Махровий совок там скрізь. Сергій Пантюк про Спілку письменників

Із колишнім секретарем Національної спілки письменників України зустрічаємося в трапезній Могилянки «Академія». Замовляємо фруктовий чай. За сусіднім столиком сидить головний герой фільму «Той, хто пройшов крізь вогонь» актор Дмитро Лінартович. Тепло вітаються, домовляються якось зустрітися.

А ми починаємо розмову про Спілку письменників, чи має шанс ця організація в майбутньому очолити літпроцес і чи потрібно це взагалі.

Сергій Пантюк був секретарем спілки по роботі з молодими авторами з 2011-го по 2014 рік. Каже, що роботу виконував чесно. Висував свою кандидатуру й на обрання керманичем спілки на з’їзді 29 листопада, після смерті колишнього голови Віктора Баранова. Саме молоді автори підтримували Сергія Пантюка, але більшість з них не потрапило на з’їзд в якості делегатів.

Як можна «оживити» будинок спілки на Банковій, вдихнути у нього життя, яке вирувало наприкінці 80-х?

Особняк на Банковій має бути великим літературним центром України з великою книгарнею, з можливістю проведень заходів з ранку до вечора. Там не повинні сидіти оці сидні.

Скільки я воював за той будинок письменників на Банковій! Стоять два прекрасних зали. Купіть 15 настільних мікрофонів по 300 грн, якийсь екранчик, і тільки на одних прес-конференціях можна заробляти щомісяця. Запрошуйте людей! Дає 500 грн, хай буде 500. Дає тисячу, хай буде тисяча. Так ні, вони встановили розцінки 2,5 тисячі за годину оренди залів. Глухо, ніхто в будинок не іде.

Люди добрі, зали можна задіяти щодня з ранку до вечора. Скільки там того світла за годину випалять, на 20-30 грн, не більше. 100 грн за годину встанови і в тебе битком народу буде щодня. Ну VIP-зал може бути 500 грн. Якось прийшли кіношники знімати фільм, їм як поставили ціну, то вони плюнули й пішли геть.

Я подзвонив тодішньому голові Спілки Баранову, кажу: не робіть того, бо більше взагалі ніхто не прийде. У кіношників було 10 тисяч на зйомку, а їм поставили ціну 6 тисяч за годину. Люди не розуміють, в яких реаліях живуть.

Будинок Спілки письменників. Розпродується і здається в оренду по частинах

Лунала пропозиція пустити в спілку видавництва, у великій залі проводити концерти, показувати кіно

Там нема де їх (видавництва, - авт.) посадити. Низ будинку продав Яворівський. Там був ресторан «Еней». У нього вже третій перепокупець, всі суди вони виграють, бо так був підписаний договір. І швидше за все, цю частину будинку вони відберуть. Ще одне крило орендують. З тої спілки залишилися ріжки та ніжки. Так, там треба зробити велику книгарню. Для цього місце є.

Акустичні концерти ми там проводили постійно. Там є одна проблема, у нижньому залі на 170 місць горе-орендарі заглушили усі вікна, добудувавши незаконно споруду, тому там задуха, треба ставити кілька кондиціонерів. Але там є хороший рояль.

Живий приклад: репетируємо ми там, готуємо виступ. Прибігає пані з відділу кадрів: «Що ви мені працювати заважаєте? Ідіть геть!» Їй відповіли десь так само. Потім вона пішла і написала доповідну, що її послали. Якщо тобі хтось заважає, то іди додому. Це місце, де має бути мистецтво. Цей махровий совок там всюди.

Я пропонував новому голові Спілки Михайлу Сидоржевському сформувати спільну команду з молодих людей, так він потім казав, що Пантюк торгується за посаду. В результаті до спілки прийшла нова команда «восьмидесятників», як я їх називаю, бо більшості за вісімдесят.

Як ви бачите майбутнє Спілки письменників після виборів нового голови і як на вашу думку можна її реорганізувати?

У тому форматі, якому вона є, спілка давно себе вижила. Я весь час пропонував змінити її діяльність, якої власне і нема. Що таке на сьогодні спілка? Це понад дві тисячі письменників, серед яких у вершковому прошарку літератури одиниці, ну нехай кілька десятків.

Решта… Не те, щоб хтось гірший чи кращий, але в радянські часи виробили поняття містечкового чи провінційного письменника. У нас є такий покруч – львівський письменник, тернопільський письменник… На жаль більшість влаштовує ця роль провінційного письменника – бути головою маленької мухи. Це треба радикально міняти.

У нас відсутня система популяризації літератури. Якщо раніше проводилися різні заходи, була потужна мережа книгорозповсюдження, то сьогодні цього немає нічого. Популяризація літератури тримається на ентузіастах або видавництвах. Проте видавництва популяризують винятково себе. І це правильно. Навіщо мені популяризувати тебе, як ти мій конкурент? Я можу тобі тільки усміхатися!

Я пропонував створити на базі спілки літературну агенцію. Взявся за це один письменник, не хочу називати прізвища, в результаті ця літературна агенція стала представляти переважно його видавництво.

Агенція має шукати цікавих авторів і продавати їх видавництвам, а також за межі країни, тим самим популяризувати літературу за кордоном. Агенції також спонукають до розвитку мереж, збільшенню кількості книгарень, самі відкривають магазини, бо їм це вигідно.

Одним із напрямків цієї агенції мало б бути відкриття мережі книгарень, оскільки Спілка письменників має в областях свої організації, які мають приміщення. Сам Бог велів, але «нє тут-то било»…

Чому не вдалося реорганізувати спілку за ці три роки, поки ви там працювали?

