Експорт в ЄС: яким має бути підприємство? Молокозавод котрий готовий завойовувати Європу

Тексти побували на найкращій в Україні фермі та молокозаводі, щоб дізнатися, чи можливо з нашою продукцією вийти на ринки ЄС.

Доїння по-новому

Ферма села Вільна Тарасівка зовні подібна до того, як ви уявляли собі звичайну молокоферму - видовжена прямокутна будівля з численними прибудовами. Але тільки зовні. Всередині - це майже космічний корабель із тією лише відмінністю, що він не літає в космос, а виробляє в Україні молочну сировину європейського класу.

Тільки з молока екстра-класу (найвищого) у ЄС роблять усі молочні продукти, цього й очікують від українських молочарів, котрі прагнуть на ринок ЄС.

Один із поширених міфів, пов’язаний із харчами у ЄС: останні вихолощені численними обробками, не мають “ні смаку, ні запаху”. Так ось, молоко, котре дають корови з Вільної Тарасівки, відрізняється від “бабусиного” хіба тим, що збирається у стерильних умовах і з вимені потрапляє у танкер без контакту із зовнішнім середовищем.

Ця ферма два роки тому “виросла” з Терезинської, зразкового господарства у сусідньому селі. Після економічного спаду на початку 90-х ферму (колишній Держплемзавод) вдалося відновити завдяки орієнтації господарства на нові технології.

Прибуток з успішної терезинскої “матері” було реінвестовано: придбано 8 швецьких систем добровільного доїння і побудовано господарство нового зразка у Вільній Тарасівці. Поки це єдина ферма такого класу в Україні, але подібну вже будують на Житомирщині (с. Почуйки).

За словами Андрія, ветлікаря ферми, у Європі працює приблизно 200 таких установок, у Росії - 150. Вартість одного такого доїльного робота - 100 тис. євро, його сервісне обслуговування - 100 тис грн щорічно.

Попри повну автоматизацію доїння, тарасівська ферма - з “українським підходом”: “робот сам може “знайти” соски кожної корови перед доїнням, але ми стараємося перший раз налаштувати його у ручному режимі для того, щоб приділити увагу кожній худобині: подивитися, чи вона гарно себе почуває. Коли приходить нова тварина, то з нею ходимо 4-5 днів, аби вона зрозуміла, куди ходити на доїння.” - розповідає Андрій.

Кожному вуху - по бірці. Напис маркером неприпустимий у ЄС.

Ферма розрахована на 500 голів (зараз тут 450 корів), середньодобовий надій з корови - 25 л. Перед доїнням робот сам промиває та осушує соски, пропонує корові винагороду за те, що вона прийшла, - концкорм (шрот соняшниковий, шрот соєвий, кукурудза, ячмінь, пшениця).

Також - щоразу перевіряє електропровідність молока, що дозволяє ще на етапі доїння відділити молоко хворої корови. Для лікування худоби використовують американські антибіотики із нульовим рівнем каренції (не потрапляють у молоко) і навіть попри безпечність таких ліків, молоко лікованої корови не потрапляє до загального танкера, а йде на корм телятам.

Кожної доби ферма постачає на ринок 9,5-9,8 т молочної сировини найвищого класу. Її розподіляють між переробниками на конкурентних засадах за ціною приблизно 5 грн за літр (молоко від населення - 2,3 грн за літр) За словами Андрія, головні клієнти ферми - Яготинський та Білоцерківський заводи.

На фермі автоматизовано усе: від прибирання до доїння. Кожна корова на шиї має комп’ютер, який допомогає доїльному роботу ідентифікувати худобину, а також занести інформацію про поточний надій до загальної бази.

Поки робот доїть одну корову, інша чекає на свою чергу.

Ферма у Вільній Тарасівці - гарний приклад того, як можна досягти успіху не покладаючись на допомогу держави. Оскільки господарство працює цілодобово, будь-які заплановані відключення від електропостачання були б для неї великою проблемою. Але господарі вже готові до цього: мають 2 лінії енергопостачання та власний енергогенератор.

Кілька тижнів тому ферму відвідували чиновники Єврокомісії з безпеки харчових продуктів. “Приїхало 2 старих вовка: італієць та бельгієць, цілий день були в нас, поїхали пізно увечері.” - згадує Сергій Олександрович (прізвища не називає), керівник ферми - “Але нам до перевірок не звикати, для мене перевірка - як вам уранці чаю попити.

То в них було одне зауваження, що у двох чи трьох корів вони не побачили по дві бірки у вухах, а вони серйозно до цього ставляться: поїхали, підняли всю бухгалтерію. Якщо корова загубила бірку, то її знову потрібно друкувати через Облплем, а у нас буває маркером написано - це теж їм не підходить. Знаєте, ото як любов та сама, тільки писанини більше стало” - жартує шеф.

