Інфантильні революціонери: як молоді українці змінюють країну (лекція Грицака)
«Дорогу молодим!» - один з імперативів нашого часу, коли бажане оновлення політики сприймається передусім як її омолодження. Перші тижні Євромайдану пройшли в замилуванні силою та завзяттям молоді, що доти вважалась пасивною та байдужою до політики. Чи мають однолітки Незалежності стати повноцінною силою, що впливатиме на життя країни?
Записала: Анна Романдаш
«Ви – найчисельніше покоління в історії, і вже за означенням маєте силу впливати. Якщо захочете, звісно, - усміхається Ярослав Грицак. Він – один із небагатьох істориків в Україні, хто досліджує питання генерації. Про це й говорив на зустрічі «Покоління та їх роль в історії: приклад сучасної України», яка відбулася у понеділок у Палаці мистецтв.
«Є думка, що наш світ творять люди покоління 60-их. Із часу, коли добре жилося і була чудова музика, - починає Грицак. – Але то було аполітичне покоління, і зараз вони й творять таку собі лайтову політику». Історик має на увазі більшість політиків, які порядкують світом – їм зазвичай шістдесят, і вони зростали в часи, коли було доволі спокійно, стабільно розвивалася економіка, і вони могли були ким заманеться – хоч би й хіпі. Як результат, на відміну від «сталевих» поколінь-попередників, «шістдесятники» виростали без цінностей. Не мають цих цінностей і в політиці. «Путін би не мав таких шансів, якби європейські політики були з іншого покоління, - пояснює Грицак. – Тетчер, Аденауер чи Рузвельт такого би не допустили».
Але що, власне, визначає покоління? Про нього почали говорити у ХІХ столітті, і досі в Україні про нього не так часто згадують, підміняючи це поняття класом чи прошарком. Коли Грицак говорить про «ігреків» - молодих людей від 14 до 25, то згадує Гаррі Поттера і «Океан Ельзи». Бо це те, що часто молодь єднає. А ще – європейські цінності і багато інших рис. Загалом, покоління – це не лише біологічний фактор «хто коли народився», а те, як ми себе почуваємо у нашому середовищі та які пріоритети обираємо. І якщо вірити Грицаку, то саме «ігреки» мають величезний потенціал.
«Ви не лише найчисельніше покоління у світі, ви ще й найосвіченіше, - звертається історик до аудиторії. – Ми є в топ-десятці країн світу із вищою освітою, бо сімдесят відсотків українських випускників йдуть в університети. Це не завжди добре, але не можна забувати, що саме університети формують ваші цінності, і ви дуже відрізняєтеся від нас саме через освіту».
Звісно, в освіченості українського суспільства можна засумніватися, беручи до уваги корумпованість освітньої системи. Тим більше, що багато випускників йдуть до вишів не за власним бажанням, а тому, що так хочуть батьки. Звідси виникають загрози перед «ігреками», які часто заважають їм змінювати країну. «Подумайте про своїх батьків, про те, як багато з вас втрапили у вузи, про те, як училися чи халявили, - історик натякає на хабарі, які молодь сама часто й пропонує. – Тому ви – покоління, яке легко скорумпувати. Корупція - це майже ваш стиль життя, і вона тягне за собою халяву, бо ви часто отримуєте те, чого не заслужили».
Та все ж молодь має шанс, якщо вирішить упливати на країну – прийти на вибори, проголосувати та активно включатися у життя держави. Тим паче, що Євромайдан показав - молодь готова змінювати долю країни.
«Зараз світом котиться хвиля студентських протестів, - пояснює історик. – І те, що було на Майдані, і те, що бачимо у Гонконгу чи Occupy Wall Street – це все результати цієї хвилі… Ми часто забуваємо, якими молодими були люди, які творили революцію 1917 року».
Одним із феноменів цього покоління є панування горизонтальних зв’язків. «Раніше ти був або дурень, або керівник, і спілкування йшло по вертикалі. Facebook це знищив. Тепер або всі дурні, або всі керівники, - сміється історик. – До того ж, ви перше не-провінційне покоління, бо у вас нема кордонів».
Оцінки Грицака нового покоління дуже різні: історик говорить про його революційність, та водночас попереджає про те, що вище голови своїх батьків воно не скочить. «Моє покоління – це покоління соціальних ліфтів. Ми переважно вихідці із сіл, наші батьки не були інтелігенцією і займалися чимось відмінним від нас. Я от не вмію шити, тому став професором, - сміється Грицак. - Ми дуже відрізняємося від батьків, бо здобули щось інше, і тому мислимо утопічно масштабно, згадуючи власний досвід наверх. Молодь, натомість, живе життям дуже подібним до батьків, і цього соціального розриву не відбувається».
Однак відбувся розрив цінностей, на чому наголошує історик. За його словами, молодим українцям ближча молодь із Європи, ніж старше покоління в Україні, бо з останніми у них різні погляди на життя та те, чого вони від нього хочуть. «У Росії, наприклад, не стався розрив поколінь, бо цінності в усіх однакові. Середній клас там росте, але він складається із таких же антизахідних фундаменталістів, як і покоління перед ним, - говорить Грицак. – Те саме склалося в Китаї, тому, думаю, події в Гонконгу приречені на поразку. Україна, натомість, буде іншою країною через 20-25 років, коли ваше покоління прийде у владу».
Попри революційність, у сучасних «ігреках» багато парадоксів. Вони - мрійники, які хочуть розтягти дитинство, залишаючись інфантильними. «Ви – це покоління теплих цінностей, яке не прагне слави, а хоче бути добрими батьками, - пояснює Грицак. – Ви думаєте, що поганими батьками були ми, бо не приділяли вам достатньої уваги і вкрали у вас дитинство. Тому зараз ви всіляко відтягуєте процес дорослішання».
Однак відтягнути відповідальність навряд чи вдасться, бо, за словами Грицака, «всі люди, народжені пізніше, матимуть щораз менше шансів, і це зумовлює революційність нових поколінь». А ще історик розповів про українськість як феномен сучасної молоді. «Коли здобули незалежність, то думали, що більшість говоритиме українською, - ділиться він. – Однак, попри російську мову, все більше молодих людей виділяють свою українськість. Така от цікава особливість, бо говорять російською, але мислять не по-російськи».
