Ключові посади в Міноборони вакантні. Необхідна зброя, яку виробляють наші заводи, не закуповується

Міноборони без керівників департаментів

- Можете назвати 5 найболючіших проблем у постачанні армії, які потрібно якнайшвидше вирішити?

- По-перше, неефективне загальне управління міністерством оборони та його апаратом. Якщо керівництво Генерального штабу біль-менш ефективне, то у МО все набагато гірше. По-друге, «застій» у кадрах. Треба приймати кадрові рішення. По-третє, фінансові і логістичні задачі виконуються занадто повільно. По-четверте, корупція, яка до кінця не подолана. Випадками хабарництва зараз займається прокуратура, хоча це задача й самого МО. По-п’яте, PR керівників міністерства у зоні АТО. Їм треба вирішувати всі чотири вищезазначені питання тут, у Києві. Працювати з людьми, з оборонними підприємствами, у військкоматах, займатись мобілізацією.

Хто доповідає Порошенку про стан справ у міністерстві?

- Порошенку доповідає сам міністр, Секретар Ради національної безпеки і оборони та голова Адміністрації (Президента – О.Г.) або його заступник, який курує цю галузь. Принаймні, в останнього є три людини, які мають бути у постійному курсі, що робиться у МО і що треба там робити. Але Секретар відсутній, міністр та голова АП військового досвіду не мають. Тому якісно доповідати Порошенку зараз нікому. Хіба що начальник Генерального штабу, але він заклопотаний не міністерством, а веденням бойових дій. Оборона країни загалом зараз належної уваги не має.

- «Іноді їх хочеться поставити до стінки». Це слова правої руки Коломойського, Геннадія Корбана, про чиновників МО, які, коли насувається війна, йдуть додому о шостій. А ще він, разом з символом волонтерського руху Юрієм Бірюковим (Wings Phoenix) звинувачують їх у забюрократизованості та нездатності швидко вирішувати питання. Чи це рудимент епохи Януковича? Як все це побороти?

Спочатку відповім на перше запитання. Так, це частково спадщина з часів Віктора Януковича. Але її до цього часу не подолали. І сьогодні не вживаються рішучі дії для того, щоб видалити ці рудименти. Тому лунають скарги на бюрократизм, повільність, неефективність і так далі. На жаль, все це правда.

Стосовно другого запитання. Давайте так: я не буду називати імена конкретно, але ви зможете самі зробити висновки. За нинішньою Конституцією, президент номінує лише двох міністрів — закордонних справ і оборони. Тому міністр оборони є представником президента у сфері оборони. Не лише у міністерстві, а взагалі у цій галузі, тому що він ще є членом Кабінету міністрів і може впливати не тільки на військо, але й на оборонну промисловість та інше.

Міністр оборони має бути політиком. Він член політичного кабінету і повинен мати політичну вагу, інакше ні в КМУ, ні в Верховній Раді не доб`ється якихось результатів. Також у нашій системі, де міністр приймає надто багато рішень, він до певної міри має бути професіоналом у військовій сфері.

- Маєте на увазі, що міністру доводиться приймати невластиві йому рішення?

- В інших країнах ті рішення стосовно фінансів, кадрів, міжнародного співробітництва та ін., які приймає начальник управління, у нас приймає міністр. Послати делегацію? Витратити кошти? Виділити житло? Майже скрізь потрібне рішення міністра. Перевантажений в нас міністр! Підсумую: якщо міністр не є політиком і військовим професіоналом, якщо в нього немає своєї ефективної команди, з якою не треба постійно листуватись, якщо в нього немає довіри безпосередньо від президента, то такому міністрові працювати дуже важко.

На сьогодні в МО кадрові питання перезрілі. Дивіться: місце головного інспектора (він очолює структуру, яка, по суті, оцінює стан боєздатності і його постійно контролює) вже чотири місяці вакантне. Там працює тимчасово виконуючий обов’язки.Керівні посади у більш ніж половини департаментів півроку (а той й більше) теж вільні.

