Легендарний рок-гурт The Ukrainians представляє новий альбом (ІНТЕРВ'Ю)
Влітку 1989 року я вперше приїхав до Англії і волею долі потрапив до найбільшого міста північно-східного графства Йоркшир – Лідса. На другий день, прогулюючися центральною вулицею, був ошелешений, побачивши на модного вигляду дівчині білу футболку з написом українською мовою «Українські виступи в Івана Піла» і візерунком в українському стилі. Що воно таке? Адже в ті часи навіть в Україні знайти футболку з українським написом було неможливо, а тут – Англія...
Розмовляв: Олекса СЕМЕНЧЕНКО
Розгадка знайшлася швидко. Колишній однокласник моєї англійської приятельки Дейвід був музикантом. Він розповів, що рік перед тим зірки британської інді-сцени гурт Wedding Present з Лідса записали альбом українською мовою, що називався «Ukrainski Vistupi V Johna Peela».
Джон Піл виявився знаменитим британським ді-джеєм – презентером однієї з найпопулярніших музичних програм радіо Бі-Бі-Сі. Саме виступи у нього в живому ефірі надихнули групу на запис альбому. А український візерунок і напис на футболці просто відтворювали обкладинку диску.
А за пару днів я вже познайомився з музикантом українського походження, що мав сценічне ім’я Роман Рімейнз, і брав участь у записі згаданого альбому Wedding Present як запрошений учасник. В результаті я привіз до Києва як альбом, так і футболку, яка викликала здивовані питання друзів.
Саме український альбом Wedding Present відтак дав життя групі The Ukrainians – Пітер Соловка, один з постійних членів Wedding Present, вирішив створити новий колектив, що змішував би західний поп з українським фолком.
До групи ввійшли згаданий Роман Рімейнз та інший приятель Пітера – Лен Ліґґінз, що грав на скрипці і співав в «Українських виступах в Івана Піла».
В наступні роки The Ukrainians здобули велику популярність у Британії й європейських країнах.
Вони теж, як і Wedding Present, кілька разів потрапили до програми нині вже покійного Джона Піла.
Один із тих їхніх радіо-виступів провідний музичний часопис MOJO назвав серед 20 найкращих в історії цієї програми - поруч із такими ґрандами, як групи Nirvana, Pink Floyd, The Buzzcocks та Joy Division.
Минуло 20 років, і цього року легендарні вже The Ukrainians випустили новий альбом під назвою «Діаспора».
Відтак «Українці» здійснили промоційний тур, а відтоді взяли участь у численних музичних фестивалях, як вдома, у Британії, так і за її межами.
Цим альбомом група перевершила себе. Нові власні композиції у ньому є чудовими – гарні мелодії, влучні слова та чисті енергія, запал та буря емоцій.
«Діаспора» розповідає про чуттєвий бік проблеми міґрації: про біль від необхідності залишити сім’ю і рідну землю назавжди, а водночас про захоплення з можливості почати життя спочатку, із чистого аркуша.
Ще раз я приїхав до Англії в 1991 році - і відтоді живу тут. Так склалося, що вже дуже давно познайомився з кількома учасниками групи, стежив за її творчістю, ходив на концерти.
Роман Рімейнз, через якого почалися мої контакти і співпраця з командою (я написав для The Ukrainians кілька текстів до різних альбомів), вже давно пішов з колективу, але його обличчя й досі визначають Пітер Соловка та Лен Ліґґінз.
За 20 років «Українці» записали чимало альбомів, об’їздили з концертами весь світ. Вони стали першою західною групою, що зняла кліп для своєї пісні повністю в Україні (це була річ під назвою «Ой, дівчино»). Бували в Україні і з концертами. На першому з них грали разом із ВВ Олега Скрипки.
На початку 1990-их група стала настільки популярною, що американська компанія-виробник спортивного одягу NIKE підписала її зробити саундтрек до 30-секундної реклами кросівок. У рекламі знявся Сергій Бубка, в Британії її відтак постійно крутили на телеканалах ITV, Channel 4, MTV та Sky Sports, а за кордоном – провідні телеканали в країнах ЄС, у США, Канаді й Австралії.
