Війна і торгівля. Чому Україні вигідно обмінюватися товарами з окупованими територіями

Торгівля з окупованою частиною Донбасу йшла і під час активних військових дій, але по-перше, стримувалась боями, по-друге – громадськості, добровольцям та військовим було не до того. Сьогодні ж, коли на фронті тихо, а України потерпає від нестачі вугілля торгівля активізувалася. При цьому у добровольців з’явився час та натхнення взятися за цей аспект життя.

Розповсюджена точка зору – до відновлення українського контролю над окупованими територіями їх треба заблокувати і припинити будь-яке постачання туди і звідти товарів та грошей. Бо якщо ми туди щось продаємо, то «годуємо окупантів», а якщо купуємо, то «фінансуємо окупантів».

Ця думка дуже приваблива і здається очевидною. Але є питання, які не дають з нею погодитись – наскільки це реально і наскільки це корисно. І коли відходиш від першого емоційно приємного судження і починаєш замислюватись, картина стає не такою простою.

Є неприпустимі речі. Не можна визнавати окупаційну адміністрацію, її розпорядчі акти, не можна домовлятись з нею про режими торгівлі.

Але приватним особам чому не торгувати між собою? Чи українським підприємцям, в яких залишились активи на окупованих територіях – чому не використовувати їх? Їм доведеться мати справу з окупаційною адміністрацією чи порушувати їх розпорядження? Але це буде приватною справою конкретного підприємця.

Торгівля вічна, як явища природи

Торгівлю нікому і ніколи не вдавалося заборонити.

Навіть самим жорстоким диктаторам. А ті диктатори, що були розумнішими, і не намагались. Людство торгує стільки, скільки живе. Торгівля – основний спосіб існування людей. Ми нещодавно жили в країні, яка декларувала заміну торгівлі прямим розподілом. Нічого з цього не вийшло.

В СРСР торгували і в часи «військового комунізму», прямого розподілу на початку 1930-х, і в часи дозволу державної та кооперативної торгівлі. «Чорний ринок» існував весь цей час, тільки масштаби змінювались.

Торгівлю не можна заборонити, як не можна заборонити сніг чи дощ. Торгівля так само природна для людини, як їсти чи спати. Боротися з природними явищами безглуздо, один збиток. Явище не побореш, людей проти себе налаштуєш.

Одна сторона питання– живуть люди в зоні бойових дій і на окупованій території. Роботи немає (на українській стороні теж ). Жити треба. Люди звикли їздити до райцентру купувати – продавати, шукати заробіток, тепер села й райцентр по різні боки фронту. Там живе родич чи друг, партнер. Люди шукають можливостей вижити, заробити. Там щось можна купити, тут цього немає, але тут інше за безцінок продається – звісно вони будуть цим користуватись.

Скільки не будуйте кордонів та блокпостів, на них також живі люди, завжди знайдеться той, хто пропустить за гроші.

Друга сторона – у Вас на окупованій території залишились рідні, які не можуть виїхати. Ви будете намагатись їм допомогти? Будете при всьому своєму патріотизмі.

І ще одна сторона – бізнес. Багато хто все втратив чи зміг вивести свої активи. Але не всі. Якщо в людини щось залишилося на окупованих територіях, а вивезти не може, чи буде він намагатись продовжити бізнес там? Буде.

Домовиться з новою владою чи з якимись загонами – там їх багато і не всі підкоряються субординації. Але за гроші можуть допомогти захистити бізнес. Чи буде така людина намагатись торгувати з визволеними районами? Звісно буде. Можливостей для пошуку та «стимулювання» нечесних командирів на блокпостах в нього чимало.

Ні, можна посилювати контроль, ставити контролерів над контролерами, когось чи щось зловити та показувати по ТВ. Так в радянські часи садили директора магазину, писали про це в газетах та показували по телевізору. А нелегальна торгівля тільки квітла.

Сьогоднішню війну на Донбасі часто порівнюють з війною 1941-45 років. І питають: «Чи можете Ви уявити торгівлю з Німеччиною в 1942-му? Чи перемовини Сталіна з Гітлером? Чи торгівлю окупованих територій з визволеними у ті часи»?

Так, в нашій історичній пам’яті збереглася саме та війна. Але більшість війн у світі геть інші. І сьогоднішня війна на Донбасі теж інша.

Наприклад Індія з Пакистаном конфліктують з самого дня своєї незалежності від Великобританії, вже більше 60 років. Біло кілька гарячих збройних конфліктів з танковими та авіаційними боями, збройні сутички на кордоні у Кашмірі відбуваються постійно і зараз. А країни торгують і їх лідери зустрічаються, ведуть перемовини.

Причому, як стверджують фахівці, контрабандна торгівля у рази перевищує офіційну, яку стримують складні відносини. Контрабанду нічого не стримує.