Департамент воєнної політики та стратегічного планування — перший, що має оформлювати ключові рішення разом з міністром — місце керівника та його заступника вакантні. Департамент розробок і закупівлі озброєння (та військової техніки – О.Г.) керується тимчасово виконуючим обов’язки, департамент державних закупівель — той, що проводить усі тендери — так само.

Два департаменти, що спеціалізуються на утилізації компонентів ракетного паливо та ракет і боєприпасів, — місця вакантні. Департамент міжнародного (оборонного – О.Г.) співробітництва, департамент гуманітарної політики — тимчасово виконуючі обов’язки. Департамент економічної та господарської діяльності МОУ – тимчасово виконуючий обов’язки.

І кожен з них не буде приймати жодних серйозних, стратегічних рішень.

Тимчасово виконуючий обов’язки буде виконувати ті рішення, які, вибачте, спускають йому згори. Він виконує ці завдання настільки, наскільки може, бо часом ці люди не зовсім відповідають наявному обсягу завдань. Все ж таки директор департаменту — це генеральського рівня посада. Але там є і військові посади на рівні директорів департаментів.

Наприклад, у департаменті внутрішнього аудиту та фінансового контролю є молода особа, яка колись була заступником прокурора Донецької області. Вона доволі відома, по ній були й депутатські запити, розслідування прокуратури і так далі (мова йде про Максима Гольдарба, уродженця Тульської області РФ. Про цю особистість ТЕКСТИ раніше вже писали – О.Г. ). Зараз у МО в черговий раз думають, залишати її на посаді чи ні.

Далі, департаментом освіти та науки завідує 40-річний молодий генерал, який служив тільки у Києві. Департамент фінансів курує генерал , який працює в Києві вже понад 20 років. Так само дуже багато запитань по керівництву департаменту кадрів.

Загалом, у МО ненормальна ситуація з кадрами, яку протягом трьох місяців наш новий міністр Гелетей не вирішує. Чому саме, треба запитувати в нього. Чому нікого не призначають? Чому нікого не звільняють?

- Де саме у МО назріли звільнення?

- На мою думку, необхідно міняти керівництво Військової служби правопорядку (правоохоронне формування у складі ЗСУ, існує з 19 квітня 2002 року – О.Г.), Сил спеціальних операцій (входить у структуру Генерального штабу ЗСУ – О.Г.) і звільняти ряд інших генералів. Не відбувається ніяких змін, хоча тут президентові не треба згоди ні ВРУ, ні КМУ.

Тому мені зрозуміле нетерпіння та украй гостра реакція з боку тих, кому доводиться переживати за Батьківщину і загибель на Сході наших найкращих громадян, яким свого часу не вистачало бронежилетів та касок, а зараз — захисту для танків, безпілотників, засобів артилерійської розвідки, приладів нічного бачення і зв’язку. Багато що з цього є на наших заводах у великій кількості, але МО це не вимагає, не закуповує.

Чомусь у цьому сенсі у МВС ситуація набагато краща. Це означає, що міністр внутрішніх справ на своєму місці, командувач Національної гвардії – на своєму місці, а про МО перед президентом треба ставити питання радикально.

- Для того щоб у МО прийшла нова кров, треба зробити посади привабливими. Скільки отримує директор департаменту?

Це залежить від рангу державного службовця чи військового. Але все в межах 10 000 – 11 000 гривень. В цивільному секторі для такого рівня керівника це невисока зарплатня. У приватних компаніях люди, які відповідають за витрачання сотень мільйонів гривень, а не за життя людей, — отримують набагато більше. ВРУ і Мінфін традиційно економлять на тих, хто захищає Батьківщину. Однак ці посади в МОУ передбачають великі обсяги роботи.