А потім популярність групи надала їй космічного виміру. Дослівно... Одного дня американська космічна аґенція NASA зіграла їхню інтерпретацію «Розпрягайте, хлопці, коні» на космічному кораблі для астронавтки Гайдемарі Стефанишин-Пайпер!
Я зустрівся із Пітером Соловкою та Леном Ліґґінзом у приємній кав’ярні нині модної дільниці Чапл Алертон міста Лідса.
Пітер купив тут будинок 10 років тому, коли Чапл Алертон ще занепадав, а нерухомість була дешевою.
Він і не чекав, що йому так пощастить, і що дільниця за кілька років зазнає бурхливого розвитку.
Нині вартість його дому зросла мінімум вдвічі.
Лен приїхав на вихідні з-під Лондона, де нині живе. Він приємно вражений з того, як змінився Лідс, де він був студентом-славістом у місцевому університеті.
"Назва альбому? Відображає, хто ми є"
Лен розповів, що альбом «Діаспора» є першим за 15 років, що складається переважно із власного, нового матеріалу групи.
Бо все решта, що було записано у міжчассі, фактично становило версії народних пісень або україномовні версії пісень британських груп, таких як Sex Pistols або The Smiths.
Сама ідея «Діаспори» виникла досить давно: «Ми знали, що альбом називатиметься «Діаспора» ще перед тим, як було написано більшість пісень, – каже Лен Ліґґінз. – Спершу ми думали, що це просто буде назва альбому й однієї з пісень... Ми були розкидані по різних куточках Англії, і деякі члени групи мають дітей, що ростуть, стареньких родичів, яких треба доглядати, ну і, звичайно, крім музики, ми маємо основну роботу.
Але ми з Пітером хотіли це зробити ось уже кілька років. Нарешті ми сказали один одному: слухай, врешті-решт, робитимемо чи ні? І ми заздалегідь зарезервували собі для цього вільний час».
Хоча загалом від початку роботи до виходу альбому «Діаспора» минуло три роки, фізично запис пісень зайняв лише кілька вікендів.
Пітер згадує, як усе відбувалося: «Роботу було розпочато 2006 року, коли було створено першу з нових пісень. Після цього альбом поступово набирав своїх окреслень під час довгих репетицій у вихідні дні, що відбувалися раз на кілька місяців.
Такий спосіб праці був дуже невимушеним і зрілим. Коли ми були молодші, то намагалися писати, проводити репетиції й награвати альбоми протягом дуже короткого часу. Це було, як потрапити до скороварки під високий тиск – не можна розслабитися ні на мить!
Нині ж у нас був час подумати після репетиції – подумати про отримані в результаті пісні і про напрямок, у якому просувається робота над альбомом загалом.
Щоправда, і тут все-таки була якась частка стресу. У цій справі ніколи не може бути так, щоб зовсім нічого не трапилося.
Перша студія, в якій ми працювали, одного разу загубила частину наших записів.
Тож під час останніх сесій ми мусили перезаписувати уривки деяких речей в одному місті, водночас намагаючися мікшувати інші речі у студії в 30 хвилинах їзди звідти. Але ми це зробили!»
Пітер каже, що у цьому альбомі відображено сутність людей, об’єднаних в групу The Ukrainians:
«Назва альбому відображає те, ким ми насправді є. Як група ми маємо на собі величезний вплив діаспорної культури. Маємо у складі двох прямих нащадків українців (я – один із них), ще троє мають певний зв’язок зі Східною Європою, інші мають британське кельтське коріння».
Тут підключається Лен, аби розповісти, як недавно дізнався про своє походження:
«Я сам навіть не знав, що маю якесь коріння у Східній Європі. Моя тітка, що живе у Сполучених Штатах, розповіла мені про це лише пару років тому! Але це нове знання змінило моє ставлення до того, що я роблю у цій групі. Раніше думав, що маю якийсь незбагненний інтерес до тої частини світу, а тепер виходить, що цей інтерес є також і ґенетичним!»
"Не продавайте за долари
Не продавайте за фунти
Не продавайте за рублі
Не продавайте чортові душу
Не продається ця хата
Не продається наша воля
Не продається ця душа українська.
Скільки еволюцій?
Скільки сенсацій?
