри з під скрипок або гітар.

Якийсь вусатий дідусь на лавочці біля пам’ятника Ярославу Мудрому явно не сприймає творчості однієї з таких самодіяльних рок-груп. «Не можна ж перебирати із Запада всякоє «гавно», співають, як моя собака виє», – ділиться він своїми міркуваннями. Як виявляється, всі члени групи – студенти театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Ми з друзями сколотилися ще минулого року, – розповідає один із її учасників.

Це літо, справді, особливе. На вулицях атмосфера, що сприяє музиці, самій грі, – додає його колега в окулярах, який підходить до перехожих з солом’яним брилем у руках. – «Мєнти» зовсім не зачіпають. Якщо минулого року музикантів могли іноді ганяти, то цього – в принципі до нас навіть не підходять. Як сказати… Місто вільніше стало.

Учасники ж іншого «оркестру», що вряди-годи з’являється біля Золотих Воріт, відразу привертають увагу не лише духовими інструментами, але й жвавим запальним репертуаром гірських чи то балканських, чи то «гоголе-борделівських» мелодій.

Треба піднімати настрій людям! – галасує пізнього вечора його учасниця Женя у відповідь на мої запитання. – Важкий період для нас усіх, але не можна опускати руки. Люди мають всміхатися за будь-яких обставин, щоб підтримувати дух. Життю треба завжди радіти, кожному його моменту. Зміни форева! Ніякі ублюдки не вкрадуть нашої свободи!

Дівчина починає справжній мітинг. Хоча, як відомо, значна частина цієї музичної публіки здебільшого цілковито аполітична, або ж космополітична, передусім захоплена мелодіями, чи то якимись утопічними ідеями двадцятого століття, неформальними рухами тощо. Щонайменше вуличні музиканти були такими до останніх подій. Солодке ж, а віднедавна майже п’янке відчуття свободи – те, що останнім часом органічно зблизило їх із рештою киян, доповнило до синьо-жовтих кольорів на вулицях та футболок із написами «ПТН ПНХ». Тим часом особлива інтуїція цих людей ніби підкреслює через музичний супровід всі гострі й несподівані київські зміни. Музика так само об’єднує та підбадьорює нас – основне, що вони відчули.

музика війна київ