Поступливість Заходу. Чому Росія перемагає у цій війні і що робити вільному світу

Я мав справу з питаннями європейської безпеки протягом більш ніж тридцяти років - як активіст у часи Холодної війни, як журналіст та як співробітник інтелектуальних центрів (think-tanks).

У цій статті я доводитиму, що:

- Росія – це ревізіоністська сила;

- Вона має ресурси для досягнення своїх цілей;

- Вона перемагає; і

- Попереду на нас чекають ще більші загрози.

Я рекомендую Великій Британії та її союзникам:

- Позбутися будь-яких надій, що все вернеться до колишнього стану справ;

- Посилити оборону країн Балтії та Польщі;

- Викрити російську корупцію на Заході;

- Запровадити масові візові обмеження щодо російських еліт;

- Допомогти Україні; та

- Перезавантажити НАТО.

Я є автором декількох книг, що мають відношення до сьогоднішнього порядку денного. Перша з них, «Нова холодна війна», була написана у 2007 році, у час, коли більшість Заходу все ще не бажала сприймати ту загрозу, яку становить путінський режим як для власного народу, так і для сусідів Росії. Багато хто тоді звинувачував мене у панікерстві. Сьогодні таких лишилося небагато.

Але традиційні уявлення про Росію залишаються міцно вкоріненими. Багато політичних діячів та аналітиків у Лондоні та інших західних столицях продовжують вірити в те, що стримування та протидія Росії Володимира Путіна – це небезпечно, і що більш бажаним, хоч і складнішим шляхом є пошук дипломатичного залагодження проблем. Вони звинувачують Захід у провокуванні української кризи через ігнорування інтересів Росії.

Я абсолютно з цим не згоден. Мої погляди базуються на багаторічному досвіді роботи в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Чеській республіці, Україні, Молдові, Росії та інших країнах цього регіону. Наші друзі з цих країн давно попереджали нас про те, як небезпечно розвиваються події. Ми їх не слухали. Натомість ми систематично ставилися зверхньо, принижували та ігнорували людей, які розуміли цю проблему краще за нас. Тепер їхня правота очевидна. Я сподіваюся, що мій голос можуть почути тоді, коли до їхнього все ще глухі.

Росія – це ревізіоністська сила. Задовольняти російські інтереси – це не означає змінювати підходи у рамках існуючих правил. Це означає прийняти нові правила, продиктовані Росією. Це важко усвідомити багатьом представникам Заходу, бо ми сприймаємо як належне те, що європейська безпекова система, яка існує вже протягом майже 40 років, є справедливою, а отже, стабільною. Росія вважає, що вона несправедлива, і що настала пора її змінити.

Росія хоче переписати ці правила за трьома критеріями. По-перше, вона не вірить, що її сусіди можуть самостійно приймати рішення про своє геополітичне майбутнє. Коротше кажучи, російська захищеність полягає у беззахисності цих країн. Росію особливо не влаштовує свобода, добробут та незалежність націй, які перед цим входили до радянської імперії. Вони кидають екзистенційний виклик зануреній у застій та автократичній моделі урядування, яку обстоює путінський режим.

Кремль також воліє покласти край двом великим інституційним загрозам. Одна з них – це атлантичний блок (НАТО – прим.). Звідси виникає теза про американське втручання до Європи. Крім цього, альянс забезпечує ядерну гарантію, яка в теорії перевищує найбільш потужну частину російського військового арсеналу: тактичну ядерну зброю.

Росія також хоче покласти край тому, щоб Євросоюз встановлював власні правила гри, особливо в енергетичній політиці. Кремль розглядає їх як конфіскаційні заходи, і, потенційно, як смертельну загрозу своїм найважливішим експортним галузям та своєму головному засобу політичного впливу на країни-споживачі енергії. Росія глибоко обурена ЄСівським третім енергопакетом, який забороняє цінову дискримінацію однієї країни іншою та створення монополій і картелів у галузі постачання газу.