Скільки революцій?
Скільки брехні попереду?
"Скільки революцій"
В Україні може здатися дивним, що британська група, яка співає українською мовою, може викликати підвищений інтерес на Заході.
Фото: Лариса Москальова
Пітер має на це пояснення: «Хоча ми й співаємо українською мовою, використовуємо українські музичні стилі й інструменти, наша музика апелює до будь-якої людини, що має у минулому зв’язок з якоюсь іншою країною.
У сучасному світі так багато людей відчувають культурні впливи, що походять з-за меж країни, в якій вони живуть! Є місця в інших частинах світу, що їх притягають, щось, до чого вони прагнуть, і чого нема в країні, де вони виросли.
Це таке багатство зростати з більш, як однією культурою, але у цьому є і певний сум. Тож у титульній пісні альбому, що теж називається «Діаспора» темою є тотожність особи – почуття існування між двома культурами. І ця тема повторюється й розвивається у багатьох піснях».
Джерело натхнення – українські думи
Лен Ліґґінз розповів, що давало групі натхнення для написання пісень: «Вперше ми використали такий багатющий матеріал, як думи 16-17 століть. Одна є даниною одній з найперших відомих українських діаспорян – Марусі Богуславці.
Ми написали пісню, що ґрунтується на історії, в якій Маруся – одна із дружин турецького султана – викрадає ключі від в’язниці і звільняє полонених козаків. Викрадає, хоч є дочкою священика. А сама вона не хоче повертатися додому – до християнського світу.
Мені цікаво, чи сенс цієї історії не є трохи глибшим? Чи не є ключ, який Маруся Богуславка (тобто Марія, що славить Бога) дає козакам на Великдень, також і духовним ключем?
Написання тексту на підставі думи стало для мене справжнім випробуванням. Я повертався до написаного ще півтора року, аж поки задовільнився результатом. Думи – це чудова епічна поезія, дуже характерна й багаторівнева. Саме тому ми вирішили взяти дві з них як базу для пісень альбому. Зокрема, пісня «Панове-молодці» містить прямі цитати з думи «Смерть козака-бандуриста».
А Пітер має в новому альбомі свої пісні-улюблениці: «Одна з них – це «Сувеніри».
Тут ми співаємо про все, що українці в Україні сприймають як щось саме собою зрозуміле, але чого ми не маємо на Заході і чого нам тут бракує.
Ми кажемо: у вас є самогонка, вишиті сорочки, домашня ковбаса, а у нас нема.
Це – гумористична пісня, але не треба довго копати, аби побачити почуття меланхолії».
«Чи у вас є вишивка?
Чи у вас є писанка?
Чи у вас є українські сувеніри?
Бо у нас нема».
«Сувеніри»
Хоча альбом має тему діаспори, він торкається й іншої тематики. Є пісні про повернення додому, про політичну боротьбу, про виклики глобалізації - як і в легендарному альбомі "Культура" 1994 року.
Композиція "Невільник-вальс" - данина пам’яті деяким із найбільш знаних музикантів діаспори, як от «Українській сільській оркестрі» та Павлові Гуменюку, що зробили одні з найдавніших звукозаписів української музики в ще 1920-их роках у Нью-Йорку.
Лен згадує: «Я дуже захопився цими записами, коли вперше їх почув. Недосконала якість, грамплатівки 1920-30-их років - і просто чудові сільські музики. Всі вони були українськими еміґрантами, що переїхали до США. «Невільник-вальс» - одна з перших речей, які зіграли ми з Пітером.
Я читав, що скрипаль Павло Гуменюк ніколи не грав одну мелодію двічі. Тож коли дійшло до нашої версії «Невільник-вальсу», я, перш, ніж записуватися, відпрацював свою партію на скрипці до останньої ноти!»
Та, можливо, найамбітнішою річчю в альбомі є версія знаменитої пісні 1972 року групи T-Rex Children of the Revolution.
Нас можете труїть,
Нам заважати жить,
Нам перекрити ґаз,
З гальмів спустити КАМАЗ.
Та ні, не спиниш нас,
Бо ми є діти революції.