Робот сам уміє шукати соски, але його можна і спрямувати, що часто роблять місцеві тваринники. Усього на фермі працює 6 людей.

“Як на мене, то корова може і буз вух ходити: у кожної тварини є мінікомп’ютер, через який її можна ідентифікувати” - підтримує боса ветеринар Андрій.

Складно повірити, але керуючий фермою Сергій Олександрович переконаний, що нині інвестиції у сільське господарство - у тренді. “Останнім часом дуже багато людей цікавиться (молочним напрямком тваринництва - В.К.) і хоче вкладати гроші.

Зустрічався з людьми, які багато будували в Києві житла, зробили капітал на цьому, тепер хочуть швидко заробити на молоці. У мене тут сидів один депутат Верховної Ради і кричав “А якого літака треба, щоб з Америки корів притягнути?”. Буває послухаєш, і дивно: бабло мають, але це ще не все.”

На фермі корови двох порід - українська чорно-ряба молочна і голштинська.

Від корови до чашки

Слідкую за молоком з ферми далі і їду на Білоцерківський молококомбінат - молоде підприємство, яке повноцінно працює з вересня 2008 року. Усюди чисто, як у гарній лікарні. На приймальній молоковозів стоять як доволі звичні для нас жовті молоковози, так і новіші, закордонного виробництва. Частину з них комбінат орендує, частина - власні.

Головний технолог комбінату Світлана Чикіна із посмішкою говорить, що орендодавці жовтеньких молоковозів захоплені, наскільки чистими повертаються до них машини: усі молоковози перед безконтакним відкачуванням сировини проходять зовнішню мийку. Молоко від тарасівської ферми аж до запакування у пакет чи пляшку не контактує з повітрям. За увесь час перебування на фермі та заводі нам довелося побачити молоко тільки на дегустаційних столах.

Практично усе обладнання на заводі - іноземного виробництва, єдина українська “машина” зроблена у Харкові - для виробництва ПЕТ-пляшок. Зараз продукція комбіднату іде на експорт в Грузію, Арменію, Азербайджан, Молдову, Білорусію.

Водою не розбавиш. Ось так всередині виглядає сучасний молокозавод. Молоко можна побачити хіба у лабораторії та у прозорих пляшках у відділенні готової продукції.

Попри те, що завод побудовано за європейськими стандартами, експортувати в ЄС свою продукцію зараз підприємство ще не може: “У європейців до нас було єдине зауваження, що у нас зараз немає продукції, окремо і винятково виготовленої із сировини екстра класу, суто технічно ми можемо це забезпечити, але для внутрішнього споживача ми змішуємо сировину екстра класу, вищого та першого гатунків” - пояснює Світлана Чекіна.

“Зараз ми орієнтовані на внутрішнього споживача, але у нас є можливість повністю працювати за європейськими стандартами хоч завтра: є три окремі лінії приймання, усі вони розділені, переміщення сировини можна простежити, є спеціальне програмне забезпечення.

По цьому транспортеру їде пакетоване молоко, яке потім потрапить до на полиці магазинів. Поки що - українських.

Зауваження європейців було в тому, що ми не користуємося цим. Проте нам це зазраз не потрібно, ми працюємо на внутрішній ринок. Це їх не дуже втішило, вони хотіли побачити ці можливості.” - пояснює Вадим Чагаровський, голова наглядової ради БМК

У пана Чагаровського чітке бачення свого місця на європейському та світовому ринках.

Підприємство працюватиме у трьох напрямках: перший - це виробництво продукції під власною торговою маркою для німецькою торгівельною мережею, другий - робота в секторі В2В (наприклад, виробництво сумішей для морозива та коктейлів McDonalds), третій напрям - це продаж продуктів для визначеної ЦА - діаспорян, котрі проживають у країнах ЄС.

А ось ці молочшні суміші поїдуть до Грузії.

“ЄС потрібно розглядати не тільки з точки зору розширення ринку. Присвоєння єврономера - це певна відзнака підприємства, яка засвідчує його відповідність світовим стандартам. Це буде перевагою і на внутрішньому, і на світовому ринках, зокрема і для партнерів з азійських країн.”

- Невже ви й Азію збираєтесь підкоряти?

- А чому ні, - у відповідь дивується пан Чагаровський - Ми не говоримо про широкий асортимент, але нішеві продукти можемо постачати: передовсім ідеться про продукти тривалого зберігання.

Вадим Чагаровський випромінює оптимізм та вважає, що попри жорстку конкуренцію на європейських ринках, це стимулюватиме вітчизняного виробника до інвестицій в інновації, а завдяки девальвації гривні українські виробники мають цінову перевагу. Поки ціни не вирівняються, а це пару років.

* Текст підготовлено у рамках інформаційної кампанії України та ЄС Stronger together

єс агропром економіка бізнес євроінтеграція