Це не ті вимоги змін, які Британія чи її союзники можуть задовольнити.

Підпорядковані Росії сатрапії в Східній Європі будуть бідними, пригнобленими, погано керованими та нестабільними: якщо нам пощастить, вони будуть схожі на Білорусь, якщо ні – на Молдову. Рік тому ми стояли перед перспективою запровадження в Україні, яка є однією з найбільших країн Європи, реформ, що мали створити в ній більший ринок, зробити її кращим сусідом та щасливішою країною. Тепер вона стоїть перед загрозою розчленування й перетворення на підпорядковану Росії маріонеткову державу, на жалюгідне й нежиттєспроможне охвістя.

Це жахлива перспектива і для українців, і для нас. Як із моральних, так із практичних мотивів нам не слід прирікати наших союзників, таких як держави Балтії та Польща, на подібну долю.

Атлантичний альянс, попри всі його нинішні проблеми, є наріжним каменем нашої безпеки. Без військової та економічної ваги Сполучених Штатів Європа буде значно вразливішою до тиску зі сторони Росії. А відкритий та прозорий енергетичний ринок – це життєво необхідний інтерес національної безпеки. Для Європи буде справжнім лихом повернення до світу тіньових довготермінових контрактів, які укладатимуть між собою політичні посіпаки, і в яких впливові ділки викачуватимуть гроші й розподілятимуть між наближеними до них клієнтами.

Росія зараз має засоби для впровадження своїх ревізіоністських намірів.

● Вона безжально застосовує свою енергетичну зброю проти країн Європи – особливо трубопровідний природний газ, де вона має суттєву монополію на східній половині континенту. Ми чітко це бачимо на прикладі просування трубопроводу «Південний потік», який прямо порушує норми ЄС, але при цьому користується підтримкою Австрії, Болгарії, Хороватії, Угорщини, Італії, Сербії та Словенії.

● Вона використовує гроші. Це посилює егоїстичне комерційне та фінансове лобі, яке отримує прибутки від бізнесу з Росією та боїться будь-якого охолодження своїх політичних зв‘язків. Австрійські банки, німецькі промислові експортери, французькі оборонні підрядники, а також безліч компаній, банків та юридичних фірм тут, у Великій Британії, є цьому прикладом. Ці енергетичні та фінансові зв‘язки стримують реагування заходу на російський ревізіонізм.

● Вона практикує інформаційну війну (пропаганду) на такому рівні продуманості та інтенсивності, якого не бачили з часів Холодної війни. Це вводить в оману та підриває спроможність Заходу приймати рішення. І по-четверте, як ми це бачили в Україні, вона готова погрожувати та застосовувати силу.

Росія перемагає.

Росія не просто кинула виклик європейському безпековому порядку та захопила територію іншої країни – Крим: вона зараз перебуває у процесі захоплення нових земель, створюючи маріонеткову державу під назвою Новоросія. Вона вже скалічила українську економіку, і зараз погрожує перетворити Україну на «провальну державу» (failed state). Реакція Заходу на це була слабкою, запізнілою та розпорошеною.

Багато європейських країн не мають охоти вступати з Росією в конфронтацію. Вони займають загалом пацифістську позицію: що військові рішення ніколи не вирішують проблем, і що діалог є за будь-яких обставин кращим за протистояння. Сполучені Штати відволіклися на чисельні термінові проблеми в інших регіонах, і багато американців питають себе, чому вони мають позичати гроші, аби оплатити безпеку більшої та заможнішої Європи.

Це дає Росії, з її рішучістю в прийнятті рішень та високою стійкістю до ризиків та втрат, повну свободу дій. Наша слабенька реакція дозволила Росії вести війну в Україні - з жахливою ефективністю.

Попереду чигають ще більші небезпеки.