І якщо людина прийшла «з вулиці», як то іноді було за часів Януковича, вона не зможе ефективно працювати. Ті люди, які на сьогодні залишились у МО, це чиновники, які прийшли при Михайлові Єжелі (міністр оборони у 2010-2012 роках – О.Г.), Павлі Лєбєдєві (міністр оборони у 2012-2014 роках – О.Г.), Дмитрі Саламатіні (міністр оборони з 8 лютого по 24 грудня 2012 року – О.Г.). Їх працевлаштовували часто не за професійними, а за іншими якостями.

Теоретичний плюс такої посади для державного службовця у тому, що після неї можна ставати заступником міністра або й міністром. І пенсія до 10 000 гривень.

- Ви говорили про рівень директорів департаментів. Яка ситуація у нижній ланці оборонного менеджменту?

- У кожній системі управління ефективність не може бути вищою за ефективність її керівної ланки. Якщо фактично керівна ланка відсутня, якими б не були рядові фахівці, ніхто не зможе їм поставити чітке завдання.

Не маючи постійного керівника, вони дезорієнтовані. В них немає мотивації, і зарплатні не такі й високі…

Щойно у березні цього року прийшов новий Кабмін, він прийняв чергове популістське рішення скоротити Центральний апарат (ряду міністерств – О.Г.). Це повна дурниця! Країна в кризі, нема, кому працювати, а вони поскорочували апарати відомств, в результаті відомства позбавилися часто кращих спеціалістів — останні вважали, що їх не цінують. Залишився «баласт», який за крісло тримається руками і ногами. Зрештою, популізм та робочі «аврали» є, а стимулювання ефективної роботи, у т.ч. і в МО, — відсутнє.

Бюрократія перемагає

- Які департаменти у МО більше за все затягують процес матеріально-технічного оснащення ЗСУ та батальйонів? Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів?

Вони всі затягують процес. Щоби щось закупити, їм повинні подати заявки, далі проходять якісь процедури. Потім — виділення коштів, рішення про яке підписується посадовою особою, наприклад, міністром або його заступником. Щоб реалізувати це рішення, повинен пройти аудит фінансової документації.

Щоб весь час не бігати з паперами, свого часу Анатолій Гриценко (міністр оборони у 2005-2007 роках – О.Г.) спробував запровадити систему електронного документообігу. Але пізніше почалась криза, прийшов Янукович. Програму згорнули, і до цього дня паперова пересилка займає дуже багато часу.

Але шанс реалізувати це є, оскільки зам голови АП Дмитро Шимків теж почав запроваджувати електронний документообіг.

Добре, хай так і буде. Але хай хоч хтось прийде у МО і відверто скаже чиновникам: «Хлопці, ну не можна працювати так, що люди вам не довіряють, скаржаться, руками прокуратури порушують кримінальні справи і постійно перед вами мітингують! Ви ж самі повинні працювати, а не чекати, щоб вас хтось підштовхував».

- Питання у цьому контексті: нещодавній мітинг біля Генштабу – це провокація чи крик душі неозброєних добровольців?

- І те, і друге. Те, що накипіло, частково використали провокатори. Це така сама ситуація, як і під посольством Росії. Провокатори завжди «начеку».

Батальйони просять вогню

- Відомо, що однією з ролей Міноборони є бути «завгоспом»: виділяти озброєння та інші ресурси силам АТО. Але, наприклад, журналіст Бутусов пише, що міністр оборони Гелетей заляканий сюжетами з ТБ про «приватні армії Коломойського» і системно гальмує видачу дозволів на створення нових батальйонів територіальної оборони (БТО) та видачу їм стрілецької зброї. Яка роль особисто Гелетея у цій системі координат?

- По-перше, я не коментую, що сказав пан Бутусов. По-друге, скажу стосовно Гелетея: його роль ключова. Він може впливати на все. Він є представником президента. А стосовно гальмування видачі зброї — я перевіряв декілька сигналів. Стрілецькою зброєю і засобами індивідуального захисту у зоні АТО вони укомплектовуються.

