Таємниці холодної війни: готовність СРСР до ядерного удару (розсекречений звіт)
Під час навчань у 1972 році лідери Кремля заслухали доповіді про ймовірні результати гіпотетичної війни з Сполученими Штатами. Атака США вбила б понад 80 мільйонів громадян Союзу і знищила б близько 85% індустріальної потужності країни. Згідно зі спогадами радянського генерала, який був присутній на зустрічі, генсек Леонід Брежнєв тремтів, коли на "ядерних" навчаннях його попросили натиснути кнопку, і кілька разів перепитав міністра оборони Гречка: «Це точно навчальна вправа?».
Ця історія оприлюднена у двотомному дослідженні "Радянські наміри. 1965-1985 рр", яке в 1995 році було підготовлене для Пентагону його компанією-підрядником BDM. Нещодавно з дослідження зняли грифи секретності і воно з'явилося у відкритому доступі.
Дослідження показує, що аналітики Сполучених Штатів перебільшували агресивність Радянського Союзу і недооцінювали, наскільки Москва боялася першого удару з боку США.
Дослідники Пентагону визначили, яких важливих помилок припустилися попередні офіційні аналітики, зокрема:
«Помилково перебільшували агресивність Союзу» і недооцінювали, «наскільки радянські лідери були проти застосування ядерної зброї».
Недавня інформація з усних історичних джерел свідчить на користь таких висновків. Радянська влада 1960 та 1972 страждала від комплексу стратегічної неповноцінності, який підтримувався постійним бажанням бути на рівні (чи вище) Сполучених Штатів.
Всі стратегічні моделі, які розроблялися радянськими військовими спеціалістами, спрямовувались на оборону і припускали перший удар з боку НАТО.
«Серйозно помилялись в оцінках військових задумів Союзу, що потенційно могло призвести до прийняття неправильних рішень керівництвом у моменти сильної кризи».
Аналітики вважали, що радянське керівництво не виключає можливість попереджувального удару, в той час як високопосадовці США недооцінювали можливість такого ходу з боку Союзу.
Таке помилкове сприйняття могло призвести до того, що в період кризи США могли дозволити собі зробити якийсь крок, який би спонукав Союз зробити попереджувальний удар - це призвело б до ядерної катастрофи.
«Погано розуміли процес прийняття ключових рішень в СРСР» бо недооцінювали «вирішальний вплив з боку оборонної індустрії».
Через те, що в реальності саме оборонний індустріальний комплекс - а не вище партійне керівництво Союзу - відігравав ключову роль в примноженні військової потужності, «американські аналітики перебільшували агресивні наміри Союзу».
Вимальовується дивовижна картина послаблення радянської верхівки під час брежнєвського періоду - тодішні високопосадовці були «досить некомпетентними, нерішучими та лінивими».
З початку 70-их здоров’я Брежнєва погіршувалось і після обширного інсульту в січні 1976 року його стан змальовували як повністю «бездіяльний». Порожнє місце на самій верхівці створило ситуацію, коли рішення щодо стратегічних військових сил приймала ракетна промисловість.
Управління стратегічною політикою Брежнєв переклав на Мстислава Кєлдиша, президента Радянської академії наук, який підтримував ідею контролювання озброєнь і розвиток менш смертоносних ракет.
Ось іще кілька ключових фактів про "холодну ядерну війну", отриманих дослідниками після сотень інтерв'ю з американськими і радянськими генералами і науковцями.
Радянський Союз прагнув першості в гонці ядерних озброєнь, тому що його керівництво вірило, що цю першість намагаються утримати США.
Радянський генералітет вважав: якщо СРСР не зможе наздогнати Вашингтон, то «в результаті вийде серйозний негативний розрив в потужності».
Вони вважали, що повинні продовжувати розвивати важкі ядерні ракети, які стартують з суші. Ці ракети Вашингтон вважав "дестабілізуючими", але Союз продовжував їх виробляти, бо вони були дешевші, та й географія СРСР ускладнювала запуск більш точних (і дорожчих) ракет із підводних човнів.
Навіть коли Москва мала більше ракет, ніж Вашингтон, лідери Союзу не почувалися в безпеці, тому що «вони вважали наміри США агресивними та не вірили в можливість стабільного ядерного балансу між наддержавами».
Фактично всі, хто давав інтерв’ю, наголошували, що в їхньому уявленні США готувалися завдати перший удар.