Українська авантюра дуже посилила путінський режим, який за рік до цього демонстрував деякі ознаки втрати популярності – на фоні економічних невдач та зростання невдоволення корупцією та неефективною владою. Ті, хто говорили, що Росія задовольниться Кримом (і що особливий статус півострова та його специфічна історія та змішаний національний склад перетворюють його на аномалію в політичній географії) виявилися дуже неправі.

Ще гіршим є те, що наша слабкість щодо України (а до цього – щодо Грузії) створила передумови для наступних, можливо, навіть більш серйозних викликів європейській безпеці, - імовірно, в Казахстані, Азербайджані, Грузії чи Молдові, але, найвірогідніше, в країнах Балтії. Естонія, Латвія та Литва є вірними союзниками США та членами НАТО. Вони – наша передова лінія фронту: майбутнє того світу, який ми сприймали як належне з 1991 року, залежить від їхньої долі. Якщо на них успішно нападуть або принизять, НАТО втратить довіру до себе за один-єдиний день, і це буде велика перемога Росії.

Географія грає проти них: держави Балтії формують тоненьку, рівнинну смугу землі, з не чисельним населенням та без природних меж, з малою стратегічною глибиною. Їхні економіки вразливі до російського тиску, особливо щодо природного газу, де вони значною мірою залежать від постачання з Росії (хоча Литва матиме незалежний термінал для імпорту газу до кінця року). Естонія та Латвія також вразливі до російського втручання по причині свого етнічного складу (від чверті до третини населення ідентифікують себе як «росіяни» у певному сенсі). Литва є вразливою до вимог зі сторони Росії надати коридор по своїй території до Калінінградського анклаву.

Як це було із Західним Берліном у часи Холодної війни, військова оборона країн Балтії є складним завданням, особливо проти «гібридної» війни на кшталт тої, яку ми зараз бачимо в Україні, яка використовує зумисно розмите поєднання військових та неконвенційних способів ведення війни. Росія це знає. НАТО представлене в регіоні лише номінально. У нас нема посиленої інфраструктури, завчасно дислокованих збройних сил, зброї чи боєприпасів. У нас нема належних планів, як оборонятися. Росія знає і це. Якщо ми спробуємо закрити ці дірки в нашій обороні – як це зараз пропонує НАТО, повільно та частково, - Росія назве ці дії провокацією та погрожуватиме вжити контрзаходів. У нашому сучасному стані ми злякаємося цього і відступимо.

Що ми можемо зробити

Найперше завдання – це чітко побачити, що саме сталося. Європейську безпеку не вдасться привести до ладу за допомогою кількох спритних дипломатичних кроків та розумних компромісів. Аби впоратися з ревізіоністською Росією, слід здійснити фундаментальний перегляд положень. Політики повинні пояснити громадам, що війна в Україні все змінила. Ми вступили до нового, витратного та некомфортного періоду, але ми ніколи не повернемося до попередньої ситуації. Будь-що інше посилатиме месидж, який дуже добре розуміє клептократичний режим Кремля: злочин окуповується.

Нам слід відкинути фальшиві аргументи на користь «реальної політики» (Realpolitik ), які радять нам обирати краще серед поганого. Ми не повинні сприйняти втрату Криму, чи укладати з Росією угоди щодо майбутнього України, та звикати нової реальності, у якій Росія має право контролю за сусідніми країнами. Такий підхід буде неправильним з моральної точки зору та ідіотським з точки зору стратегії.

Існування вільної та єдиної Європи з 1991 року було видатним досягненням, у якому Британія відіграла потужну роль. Це правда, що ми наробили помилок. Ми занадто сильно намагалися догодити Росії в часи Єльцина, ігноруючи зростання корупції, авторитаризму та реваншизму. Ми прогледіли обурення Росії під час її дрейфу від європейських базових принципів, та нашу вразливість щодо тих кроків, які вони могли вжити нам на противагу. Ми занедбали Україну, Молдову, Білорусь та країни Кавказу. Уряд Блера був зачаклований пропозицією путінського режиму співпрацювати проти ісламського тероризму в 2001 році. Нас часто засліплювали ілюзорні комерційні перспективи, запропоновані Росією, - зокрема, рішення ВР укласти альянс із компанією «Роснєфть», найбільшою російською нафтовою компанією, стало ганебним прикладом жадібності та короткозорості.

