Кредитна петля затягується. Як жити?

Але Юрин випадок виявився ще гіршим – він погодився виплачувати гроші за квартиру протягом двох десятків років. Ця кабала почалася в 2005, коли Юра зв'язався з «Укрсиббанком», та купив з його допомогою однокімнатну квартиру на Харківському масиві в Києві.

Якби він віддав гроші відразу, це обійшлося б йому в 96 тисяч доларів. Але їх не було, і він погодився виплачувати кредит двадцять років, від чого квартира автоматично подорожчала майже удвічі.

Борговий жах

- Логіка була простою. У той час я отримував півтори тисячі доларів на місяць, працюючи на фірмі. Ціни на житло тоді зростали, ми з дружиною переїжджали з квартири на квартиру, і ця тисяча нам не здавалася такою вже надхмарною сумою, - розповідає мій знайомий.

- Я відчував себе так званим середнім класом. Мені подобалося це поєднання слів – я набирав їх в Інтернеті. «Середній клас» - Мережа повідомляла, що люди, подібні до мене, в Америці теж беруть житло в кредит. Правда, там йшлося про зовсім інше житло.

Після заселення Юрій зробив ремонт в майже своїй, як тоді здавалося, квартирі. Це обійшлося йому приблизно в п'ятнадцять тисяч доларів. Потім сталося непередбачене – приблизно рік тому його звільнили з фірми.

Але це не було страшно, адже курс гривні ще залишався досить стабільним. Тим більше попадалися непогані можливості підробити, якісь гроші приносила дружина.

- Коли долар впав до чотирьох з половиною гривень, здавалося, життя взагалі вдалося, - з гіркотою згадує він, - але потім все змінилося: долар злетів до десяти гривень і виникло відчуття, що мене збираються бити стільцем по голові. Причому я сам стою на цьому стільці, а на моїй шиї затягнутий мотузок.

Юрій не знав, що робити: чи то бігти до обмінника, чи то чекати кінця в банківській квартирі. За три роки щомісячних виплат він віддав близько тридцяти тисяч доларів.

Якщо до цих грошей додати витрачене на ремонт, то вийшла б сума, за яку сьогодні можна купити однокімнатну квартиру. Хай не в такому новому будинку, але все-таки в Києві, на тому ж Харківському масиві.

Ще краще було б, якби він виставив цю квартиру на продаж рік тому. За неї тоді давали сто п'ятдесят тисяч.

Більшість, правда, пішла б знову ж банку, але на останні гроші можна було обзавестися дуже хорошим житлом. Та як кажуть «Аби знав де впадеш, то сіно підстелив би». Сталося те, що сталося, і у Юрія не знайшлося навіть грошей на те, щоб закінчити ремонт.

До цих пір у нього в туалеті замість дверей висить шматок картону від холодильника. На тлі євроремонту це виглядає дивно.

Боржником банку стати легко, якщо занадто багато думати про гроші

Одні двері - це не так дорого, але Юрій не хоче робити щось в квартирі, яку в будь-який момент можуть забрати. Адже виплачувати кожного місяця по тисячі доларів вже нема сил.

На питання, скільки у нього боргів, Юра відповідає ухильно, але, видно, людям з найближчого оточення він вже щось «висить». Невиплата кредиту протягом двох-трьох місяців підряд може обернутися виселенням, принаймні так кажуть у банку.

До речі, його дружина виявилася досить гоноровою. Вона працювала секретаркою за шістсот доларів (за курсом 5.05) в місяць. Начальник сказав, що у зв'язку зі скороченням прибиральниці приміщення доведеться прибирати їй. Вона відмовилася.

Тепер Юра та його дружина обидва безробітні, і в них багато часу на те, щоб обдзвонювати своїх знайомих, аби позичити гроші.

Дні перед виплатою чергової порції кредиту – найстрашніші. Середнім класом чоловік і дружина себе більше не важають, не вірять ні банкам, ні державі, сплять ночами погано, часто сваряться.

Юрій визнає, що раніше завжди був оптимістом, але позитивний погляд на світ за останній рік дещо потьмянів. Юрій був єдиною дитиною в своїх батьків: ті не народили йому брата або сестру, оскільки боялися наслідків радіації. Адже обоє трохи постраждали, коли рвонув Чорнобиль.

- А ми боїмося заводити навіть першу дитину, - говорить Юрій. – Адже жити йому ніде. Виходить, нинішній, фінансовий, Чорнобиль гірший за те, що пережили мої батьки, - як на мене, дещо невлучно іронізує клієнт «Укрсибу».

Невелику надію Юрій плекає на майбутнє жарке літо. Він уміє встановлювати кондиціонери і чекає сезону, коли підуть замовлення. Втім, визнає, що це навряд чи вирішить всі його матеріальні проблеми.

Ледь не забув. Гроші я Юрію не позичив, і виправдовуватися за це не збираюся.

До речі, у світі є банки, які не беруть жодного відсотка за наданий кредит. Читайте про них у статті Ігоря Луценка "Шведський кооператив"

криза борг банки економіка суспільство