Іноді дзвонять з якогось батальйону і кажуть: «Ось, за два дні в нас буде бойове завдання, а бронежилетів і касок в нас немає». Я з’ясовую причину цієї проблеми, і виявляється, що їм все виділене. Тоді питання до їхнього командира: можливо, їм ще не підвезли чи він не сказав своїм солдатам, що завтра видасть каски та інше? Загалом, є різні причини. Їх іноді не враховують і створюють сенсаційні новини.

Стосовно важкої техніки: батальйонам по штату це не було передбачено. Адже всі посадові особи повинні діяти згідно з Конституцією та у рамках певних законів. Якщо Генеральний штаб затвердив штат БТО області N і там немає танків на озброєнні, то ніхто їм танки й не дасть.

Їм можуть придавати якийсь танковий підрозділ на підсилення, але, вибачте, вони (бійці БТО - О.Г.) іноді не вміють користуватись навіть протитанковими гранатометами. Був випадок, коли батальйону дали протитанкову керовану ракету. Не було там жодної людини, яка вміла нею користуватись, і було потрібно шукати в сусідів спеціаліста, який пояснить, як пускати цей ПТУР. Як їм давати важку техніку?

Їх треба вчити: виводити на полігон, вводити у штат цю техніку, її передавати — вона дорого коштує, і це народні гроші. Її треба берегти і вміти експлуатувати. Наприклад, екіпажі бойових машин за відсутності навичок готуються 5 місяців. Де тут 5 місяців? Хто вам дасть бойову машину?

Стосовно ж видачі важких кулеметів, я не знаю, скільки їх є на наших складах. Очевидно, вони за кимось зарезервовані або визначені на випадок загальної мобілізації. Ми ж повинні готуватись не лише на випадок АТО. Якщо Путіна «перемкне» і він пошле в Україну авіацію, прийдеться ж з ним реально воювати.

- Які обсяги озброєння та боєприпасів резервуються на складах МО «для війни»?

- Це зветься «ешелонування боєприпасів». До кожного виду озброєння є певні нормативи боєприпасів. Солдатам видається одна частина, «обозу» — друга, на складах залишається третя частина. У свою чергу обсяги озброєння «для війни» регулюються певними нормативами. Можу завірити, що автоматів Калашнікова вистачить усім. Країні потрібна більш важка і високоточна техніка.

-МО може не виконувати своїх функцій по причині непрозорих тендерів та стійкого хабарництва. Чи це так?

- Теоретично, це можливо. При цьому, органів, що здійснюють контроль, у нас дуже багато. Їх дев’ять. Тому постачальники видумують різні «схеми». Іноді замовники у Генштабі або МО теж створюють ситуацію, щоби тільки певна фірма відповідала конкретним вимогам.

Наприклад, навесні, коли почали мобілізацію, не вистачало берців. Мій колега, заступник міністра Буца (Богдан Буца; 29 серпня він подав у відставку — О.Г.), з’ясував, що тендерні вимоги до цього взуття прописувались так, що з 10 фірм, що могли його постачати, лише одна відповідала цим умовам. Зрозуміло, що це є підґрунтям для зловживань.

Приблизно така сама ситуація у сфері закупівель засобів зв’язку, пального та іншого.

- Припустимо з МО вигнали усіх корупціонерів. Система запрацює швидко і ефективно?

- Що значить «вигнали»? Треба створити умови, щоб прояви корупції були не системними, а лише поодинокими випадками свідомого вибору посадової особи, яка чітко уявляє собі наслідки. Тоді корупція не буде відігравати ключової ролі, як раніше. Поки що ситуація інша: за рідкими випадками, ті люди, які призначались при Януковичі, ще й досі на своїх місцях.

- На параді ми бачили броньований КРАЗ, а МО не взяло його на озброєння. Чому? Як швидко нова зброя може попасти у руки солдатів?

- Перше питання: окрім МО, є ще МВС, і броньовані КРАЗи, можливо, більше їм підходять.