Але наробивши цих помилок, нема жодного резону їх поглиблювати й відступити у стан огидного капітулянтства.

Легітимізація захоплення Росією українських земель та спроба захопити владу в сусідніх країнах – це виклик історичній справедливості. Татари – чиї страждання під владою совітів навряд чи може з чимось зрівнятися – зараз опинилися під владою своїх колишніх мучителів. І що, ми справді хочемо запропонувати, щоб країни, які заплатили найбільшу ціну за помилки 20 століття (в тому числі й за багато помилок, зроблених цією країною (Британією – прим.)), країни, окуповані та пограбовані колишніми очільниками Кремля, знову стануть мішенню для зовнішнього втручання та гноблення?

Навпаки, нам треба чітко дати зрозуміти, що наша мета є простою. Ми посилимо нашу безпеку та безпеку наших сусідів, та послабимо наших опонентів. Ми не хочемо ворогувати з Росією. Але якщо путінський режим поводиться з нами як із ворогами, не буде користі, якщо ми вдаватимемо, що це не так.

Росія занадто слабка, щоб здійснити військовий напад на Захід. Але їй і не потрібно це робити. У неї є значно ефективніша зброя, та, яку ми зараз бачимо в Україні – поєднання регулярних та нерегулярних збройних сил, яке швидко видозмінюється та вводить в оману, економічні санкції, енергетична блокада, політична дестабілізація, інформаційна війна, фінансова паніка та кібератаки. Традиційні збройні сили не готові дати цьому відсіч. Власні засоби психологічної війни Британії (і наступальні, і оборонні) суттєво скоротилися протягом останніх років; ні ми, ні наші союзники не мають ефективних засобів протидії російській пропаганді. Нам потрібні нові, інтелектуальні та стійкі засоби оборони від російської химери, яка поєднує в собі військові, кримінальні, розвідувальні, бізнесові, дипломатичні, медійні, кібер- та політичні елементи.

Найбільший пріоритет має бути у військових засобів. Безпекова криза в балтійському регіоні – це найбільша загроза, що постала перед атлантичним блоком. Безвідповідальна поведінка Росії може поставити нас перед вибором між повномасштабним військовим зіткненням (включно із потенційним застосуванням ядерної зброї) або капітуляцією, яка призведе до знищення наших найфундаментальніших безпекових угод. Ми повинні зробити все можливе, аби цього не сталося.

Це означає, що члени НАТО мають заздалегідь розмістити військове спорядження та припаси у країнах Балтії. Це означає, що НАТО створює тривалий план оборони – який виходить із наявності реальної небезпеки нападу саме в цей час. Нам слід розмістити потужну базу НАТО в Польщі, аби запевнити цю країну, що вона у випадку кризи може безпечно відряджати свої війська до балтійського регіону в якості підкріплення. Нам слід посилити присутність НАТО в балтійських державах – з ротацією бойових кораблів, розширенням повітряного патрулювання та наземними силами – спочатку на умовах регулярної ротації, але так швидко, як це можливо, на умовах постійного розміщення.

Росія буде рішуче протестувати проти цього. Але той факт, що Кремль невдоволений, коли його сусіди мають гарну оборону, говорить сам за себе. Нам слід пояснити російській владі та нашій власній громадськості, що під час розширення НАТО в 2004 році ми навіть не розробляли планів військового захисту нових членів, бо вважали, що Росія – наш друг, а не джерело загрози. І це російська поведінка усе змінила. Росія напала на Грузію в 2008 році.. Наступного року вона тренувалася вторгатися та окуповувати балтійські держави, під час навчання Запад-09 (які завершувалися уявним ядерним ударом по Варшаві). Вона з тих пір продовжувала загрожувати країнам Балтії – порушувати повітряний простір, вести пропагандистську та економічну війну, а також спонсоровану державою підривну діяльність. Ми ж уживаємо заходів із убезпечення наших найбільш вразливих союзників повільно та неохоче, і суто як наслідок російської політики, спрямованої на них.