Ізраїль конфліктує з арабськими країнами так само з дня свого народження. Було кілька гарячих конфліктів, сутички, теракти, обстріли йдуть постійно. А лідери зустрічаються, щось підписують, країни торгують.

Для тих самих палестинців робота в Ізраїлі – головний засіб заробітку,

Ізраїль постачає на палестинські території енергоресурси та виплачує соціальні гроші колишнім працівникам. Але крім офіційних відносин є нелегальна зайнятість і контрабанда. І війна для неї не перешкода.

Тобто, викоренити торгівлю з окупованими територіями нереально. А от чи корисно?

Ні, жодної користі від боротьби з торгівлею немає.

Чи дійсно постачання продуктів на окуповані території допомагає терористам чинити опір Україні? Зброя, амуніція, продовольство для війська (в усякому разі до його дисциплінованої та боєздатної частини) постачається з Росії. Вірити в те, що керівництво ДНР-ЛНР впливає на хід війни, це - вірити Путіну. Тільки Москва вирішує, що робити далі.

Продовжувати війну чи ні, визначається не покупцями «Бруснички», не пенсіонерами чи шахтарями. І навіть не підприємцями регіону, навіть не олігархами. Вони впливали на ситуацію на початку, але сьогодні це вирішує московське керівництво. Так, у березні-квітні ці люди могли все припинити. Але сьогодні їх вже ніхто не питає. Жодного впливу приватна торгівля на це рішення не може мати.

Видобуте напідконтрольних бойовикам копанках вугілля продавалося на територію України

І, головне, вільна торгівля прив’язує дві сторони одна до одної. Інакше чому Росія так хотіла втягнути Україну у Митний союз і протидіяла Угоді асоціацію з ЄС, яка на 80% є угодою про вільну торгівлю?

Сьогодні Україна потерпає від нестачі електрики. Громадяни терплять дрібні незручності, а промисловість зупиняється, зменшується імпорт, країні не надходить валюта. Війна потребує грошей. Звідки їх взяти, коли в бюджеті дефіцит, а виробництво простоює?

На Луганщині на шахтах Ахмєтова є вугілля. Кому буде погано, якщо він вивезе його на свої ж ТЕЦ в Україні і проблема електрики вирішиться? Йому доведеться домовлятись з лідерами сепаратистів? Та це його проблема. А України матиме вугілля. Історія війн, це головним чином змагання за ресурси. Вугілля важливий ресурс і не розумно залишати його ворогу, якщо можна купити за гривні, яких Нацбанк цього року надрукував чимало.

Чи когось турбує корупція в ДНР/ЛНР? Навіть коли гроші за вугілля той самий Ахмєтов витратить на постачання своєї мережи в Донецьку, кому від цього буде погано? Російські військові побачать макарони в «Бруснічці» і продовжать спротив, а без них вже хотіли здаватись?

Кому заважає, якщо метал з Єнакієвого експортуватиметься через Маріуполь? Адже валюта за нього поступить в українські банки і, як мінімум, 75% її буде продана на українському міжбанківському валютному ринку, зміцнюючи курс гривні.

Є побоювання, що отримавши хабар за дозвіл на вивіз вугілля якийсь польовий командир купить ще зброї? Може ви знову вірите Путіну, що не Росія поставляє зброю, а бойовики купують її у воєнторзі?

Корупція завжди руйнує військові та політичні структури. Чому б не підживити цей процес? Один командир бойовиків отримав хабар, інші ні, вони проти, виникає внутрішній конфлікт.

В чому сила, брат?

Сила України в цьому конфлікті в тому, що вона представляє бік цивілізації у боротьбі проти дикунства, варварства. Якщо варвари руйнують відбирають і з того живуть, то цивілізація створює, будує, покращує.

Торгівля руйнує варварство та створює цивілізацію. Основний шлях повернення лояльності Донбасу – це будівництво, налагодження життя. На визволених територіях мають бути створені цивілізовані умови для бізнесу – захист, найменше регулювання, мінімум бюрократичних процедур.

Треба зробити відчутною різницю між Україною та окупованими територіями. І торгівля – необхідна складова цього процесу. Вона необхідна і для відбудови нормального життя, і для того, щоб ті хто залишився на окупованій території приїздили і бачили різницю.

Звісно, торгівлю з окупованими територіями треба зробити легальною. Це з того боку це може бути контрабанда та корупція. З боку України все можна зробити культурно.

Власник активів по той бік кордону має зареєструватись на території, контрольованою українською владою, мати рахунок в українському банку. Ввіз та вивіз має реєструватись українськими митниками та відображатись у фінансовій звітності. Митний контроль встановить відповідність змісту вантажу документам. Нехай військові та добровольці також контролюють. Але не заважають нормальній людській діяльності.

Це тільки зміцнить Україну економічно та збільшить привабливість її для місцевого населення, зробить наочною різницю між країною, що йде до Європи та люмпенським шабашем.

торгівля донецьк економіка окупація