Порятунок кредитних потопельників. Нехай банки відмовляться від частини надприбутків

За останній рік українці проявили себе як народ великої взаємодопомоги. Ми пишалися своїм умінням підставити дружнє плече навіть незнайомим співвітчизникам, котрі потребують підтримки. Але Майдан залишився позаду, підтримка армії й лікування поранених теж потроху відходять на задній план. Лютує фінансова криза, і людям доводиться докладати максимальних зусиль для підтримки вже власних штанів. Шкода, але багато хто ладен втопити ближнього, аби тільки самому лишитись на плаву.

Я маю на увазі проблему, яка близька мені самому, - іпотечні кредити у валюті.

Читаючи стрічку у «Фейсбуці», день у день натикаюся на десятки постів і сотні коментарів з цього приводу. Сенс більшості з них зводиться до: «бачили очі, що позичали», тож тепер вигрібайте за всі свої ризики й навіть думати не смійте про якесь сприяння. Коментаторів обурюють спроби пікетів НБУ.

Один із них дає «дієву» пораду: «Как разогнать в мгновение этих деятелей? Нацбанку просто нужно сообщить всем остальным гражданам Украины, что за их счет (с их налогов, с которых состоит бюджет) будет оплачена людская глупость, решившая покредитоваться в валюте... На этом, думаю, дискуссия и протесты возле Нацбанка будут закончены».

Залишмо без коментарів нинішню пасіонарність співгромадян. Розгляньмо проблему на конкретному прикладі.

Для початку варто зазначити, що видавати валютні кредити приватним особам заборонили років п’ять тому. Це значить, що кожен чинний кредит сплачено банкам уже в дуже суттєвих обсягах. Спробував би хтось п’ять років ухилятися від належних виплат – банк його зі світу зжив би!

Так само відмітаємо припущення зловтішних коментаторів, нібито проблеми зараз переживають ті, хто брав іпотеку, заробляючи по 3000 грн. на місяць. Не дав би банк такій людині жодного валютного кредиту!

Тобто весь цей час люди справно платили, платили й переплачували. Не йдеться про те, що хтось колись набрав кредитів у баксах і тепер хоче «озолотитись» порівняно з гривневим позичальником, списавши весь доларовий борг.

Так, у в 2007 році ми з дружиною взяли велетенський за нинішніми мірками іпотечний кредит у доларах. Тоді його вистачило на невеличку однокімнатну квартиру в спальному районі Києва. Наймати житло вже не було сенсу – орендна плата піднялася до непристойних величин. Здавалося, краще платити майже ті самі гроші не чужій тітці за чужу хату, а за ту, що колись (через 30 років) стане твоєю.

На той час доларові кредити були не просто в законі, а становили переважну частину кредитних пропозицій. При тому що відсоткова ставка була відверто грабіжницька - 11-13%. Не набагато краща, ніж ставка у гривнях (хоча зараз дехто доводить, ніби доларові позичальники отримали свої позики майже «на шару» - тільки чомусь забувають її порівняти з 2-4% у Європі).

Ніхто не знає, як зменшити апетити банків. За роботу на цю тематику дали Нобеля-2014. "Діяльність банків дуже важко контролювати", - підсумував своє дослідження нобелівський лауреат з економіки Жан Тіроль

Понад шість років ми чесно сплачували свій кредит, і заплатили загалом уже більше, ніж банк нам позичав. Але все ще винні банку майже половину позиченої суми. Тому що проценти. Тому що – і це головне – банк заклав у цю угоду отримання ним надприбутку.

Власне, банк своє вже отримав і отримає ще немало, навіть якщо нам вдасться лібералізувати умови кредиту. І це вже третій банк, який оперує нашим кредитом, - два попередні його успішно продавали, непогано наживаючись.

І ось курс гривні зріс із 8 до більш як 20 грн. за долар. Сплачувати кредит у доларах в попередніх обсягах, на попередніх умовах нереально. Згідно з чинними нормами, залишається віддати банкові квартиру, яка є заставою за кредитом і за яку вже сплачено понад 100 тисяч доларів, і йти на чужі хати. І то ще, мабуть, доведеться банкові доплачувати, адже з 2007 року, коли ми купили свою квартиру на піку цін на нерухомість, ці ціни впали більш ніж удвічі.

Усе це була передмова. А ось і мої морально-етичні й сякі-такі економічні аргументи.

Дехто горлопанить, що ті, хто брав валютні кредити, самі винні і нема чого їм виїжджати за рахунок інших громадян.

Але, по-перше, чому - аж так «за рахунок інших громадян»? А не за рахунок банків, які вже отримали надприбуток і надалі хочуть його отримувати?

А по-друге: чому вкладників тих банків, які стояли на порозі банкрутства й пережили державну санацію, НБУ профінансував моїм коштом (як платника податків), а тепер піднімається ґвалт і мені навіть «добрі» френди у «Фейсбуці» бажають цілковитої фінансової страти?

Як на мене, той, хто кладе гроші в банк на депозит, може виявитись не меншим тупаком і «ворогом народу», ніж той, хто брав валютний іпотечний кредит.

Адже навіть великим банкам час від часу настає песець, і вони не можуть повертати депозити - як, скажімо, було з «Надрами» та ін. після 2008 року. Здавалося б, «законослухняні» вкладники мали б змиритись і розпрощатись зі своїми грішми назавжди.

Але ж вони чогось вимагали. І в комерційні банки вводили тимчасові адміністрації, впроваджували санацію, держава вливала туди з держбюджету десятки мільярдів гривень фін допомоги. І все це - щоб окремим людям повернути депозити, вважай, за рахунок інших людей, платників податків.

При цьому, зауважмо, банк - приватна установа, і в випадку з депозитом вкладник ризикує, довіряючи гроші якимсь комерсантам. А у випадку з валютними кредитами форс-мажор спричинив не хтось, а сама держава – своєю усвідомленою політикою під прикриттям економічної й політичної нестабільності.

Я виходжу з того, що держава має захищати всіх своїх громадян: і тих, хто втрапив у халепу з депозитами, і тих, хто з валютними кредитами. І одні, і другі підживлювали своїми грішми банки, котрі, як відомо, є кровоносними судинами економіки. Тут можна було б вписати ще багато високих слів, але – не буду. Сподіваюся, думка й так зрозуміла.

Скажімо, в Польщі, де свого часу давали іпотеку в кредит у швейцарських франках, виникли схожі проблеми. І там держава пішла назустріч позичальникам - хоча їхні відсотки непорівнянні з нашими 11-13%, відповідно, й кредитний тягар був не настільки важким, як у нас.

Тож закликаю не мислити категоріями "чорне-біле". Закликаю бути добрішими і співчутливішими до співгромадян та шукати якісь компроміси.

Як кажуть, поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою.

Навряд чи наша банківська система завалиться, якщо пом'якшити умови віддачі валютних кредитів, узятих в нульових роках.

Знизити курс (хай не до 5 – це справді нахабство, а до 8 чи 10), знизити відсоток, провести реструктуризацію, надати кредитні канікули - простір для можливих компромісів великий.

Матеріал підготовлено за підтримки фонду National Endowment for Democracy (NED)

кредити дискусія банки економіка борг криза