Наступний життєво необхідний компонент безпеки країн Північно-Східної Європи – це настільки близька, наскільки це тільки можливо, інтеграція Швеції та Фінляндії до планування та ресурсів країн НАТО. Ці країни не є членами НАТО, тож формально не можуть входити до її командної структури. Але нам слід докласти всіх можливих зусиль, аби максимізувати співпрацю у всіх її проявах. Ми не можемо обороняти країни Балтії чи Польщу без їхньої допомоги. Багаті країни з якісним управлінням і серйозною військовою потугою, з чудовою розвідкою та міцною стратегічною культурою – в сучасній Європі є дефіцитом. Нам треба залучити максимум із наявного.

Нам треба також подумати над тим, як допомогти країнам, що потрапили під удар російських економічних санкцій. Я маю на увазі польські яблука та литовський сир. Польща є одним з найбільших у світі експортерів яблук. Половина цієї продукції іде до Росії, і цей експорт зупинили одним розчерком пера, під приводом надуманих аргументів. Я не думаю, що платники податків мають оплачувати нерозважливі рішення експортерів (я протягом більш ніж 20 років робив компаніям попередження – не треба суттєво залежати від російського ринку). Але як споживачі ми маємо зробити все, що належить, аби затупити вістря російської економічної зброї.

Коли ми чітко покажемо нашу серйозність у питаннях допомоги нашим союзникам, наші друзі більше віритимуть у спроможність допомогти і їм. Найвищий пріоритет тут – стабілізація ситуації в Україні. Важко перебільшити її жахливість. Україна переживає масштабну економічну та фінансову кризу, яка навіть у стабільній та захищеній країні була б гіршою, ніж будь-який аналог, який хоч колись відбувався в Європі. Її економіка є фундаментально неконкурентоспроможною. Головний експортний ринок, Росія, може закритися в будь-який момент. Система громадських фінансів зруйнована. Валютні резерви порожні. Назріває дефолт по боргах. Уряд ледь-ледь животіє, покладаючись на пожертви від багатих олігархів навіть по таких ключових статтях витрат, як національна оборона. Навіть якщо все інше закінчиться добре, одне тільки відновлення української економіки триватиме п‘ять років. А допомогти розгромленій Україні – озлобленій, скаліченій та розчленованій – буде ще складніше.

Світ має відповісти на це щедрістю та креативністю. Новий план Маршалла для України повинен включати не тільки пряму фінансову допомогу, але також настільки широке, наскільки це взагалі можливо, послаблення тарифів та квот на українські товари, такі як сталь, зерно, текстиль та сільськогосподарська продукція. Європейський Союз пішов цим шляхом, уклавши глибоку та повномасштабну угоду про вільну торгівлю, але треба зробити ще багато. Зокрема, європейським країнам слід пришвидшити зусилля із забезпечення України природним газом, шляхом реверсних постачань по існуючих трубопроводах.

По-друге, Україна стоїть перед політичною та конституційною кризою таких масштабів, яких не бачили з часу воєн у колишній Югославії. Кожна політична інституція зазнала деградації та дискредитації під час правління режиму Януковича. Десятиліття поганого урядування, корупції та вкрай низькоякісних державних служб підірвали довіру населення до держави – це одна з причин тієї суспільної підтримки, яку на початку мали бойовики в найбідніших частинах Східної України. Нам слід надати максимально потужну підтримку парламентським виборам, які відбудуться наступного місяця.

По-третє, Україні загрожує поразка в неоголошеній війні з Росією. Ми маємо запропонувати Україні навчання військовослужбовців, допомогу, зброю та спорядження, аби вона змогла розбити або принаймні стримати повстанців-сепаратистів. Ми також – заради не лише України, але й самих – повинні зупинити Кремль.