"Діти революції"
The Ukrainians зберегли мелодію, але текст змінили так, щоб він відображав події Помаранчевої революції та речі, що їй передували і слідували за нею.
Лен також додав до тексту слова з чумацької пісні «Гей, ішли наші чумаки в дорогу», яку він дуже любить. В ній ідеться про те, як чумаки провели цілі тижні готуючи в дорогу воли, вози та крам.
Лен каже: «Там є таке відчуття навантаження! Виглядає, що це символізує тягар життя українців з давніх давен до наших днів».
Таємниця Брамса: "Привласнив славу і гроші емігранта"
В новому альбомі присутня й композиція Брамса «Угорський танець номер 5». Пітер Соловка зробив ціле наукове дослідження, перш ніж включити її до альбому.
«Це – довга, але цікава історія, – розповідає музикант. – Звичайно, більшість людей впізнає цю мелодію, коли її чує, навіть якщо хтось не знає, як вона називається. Майже кожна східно-європейська країна має свою її версію. Будь-яка людина, що походить зі Східної Європи, відразу впізнає у цій мелодії частку своєї культури.
У нас виникло питання: яким чином німецький композитор міг написати у 19 сторіччя таку східно-європейську мелодію? Ми дослідили біографію Брамса і, як виглядає, він не подорожував на схід у пошуках натхнення.
Скоріше, він украв цю річ у втікача від повстань, які 1848 року відбувалися у частині Австро-Угорської імперії, що була на перехресті угорської, української, словацької, польської та єврейської культур.
Еді Реміньї – скрипаль з міста Мішкольця в Карпатських горах на терені нинішньої Угорщини, знайшов притулок у спокійній тоді Німеччині і, так само, як багато його співвітчизників, заробляв на хліб, граючи для бюрґерів.
Реміньї познайомився з Брамсом, і вони стали разом давати концерти в домах багатіїв. У цей період Еді навчив Брамса багатьох мелодій своєї вітчизни – Мішкольця, що був одним із найбільш мішаних у культурному сенсі куточків Європи. Коли їхні шляхи розійшлися, Еді вирушив до Британії. Якийсь час він навіть був особистим скрипалем королеви Вікторії.
Значно пізніше Брамс, якому ідею навіяли «Слов’янські танці» Дворжака, записав, як виглядає, деякі з мелодій Реміньї й оприлюднив усе як «Угорські танці». Ременьї намагався навіть судитися, але у ті часи це було неможливо.
Брамс привласнив славу й гроші, а еміґрант Еді лишився ні з чим. На цьому історія закінчується, але наша версія є даниною всім тим утікачам – політичним й економічним, що, як й Еді Реміньї, прибувають на Захід у пошуках кращої долі. Ця історія показує, як багато діаспора здатна дати світові.
Суміш культур, ідей, навичок дозволила цій чудовій мелодії проіснувати до наших днів. Ми зробили дві версії, одна не має слів (це – версія для синґлу), а для альбому є слова, які написав ти, Олексо.
«Я – не злодій, не убивця,
Не вчинив нікому я зла.
Ні ледащо, ні п’яниця
Я не був, а чесно працював.
Просто вільна я людина,
Захищаю свої права,
Помагаю своїм братам –
Іншим людям, таким, як я.
Ось чому приїхав сюди:
Тут я можу бути вільний.
Не тужися, брате, не плач,
Буду жити яко втікач!»
«Еміґранти»
20 років тому The Ukrainians були чи не єдиною групою у світі, що поєднувала українську народну музику із сучасними стилями, до того ж робила це з якісним аранжування.
Пітер згадує: «Ми думали, що за кілька років з’явиться багато команд в Україні, що робитимуть щось подібне, і робитимуть краще за нас. Але й донині є дуже мало таких, що робили б це добре. Це – ВВ з Олегом Скрипкою, Гайдамаки, Мандри і ще кілька інших. Виглядає на те, що люди не завжди бачать цінність чогось, чим вони оточені.
Ти весь час занурений у цьому й не відчуваєш краси. Очевидно, люди в Україні сприймають власну народну музику як щось саме собою зрозуміле, що нікуди від них не втече».
Альбом «Діаспора» вийшов на фірмі Zirka Records в Європі та на Omnium Records у США та Канаді