Всі письменники, які сформувалися в радянський час, не здатні мислити по-іншому. Вони мислять по-совковому, навіть хороші письменники, це проблема якогось ментального збочення. Він пам’ятає, що він прийшов у спілку молодим, і там були пільги, посилали в якесь відрядження за рахунок літфонду, можна було взяти творчу відпустку…

І вони до сих пір вважають, що їм хтось щось винен. Я думаю, що теперішня влада, скоріше за все, припинить фінансування творчих спілок. От я три роки там пропрацював. Навіть запеклі вороги не скажуть, що я свою роботу робив погано. Але коли ти працюєш і раптом дізнаєшся, що в голови зарплата 16 тисяч грн, а в тебе 2,7 тис, ти питаєш: а що відбувається?

Збили зарплату голови до 9 тис. Оце і є розкрадання державних грошей. Бюджет спілки (цього року менше за 1,5 млн грн) – це заробітна платня працівникам, центральному апарату. Є купа допоміжних посад: бухгалтери, прибиральники, гардеробники, водії.

Штат роздутий неймовірно, але всіх цих людей насправді нема, це мертві душі, а їхні гроші розкрадаються. Яка там могла бути реорганізація? Треба просто відмовитися від державного фінансування. У спілки є багато майна, яке здається в оренду.

Коштів з оренди, якщо не красти, вистачило б на забезпечення. Не треба роздутих штатів. Мені водій не потрібен, я їжджу сам. А як треба кудись за межі міста, виписав відрядження і поїхав. Це набагато дешевше, ніж роз’їжджати з водієм, скажімо, на Львівський форум. Необхідно негайно скоротити штат.

Чому на виборах голови не обрали, так би мовити, прогресивних?

У спілці є правління – це 65 людей, які вирішують якісь глобальні організаційні питання. У це правління, в секретаріат, потрібно було молодих людей, з іншим мисленням, письменників, які хоч трохи є на слуху, а не відомі у вузьких колах.

Але в списки делегатів на збори, на яких обирали голову спілки, не потрапила жодна молода людина. Якщо в минулій раді, крім мене була Анна Малігон, Вікторія Осташ, Дмитро Дроздовський, то в цій раді одна Леся Мудрак із молодих.

Якщо в країні почалося оновлення, то в спілці почалося погіршення. Туди пообирали людей яким по 80 років. Вони можуть щось порадити, але керувати в той час, як у країні відбуваються зміни кожного тижня, зуміють навряд чи.

Що це за внески письменників по 9 грн в місяць? Що можна зробити за ці гроші? Якщо я член спільноти, я готовий платити по 50 чи 100 грн. Але я маю розуміти, що нас 600 людей, ми здали по 100 грн, і наступного місяця за ці гроші вийшла книжка класика, кілька книжок сучасних авторів і книжка молодого письменника. Мені не шкода, я дам. Але збирати 9 грн в місяць, яких ледь вистачає на квіти померлим, то це анекдот.

Помер голова спілки, виділили 30 тисяч, поховали по-людськи. А помер великий поет Олег Лишега, цікаво, що виділила спілка? Як завжди, 500 грн родичам? То це треба написати заяву, прийти в бухгалтерію, поклонитися, щоб дали ті нещасні 500 грн.

Я колись із цим стикався, родичі померлого сказали: «Люди добрі, купіть коньяку за ті гроші і випийте за упокій». Тому я наполягаю на тому, що спілка мусить бути реформована. Вона не виконує ніякої функції.

Сергій Пантюк намагався вдихнути життя у Спілку письменників. Не вийшло.

В центральному офісі спілки три активні людини достатньо з головою. А тепер буде як при Яворівському, коли я прийшов попросити зал, щоб провести фестиваль. А там сидить чмо хальоне з манікюром за тисячу гривень, по іншому і не висловишся, і каже мені: «Ну ви ж розумієте, спілка в скрутному становищі, треба гривень 300 заплатити». І це я прийшов у свою рідну організацію, будучи її членом багато років. Отаке і буде.

Коли починалася Україна, спілка була на вістрі подій. У спілці зароджувався Народний рух. Там творилися ідеї. І ці люди тоді були молодшими, діяльними, креативними. Зараз...

Я їх називаю пам’ятниками, місце яким на п’єдесталі. Я готовий вам уклонятися, але не лізьте в те, чого ви не здатні робити. До речі закон про люстрацію має стосуватися і таких речей. Я коли ішов у команду, запитував: будемо міняти? Так, будемо! Куди там! Їм кажеш, що все треба міняти радикально, кликати молодь, а вони тобі: «Ми класики! Яка молодь?»

Держва і далі повина виділяти гроші з Бюджету на Спілку?

Держава, яка фінансує Спілку має поставити такі умови, що Спілка або реорганізується, або розпуститься. В теперішньому форматі вона – наріст і паразит.

Письменники теж могли б бути активнішими. Ініціюйте закони про захист книговидавництва. Та вийдіть хоч один раз під Верховну Раду. Коли були протести проти «мовного закону», там письменників можна було по пальцях перерахувати.

Оксана Забужко, Андрій Курков, Лариса Денисенко, Микола Воробйов, Василь Голобородько – всі члени спілки, але вони не хочуть навіть ногою туди ступати.

На останок розкажіть, що ви робили в Пісках біля донецького аеропорту?

Іде війна і кожен чоловік має хоча б 100 куль вистріляти у бік ворога… Ще книжки возив хлопцям, вірші читав. Телевізійники зняли й показали по телебаченню, матір як побачила, то давала мені чортів по телефону.

література пантюк суспільство