За допомогою супутникової зйомки Союз бачив, що ракетні ангари США були «відносно погано захищені з повітря та розташовані досить близько одне від одного та від центрів контролю та запуску». Така слабка захищеність ракет в США переконала вище командування Союзу, що «ракетні поля були лише зброєю для першого удару».
Вище військове командування Союзу «розуміло нищівні наслідки ядерної війни» і вірило, що використання ядерної зброї потрібно уникнути «будь-якою ціною».
В 1968 році дослідження Міністерства оборони СРСР показало, що Союз не міг би виграти ядерну війну, навіть якби завдав удару першим. І, хоча радянська ідеологія наполягала на тому, що вижити після такої війни можливо, ніхто з лідерів країни в це не вірив.
До 70-их років радянські військові чиновники не звертали уваги на вплив ядерної війни на природне середовище, але вони почали визнавати, що «сильний вплив на клімат» буде одним із катастрофічних наслідків ядерної війни.
На початку 80-их, згідно з інтерв’ю, Фідель Кастро рекомендував Кремлю вести більш жорстку лінію проти Вашингтону, і навіть висував пропозицію ядерного удару. Тиск з боку Куби припинився після того, як радянська влада надала Кастро звіт про екологічні наслідки для Куби ядерного удару по США.
Так і не вдалося дізнатися, чи радянська «Система Периметр» - автоматичний механізм запуску ракет, так звана «машина судного дня» - була хоча б день повністю боєздатною.
"Система Периметр" мала б уключати в себе механізм запуску автопілотних ракет, які б передали команду запуску кластерам ядерних ракет. Система активувалася вручну, але Союз також замислювався над створенням автоматичної системи, в якій «сенсори запуску могли запустити ядерні ракети у зв'язку з сейсмічною активністю і радіацію - характерних наслідків ядерного удару».
Генерал-полковник Андрій Данилевич - один із колишніх керівників Генштабу СРСР - заявив, що Союз «вивчав можливості такої системи, але вважав її надто небезпечною і ненадійною, тому зупинив розробки в цьому напрямі». Тим не менше, в кількох інтерв’ю стверджувалось, що така автоматична пускова система існувала, але її збиралися активувати лише під час кризи.
На початку 80-их Пентагон почав втілювати стратегії з обмеження ядерних запасів - щоб зменшити швидкість "гонки озброєнь" і ризик ядерної війни. Однак Союз скептично ставився до обмеження запасів та можливості контролювання "гонки озброєнь".
Радянська доктрина залякування передбачала масовий удар у відповідь на будь-яке застосування ядерної зброї («все проти будь-якого»). Військові чини припускали можливість пропорційної відповіді на обмежену атаку США, але «сумнівались, що ядерну війну вдасться стримати протягом довгого часу».
Американський генерал Вільям Сміт, працівник Інституту системного
аналізу РАН Віталій Цигічко і ветеран Афганської кампанії
генерал-полковник Вячєслав Васєнін обговорюють "холодну ядерну
війну" на круглому столі у Стокгольмі в 2006 році
З середини 70-их Союз дотримувався політики «не-використовувати-першим».
Як говорить один із генералів, «Радянський Союз ніколи не мав наміру першим запускати у повітря ядерні ракети».
Радянські моделі ядерних боїв в Центральній Європі прогнозували, що використання 20% зброї, яка знаходилася в регіоні, «призведе до викиду мільйонів тон токсичних елементів в атмосферу, що стане екологічною катастрофою».
Проведення військових операції в такому випадку стане неможливим. «Ядерні удари по всіх аеродромах НАТО отруять всю Східну Європу і частину Радянського Союзу».
Генеральний штаб вважав, що ядерна зброя була малопридатною для бойових операцій. Кремль наказав військовим скласти план війни з використанням тактичної ядерної зброї, проте детального плану так ніколи і не було зроблено.
Причиною такої ситуації був розрив між результатами військових досліджень та офіційною радянською доктриною, яка проголошувала історичну неуникність конфронтації між США та СРСР.
Тож замість того, щоб інтенсивно готуватися до ядерних боїв в Центральній Європі, радянський генеральний штаб робив ставку на традиційні військові операції. СРСР був упевнений, що в таких боях вони мають перевагу.
У випадку конфлікту, якби сили НАТО майже захопили радянську ядерну систему, "згідно з стандартною процедурою Союз би знищив її за допомогою спеціальних механізмів та шахт, радше ніж використав би".