Друге питання: є два шляхи. Якщо озброєння виробляється на замовлення МО, то проводяться випробовування, складається акт. На підставі цього документу департаментом розробок і закупівлі розробляється проект наказу міністра оборони про постановку на озброєння. До проекту наказу додаються комплекти різних документів (про випробовування). Якщо в армії є потреба у цьому озброєнні, справа залишається за рішенням міністра.

Друга ситуація — це коли є пропозиція виробника. У цьому випадку він через той самий департамент розробок і закупівлі пропонує свою. Якщо потреба армії в цьому є, приймається рішення провести випробовування — заводські, військові або лабораторні. Якщо військові тести позитивні, міністру подається прохання взяти цю техніку на озброєння.

Згідно з внутрішніми документами, від моменту заявки до департаменту до прийняття рішення про взяття на озброєння (або відмови у ньому) не може пройти більше місяця.

- На рахунках МО декілька мільярдів, чому на ці гроші не купується необхідна зброя?

- Перед цим ви питали про бюрократію. Відповідь на це питання ідентичне.

- Чи доцільно волонтерів, які займаються постачанням армії, призначати на відповідальні посади в МО?

- Доцільність визначається не тільки місцем призначення, але й іншими чинниками. Якщо справа від цього виграє, то доцільно. Якщо ні, то ні.

Треба зрозуміти, що жоден з волонтерів своїх процедур у МО не запровадить. Пробачте, ані юрист не погодить документ, ані фінансист не виділить гроші, якщо це буде порушувати чинне законодавство. Треба буде або вписати волонтерів у систему, яка вже існує, або змінити систему. Потрібен баланс між тим, що хочеться, і тим, що дозволено.

- Таке враження, що волонтери працюють окремо, МО окремо як налагодити співпрацю, аби досягти синергії?

- В залежності від сфери дій волонтерів. Мені здається, що це співробітництво має відбутись на рівні командира батальйону і вище. Розібратись, що треба фронту, з Києва іноді важко, тому заборонити приймати цю допомогу недоцільно. В ідеалі волонтери повинні чітко знати, до кого в МО звернутись у разі наявності якихось пропозицій.

- І останнє запитання. Чому, при всій масштабності і потужності структури МО, волонтери завжди на крок попереду за професійних військових?

- Це міф. Що значить «завжди»? Вони що, попереду у транспортуванні артилерійських снарядів до гаубиць? Чи у ремонті танкових двигунів? У доставці авіаційних боєприпасів чи пального? Є надзвичайно багато видів забезпечення, де волонтери не грають ніякої ролі, але військові цим постійно займаються.

Але у тих сферах, де добровольці виявляються найпершими, працює повільна бюрократична машина. У окремих випадках, коли і де не було передбачене необхідне забезпечення, волонтери швидше вирішують завдання, бо в них немає нормативних процедур, які бюрократія зобов’язана виконувати.

Біографічна нота:

Народився у радянсько-російському місті Бежецьк. Освіту почав отримувати у Київському технікумі радіоелектроніки (1979), продовжив у Київському вищому загальновійськовому командному училищі (1983), Військовій академії ім. Фрунзе (Росія, 1993), Воєнному коледжі Сухопутних військ США (1995) та Гарвардському університеті (проходив наукове стажування у 2008-2009 роках).

У 1983-1997 роках служив офіцером у Збройних силах (Калінінградська обл., Афганістан, Далекий Схід, Україна) на командних, штабних та наукових посадах. З 1997 по 1999 роки — державний експерт Аналітичної служби Апарату Ради національної безпеки і оборони України, з 1999 по 2005 рік —директор військових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова. У 2005-2008 роках — перший заступник міністра оборони України, після чого працював Головою експертної ради Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, а також позаштатним консультантом Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

На даний момент є головним радником в Інституті стратегічних досліджень «Нова Україна», до створення якого причетний голова Адміністрації Президента В. Януковича Сергій Льовочкін.

зброя війна міноборон влада