Це найважча частина того завдання, яке чекає попереду. Росія є складовою частиною світової економіки та міжнародної системи прийняття рішень – від космосу до підводного видобування мінералів. Її не вдасться просто ізолювати та ігнорувати. Але це не значить, що ми не можемо підняти вартість бізнесової діяльності для путінського режиму.

Зокрема, нам слід значно розширити застосування санкцій проти окремих осіб. Розлючена реакція Росії на запровадження США навіть декількох візових заборон та замороження активів тих, хто був причетний до загибелі аудитора Сергія Магніцького показує ефективність такого підходу. Інші країни, включно з Британією, ганебно відмовилися зробити те з саме. Але вони мусять. Ініціатива Білла Браудера, лондонського фінансиста та активіста, який був працедавцем пана Магніцького та відстоював його справу, заслуговує на окрему згадку та відзнаку.

Діапазон цих санкцій має бути розширений, аби під нього потрапили сотні чи навіть тисячі російських політиків та осіб, причетних до прийняття рішень. Він повинен включати усіх законодавців (депутатів Думи та Ради Федерації), усіх членів генштабу, військової розвідки (ГРУ), ФСБ, служби зовнішньої розвідки, міністерства внутрішніх справ та інших «силових структур», адміністрації президента, установ, що керують власністю президента (та компаній, які представляють їх за кордоном), компаній, підпорядкованих особам, що пов‘язані з путінським режимом, та будь-якого банку чи іншої комерційної структури, яка веде бізнес у окупованому Криму. Ця заборона на видачу віз та замороження активів має бути розширена на батьків, дітей та родичів тих, хто під неї потрапив.

Це пошле прямий та потужний сигнал російським елітам – що їхні особисті справи на Заході – де вони та їхні родини купують собі речі, вчаться, зберігають заощадження та проводять дозвілля – не будуть тривати як раніше. Чим більше країн запровадить санкції і чим довшим буде список тих, хто під них потрапить, тим більшим буде наш тиск на режим Путіна – аби він відступив та змінив курс.

Тут, у Британії в нас є ще один потужний вид зброї. Ми можемо запровадити значно жорсткіші закони проти відмивання грошей, щоб відсторонити корумпованих російських чиновників від західних платіжних систем та ринків капіталу. Ми повинні інтенсифікувати розслідування щодо російських енергокомпаній, які мають загадкове походження, склад акціонерів та бізнесову модель. Нам слід зробити більш жорсткими правила щодо трастів та агентських компаній, аби корумпованим російським особам було складніше використовувати нашу систему та зловживати нею. Часто кажуть, що російські еліти дуже люблять офшорні фінансові центри. Але ганебна правда полягає в тому, що саме Британія та США настільки полегшили їм життя.

Нам також треба покращити гнучкість та солідарність Заходу перед російським тиском. Литва збудувала свій власний плавучий термінал зрідженого газу, який почне працювати в грудні цього року, після прибуття корейського газовоза, який має доречну назву «Незалежність». Контроль Газпрому над литовським газовим ринком вже ослабнув, і Литва змогла домовитися про знижку до своєї надзвичайно високої – найвищої в Європі – ціни на газ, яку вимагав від неї російський газовий гігант. Як редактор економіки у журналі «Економіст» я скептично ставлюся до ідеї, що в нас коли-небудь існуватиме глибокий та ліквідний глобальний ринок зрідженого газу: технології та витрати, які для цього потрібні, перешкоджають розвитку необхідного для цього ланцюга постачання. Втім, на периферії зріджений газ все ж створює велику різницю, затуплюючи гостроту будь-якої штучної надзвичайної ситуації в енергетиці, яку може спробувати організувати Росія шляхом вибіркової зупинки постачань.

Європа спроможна на значно більше. Вона може збудувати газові сховища та лібералізувати правила управління ними, аби всі сторони мали доступ до цієї інфраструктури. Вона може завершити будівництво мережі газопроводів, що проходить з півночі на південь, і тим самим унеможливити для Росії використання зупинок чотирьох експортних трубопроводів, що йдуть зі сходу на захід, як політичну зброю. У першу чергу, Єврокомісія повинна продовжувати практику оскарження дій Газпрому, який систематично ігнорує ринкові правила та порушує закон. Цей крок – фактично, судове розслідування – базується на великій кількості документів, отриманих після обшуків у офісах Газпрому та афілійованих із ним структур. Комісія планувала опублікувати своє оскарження – фактично це звинувачення – у березні. Але його відклали спочатку на березень, потім на червень, і з тих пір про нього нічого не чутно. Багато хто питають себе, чи не поклали його назавжди в довгий ящик.

Європейські, британські та американські регулятори відчувають небезпідставну тривогу з приводу того, в який спосіб російські компанії працюють на світовому енергетичному ринку. Є серйозні підозри у цінових змовах, інсайдерських торгах, відмиванні грошей та інших зловживаннях і незаконній поведінці. Мої власні дослідження вказують, що ці підозри мають під собою вагомі підстави, втім, оприлюднити їх складно через той ризик та витрати, які пов‘язані з англійським законодавством про наклеп. Розслідуючи аргументи захисту у судовій справі про наклеп, де фігурував відомий росіянин, який активно працює в енергетичному секторі, я познайомився з кількома потенційними свідками, що боялися за свою фізичну безпеку, якщо б вони почали з нами співпрацювати. Чим краще працює наша система кримінального права, слідство, захист свідків та тих, хто визнав себе винними в обмін на покази діятимуть проти російської гангстерської держави, тим безпечнішим стане наш світ.

Насамкінець, нам слід перезавантажити Атлантичний альянс. Разом із тим, як згасає пам‘ять про десант на берег Нормандії, про авіаційну допомогу блокованому Західному Берліну та про берлінську стіну, про жертви та самовідданість минулих поколінь, висихає і наш резервуар спільних почуттів. Без економічної, культурної та політичної спільності Кремль переможе в своїй грі у «розподіляй та володарюй». Протидія потребує оновлених та екстраординарних зусиль по обидва боки Атлантики. Викриття, що постали із секретних матеріалів, викрадених Едвардом Сноуденом, породили страх у Європі, що Америка – це безвідповідальний та нав‘язливий глобальний гегемон. Цього року я написав книгу «Операція Сноуден», де критикую «сноуденістів», як я називаю бездумних захисників цього перебіжчика з агентства нацбезпеки.

Я вважаю, що наші розвідувальні установи як такі функціонують добре, в межах закону, і на велике благо для наших націй. Але велика шкода вже була завдана. У той час, коли нам треба відновлювати трансатлантичні зв‘язки, вони погіршуються в нас на очах, особливо щодо життєво важливих стратегічних стосунків між США та Німеччиною. Трансатлантичне торгівельно-інвестиційне партнерство дає рідкісний шанс великомасштабного, позитивного проекту, який може допомогти оживити те, що зараз схоже на невдалий шлюб.

І фінальна ремарка: якщо Росія колись розглядала падіння СРСР як звільнення від комунізму, зараз її режим, зі зростаючим успіхом, провадить лінію на те, що це була ганебна геополітична поразка. Це не тільки фактологічна неправда, це ще й трагедія для російського народу. Він знищив Радянський Союз, під владою якого страждав більше за всіх інших. Але плоди їхньої перемоги були в них украдені клептократичним режимом вихідців із КДБ. Хліб та видовища, який пропонує цей режим, є слабкою компенсацією за те, що втратили росіяни: країну, де править закон, країну, вільну від імперських тіней та тоталітаризму, і яка живе в мирі з собою та своїми сусідами.

інозмі НАТО росія політика війна